- категоричність передбаченого цим актом веління,
- обов'язковість владних рішень для виконавців підпорядкованість їх волі
- забезпеченість і охорону таких рішень примусовою силою держави.
Владність забезпечує узгодженість дій суб'єктів та учасників правозастосовної діяльності, підтримує їх дисципліну, на її основі акти застосування права набувають обов'язковості та забезпечуються всіма засобами які є в розпорядженні у держави.[20]
Підтвердженням владно-організуючого характеру правозастосовної діяльності митних органів є процедура відкриття суб'єктом господарювання вантажного митного комплексу, автопорту чи автотерміналу (далі - ВМК). З метою створення сприятливих умов дія прискорення товарообігу та збільшення пропускної спроможності пунктів пропуску через державний кордон України, підвищення ефективності митного та інших видів державного контролю, митного оформлення товарів і транспортних засобів відповідно до ч 7 ст. 71 Митного кодексу (далі - МК) України митним органом може визначатися ділянка території з комплексом будівель, споруд, інженерно-технічних засобів та комунікацій, необхідних для здійснення митних процедур – ВМК. Порядок та умови відкриття ВМК визначаються нормативними актами Кабінету Міністрів України та Держмитслужби України.[21] Відкриття ВМК здійснюється за ініціативою його власника за погодженням і з дозволу митного органу, у зоні діяльності якого розташовано об'єкти ВМК. Усі рішення митного органу щодо відкриття та функціонування ВМК є обов'язковими для його власників. Поточний контроль за діяльністю ВМК здійснює митний орган, який у разі порушення власником ВМК умов експлуатації ВМК має право припинити діяльність останнього.
Правозастосовна діяльність має підзаконний, а точніше - ненормативний характер, адже вона здійснюється на підставі норм, що містяться в законах і нормативних актах вищих державних органів, та в межах повноважень митного органу, визначених законом. За допомогою правозастосування нормативно-правове регулювання наближається до вжиття, до конкретних суб'єктів права та реальної ситуації, що свідчить про індивідуальну спрямованість цього виду діяльності. Безпосереднім об'єктом правотастосовної діяльності є окремий конкретний випадок, а приписи правозастосовного акта стосуються персонально визначених осіб.
На думку С. Алексеева, потреба у здійсненні правозастосовної діяльності виникає у таких випадках:[22]
- коли суб'єктивні права та юридичні обов'язки у осіб не можуть виникнути без владної діяльності компетентних органів держави,
- коли існують певні перепони для здійснення суб'єктивного права чи відсутнє добровільне виконання юридичного обов'язку,
- коли відповідно до правових норм необхідно застосувати юридичні санкції.
Разом із тим, потреба у правозастосовній діяльності виникає також у випадку здійснення спеціального контролю наприклад митного контролю, за реалізацією заінтересованими особами своїх прав та законних інтересів (наприклад, реалізація громадянами права на переміщення багажу чи транспортних засобів через митний кордон держави), коли необхідно встановити наявність або відсутність факту, що має юридичне значення (наприклад, факт наявності чи відсутності ліцензії на провадження посередницької діяльності митного перевізника), або коли відповідно до вимог норми права є потреба у застосуванні заходів примусового характеру, а не тільки одного з їх різновидів – санкцій. Прикладом застосування митними органами заходів примусового характеру є встановлення особливих правил, пов'язаних із застосуванням до товарів, що ввозяться на територію держави, митного режиму переробки на митній території України.[23] Митні органи надають дозвіл на здійснення операцій з такими товарами, встановлюють строки здійснення цих операцій, перевіряють дотримання режиму переробки, визначають порядок митного оформлення продуктів переробки та визначають умови реалізації продуктів переробки.
Правозастосовна діяльність - це творча діяльність, що зумовлено різноманітністю конкретних життєвих обставин, які необхідно до слідити, перш як застосувати закон. Творчий бік правозастосовної діяльності також пов'язаний із конкретизацією норм права. Митне законодавство містить досить велику кількість оціночних категорій (мінімум митних процедур, необхідних для забезпечення додержання законодавства, вибірковість митного контролю, достатні підстави вважати малозначущість тощо) зміст яких потребує уточнення в юридичній практиці Закон досить часто передбачає існування таких моментів, в яких законодавець заздалегідь орієнтується на їх конкретизацію особою, яка його застосовує. Наслідком відсутності належної конкретизації оціночних категорій є різноманітність варіантів вирішення одних і тих самих питань. У переважиш більшості ситуацій посадові особи митних органів приймають рішення, які є адекватними та раціональними, сприяючи при цьому реалізації особами своїх прав і інтересів. Проте іноді використання владних повноважень у ситуаціях із застосуванням оціночних категорій породжує бюрократію, тяганину або ж відверте свавілля з боку посадових осіб митних органів.
Конкретизацію поняття, а точніше індивідуалізацію чи персоніфікацію застосування оціночних категорій, слід відрізняти від конкретизації норми в процесі її підзаконної нормотворчості. В першому випадку йдеться про продовження нормативного регулювання, заданого правотворчістю, доповнення його індивідуальною регламентацією, що знаходить своє відображення в уточненні, адаптації правового статусу суб'єктів до реальної ситуації, конкретизації їх суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. У другому - про процес творення норми права, точніше про завершення правотворчої діяльності.
У результаті застосування норм права, у тому числі й тих, що містять оціночні категорії відбувається конкретизація дії норми права. Правозастосовна конкретизація дії правової норми не є наслідком недоліків чи упущення законодавства. Як і все застосування права, вона є наслідком його загальнонормативного характеру, а тому є об'єктивно необхідним елементом механізму правового регулювання її потреба закладені в сутності правового регулювання - у впливі норми права, що мають загальний характер, на учасників конкретних суспільних відносин. [24]
Правозастосування - це операція не над нормою, а над фактом із використанням норми. Результатом правозастосовної діяльності є впорядкування конкретної ситуації відповідно до загальної волі право творця.
