Вихід з такої ситуації вбачається у застосуванні до вказаних відносин норми, що міститься у ч. 3 ст. 17 Закону України „Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р. (нова редакція набрала чинності з 1 січня 2004 р.). Відповідно до вказаної норми, батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.
Крім того, ст. 27 Конвенції про права дитини надає кожній дитині право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Таким чином, з огляду на пріоритет захисту інтересів дитини, нотаріуси мають вимагати від батьків дозволу на вчинення право чинів, передбачених ст. 71 ЦКУ, а саме правочинів, пов’язаних з:
1). Відмовою від майнових прав підопічного;
2). Видачею письмових зобов’язань від імені підопічного;
3). Укладенням договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, в тому числі договорів щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;
4). Укладенням договорів щодо іншого цінного майна.[5]
СК України встановлює взаємні обов’язки щодо утримання між батьками та дітьми. Так відповідно до ст. 180 СК утримання дитини до досягнення нею повноліття є обов’язком батьків, а виняток із цього правила встановлено ст. 188 СК, згідно з якою батьки можуть бути звільнені від обов’язку утримувати дитину в тому разі, коли дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і повністю забезпечує її потреби.
Батьки можуть укласти договір про припинення права на утримання для дитини, який має передбачати передачу дитині одноосібно або дитині й тому з батьків, з ким вона проживає, права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру тощо). Основні вимоги до умов, порядку укладання та виконання такого договору, а також окремі правові наслідки його укладання визначено ст. 190 СКУ. Зокрема, встановлюється , що договір про припинення права на утримання для дитини укладається виключно з дозволу органу опіки та піклування.
За СК батьки зобов’язані утримувати свою дочку, сина і в тому разі, коли такі дочка чи син досягли повноліття, але є непрацездатними чи продовжують навчання і потребують у зв’язку з цими обставинами матеріальної допомоги, а батьки можуть таку допомогу надавати.
Стаття 202 СК встановлює також “зворотній” обов’язок повнолітніх дочки (сина) утримувати батьків, якщо останні є непрацездатними й потребують матеріальної допомоги.
Батькам суд може відмовити в реалізації їхніх вимог до дочки (сина) щодо надання утримання, якщо суд встановить, що мати (батько) ухилялися від виконання батьківських обов’язків. Втім, у виняткових випадках суд може присудити з дочки (сина) аліменти на строк, що не перевищуватиме трьох років.[6]
4.Захист прав батьків та дітей
Для відповіді на це питання необхідно проаналізувати чинне законодавство.
В Декларації про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї та жінок визначені принципи державної політики в Україні стосовно сім'ї та жінок:
1. Держава гарантує та забезпечує рівні права і можливості жінкам і чоловікам відповідно до основних прав та свобод людини.
2. Держава захищає права сім'ї як основної ланки суспільства.
3. Держава захищає материнство та дитинство і визнає пріоритетність інтересів матері та дитини в суспільстві.
4. Держава забезпечує ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.
5. Держава гарантує і забезпечує повну і рівноправну участь жінок у політичному, економічному, соціальному і культурному житті суспільства.
6. Держава забезпечує жінці можливість поєднувати професійні та сімейні обов'язки.
7. Держава забезпечує і розвиває соціальні гарантії, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.8. Держава забезпечує неухильне додержання законодавства України та норм міжнародного права стосовно сім'ї та жінок.
9. Держава підтримує громадські та благодійні організації, діяльність яких спрямована на поліпшення становища сім'ї та жінок.
Головними напрямами державної політики України стосовно сім’ї є: створення матеріальної та соціально-економічної бази для зміцнення сім'ї та підвищення її добробуту; кардинальне підвищення результативності здійснюваних заходів щодо охорони материнства та дитинства; забезпечення здорового генофонду України; створення сприятливих умов для повноцінного розвитку та виховання дітей у сім'ї; підтримка заходів, спрямованих на підвищення культурного, освітнього, морального рівня сім'ї та кожного її члена; організація повноцінного відпочинку та дозвілля сім'ї з урахуванням потреб різних вікових груп.
Відповідно до Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. На виконання цих конституційних положень необхідно розробити систему пріоритетних заходів, які забезпечували б їх реалізацію. Концепція державної сімейної політики розроблена виходячи з потреби створення належних умов для життєдіяльності сім'ї в Україні і визначає загальну стратегію і пріоритетні напрями державної політики щодо сім'ї,
передбачає здійснення цілісної системи заходів з максимальним урахуванням нових реалій: ринкової економіки, соціального партнерства, політичної демократії, всього того, що покликане зробити життя суспільства, кожної окремої сім'ї повноправним і ефективним.
У Концепції визначаються шляхи розв'язання однієї з найважливіших загальносуспільних проблем України – стабільного існування та розвитку сім'ї, поліпшення її життєвого рівня, створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов і гарантій для життєвого визначення, інтелектуального, духовного, фізичного розвитку особистості починаючи з дитячого віку. Вона ґрунтується на визнанні пріоритету сім'ї в житті демократичного суспільства, її ролі у гуманістичному вихованні підростаючого покоління. Державна сімейна політика має стати складовою всієї соціальної політики України.
Під час розроблення Концепції враховувалися також соціально-економічні умови в Україні, викликані перехідним періодом, обмеженість матеріальних і фінансових ресурсів, які виділятимуться державою для підтримки сім'ї, поліпшення становища дітей та найбільш незахищених сімей.
