Комітети, комісії, ради по профілактиці правопорушень здійснюють:
• координацію діяльності державних і правоохоронних органів, трудових колективів, громадських формувань і громадян з профілактики правопорушень;
• розробку на основі кримінологічних прогнозів комплексних програм профілактики правопорушень і контроль за їхнім виконанням;
• організацію проведення правового навчання і юридичної допомоги населенню.
Органи державного управління, підприємства, установи, організації, їхні трудові колективи:
• здійснюють профілактику правопорушень у межах своєї компетенції, взаємодіють із правоохоронними органами при здійсненні заходів загальної й індивідуальної профілактики;
• беруть участь у розробці комплексних програм, планів профілактики правопорушень, проводять роботу з їх реалізації, виховання громадян у дусі дотримання законів;
• забезпечують охорону довіреного майна, пропускний режим, дотримання правил техніки безпеки, вчасно вживають заходів по виконанню та дотриманню профілактичних розпоряджень, повідомлення правоохоронних органів про причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень тощо.
2.4 Частково спеціалізовані суб’єкти профілактики злочинності
До частково спеціалізованих (напівспеціальних) органів належать установи соціального обслуговування, освіти, охорони здоров'я, а також природоохоронні, контрольно-ревізійні й аудиторські організації.
Такі органи отримали назву частково спеціалізованих з метою встановлення межі між ними та неспеціалізованими структурами. Останні певною мірою пов'язані з профілактикою злочинності, але відповідні функції виконують, зазвичай, після звернення відповідних органів, які ведуть цілеспрямовану боротьбу зі злочинністю чи у зв'язку із забезпеченням правопорядку й безпеки серед певної категорії громадян. Частково ж спеціалізовані суб'єкти профілактики мають у межах своїх основних завдань спеціально виділену функцію профілактики.
Навчальні заклади:
• взаємодіють з державними і громадськими організаціями з питань профілактики правопорушень серед учнів і студентів;
• забезпечують правове навчання і виховання учнів, пропаганду дотримання законності, виховно-профілактичну роботу з чунями, які допускають антигромадські прояви і перебувають на обліку, та їхніми батьками;
• вивчають та узагальнюють проведену профілактичну роботу серед учнів і студентів і вносять пропозиції до місцевих Рад депутаті в, зацікавлених державних органів і громадських організацій по її поліпшенню;
• вживають заходів щодо охоплення навчанням підлітків шкільного віку, які не навчаються і не працюють, надають допомогу у їх працевлаштуванні, а також надають допомогу у працевлаштуванні випускникам середніх ш кіп і закладів профтехосвіти.
Органи й установи охорони здоров я:
• виявляють підприємства, організації, установи, діяльність яких заподіює шкоду здоров'ю людей і створює таку погрозу; при наявності законних підстав припиняють їхню роботу, застосовують до винних посадових осіб заходу впливу, передбачені законом;
• виявляють і у встановленому порядку обліковують осіб, що страждають алкоголізмом, наркоманією, венеричними захворюваннями, психічними розладами, хворих на СНІД, забезпечують їхнє лікування, інформують про них ОВС у випадках, передбачених законом;
• здійснюють пропаганду медичних знань з профілактики зазначених захворювань;
• у повному обсязі оформляють медичні документи, необхідні для направлення хворих злісних порушників на примусове лікування у спеціальні лікувально-виховні установи. Забезпечують ізоляцію і лікування осіб, що страждають психічними захворюваннями, схильних до суспільно небезпечних діянь.
2.5 Групи суб’єктів попередження злочинності
Суб'єктами діяльності з попередження злочинності є юридичні й фізичні особи, які здійснюють таку діяльність. До них належать органи виконавчої влади, адміністрація державних, колективних та приватних підприємств, установ, організацій, громадські організації й утворення, приватні особи, приватні розшукові та охоронні установи.
Суб'єктів попередження злочинності поділяють на три основні групи. До першої групи належать суб'єкти загальносоціальної профілактики – державні, регіональні та місцеві органи влади й управління, а також громадські формування, які не виконують безпосередньо правоохоронних завдань (міністерства, департаменти, органи місцевого самоврядування, партії, профспілки, церква та ін.).
До другої групи належать суб'єкти спеціально-кримінологічної профілактики:
• державні органи, що виконують правоохоронні функції (Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України – СБУ, прокуратура, Державна податкова адміністрація, Державний департамент з питань виконання покарань, суд та ін.);
• державно-громадські органи, що виконують правоохоронні функції (служби у справах неповнолітніх, комісії у справах молоді, спостережні, адміністративні комісії та ін.);
• приватні й громадські структури та організації, що сприяють виконанню правоохоронних завдань (загони самооборони, добровільні народні дружини, товариські суди, приватні розшукові й охоронні підприємства).
