· Методами примусу (заходи дисциплінарного, матеріального та громадського впливу).
Стаття 140 (КЗпП). Забезпечення трудової дисципліни
Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.
У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов’язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.
(Стаття 140 із змінами, вписаними згідно з Указами ПВР № 8474-10 від 27.02.85, № 5938-11 від 27.05.90)
За несумлінне виконання обов’язків до працівника можуть застосовуватись дисциплінарні стягнення.
Підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є порушення трудової дисципліни.
Дисциплінарна відповідальність, як і будь-який процес, має певні особливості щодо порядку її застосування.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосоване тільки одне з таких заходів стягнень:
· Догана;
· Звільнення.
Для окремих категорій працівників (працівників органів прокуратури, суду, зв’язку, державні службові) встановлюються й інші види стягнень.
Чинне законодавство (Закон України “Про державну службу”), відомчі (органи прокуратури, зв’язку, залізничного транспорту) статути й положення про дисципліну для окремих категорій працівників установлюють й інші дисциплінарні стягнення.
Зокрема, до державних службовців, окрім загальних видів дисциплінарної відповідальності, застосовуються:
· Попередження про неповну службову відповідальність;
· Затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.
Дисциплінарне стягнення може бути застосоване власником (уповноваженим ним органом) безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня виявлення і шести місяців з дня вчинення проступку.
За одне порушення може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення.
Для застосування дисциплінарного стягнення власник (або уповноважений ним орган) зобов’язаний зажадати письмового пояснення порушення.
Стягнення оголошується наказом і повідомляється працівнику під розписку протягом трьох робочих днів.
Якщо протягом року до працівника не будуть застосовані дисциплінарні стягнення, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.
Дисциплінарне стягнення може бути зняте і до закінчення одного року.
Протягом дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення не застосовуються.
Дисциплінарні стягнення до трудової книжки не заносяться.
4. Матеріальна відповідальність
Працівник, який завдав матеріальної шкоди підприємству, організації, установі, несе матеріальну відповідальність незалежно від того, чи був він притягнутий до дисциплінарної відповідальності за діяння, що ним спричинено цю шкоду.
Підставами для притягнення працівника до матеріальної відповідальності є:
· Пряма дійсна шкода;
· Протиправність поведінки працівника;
· Причинний зв’язок між протиправними діями та заподіяною шкодою;
· Вина працівника.
Трудовий процес – явище багатогранне, і його порушення може призвести до матеріальної відповідальності як працівника, так і власника підприємства.
Матеріальна відповідальність працівника – це його обов’язок відшкодувати в установленому законом порядку і розмірах пряму дійсну шкоду, заподіяну підприємству (установі, організації) протиправним і умисним невиконанням чи неналежним виконанням своїх трудових обов’язків.
Чинне законодавство встановлює два види матеріальної відповідальності:
1. Обмежену, яка не перевищує середнього заробітку працівника;
2. Повну, яка настає у випадках, якщо:
· Між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за цілість майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
· Майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або іншими разовими документами;
· Шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
· Шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;
· Шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
· Відповідно до законодавства, на працівника покладено повну матеріальну відповідальність;
· Шкоди завдано не при виконанні трудових обов’язків;
· Службова особа, винна в незаконному звільнені або переведенні працівника на іншу роботу.
Стаття 138 (КЗпП). Обов’язок доказування наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника
Для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 Кодексу законів про працю.
Стаття 130 (КЗпП). Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників
Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Шкода, розмір якої перевищує середній заробіток працівника, може бути відшкодована працівником добровільно, а в разі відмови відшкодовувати заподіяну шкоду питання відшкодування вирішується судом.
Згідно з чинним законодавством, підприємство є суб’єктом матеріальної відповідальності у разі заподіяння шкоди працівникові й зобов’язане відшкодувати працівникові матеріальні збитки за наявності таких підстав:
1. Незаконного звільнення, переведення чи відсторонення працівника;
2. Неправильного формулювання запису у трудовій книжці під час звільнення працівника, що унеможливлювало б влаштування його на роботу;
3. Затримки видачі трудової книжки або розрахунку при звільнені з роботи;
4. Псування, знищення чи крадіжки особистих речей працівника під час виконання ним трудової функції та в інших, передбачених законодавством випадках.
Стаття 1352 (КЗпП). Колективна матеріальна відповідальність.
При суспільному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов’язаних зі зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна матеріальна відповідальність.
Колективна матеріальна відповідальність установлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. Письмовий договір про колективну матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колектив.
Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також типовий договір про колективну матеріальну відповідальність розробляється за участю профспілкових об’єднань України та затверджується Міністерством праці України.
5. Цілі покарання
Покарання – це:
· Засіб державного примусу.
· Засіб, що призначається лише за вироком суду.
Кримінальне покарання – це особливий захід державного примусу, що застосовується судом від імені держави до особи, винної у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмежені прав і свобод засудженого.
Застосовуючи кримінальне покарання, держава переслідує наступні цілі:
· Настання негативних наслідків для винного (кара);
· Виправлення і перевиховання засудженого;
· Запобігання вчиненню засудженим нових злочинів (спеціальне попередження);
· Запобігання вчиненню злочинів іншими особами (загальне попередження).
