Під правовим регулюванням суспільних відносин розуміють лише одну з форм впливу права на суспільні відносини – вплив за допомогою специфічних правових засобів: норм права, правовідносин, актів правореалізації тощо.
Всі відмінності між правовим регулюванням і правовим впливом можна визначити як:
відмінності за обсягом;
за змістом;
за механізмом реалізації права.
Відмінності за обсягом полягають у наступному: предмет правового впливу є значно ширшим, ніж предмет правового регулювання. Його складають відносини (економічні, соціальні, політичні), які безпосередньо не врегульовані правом, але на які розповсюджується його дія.
Відмінності за змістом складає таке: правовий вплив не завжди має точний юридичний засіб, адже окрім норм права, вплив охоплює інші соціальні засоби і форми впливу на поведінку людей. Правове регулювання завжди містить певний юридичний засіб (регулювання відбувається за допомогою визначеної правової норми).
Відмінності за механізмом реалізації права полягають в наступному: правовий вплив здійснюється шляхом системи неюридичних засобів – ідеологічних, психологічних, інформаційних та інших механізмів, тоді як у правовому регулюванні право реалізується через механізм – систему правових засобів і форм (норми права, правовідносини, акти реалізації та застосування норм права тощо).
3. Підходи до визначення правового регулювання
Право за своєю природою є завжди регулятивним. Тому що регулює поведінку суб’єктів права, ставить її у відповідні рамки.
Правовим регулюванням може вважатися процес, що передбачає безпосередній (активний) вплив на юридично значимі суспільні відносини.
Таким чином, правове регулювання є таким процесом, що передбачає:
- наявність засобу регулювання (норм права),
- суб’єкта, який має можливість і наділений відповідними повноваженнями щодо здійснення регулювання,
- існування певних обставин, що зумовлюють здійснення діяльності, пов’язаної з регулюванням.
В юридичній літературі правове регулювання розглядається науковцями з різних позицій.
З телеологічної точки зору (грецьк. talos теос – мета? wskm) правове регулювання – це цілеспрямований текстуальний (інформаційно-ціннісний) правовий вплив на суб’єктів права.
В функціональному розумінні під правовим регулюванням розуміють орієнтування поведінки суб’єктів права на його нормативні приписи.
Правове регулювання з феноменологічних позицій (Райнах, Шюц) починається з елементарного акту екстерналізації - прояву активності людини як такої. Внаслідок чого відбуваються зміни в оточуючому середовищі, а зовнішня активність відображається в певній формі. Правове регулювання у феноменологічному сенсі включає в себе діяльність формальної і неформальної еліти та народних мас.
Прибічники комунікативного підходу (Вебер, Поляков, Разуваєв) розуміють правове регулювання як складний і багатофакторний процес упорядкування інформаційного обміну, який здійснюється учасниками правової комунікації.
Відаючи належне зазначеним підходам щодо визначення ПР вважається найбільш прийнятним загальновизнаний в сучасній правовій науці, згідно з яким правове регулювання розуміється як здійснюваний за допомогою права і сукупності правових засобів державно-владний вплив на суспільні відносини з метою їх впорядкування, закріплення, розвитку та охорони. У загальному вигляді правове регулювання є процесом, спрямованим на те, щоб за допомогою правових засобів ґарантувати поведінку, необхідну суспільству, спрямувати розвиток життєвих ситуацій в бажане русло.
Процес ефективного правового регулювання розпочинається визначенням цілей і завершується їх виконанням, досягненням визначеного результату. Цілі полягають в тому, щоб суб’єкти права діяли відповідно до юридичних приписів і моделей правової поведінки, щоб соціальні процеси відбувалися в напрямах, вигідних суспільству, державі, особистості. Однак, цілі можуть досягатися або залишатися нереалізованими. Тому й результати можуть бути ефективними або неефективними.
Правове регулювання відрізняється за своїм змістом і характером від інших видів регулювання (фізичного, механічного, хімічного тощо). За своїм змістом правове регулювання не є матеріальним, воно здійснюється через свідомість і волю людей, має ідеальний характер у тому розумінні, що здійснюється за допомогою не матеріальних засобів, а особливих ідеальних об’єктів (засобів), які впливають на суб’єктів права, формуючи їх правосвідомість.
Недостатність зовнішнього регулювання компенсується саморегулюванням або автономним регулюванням. Система саморегулювання визначається як здатність суб’єкта співвідносити свої дії із зовнішніми вимогами попередньо чи в момент здійснення діяльності. Правове регулювання і саморегулювання органічно поєднуються і доповнюють один одного.
4. Рівні правового регулювання
У правовому регулюванні можна виділити три рівні.
Перший рівень – суспільний. На рівні суспільства правове регулювання здійснюється опосередковано, шляхом закріплення і підтримання певних умов життєдіяльності людей, насамперед через встановлення та закріплення суспільного ладу. На цьому рівні важливим є соціальний статус індивіда, соціальні позиції індивіда у сфері виробництва, суспільно-політичному житті, сфері культури, побуту і споживання.