Третя група об'єднує суб'єктів, які здійснюють індивідуальну профілактику – працівники державних правоохоронних органів (дільничні інспектори міліції, оперуповноважені служб карного розшуку, державної служби боротьби з економічною злочинністю, кримінальної міліції у справах неповнолітніх та ін.) та інших державних установ і організацій (наприклад, спеціальних навчальних закладів для неповнолітніх правопорушників), а також окремі громадяни (громадські інспектори державної автоінспекції та ін.).
Запропонований розподіл суб'єктів на групи за рівнем профілактики умовний, оскільки окремі аспекти індивідуальної, спеціально-кримінологічної та загальносоціальної профілактики стосуються в діяльності кожної із зазначених груп. Крім того, перелічені суб'єкти перебувають у взаємодії.
3. Правове регулювання профілактики злочинності та його сутність
Правове регулювання профілактики злочинності складається з нормотворчої діяльності держави та її органів, які визначають в законах та інших нормативних актах мету й завдання запобігання злочинам, коло суб'єктів, що здійснюють цю діяльність, їхню компетенцію, основні форми та методи роботи.
Профілактика злочинності припускає такий розвиток економіки, політики, ідеології, культури та побуту, який сприяв би усуненню чи нейтралізації негативних аспектів громадського життя, що можуть проявитися як причини й умови злочинності. Така організація суспільного життя повинна бути забезпечена належним правовим підґрунтям.
Сутність правового регулювання полягає в тому, що правові норми стимулюють соціально корисну поведінку, протидіючи факторам, які негативно впливають на формування та життєдіяльність особи, таким чином створюючи умови для оптимального здійснення запобіжної діяльності.
Поряд із цим правові акти визначають завдання та заходи профілактики злочинності, порядок, форми й методи здійснення цієї діяльності, функції різних її суб'єктів, координацію та взаємодію між ними. Закони й інші нормативні акти забезпечують відповідальність уповноважених осіб за виконання своїх обов'язків, суворе дотримання особистих і майнових прав, законних інтересів громадян та установ, які потрапляють у сферу профілактики злочинності.
Запобіжна роль права полягає в регулюванні сфер суспільного життя, при якому наявні криміногенні фактори чи усуваються, чи їхній дії ставиться серйозна перепона. Право не може знищити економічні, соціально-культурні причини й умови злочинності, але воно може впливати на їхні негативні прояви: локалізувати, блокувати, організувати належну протидію негативним явищам і процесам. Проведення такої роботи припускає:
- поліпшення законодавства, його вдосконалення;
- точну та неухильну реалізацію законів та інших нормативних актів;
- наявність механізмів, які, бездоганно діючи, забезпечують таку реалізацію.
Виділяють два основних напрямки правового регулювання профілактики злочинності.
Перший напрямок має «матеріальний» характер і полягає у впливі за допомогою права на криміногенні фактори зовнішнього середовища, що прямо чи опосередковано детермінують злочинну поведінку, з метою їх усунення.
Другий напрямок має «процесуальний» характер і полягає в юридичному закріпленні прав і обов'язків органів, уповноважених осіб і громадян-суб'єктів запобігання злочинам, у встановленні змісту та порядку здійснення запобіжних заходів.
4. Інформаційне забезпечення запобігання злочинам
Інформаційне забезпечення – це діяльність з цілеспрямованого збирання, перероблення, зберігання і передачі кримінологічної інформації. Інформація повинна постачатися суб'єктам з урахуванням поставлених перед ними завдань, різновидів попереджувальної діяльності тощо. Правове забезпечення розуміється як нормативне супроводження спеціально-кримінологічного попередження злочинів (закони, укази, підзаконні акти, комплексні програми попередження злочинності та ін.).
Усю інформацію, що використовується в профілактиці злочинності, можна поділити на:
– кримінологічну (зовнішню);
– організаційну (внутрішню).
Кримінологічна (зовнішня) інформація відображає такі показники злочинності: рівень, динаміку, структуру, інтенсивність (коефіцієнти злочинів і злочинної активності), детермінованість (зв'язок злочинності з іншими соціальними явищами), інакше кажучи, відповідає на запитання:
• хто, коли та де вчиняє злочини;
• у зв'язку з чим люди стають на злочинний шлях;
• які обставини, ситуації та мотиви вчинення злочинів;
• у чому полягають причини та які умови сприяють вчиненню злочинних діянь;
Зовнішня інформація повинна також передбачити дані про адміністративні, дисциплінарні й інші правопорушення, аморальні вчинки, пияцтво та алкоголізм, наркоманію, несплату податків, проституцію, бездоглядність дітей, залишення школи дітьми й підлітками, позбавлення батьківських прав тощо. До цього виду інформації варто віднести дані про соціально-економічний і соціально-демографічний розвиток, стан громадської думки й інші соціально-психологічні процеси, що стосуються запобігання злочинам.
