Похідні – коли право на річ виникає у суб’єкта внаслідок волевиявлення попереднього власника.
До первісних способів набуття права на майно належать створення нової речі внаслідок виробничої діяльності (виробництва), переробки речі (специфікації), володіння плодами і доходами.
Похідними способами набуття права власності визнаються численні угоди.
Виробництво – один з найпоширеніших способів набуття права на майно. Створення нової речі як і в промислових масштабах, так і в одиничному екземплярі, незалежно від форми власності, характеризує процес поширеного відтворення. Таким чином, виробнича діяльність виступає підставою набуття права на майно.
Специфікація як спосіб набуття права на майно охоплює перероблення чужої речі, внаслідок чого створюється нова, або виготовлення нової речі з чужих матеріалів. Якщо переробка має місце із матеріалів підприємства, яке саме здійснює виробничий процес, то питання про право на нове майно не викликає труднощів. Коли ж річ виготовляється з чужих матеріалів або переробляється чужа річ, виникають певні труднощі у визначенні особи, яка має право на майно: та, якій належали матеріали (або стара річ), чи та, яка вклала свою працю.
Специфікатор (особа, яка переробляє річ) може отримати право на майно при наявності двох умов одночасно:
а) вартість виготовлення речі перевищує вартість матеріалів (або вартості старої речі);
б) специфікатор не знав і не повинен був знати, що виготовляє речі з чужих матеріалів, які належать іншій особі.
Стосовно плодів і доходів, то за загальним правилом, встановленим чинним законодавством, одержання плодів і доходів є одним із способів набуття права на річ її власником.
Але закон у деяких випадках вирішує це питання інакше. Так, ст.22 Закону України “Про власність” передбачає, що продукція вироблена орендарем з використанням орендованого майна, а також одержані від неї доходи, є його власністю. Таким чином, продукція вироблена комунальним підприємством з використанням орендованого майна, а також одержані від неї доходи, належать комунальному підприємству.
Похідні способи набуття права на майно пов’язані з переходом права на майно, як правило, з актом розпорядження майном, яке має місце з боку попереднього володільця.
У науці питання похідних способів набуття права на майно пов’язується з проблемою правонаступництва. Припинення права на майно у відчужувача і виникнення цього права у набувача мають місце, як правило, одночасно на основі одного і того ж юридичного факту: наприклад, договору купівлі-продажу, передачі речі за договором позики тощо.
Отже, при переході права на майно виникає правонаступництво. Деякі автори, використовують правонаступництво як універсальний критерій для розмежування первісних і похідних способів набуття права на майно.
Похідними способами набуття права на майно визнаються договори: купівлі-продажу, поставки, міни. Внаслідок укладення відповідного договору набувач речі одержує на неї право.
За цільовим призначенням і правовим режимом майно, що використовується в процесі господарської діяльності, поділяється на основні фонди і обігові кошти, а також інші цінності (спеціальні фонди, грошові кошти), вартість яких відбивається на самостійному балансі підприємств.
Залежно від цільового призначення розрізняють основні виробничі фонди і фонди невиробничого (соціального) призначення. На такі ж різновиди поділяються і обігові кошти. Правовий режим майна залежить як від форм власності (в даному випадку виступає комунальна форма власності), так і від призначення майна у виробництві, реалізації продукції або використання в невиробничій (соціальній) сфері.
Основні виробничі фонди - це засоби праці, тобто товарно-матеріальні цінності, що використовуються в процесі праці протягом кількох виробничих циклів і зберігають при цьому натуральну форму. Вони поступово, частинами переносять свою вартість на виготовлену продукцію. До основних виробничих фондів належать будови і споруди, передавальні пристрої, верстати, машини, обладнання, транспортні засоби та деякі інші матеріальні цінності.
Основні невиробничі фонди - це житлові будинки, що належать підприємствам, санаторії, пансіонати, лікувальні заклади та інші об'єкти соціально-культурного призначення.
До обігових виробничих фондів належать предмети праці, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, змінюючи чи втрачаючи при цьому натурально-речову форму, і повністю переносять свою вартість на вироблену продукцію (сировина, матеріали, напівфабрикати і т. ін.).
Основні і обігові кошти, виражені в грошовій формі, які належать підприємству на праві повного господарського відання або на праві оперативного управління, а також орендовані, створюють статутний фонд підприємства. У складі виробничих коштів (власних і позичкових) розрізняють виробничі запаси і незавершене виробництво, товарну частину виробленої продукції, що підлягає реалізації за договорами. Готова продукція разом з грошовими коштами становить так званий фонд обертання. Вироблена підприємством продукція, необхідна для внутрішнього споживання в процесі виробництва, не є готовою продукцією, оскільки вона не реалізується споживачам. Вона може бути віднесена до незавершеного виробництва або ж до виробничих запасів.
Чим же різниться між собою правовий режим окремих видів майна підприємства?
Якщо відносно основних і обігових фондів підприємство використовує в основному свої правомочності володіння і користування, то відносно готової продукції воно використовує правомочність розпорядження. Слід сказати, що в умовах переходу до ринку різниця в правовому режимі окремих видів майна, що належить підприємству, стає менш виразною, ніж це було за жорсткої централізованої планової економіки. Скажімо, основні виробничі фонди вже не є тим недоторканним об'єктом, відносно якого державне підприємство не мало правомочностей розпорядження, за винятком реалізації непотрібного для підприємства майна (що ним не використовувалося), і то тільки за умови, коли вищий орган або орган матеріально-технічного постачання відмовиться від його розподілу. На ці фонди не поширювалися правила про стягнення заборгованості з майна боржника.
