Правова регламентація порядку організації та проведення виборів народних депутатів України
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КУРСОВА РОБОТА
на тему
«Правова регламентація порядку організації та проведення виборів народних депутатів України»
з дисципліни “ Конституційне право України ”
Харків 2011
Зміст
Вступ
1. Поняття виборчої системи і виборчого права
2. Загальна характеристика виборчої системи України та її принципи
3. Правова регламентація порядку організації та проведення виборів народних депутатів України
Висновки
Обов’язковою передумовою та визначальною ознакою демократичної, правової держави, якою Україну проголошено на конституційному рівні, є проведення періодичних, вільних виборів, сутність яких полягає в оновленні складу представницьких органів публічної влади та зміні виборних посадових осіб на основі демократичних процедур. Існує два підходи до визначення поняття виборчої системи. Відповідно до широкого підходу виборча система розглядається як сукупність усіх суспільних відносин, які складаються в процесі формування представницьких органів публічної влади (органів державної влади та органів місцевого самоврядування). Згідно з вузьким підходом виборча система – це спосіб голосування та визначення результатів виборів і порядок розподілу депутатських мандатів у представницькому органі публічної влади за результатами виборів.
У світовій конституційно-правовій практиці існує велика кількість різновидів виборчих систем, але усі вони є специфічними модифікаціями одного з трьох типів: мажоритарної, пропорційної та змішаної (мажоритарно-пропорційної).
1. Поняття виборчої системи і виборчого права
Першою за часом виникнення та найпоширенішою у сучасному світі є мажоритарна виборча система, в основу якої покладено принцип більшості. За цієї виборчої системи виборці голосують за конкретних осіб, а обраним вважається той з кандидатів, який отримав законодавчо встановлену більшість голосів виборців: відносну, абсолютну або кваліфіковану (в залежності від цього розрізнять мажоритарні системи відносної, абсолютної чи кваліфікованої більшості).
Пропорційну виборчу систему було запроваджено в державно-правову практику з появою політичних партій. В її основі лежить принцип пропорційного представництва політичних об’єднань у представницьких органах влади – політична партія отримує кількість мандатів, яка є пропорційною кількості набраних нею голосів виборців. Особливістю цього типу виборчої системи є те, що виборець голосує не за конкретну особу, а за виборчий список політичної партії чи виборчого блоку політичних партій. За пропорційної виборчої системи зазвичай встановлюється виборчий бар’єр (тобто мінімальна кількість голосів виборців), лише подолавши який політична партія чи виборчий блок можуть брати участь у розподілі депутатських мандатів.
Окремими різновидами пропорційної виборчої системи є: з жорсткими списками (виборці не мають можливості впливати на розташування кандидатів у виборчому списку), з напівжорсткими списками (виборцю надається право змінювати розташування кандидатів у виборчому списку), та з преференціями (від слова “перевага” – виборець віддає переваги окремим кандидатам у виборчих списках).
Змішана (пропорційно-мажоритарна) виборча система поєднує позитивні риси обох основних типів виборчих систем.
Виборче право можна розглядати:
1) як конституційно-правовий інститут, тобто сукупність правових норм, що закріплюють порядок формування органів публічної влади (виборче право у об’єктивному розумінні);
2) як суб’єктивне право, тобто право громадянина обирати (активне виборче право) та право бути обраним (пасивне виборче право).
Активне виборче право в широкому розумінні включає не лише право голосувати, але й право брати участь у висуванні кандидатів у депутати та на виборні посади (у тому числі і на партійному чи міжпартійному з’їзді), у проведенні передвиборної агітації, у проведенні передвиборчих заходів (мітингів, зустрічей, круглих столів, дебатів), у роботі виборчих комісій, право бути довіреною чи уповноваженою особою, представником, офіційним спостерігачем, розпорядником виборчого фонду тощо.
Виборче право – це також і конституційно-правовий інститут, який об’єднує собою норми Конституції України та норми поточного виборчого законодавства, якими закріплено основоположні принципи участі громадян у виборах, порядок призначення, підготовки та проведення виборів, а також порядок і процедури встановлення результатів народного волевиявлення.
2. Загальна характеристика виборчої системи України та її принципи
Класифікація виборів може здійснюватися за різними критеріями. Так, за часом проведення можна виділити такі види виборів: чергові, позачергові, повторні та замість вибулих депутатів (за мажоритарної та змішаної виборчої системи). За територією розрізняються: загальнодержавні, республіканські (вибори депутатів Верховної Ради АРК) та місцеві (вибори органів та посадових осіб місцевого самоврядування). За суб’єктами виокремлюють: парламентські вибори, вибори глави держави, вибори депутатів Верховної Ради АРК, вибори депутатів місцевих рад, вибори сільських, селищних та міських голів.
Виборча система України є пропорційно-мажоритарною.
Вибори народних депутатів України здійснюються на засадах пропорційної виборчої системи з обранням депутатів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками від політичних партій та виборчих блоків політичних партій. У розподілі депутатських мандатів беруть участь ті партії та виборчі блоки, виборчі списки яких за підсумками голосування на виборах депутатів набрали не менше трьох відсотків голосів виборців, що взяли участь у голосуванні.