Організаційна (внутрішня) інформація передбачає дані про порядок організації запобіжної діяльності її суб'єктами. Вона характеризує стан власне системи запобігання злочинам і сприяє одержанню відповідей на запитання:
• у чому
конкретно полягають мета та завдання на певному
проміжку часу;
• якими засобами й методами вони досягаються;
• з якою інтенсивністю та в якому напрямку діє вся система і складові її елементи;
• які умови й реальні можливості вирішення поставлених завдань;
Сукупно зовнішня та внутрішня інформації повинні відображати об'єктивну картину криміногенної ситуації в регіоні, ступінь ефективності запобіжного впливу, а також реальні потреби профілактичної діяльності з погляду її подальшого вдосконалення.
Висновок
Загальносоціальне попередження злочинності – найважливіший аспект соціальної політики. Це соціальна реакція держави і суспільства на злочинність. Загальносоціальне попередження створює соціально-економічні та культурні підвалини для ефективного здійснення спеціально-кримінологічного і індивідуального попередження злочинів.
Спеціально-кримінологічне попередження – це сукупність заходів боротьби зі злочинністю, змістом яких є різноманітна робота державних органів, громадських організацій, соціальних груп і громадян, спрямована на усунення причин та умов, що породжують і сприяють злочинності, а також недопущення вчинення злочинів на різних стадіях злочинної поведінки. Спеціально-кримінологічне попередження злочинів складається із трьох напрямів діяльності: кримінологічної профілактики; запобігання злочинам; припинення злочинів.
Для результативного функціонування системи попередження злочинності необхідним є належне інформаційне, правове, матеріально-технічне, кадрове та інше забезпечення діяльності відповідних суб'єктів. Актуальною видається проблема професійної підготовки кадрів щодо попередження злочинності.
Маючи певну мету, правоохоронні органи шляхом зазначених напрямів розробляють і подають до органів державної влади та органів місцевого самоврядування свої пропозиції з проблем боротьби зі злочинністю.
З метою підвищення ефективності заходів, спрямованих на боротьбу зі злочинністю, необхідно й надалі зміцнювати зв'язки між правоохоронними органами, а також з іншими державними і громадськими організаціями, які покликані вести боротьбу з правопорушеннями.
Система оцінки діяльності служби профілактики повинна відповідати наступним вимогам:
- Ґрунтуватися на показниках статистичної звітності.
- Виражатися у відносних показниках, що дозволяють порівнювати результати роботи міськрайорганів міліції.
- Містити мінімально необхідну кількість оціночних критеріїв.
- Забезпечувати простоту і наочність підрахунку результатів роботи.
Профілактичну функцію виконують усі підрозділи міліції, які входять в її структуру: кримінальна міліція, міліція громадської безпеки, транспортна міліція, державна автоінспекція, міліція охорони, спеціальна міліція. Найвагоміший внесок у профілактичну діяльність міліції роблять підрозділи карного розшуку, державної служби боротьби з економічними злочинами, дільничні інспектори міліції, слідчі, штатні підрозділи дізнання, патрульно-постова служба, підрозділи державної служби охорони і державної автомобільної інспекції.
Список літератури
1. Александров Ю.В., Гель А.П., Семаков Г.С. Кримінологія: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2002. – 295 с.
2. Кримінологія: Загальна та особлива частина: Підруч. Для вузів / І.М. Даньшин, В.В. Голіна, О.Г. Кальман, О.В Лисодєд; За ред. І.М. Даньшина. – Х.: Право, 2003. –352 с.
3. Кінаш Я. Використання організаційно-правових заходів–умова ефективності протидії злочинності. // Право України. – 2007 – №3.С. 118–121
4. Кримінологія: Навч. посіб. / Ю.Ф. Іванов., О.М. Джужа. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006. – 264 с.
5. Криминология [Текст]: Учебник / Науч. Ред. Н.Ф. Кузнецова, В.В. Лунеев-2-е изд., перераб. и доп. – М.: Волтерс Клувер, 2005.-640 с.
6. Криминология: Учеб. / Под ред. В.Н. Кудрявцева, В.Е. Эминова.-М.:Юрист, 1995. – 512
7. Криминология: Учебник для вузов/Г.А. Аванесов, С.М. Иншаков, С.Я. Лебедев, Н.Д. Эриашвили; Под ред. Г.А. Аванесова-4-е изд., перераб. и доп.-М.: ЮНИТИ–ДАНА.2006.-495 с.
8. Курило В.І., Михайлов О.Є., Яра О.С. Кримінологія: Загальна частина. Курс лекцій. Навч. пос. – К.: Кондор, 2006.-192 с.
9. Литвак О. Державний контроль над злочинністю. Право України\2000. – №5.с. 7
10. Литвак О. Злочинність, її причини та профілактика.-К.: Україна, 1997.-167 с.
11. Шиханцов Г.Г. Криминология: Учебник. – М.: Зерцало, 2001.-368 с.
