Правосуб’єктність - одна з обов’язкових передумов правовідносин (О.Ф. Скакун. стор.355).
Правосуб’єктність складається з двох елементів - правоздатності та дієздатності.
Правоздатність - це здатність мати права й обов’язки (виникає в момент народження і припиняється в момент смерті).
Дієздатність - здатність своїми діями здійснювати права й обов’язки. Виділяється два види дієздатності - угодоздатність і деліктоздатність.
Угодоздатність - це здатність укладати цивільно-правові угоди.
Деліктоздатність - здатність відповідати за свої вчинки.
Залежно від віку розрізняють такі види дієздатності: часткова, відносна, повна.
Часткова дієздатність - суб’єкти права можуть укладати лише дрібні побутові угоди (до 15 років).
Відносна дієздатність - суб’єкти права можуть мати свої кошти, але розпоряджатися ними за згодою батьків або піклувальників (неповнолітні від 15 до 18 років).
Повна дієздатність - суб’єкти права самостійно здійснюють усі угоди (з 18 років).
У певних випадках дієздатність може бути обмежена в судовому порядку повністю (для психічно хворих осіб) або частково (для осіб, що страждають від алкогольної чи наркотичної залежності).
Обмежена дієздатність виражається в такому:
- обмеження прав і свобод людини і громадянина законом держави передбачено в тій мірі, в якій це необхідно для захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров’я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення охорони і безпеки країни;
- обмеження прав і свобод людини і громадянина можливо за рішенням суду внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами.
Абсолютна дієздатність встановлена для осіб, визнаних недієздатними за рішенням суду внаслідок душевної хвороби чи слабоумства.
Ніхто не може бути обмежений у дієздатності інакше як за рішенням суду і відповідно до закону. Відсутність у дітей і психічно хворих власної дієздатності заміняється дієздатністю інших, спеціально визначених
осіб - батьків, опікунів або піклувальників.
Отже, правосуб’єктність - категорія цільна, і в галузі цивільного права вона також утворює єдність правоздатності і дієздатності: тут замість правоздатної особи може виступати її законний представник (О.Ф. Скакун, стор.358)
Розрізняються такі категорії суб’єктів правовідносин - індивіди, організації та соціальні спільноти.
|
Суб’єкти права |
|||
|
організації |
індивіди |
соціальні спільноти |
|
|
державні організації |
недержавні організації |
||
|
державні підприємства |
громадські організації |
громадяни держави |
народ |
|
державні установи |
господарські організації |
іноземні громадяни |
нація |
|
державні органи |
релігійні організації |
особи без громадянства |
населення регіону |
|
держава в цілому |
|
особи з подвійним громадянством |
|
До індивідів належать громадяни держави, іноземні громадяни, особи без громадянства та особи з подвійним громадянством.
Громадяни держави. Наприклад, громадяни України доводять факт свого громадянства за допомогою паспорта громадянина України.
Іноземні громадяни. Наприклад, громадяни Іспанії доводять факт свого громадянства за допомогою паспорта. Крім того, вони повинні знаходяться за межами своєї країни, наприклад в Україні.
Особи без громадянства (апатриди).
Існує дві категорії осіб без громадянства. Перша категорія - особи, щоне здатні довести факт свого громадянства (наприклад, загубили паспорт, знаходячись за кордоном). Після доведення факту свого громадянства (паспорт знайшли) особа визнається іноземним громадянином або громадянином держави. Інша категорія апатридів - це особи, що здобули право на проживання в іншій країні, однак не мають права громадянства (не може голосувати тощо).
2.2 Особи з подвійним громадянством (біпатриди)
Можна сказати, що існує також дві категорії біпатридів. Найпоширенішою є категорія біпатридів у симетричних федераціях - громадянин федерації і одночасно громадянин суб’єкта федерації.
Однак буває так, що між окремими державами укладається угода про подвійне громадянство. Дуже часто це стосується осіб, що народилися від іноземних громадян в країнах, де визнається право по крові. Якщо між державами є угода про подвійне громадянство, то така дитина при досягненні певного віку має право, крім громадянства своєї країни, ще й на громадянство країни свого народження.
До речі, і свій час деякі діячі пропонували ввести інститут подвійного громадянства межах СНД: наприклад, особа, що мала родичів у двох республіках СНД, могла одночасно громадянином України або Казахстану та Білорусії. Ця пропозиція не знайшла підтримки. (В. Сухонос, стор.485).
Організації можуть бути державними і недержавними. До державних організацій, крім державних органів, установ і підприємств, належить і держава в цілому.
До недержавних організацій належать громадські, господарські, релігійні організації тощо.
Суб’єктами адміністративного права можуть бути державні органи і установи, громадські і релігійні організації.
Суб’єктами цивільного права - державні підприємства і господарські організації.
Держава в цілому може бути суб’єктом міжнародного права.
До соціальних спільнот належить народ, нація, населення регіону.
