Правовий режим земель оздоровчого призначення
ЗМІСТ
Розділ 1. ПОНЯТТЯ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ЗЕМЕЛЬ ОЗДОРОВЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
1.1 Зміст права власності та права користування землями оздоровчого призначення
1.2 Суб’єкти та об’єкти земель оздоровчого призначення їх права та обов’язки
Розділ 2. ЗЕМЛІ ОЗДОРОВЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ЇХ ВИКОРИСТИННЯ
2.1 Підстави виникнення та припинення права оздоровчого землекористування, володіння
2.2 Правова охорона земель оздоровчого призначення
ВСТУП
На даний час характер використання землі значного мірою визначається правом власності на землю. Відповідно до законодавства власники земельних ділянок вправі визначати їх юридичну долю, організовувати використання земельних ділянок для досягнення певних цілей та отримувати доходи.
Здійснення земельної реформи, перехід до ринкових умов господарювання на землі, законодавче закріплення різних форм власності на землю і розширення можливостей використання земельних ресурсів на підставі права власності однак не звузило сферу правового положення земель оздоровчого призначення. Вона має велике значення як передбачений законом спосіб використання корисних властивостей землі.
Саме в цьому і полягає актуальність вибраної мною теми курсової роботи. Оскільки наша країна є порівняно молодою державною і на шляху до здобутку незалежності пройшла не легкий і тернистий шлях, вважаю дослідження даної теми буде практичним, новим і доцільним.
Метою курсової роботи є комплексне дослідження правового положення земель оздоровчого призначення. Відповідно до поставленої мети у роботі зроблено спробу вирішити такі завдання:
- комплексно розглянути поняття права власності на землі оздоровчого призначення;
- розкрити поняття суб’єктів та об’єктів з даного питання;
- вивчити правову охорону земель оздоровчого призначення;
- встановити підстави виникнення та припинення права оздоровчого землекористування та володіння.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при реалізації права власності на землі оздоровчого призначення. Предметом нашого дослідження є Конституція України, Земельний кодекс України, закони та підзаконні акти у сфері земельних відносин, укази і розпорядження Президента України, Постанови Кабінету Міністрів, наукова та практична література, що стосується питання права власності на землі оздоровчого призначення і т.д.
Наукове значення результатів роботи полягає в тому, що теоретичні положення та висновки можуть бути використані у вигляді окремих положень навчальних курсів дисциплін; у науково-дослідній роботі для розвитку вітчизняного права.
Практичне значення отриманих результатів. Основні положення та висновки дослідження можуть бути використані для вдосконалення національного законодавства з метою ефективного його застосування на практиці, практичними працівниками у процесі здійснення судової реформи.
Методи дослідження. У процесі дослідження поставлених питань використовувались наступні методи: історико-правовий метод, метод формально-логічного аналізу, метод системного та структурного-функціонального аналізу.
В спеціальній літературі розгляд проблем реалізації права власності на землі оздоровчого призначення в сучасній Україні проводився у працях таких дослідників як Ільницька Н., Каракаш І.І., Погрібний О.О., Погрібний С.О., Бобкова А.Г., Мунтян В.Л., Шульга М.В., Кулинич П.Ф., Семчик В.І., Андрейцев В.І., Шемшученко Ю.С., Малишева Н.Р., Бистров Г.Ю. та інших. Дослідженням правового режиму земель оздоровчого призначення займалися також українські та російські науковці: Аксененко Г.А., Иконицкая И.А., Краснова Н.И., Карпов Н., Панченко П.П., Славов В.П.,. Марчук В.А, Бринчук М.М., Вовк Ю.А, Кассо Л.А., Герман И.Е., Ерофеев Б.В. та інші.
Структура курсової роботи зумовлена характером та цілями дослідження. Вона складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ЗЕМЕЛЬ ОЗДОРОВЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
1.1 Зміст права власності та права користування землями оздоровчого призначення
У відповідності до Основного Закону кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону[1].
Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.
В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах[2].
Займаючи 0,01 % території України (близько 8,6 тис. га), землі оздоровчого призначення відіграють надзвичайно важливу роль як природний ресурс, що має природні лікувальні властивості. Природні лікувальні властивості таких земель – це наявність у їх межах природних лікувальних ресурсів, які є надзвичайно ефективними засобами для профілактики та лікування, як правило, поширених захворювань людей. До таких природних лікувальних ресурсів належать мінеральні і термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об’єкти і комплекси із сприятливими для лікування кліматичними умовами, придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань[3]. Саме завдяки унікальним властивостям природних лікувальних ресурсів землі, в межах яких вони знаходяться, виділені в окрему категорію земель територій, яка має спеціальний правовий режим охорони і використання. Згідно зі ст. 47 Земельного кодексу України, до земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.