Основними напрямами сімейної політики є: сприяння життєдіяльності сім’ї та її стабільному розвиткові; поліпшення охорони членів сім’ї; розвиток системи соціально-консультаційної допомоги сім’ям; сприяння сім’ям у вихованні дітей та їх всебічному розвитку; створення умов для дозвілля, культурного відпочинку і оздоровлення всієї сім’ї.
Строки практичної реалізації Концепції державної сімейної політики зумовлюються особливостями динаміки політичного, соціально-економічного і правового розвитку України та формування громадянського суспільства на сучасному перехідному етапі.
Закон України “Про попередження насильства в сім’ї визначає правові і організаційні основи попередження насильства в сім'ї, органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї.
Закон дає визначення “насильству в сім’ї та здійснює класифікацію видів насильства в сім’ї. Насильство в сім'ї - будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю. Види насильства в сім’ї: фізичне, сексуальне, економічне, психологічне.
Попередження насильства в сім'ї - система соціальних і спеціальних заходів, спрямованих на усунення причин і умов, які сприяють вчиненню насильства в сім'ї, припинення насильства в сім'ї, яке готується або вже почалося, притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні насильства в сім'ї, а також медико-соціальна реабілітація жертв насильства в сім'ї.
Здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї в межах наданих їм повноважень покладається на:
1) спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї;
2) службу дільничних інспекторів міліції та кримінальну міліцію у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;
3) органи опіки і піклування;
4) спеціалізовані установи для жертв насильства в сім'ї: кризові центри для жертв насильства в сім'ї та членів сім'ї, стосовно яких існує реальна загроза вчинення насильства в сім'ї; центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї.
Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, об'єднання громадян, а також окремі громадяни можуть сприяти у здійсненні заходів з попередження насильства в сім'ї.
Висновки
Взаємні права й обов'язки батьків і дітей ґрунтуються на походженні дітей, засвідченому у встановленому порядку.
Для особистих немайнових прав та обов’язків батьків та дітей, інших особистих прав і обов’язків, характерно те, що вони не мають майнового (економічного) змісту. Особисті немайнові права батьків та дітей не можуть передаватись і, як правило, не відчужуються.
На стадії функціонування сім’ї особисті немайнові відносини складають права та обов’язки батьків надати дитині прізвище, ім’я, по батькові, визначити громадянство.
Окремий розділ СКУ присвячений регулюванню майнових відносин між батьками та дітьми. У ньому збережено принцип роздільності майна та дітей. При цьому встановлюється, що майно, придбане батьками або одним з них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, речі особистого вжитку, іграшки, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини, якою вона може розпоряджатися в межах, встановлений цивільним законодавством України.
Державна політика України стосовно сім’ї виробила такі напрями опіки державою сім’ї: створення матеріальної та соціально-економічної бази для зміцнення сім'ї та підвищення її добробуту; кардинальне підвищення результативності здійснюваних заходів щодо охорони материнства та дитинства; забезпечення здорового генофонду України; створення сприятливих умов для повноцінного розвитку та виховання дітей у сім'ї; підтримка заходів, спрямованих на підвищення культурного, освітнього, морального рівня сім'ї та кожного її члена; організація повноцінного відпочинку та дозвілля сім'ї з урахуванням потреб різних вікових груп.
Література
1. Конвенція про права дитини. // Право України. 1993 р. № 5-6
2. Конституції України
3. Сімейний кодекс України
4. Цивільний кодекс України
5. Закон «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р.
6. Закон України „Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. (нова редакція набрала чинності з 1 січня 2004 р.)
7. Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” від 15.11.2001 р.
8. Постанова Верховної Ради України “Про Декларацію про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї та жінок” від 05.03.1999 р.
9. Постанова Верховної Ради України “Про Концепцію державної сімейної політики ” від 17.09.1999 р.
10. Положення про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1993 р.
11. Гражданское право Украины. Часть П: Учебное пособие /(Под редакцией Слипченко С.А., Кройтор В.А.) - Харьков, Эспада, 2000
12. Злотник І. Юридичні особливості фактичних шлюбних відносин. // Юридичний журнал « 10 (28) 2004 р.
13. Коновалов Д. Сімейний кодекс України - шлях до Європи. // Юридичний журнал № 7 (25), 2004
14. Москалюк В. Проблеми питання реалізації та захисту майнових прав дитини. // юридичний журнал № 7 (25), 2004 р.
15. Особисті немайнові права та обов’зки батьків та дітей: характеристика окремих видів. Кидалова А.// Право України, 2003 № 5
16. Пасечник Н. Хто є утриманцем за сімейним законодавством? // Юридичний журнал № 7 (25) 2004 р
[1] Гражданское право Украины. Часть П: Учебное пособие /(Под редакцией Слипченко С.А., Кройтор В.А.) – Харьков, Эспада, 2000
[2] Особисті немайнові права та обов*зки батьків та дітей: характеристика окремих видів. Кидалова А.// Право України, 2003 № 5
[3] Злотник І. Юридичні особливості фактичних шлюбних відносин. // Юридичний журнал « 10 (28) 2004 р.; 37-40
[4] Коновалов Д. Сімейний кодекс України – шлях до Європи. // Юридичний журнал № 7 (25), 2004 с. 45
[5] Москалюк В. Проблеми питання реалізації та захисту майнових прав дитини. // юридичний журнал № 7 (25), 2004 г. С.96
[6] Пасечник Н. Хто є утриманцем за сімейним законодавством? // Юридичний журнал № 7 (25) 2004 р.; с.52