Президент України обирається за мажоритарною виборчою системою абсолютної більшості (а при повторному голосуванні – відносної більшості).
Вибори депутатів місцевих рад здійснюються за пропорційною та мажоритарною виборчими системами. Депутати міських, районних у містах, районних, обласних рад, міських рад міст Києва та Севастополя, а також депутати Верховної Ради АРК обираються за пропорційною системою, тобто за виборчими списками від місцевих організацій політичних партій та виборчих блоків. Депутати сільських та селищних рад, а також сільські, селищні та міські голови обираються за мажоритарною системою відносної більшості.
Усі вибори в Україні відбуваються на основі таких конституційних принципів: вільних виборів, загального, рівного, прямого виборчого права, а також таємного голосування.
Сутність принципу вільних виборів полягає у тому, що виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. При цьому забороняється застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному волевиявленню виборця.
Принцип загального виборчого права означає, що право голосу на виборах мають усі громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років, за виключенням осіб, що визнанні судом недієздатними. Юридичною підставою для реалізації права голосу на виборах є включення громадянина до списків виборців на виборчій дільниці.
Рівне виборче право означає, що:
а) громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах;
б) кожний виборець має лише один голос, тобто може проголосувати тільки один раз; в) виборець може використати свій голос лише на одній виборчій дільниці.
Принцип прямого виборчого права означає, що громадяни України обирають депутатів безпосередньо шляхом голосування за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку політичної партії (виборчого блоку). Непрямими є такі вибори, коли громадяни спочатку обирають виборщиків, які згодом формують відповідний орган чи обирають посадову особу (наприклад, вибори Президента США є непрямими).
Сутність принципу таємного голосування, полягає у конституційно встановленій забороні здійснювати у будь-якій формі контроль за волевиявленням виборців.
Окрім конституційних принципів участі громадян у виборах, існує й низка принципів, закріплених в поточному законодавстві. Зокрема, принцип добровільності участі у виборах, відповідно до якого ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у голосуванні. Разом з тим у деяких державах законодавчо встановлено обов’язок голосувати (Італія, Бельгія, Австрія, Греція, Туреччина, Пакистан, Аргентина). Принцип особистого голосування означає, що:
а) кожний виборець голосує на виборах особисто;
б) голосування за інших осіб не допускається;
в) передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється.
До інших законодавчо закріплених принципів виборчого процесу відносять: політичний плюралізм та багатопартійність; гласність та відкритість; свобода передвиборної агітації, рівний доступ до засобів масової інформації; законність та заборона незаконного втручання будь-кого у цей процес; рівні можливості кандидатів у депутати у проведені передвиборчої кампанії; неупередженого ставлення органів державної влади та органів місцевого самоврядування до суб’єктів виборчого процесу тощо.
Виборчий процес – це сукупність послідовних, логічно обумовлених стадій (етапів) здійснення виборчих процедур, спрямованих на формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Виборчий процес включає в себе такі основні стадії (етапи):
1) складання та уточнення списків виборців;
2) утворення одномандатних округів;
3) утворення виборчих дільниць;
4) утворення виборчих комісій;
5) висування та реєстрація кандидатів у депутати;
6) проведення передвиборної агітації;
7) голосування;
8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування; 9) встановлення результатів виборів депутатів та їх офіційне оприлюднення.
3. Правова регламентація порядку організації та проведення виборів народних депутатів України
Виборчий процес в Україні починається з прийняттям Центральною виборчою комісією рішення про оголошення виборів у строки, передбачені Конституцією України.
Списки виборців. Для підготовки проведення голосування виборців складаються списки виборців. Порядок складання списків виборців за українським виборчим законодавством неодноразово змінювався. Так, наприклад, за виборчим законодавством 1989 р. складання списків виборців покладалося на дільничну виборчу комісію, за законодавством 2004 р. – на виконавчі органи сільських, селищних, міських (у містах, де немає районних у місті рад), районних у містах рад або органи (посадові особи), які відповідно до закону здійснюють їх повноваження, а за Законом України “Про вибори народних депутатів України” в редакції від 7 липня 2005 р. – на робочі групи обліку виборців. При цьому коло осіб, які зобов’язані надавати відомості про виборців до робочих груп обліку виборців, значно розширилося, а процедура складання й уточнення списків виборців значно ускладнилася.
Порядок формування списків виборців кардинально змінився у 2007 р. З ухваленням Закону України “Про Державний реєстр виборців” від 22 лютого 2007 р. складання списків виборців передбачається здійснювати на базі автоматизованої інформаційно-телекомунікаційної системи, тобто банку даних виборців. Розпорядником Державного реєстру виборців визнається Центральна виборча комісія, а органами його ведення: у районах, районах у містах Києві та Севастополі – відповідні структурні підрозділи районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій; містах обласного (республіканського в АРК) значення без районного поділу – відповідні виконавчі органи міських рад; у районі в місті обласного значення з районним поділом – відповідні виконавчі органи районних у містах рад або відповідні структурні підрозділи створеного у районі виконавчого органу міської ради.