Згідно ж із чинним законодавством підприємство, якщо інше не передбачено законом та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям, установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або давати в борг будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, що йому належать, а також списувати їх з балансу. Головне ж призначення основних виробничих фондів - використання їх у сфері виробництва. Через те вони, як правило, закріплюються за внутрішніми структурними підрозділами підприємства. Ці підрозділи і використовують їх для виготовлення продукції, виконання робіт або ж надання послуг відповідно до виробничих і фінансових планів, які складаються на підставі укладених господарських договорів.
На відміну від основних обігові фонди не закріплюються за виробничими підрозділами. Реалізація продукції здійснюється переважно підприємством. В умовах переходу до ринку найдоцільнішим є передача цих функцій спеціалізованим підрозділам.
Відносно поняття та структури обігових коштів у літературі існують різні тлумачення, проте слід, напевно, виходити з того, що категорія обігових коштів є вираженням різних фаз єдиного процесу розширеного виробництва. З огляду на це обігові виробничі фонди і фонди обертання в процесі свого кругообігу безперервно міняються місцями, послідовно проходячи як стадію виробництва, так і стадію обертання, і відповідно виступають то у грошовій, ю у виробничій, то в товарній формі.
Таким чином, обігові кошти, вкладені в запаси сировини, матеріалів, незавершеного виробництва, готової продукції або перебуваючи на банківському рахунку чи в касі підприємства, підпорядковуються правовому режиму відповідно до обігових фондів або фондів обертання залежно від стадії кругообігу, в якому вони на цей час знаходяться.
У нормативних актах і літературі останнього часу застосовуються терміни «фонд накопичення» і «фонд споживання». Поділ майна на такі фонди має на меті регулювання процесу спрямування коштів підприємства на ці основні напрямки витрат.
До фонду накопичення на рівні підприємства відносять частину створеної вартості, яка спрямовується на розширення виробництва. До нього направляють відрахування від чистого прибутку (доходу), як правило, на збільшення основних і обігових фондів, створення й поповнення резервного фонду тощо.
Фонд споживання - це частина вартості, створеної на рівні підприємства, яка використовується для задоволення матеріальних і соціальних потреб працівників.
З метою зручності при вирішенні питань розподілу прибутку і вибору основних напрямків його використання (особливо на великих підприємствах) кошти цих фондів підрозділяються на окремі фонди вужчого призначення. Так, у складі фонду накопичення на підприємстві можуть створюватися фонд розвитку виробництва, науки і техніки, інші фонди. А в складі фонду споживання - фонд оплати праці і матеріального заохочення.
До об'єктів, що складають господарську діяльність підприємства, відносяться:
1. Запаси і витрати (сировина, матеріали, вироби комплектації, тара, паливо та ін.), які використовуються в одному акті виробництва і тому всю свою вартість переносять зразу ж на собівартість продукції, що з них виробляється. Ця особливість вимагає з боку підприємства постійного відновлення, придбання матеріальних цінностей.
До групи запасів і витрат відносяться також залишки незавершеного виробництва, вартість готової продукції, товарів та малоцінних і швидкозношуваних предметів.
В склад малоцінних та швидкозношуваних предметів незалежно від вартості включаються знаряддя лову, спеціальні інструменти та тимчасові (нетитульні споруди, предмети прокату, а також інші предмети вартістю придбання не більше п'ятнадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян).
Підприємства можуть вести облік матеріальних запасів за оптовими, плановими і планово-розрахунковими цінами (облікові ціни).
2. Давальницька сировина і матеріали, а саме виробничі запаси, що приймаються без оплати їх вартості для переробки, відбиваються в поточному бухгалтерському обліку на забалансовому рахунку 002 "Товарно-матеріальні цінності прийняті на відповідальне зберігання" за цінами, обумовленими в договорах. Аналітичний облік здійснюється по давальниках, видах сировини та місцях їх знаходження. Товари, прийняті на комісію, обліковуються в аналогічному порядку.
3. Готова продукція обліковується по фактичній виробничій собівартості.
4. Грошові кошти - сума грошових коштів в касі підприємства готівкою, коштів, які зберігаються на розрахунковому, валютному та інших рахунках в установах банку, а також цінних паперів (акції, облігації, векселі, сертифікати ощадного банку) та інших грошових коштів підприємства.
5. Кошти в розрахунках - дебіторська заборгованість за товари та послуги, за видані аванси, за одержані векселі, суми за підзвітними особами та інші. У відповідності з Цивільним Кодексом України строк позовної давності по зобов'язаннях з фізичними і юридичними особами встановлений три роки.
Дебіторська заборгованість з закінченими строками позовної давності списується на збитки і обліковується на забалансовому рахунку протягом не менше як п'ять років.
6. Суми прибутку, які належать перерахуванню в бюджет у вигляді податків, суми, які використовуються для утворення фондів спеціального призначення підприємства.
2.2 Право підприємства на володіння, повне господарське відання і оперативне управління закріпленим за ним майном
Майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності, повного господарського відання або оперативного управління.