На колективному рівні відбувається визначення правового статусу громадян, установ, організацій, підприємств, органів держави.
На індивідуальному рівні правове регулювання має особливості. Правові норми прямо і безпосередньо адресовані певному суб’єкту. Вони зобов’язують, забороняють чи дозволяють певні форми поведінки. Поведінка індивіда визначається складною взаємодією зовнішніх і внутрішніх впливів. Правове регулювання пов’язане насамперед із зовнішнім впливом на поведінку людини. В процесі цього впливу реалізуються можливості, закладені в правовій системі і в організації діяльності державних органів, спрямованої на реалізацію права (інформація суб’єктів права, тлумачення норм права, контроль за їх виконанням, профілактика, застосування санкцій тощо).
У випадку внутрішнього впливу неабиякого значення набувають сфера дії свідомості людини та її внутрішні мотивації. Мораль є внутрішнім регулятором поведінки людей. Ефективність будь-якого нормативного регулювання багато в чому залежить від того, якою мірою відповідні норми стали частиною внутрішнього світу людини. Бути свідомим означає не лише мати здатність усвідомлювати зовнішній світ, а й діяти за велінням совісті, честі, обов’язку, сприймати і в теорії, і на практиці моральні цінності суспільства.
5. Ознаки правового регулювання
Ознаки правового регулювання суспільних відносин:
1) правове регулювання – особливий різновид соціального регулювання;
За свою багатовікову історію людство знайшло багато засобів і способів впливу на поведінку людей. До них належать заходи фізичного, психічного, організаційного примусу, соціальні норми, основними серед яких є правові, моральні, звичаєві тощо.
Особливе місце в соціальному регулюванні займає правове, тобто застосування норм права, інших юридичних засобів для впливу на суспільні відносини з метою їх впорядкування і прогресивного розвитку, а також вплив на поведінку людей .
2) правове регулювання надає відносинам між суб’єктами певної правової форми, яка має державно-владний характер та вказує на міру можливої та необхідної поведінки;
Правове регулювання суспільних відносин передбачає не будь-яку владну діяльність уповноважених органів і посадових осіб, а лише ту, яка має безпосередньою метою спрямування в чітко визначене русло поведінку учасників суспільних відносин. Тому врегулюваньований вплив надає суспільним відносинам визначеності та стійкості.
3) правове регулювання має конкретний, організований характер, оскільки воно завжди пов’язане з реальними відносинами;
Право є важливим засобом регулювання взаємовідносин індивідів, соціальних груп, всього суспільства в цілому, в ньому закріплюється права і свободи особистості. Завдяки правовому регулюванню можливо організувати відносини громадян, враховуючи їх індивідуальні потреби та інтереси.
4) правове регулювання має цілеспрямований та результативний характер;
Основною метою правового регулювання суспільних відносин є такий вплив на поведінку людей, який би забезпечував їх підпорядкування загальним умовам нормального функціонування суспільства. Основна мета конкретизується в менш загальних цілях. Так як врегульований вплив здійснюється не лише за допомогою однієї норми права, а певною їх сукупністю, завжди існує ієрархія цілей (головних, другорядних, кінцевих і безпосередніх, перспективних і найближчих тощо).
5) правове регулювання - це впорядкування суспільних відносин, що здійснюється за допомогою правових засобів;
Правові засоби – це інструменти правового впливу для досягнення тих або інших завдань правового регулювання. Тому правове регулювання можна визначити як процес послідовного використання правових засобів для розвитку суспільних відносин шляхом врегулювання поведінки їх учасників.
6) правове регулювання має владний характер;
В правовій науці радянського та сучасного періодів, як правило, підкреслюється лише вольовий, владний характер правового регулювання, що здійснюється шляхом видання та реалізації велінь держави, які забезпечуються державним примусом.
Правове регулювання здійснюється шляхом прийняття та реалізації загальнообов’язкових приписів держави, які втілюється відповідним чином (прямою погрозою примусу чи поєднанням його із задоволенням інтересів та потреб народу, демократичними або авторитарними методами керівництва) у свідомості та поведінці більшості людей. Адже норми права не лише офіційно обов’язкові, але й соціально обумовлені взаємодією соціальних сил для досягнення нормального процесу виробництва, праці, побуту та управління в кожному суспільстві. Тому для демократичного суспільства добровільне визнання правових норм більшістю населення є обов’язковою умовою нормального правового регулювання.
7) правове регулювання ґарантує виконання правових норм;
Воно спирається на можливість використання не лише переконання та примусу, а й інших складових правосвідомості (поваги до закону, традицій, звичаїв та звичок, знань правових норм тощо).
8) правове регулювання має специфічний набір методів та способів;
Під методом правового регулювання розуміють сукупність прийомів і засобів правового впливу на суспільні відносини. На метод покладається основне навантаження в динаміці, “роботі” права, адже він показує, як регулюються суспільні відносини, якими прийомами та у які способи.
Способи правового регулювання – це шляхи юридичного впливу, закріплені правовими нормами, які забезпечують досягнення мети правового регулювання. Всі способи пов’язані із суб’єктивними правами.
Страницы: 1, 2