Правозастосовна діяльність митних органів є не тільки формою реалізації права, а й правовою формою їх управлінської діяльності, оскільки вона відображається ззовні як використання ними владною впливу на учасників суспільних відносин у митній сфері та внутрішньої організації управлінської діяльності в системі митної служби. Правозастосування посідає в адміністративній діяльності важливе місце, оскільки безпосередньо пов'язане із здійсненням митними органами своїх завдань та функцій у процесі. Правозастосування розробляються правові акти зміст яких відображає особливості реалізації окремих функцій митних органів (як основних, так і допоміжних) і які по суті, індивідуалізуються цими актами. Такий єдиний і разом із тим складний процес. Правозастосування складається із стадій. В юридичній літературі існують різні точки зору щодо стадій правозастосовної діяльності, проте, як правило, виокремлюють три основні стадії правотворчої діяльності:[25]
- встановлення і аналіз фактичних обставин справи (фактична основа),
- вибір норми права і аналіз - перевірка автентичності тексту норми, аналіз її з точки зору законності, дії в часі в просторі, за колом осіб, тлумачення норм (юридична основа),
- прийняття рішення по справі
Разом із тим, зважаючи на складність реалізації окремих функцій, окремі науковці розширюють цю схему і включають до неї одиничні моменти, що мають, по суті, підпорядкований характер щодо трьох зазначених стадій. Так на їх думку, окремі види правозастосовних проваджень складаються з чотирьох і більше самостійних стадій.[26] Наприклад, В. Настюк вважає, що правозастосовна діяльність передбачає:[27]
- встановлення фактичних обставин митної справи,
- вибір, пошук відповідної митної норми для вирішення справи,
- усвідомлення її мети і змісту,
- прийняття по справі рішення або індивідуального митного акта,
- виконання цього акта.
Крім того, слід зазначити, що окремі стадії правозастосовної діяльності не завжди виокремлюються й окреслюються чітко вираженою межею. Виокремлення в діяльності стадій має теоретичне значення, адже дозволяє глибше та змістовніше дослідити це явище. У практичній діяльності відповідні стадії переплітаються і взаємно зумовлюють одна одну.
Від стадій правозастосовної діяльності в сенсі послідовних дій при розв'язанні юридичної справи слід відрізняти стадії, з яких складається порядок розгляду юридичної справи різними компетентними органами. Так, у провадженні у справах про адміністративні правопорушення більшість науковців адмістративістів виокремлюють чотири стадії:[28]
- адміністративне розслідування,
- розгляд адміністративної справи,
- оскарження чи опротестування постанови,
- виконання постанови.
На кожній із цих стадій повторюється логічна послідовність стадій правозастосування, тобто відбувається самостійний процес застосування норм права, який проходить логічно.
Як вже зазначалося, результатом правозастосовної діяльності завжди є створення правового акта. Призначенням цих правових актів є продовження загального нормативного регулювання, що було започатковано в процесі правотворчості за допомогою норми права, та доповнення його індивідуальною, піднормативною регламентацією. Така регламентація полягає в уточненні правового статусу суб’єктів у реальній життєвій ситуації, що склалася. Правові акти фіксують результати вирішення юридичної справи, саме в них знаходять своє закріплення основні висновки, отримані в результаті всього процесу правозастосування (письмового чи в іншій формі). Правозастосовні акти відіграють роль додаткових юридичних фактів, які породжують, змінюють чи припиняють митно-правові відносини.
В. Лазарєв вважає, що можна вести мову про правозастосовні акти як про акти-документи чи акти-дії.[29] На його думку, прикладом акта-дії, з урахуванням специфіки правозастосовної діяльності митних органів, можна було б вважати проставляння посадовою особою митного органу штампу „Під митним контролем” на перевізних документах, вантажних маніфестах, інвойсах або на інших товаросупровідних документах. Використання такого штампу носить застережно-заборонний характер означає, що вантаж або транспортний засіб взято під митний контроль і будь-яке розпорядження ним (переміщення, перевезення, навантаження, розвантаження тощо) без дозволу митниці забороняється.
В усіх випадках акт застосування права - це рішення щодо конкретно-індивідуальної справи, а форми його можуть бути різноманітними (письмовий наказ, усне чи письмове рішення, фізична дія тощо). Вони відображають інформаційний зв’язок між волею особи, яка здійснює правозастосування, та керованим об'єктом. За відсутності такого зв'язку неможливим стає виникнення, розвиток чи припинення правовідносин. [30]
Отже, правозастосовна діяльність митних органів є досить різноманітною її можна розглядати як самостійну форму реалізації норм митного законодавства, державний спосіб впливу на суспільні відносини, за допомогою якого в їх систему вводяться індивідуальні, персоніфіковані правові приписи, спосіб реалізації юридичних норм, втілення в життя їх приписів, основну чи факультативну стадію правового регулювання функцію митних органів, оперативний засіб самоорганізації системи митної служби, юридичну гарантію, умову нормального існування митно-правових відносин, важливий елемент юридичної практики, соціально-правову цінність, що спрямована на задоволення прав та законних інтересів громадян, суб'єктів господарювання, митних органів, держави в цілому, форму реалізації права, результатом якої є прийняття управлінського рішення тощо. Всі ці функціональні можливості правозастосовної діяльності взаємозв'язані та взаємозалежні. Теоретична та практична потреба в їх виокремленні зумовлена тим, що в тій чи іншій ситуації акцент робиться на одному чи кількох найбільш важливих, з огляду на потреби, аспектах.