Основною правовою передумовою для віднесення тих чи інших територій до земель оздоровчого призначення є виявлення на них відповідних природних лікувальних ресурсів в установленому законом порядку. Як встановлено у ст. 16 Закону України «Про курорти» виявлення природних лікувальних ресурсів здійснюється шляхом проведення комплексних медико-біологічних, кліматологічних, геолого-гідрологічних, курортологічних та інших дослідницьких робіт. Виявлені в результаті їх проведення природні лікувальні ресурси підлягають медико-біологічній оцінці їх якості та цінності Міністерством охорони здоров’я України, на підставі чого визначаються методи використання таких природних лікувальних ресурсів у профілактичних та лікувальних цілях. Потім за результатами геологорозвідувальних робіт визначаються експлуатаційні запаси родовищ лікувальних підземних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, затверджуються та вносяться до Державного фонду родовищ, корисних копалин України і передаються для використання за призначенням відповідно до законодавства України. Території, на яких виявлені запаси природних лікувальних ресурсів, включаються до складу земель оздоровчого призначення і передаються для використання в оздоровчих цілях.
Правовий режим земель оздоровчого призначення передбачає можливість їх перебування у державній, комунальній та приватній власності[4]. Земельний кодекс України (ст. 84) містить заборону на передачу у приватну власність лише частини земель оздоровчого призначення, а саме тих, на яких розташовані об’єкти оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом. Отже, заборона на приватизацію земель оздоровчого призначення не поширюється на розташовані в межах територій курортів земельні ділянки, надані громадянам та юридичним особам, якщо на таких ділянках відсутні об’єкти оздоровчого призначення (санаторно-курортні заклади тощо).
Таким чином, власнісний статус цієї категорії земель повністю підпорядкований власнісному статусу об’єктів курортної інфраструктури та інших об’єктів нерухомого майна, які розташовані на землях оздоровчого призначення. Згідно зі ст. 26 Закону України «Про курорти» приватизація санаторно-курортних закладів, що знаходяться на територіях курортів державного значення, використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій і на момент прийняття цього Закону перебувають у державній або комунальній власності, забороняється. Крім того, забороняється приватизація спеціальних санаторно-курортних закладів (дитячих, кардіологічних, пульмонологічних, гінекологічних, для лікування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для лікування хворих на туберкульоз, хворих з травмами і хворобами спинного мозку та хребта), що знаходяться на територіях курортів місцевого значення, використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій і на момент прийняття цього Закону перебували у державній або комунальній власності. Отже, земельні ділянки, на яких розташовані зазначені санаторно-курортні заклади, приватизації не підлягають.
Приватизація інших санаторно-курортних закладів, що знаходяться або створюються на територіях курортів місцевого значення і використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій, не заборонена. Вона може здійснюватися в порядку, встановленому законами з питань приватизації, за умови збереження профілю об’єктів, що приватизуються[5]. Земельні ділянки, на яких розташовані такі заклади, також можуть бути приватизовані. Слід зазначити, що Концепцією розвитку санаторно-курортної галузі (п. 3)[6] з метою залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій планується проведення приватизації оздоровчих та санаторно-курортних закладів (крім спеціалізованих санаторіїв), у першу чергу нерентабельних та тих, що перебувають в оренді, а також об’єктів незавершеного будівництва. Разом з такими об’єктами приватизації підлягатимуть і земельні ділянки, на яких вони розташовані.
Основне цільове призначення цієї категорії земель полягає в їх використанні в інтересах курортної справи. Курортна справа – це сукупність усіх видів науково-практичної та господарської діяльності, спрямованих на організацію та забезпечення лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань із використанням природних лікувальних ресурсів[7]. Отже, основне цільове призначення таких земель полягає у їх використанні для забезпечення лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань із використанням природних лікувальних ресурсів.
Разом з тим, види діяльності, які охоплюються поняттям «курортна справа», не зводяться лише до власне лікувально-оздоровчого процесу. Як зазначається в Концепції розвитку санаторно-курортної галузі розвиток інфраструктури курортів (транспорт, зв’язок, комунальне господарство) потребує розв’язання територіальних, соціально-економічних, екологічних проблем і завдань, які пов’язані з розподілом і визначенням пріоритетних напрямів використання природних лікувальних ресурсів і пошуками шляхів збалансування міжгалузевих інтересів, вирішенням питань розміщення курортного, житлового, соціального, інженерно-транспортного, комунального та інших видів будівництва, відтворення культурно-історичної спадщини, охорони та збагачення природного середовища курортів. Отже, на землях оздоровчого призначення дозволяється здійснення і таких видів діяльності, які характерні для цільового призначення інших категорій земель[8]. До них належать будівництво та експлуатація об’єктів транспорту, житлове будівництво, будівництво та експлуатація промислових та сільськогосподарських підприємств, розміщення об’єктів рекреації, природно-заповідного фонду та історико-культурної спадщини.