Так, народ може бути суб’єктом конституційного права. Це можна прослідити на прикладі частин II і III статті 5 Конституції України, де зазначається: „Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.” (Конституція України, К. 1997, стор.4).
Іноді індивід називається фізичною особою. У цьому випадку, категорія фізичної особи виявляється потрійно: як людина, як громадянин, як особистість.
Людина - продукт природи, суб’єкт суспільно-історичної діяльності і культури.
Громадянин - людина, що належить до населення конкретної держави і наділена нею юридичним статусом.
Особистість - індивід як продукт суспільства, що має стійку систему соціально значущих рис.
Протилежністю фізичної особи є особа юридична. (В. Сухонос, стор.487)
Стаття 80 Цивільного кодексу України визначає юридичну особу як організацію, що …створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.”
(Цивільний кодекс України, стор.27).
В юридичній науці тривалий час панувала думка про те, що правосуб’єктність юридичної особи відрізняється від правосуб’єктності фізичної особи. Вважалося, що у юридичної особи правоздатність і дієздатність виникають одночасно і не можуть бути обмежені, тоді як у фізичної особи правоздатність і дієздатність виникають неодночасно і дієздатність обмежується.
Однак сформоване раніше уявлення про повний збіг правоздатності і дієздатності юридичної особи не виправдовує себе в умовах трансформації суспільства до ринкових відносин. Виявилося, що юридична особа не завжди без будь-яких умов може використовувати ті права, які має. Дієздатність юридичної особи може змінюватися без зміни її правоздатності. Так, підприємство боржник не має можливості реалізувати свої права на власний розсуд. Його дієздатність обмежується. Цю обмежену дієздатність юридичної особи-боржника доповнює (наприклад, відповідно до законодавства Росії) арбітражний управляючий, який має широкі повноваження щодо управління підприємством-боржником. Своїми діями він дає можливість підприємству-боржнику брати участь у цивільному обороті через здійснення всіх не заборонених законом операцій.
Отже, правоздатність і дієздатність юридичної особи як суб’єкта правовідносин (наприклад, комерційної організації) не збігаються цілком, як не збігаються правоздатність і дієздатність фізичної особи. Правда, у колективних суб’єктів правовідносин (юридичних осіб) така розбіжність правоздатності і дієздатності є винятковою.
За характером діяльності юридичні особи можуть бути:
некомерційні (публічні);
комерційні (приватні).
Некомерційні особи - державні організації і установи (парламент, уряд, суд, міліція, державні підприємства, органи місцевої влади та ін.) - спрямовують свою діяльність на задоволення тих чи інших невиробничих потреб: організаційно-управлінських, соціально-управлінських, соціально-культурних, соціально-побутових та ін. Вони мають публічні цілі і не переслідують мету одержання прибутку як статутного завдання. Зазвичай діяльність таких організацій фінансується за рахунок державного бюджету (державні установи), або бюджету громадських організацій, або за рахунок добровільних внесків і пожертвувань.
Некомерційні організації можуть займатися і підприємницькою діяльністю, але лише остільки, оскільки це служить досягненню цілей, заради яких вони створені і відповідають ним. Наприклад, вуз може приймати за плату на навчання студентів для того, щоб одержаний прибуток використовувати на підвищення якості освіти (придбання приладів, літератури, оплата праці викладачів, ремонт і переобладнання приміщень тощо). Тут важливо додержуватися певної міри, щоб не перейти ту межу, за якою головними стають вже інші пріоритети - цілі комерційного характеру.
Некомерційні організації мають більшу стабільність і більшу незалежність від тих індивідів, що входять до складу юридичної особи. Існування юридичної особи, яка має некомерційний (публічно-правовий) характер, не залежить від волі її членів - підпорядкованих і підзвітних осіб. Наприклад, уряд не може припинити своє існування як орган виконавчої влади, навіть якщо всі члени кабінету міністрів підуть у відставку. Замість кабінету міністрів, який пішов у відставку, буде сформований новий кабінет.
Тобто, некомерційні, публічні організації продовжують функціонувати як юридичні особи і суб’єкти правовідносин.
Комерційні особи - комерційний банк, приватна фірма, акціонерне товариство та ін. - спрямовують свою діяльність на одержання прибутку і фінансуються насамперед за свій рахунок. Вони переслідують приватні цілі та інтереси своїх членів: вкладників, пайовиків, акціонерів і можуть припинити своє існування з волі цих осіб (наприклад, оголосити себе банкрутом).
Члени комерційних (приватноправових) юридичних осіб є повними їх представниками, їх воля - воля юридичної особи. Юридичною особою може бути індивідуальний, а не тільки колективний, суб’єкт права.
Правосуб’єктність комерційних організацій та їх об’єднань (асоціацій, корпорацій, концернів та ін.) передбачена законодавством у вигляді організаційно-правових форм підприємницької діяльності і визначається статутними документами, зареєстрованими в установленому законом порядку.
