Частина 3 статті 245 передбачає спеціальні випадки коли довіреність, посвідчена спеціально уповноваженими на це органами, прирівнюється до нотаріально засвідчених. Аналогічний перелік осіб, що мають право засвідчувати довіреність, закріплений у Законі України «Про нотаріат». Зокрема, до нотаріально посвідченої довіреності прирівнюються:
1) довіреності військовослужбовців та інших осіб, що перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних установах, посвідчені начальниками їх заступниками по медичній частині, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних установ;
2) довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-учбових закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб і органів, що здійснюють нотаріальні дії, також довіреності робітників і службовців, членів їх сімей та членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів;
3) довіреності осіб, що знаходяться у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.
4) відповідно до ЗУ №1055-VI від 3.03.2009р. "Про внесення змін до статті 245 Цивільного кодексу України" довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, може бути посвідчена уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування і розпорядження транспортними засобами.
Довіреність, укладена у простій письмовій формі, як і та, що засвідчена не тим органом або посадовою особою, на які покладено здійснення даних функцій, не може вважатися виданою з дотриманням встановленого законом порядку, а отже, має бути визнана недійсною.
Довіреність на одержання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних з трудовими відносинами, на отримання винагороди авторів і винахідників, пенсій, допомоги і стипендій, грошей з установ ощадних банків, а також на отримання кореспонденції, у тому числі грошової і посилочної, може бути посвідчена організацією, в якій довіритель працює або вчиться, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання, а також, с адміністрацією стаціонарної лікувально-профілактичної установи, у якій він перебуває на лікуванні.
Видача довіреності юридичною особою має свої особливості. По-перше, специфічним є визначення суб'єкта, який видає довіреність. Другою особливістю довіреностей юридичних осіб є те, що вони, крім тих, що видаються в порядку передоручення (ч. 2 ст. 245 ЦК), не потребують нотаріальної форми.
Як встановлено в ст. 246 ЦК, суб'єктом, що має право видавати довіреність від імені юридичної особи може бути «орган юридичної особи або інша особа, уповноважена на це її установчими документами». Під «органом юридичної особи» слід розуміти її виконавчий орган, створення якого передбачене установчими документами даної юридичної особи. Такий орган може складатися з однієї або кількох осіб.
Строк дії довіреності, як правило, встановлюється в самій цій довіреності. Але встановлення строку чинності довіреності є правом, а не обов'язком особи, яка її видає. Тому вказівка на строк довіреності може бути в ній відсутньою. Якщо строк дії у довіреності не вказаний, вона зберігає чинність аж до її скасування або припинення за іншими підставами, встановленими ст. 248 ЦК.
Якщо, за загальним правилом, встановлення строку чинності залежить від розсуду особи, яка її видає, то стосовно довіреності, яка видається в порядку передоручення, такі вільне волевиявлення неможливе: відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦК така довіреність не може діяти довше, ніж основна довіреність, на підставі якої вона видана.
У кожній довіреності обов'язково має бути вказана дата її видачі. Недотримання цієї вимоги закону тягне за собою нікчемність довіреності. Вона втрачає якості документу, що підтверджує повноваження представника, і не має правового значення ні для учасників відносин добровільного представництва, ні для третіх осіб.
3.3 Особливості довіреності, що посвідчується нотаріально
Чинне законодавство містить певні вимоги до довіреності, посвідчуваної в нотаріальному порядку. Так, зокрема, у тексті довіреності повинні бути зазначені:
― місце її складання (підписання);
― дата її складання (підписання);
― прізвище, ім'я, по батькові (повне найменування юридичної особи) і місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) представника і особи, яку представляють.
Нотаріус чи посадова особа, починаючи вчинення нотаріальної дії, зобов'язані встановити особу громадянина, який звернувся з проханням вчинити нотаріальну дію, а також перевірити його дієздатність.
Порядок посвідчення довіреності від імені юридичної особи базується на наступних правилах:
― перевіряється правоздатність та дієздатність юридичної особи, тобто нотаріус або посадова особа виконкому знайомляться зі статутом (положенням) юридичної особи;
― перевіряється, чи відповідає дія, що вчинятиметься за даною довіреністю, правам, наданим юридичній особі її статутом чи положенням;
― перевіряються повноваження особи - представника юридичної особи.
Довіреність складається в двох примірниках, один з яких буде виданий довірителеві для передачі своїй повіреній особі, а інший залишається у справах приватного нотаріуса, державної нотаріальної контори чи виконавчого комітету відповідної ради.
Довіреність посвідчуються державним або приватним нотаріусами лише з використанням бланків суворої звітності.
У тексті довіреності прізвища, імена, по батькові громадян вказуються відповідно до поданих документів, що встановлюють особу; назви юридичних осіб вказуються без скорочень, згідно з поданими свідоцтвами про реєстрацію в органах виконавчої влади; дата має хоча б раз зазначатися прописом.
Змістом довіреності є чіткий виклад тих дій, виконання яких довіритель покладає на свою повірену особу; повноважень, наданих повіреній особі, та прав, якими вона наділена для виконання даних повноважень.
У кожному випадку особа, яка звертається до нотаріуса по вчинення нотаріальної дії, визначає обсяг повноважень своєї повіреної особи.
Довіреності на розпорядження майном посадові особи органів місцевого самоврядування не вправі посвідчувати, а зобов'язані роз'яснити громадянам, що останні мають звернутися по посвідчення таких довіреностей до державного чи приватного нотаріусів.
3.4 Припинення довіреності
Припинення дії довіреності як документа, що підтверджує повноваження представника, за своєю сутністю є припиненням повноважень представника, які були встановлені цією довіреністю, а тому є підставою припинення відносин представництва за довіреністю.
Підстави припинення представництва за довіреністю, перелічені у статті 248 ЦК, збігаються з усталеними в доктрині підставами припинення довіреності. Так, особистий характер правовідносин представництва веде до того, що усунення одного з його учасників (смерть, оголошення померлим, визнання безвісно відсутнім або недієздатним, обмежено дієздатним) тягне за собою припинення представництва. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає свої повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків, однак тільки ті повноваження, що передбачатися довіреністю.
Повноваження представника припиняються також у випадках: закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, яка її видала; відмови представника від вчинення дій, що визначені довіреністю припинення юридичної особи, яка видала довіреність; припинення юридичної особи, якій видана довіреність. Крім того, довіреність припиняється фактом здійснення представником дій, на які він уповноважений, якщо була видана разова довіреність.
Оскільки передоручення засновується на первинній довіреності, має похідний від неї характер, то з припиненням її дії втрачає силу довіреність, що видана в порядку передоручення. Тобто довіреність, що видана в порядку передоручення, припиняється при настанні будь-якого випадку з числа указаних у ч. 1 статті 248 ЦК. Крім того, заступник представника може в будь-який час відмовитися від довіреності.
Після припинення довіреності представник (чи його правонаступник) зобов'язаний повернути довіреність особі, яку представляють, як тільки з'явиться така можливість.
Право на одностороннє припинення довіреності пов'язане з довірчим (фідуциарним) характером відносин представництва. У ст.248 ЦК, передбачається право особи, яку представляють, в будь-який момент відмовитися від представника чи його заступника. Однак очевидно, що відмова неможлива у разі виконання доручення представником чи його заступником. Якщо дії, що повинні бути виконанні за дорученням, мають довготривалий характер за своєю суттю, то здійснення представником певної частини дій, передбачених довіреністю, не може стати на заваді скасування довіреності. Причому особа, яку представляють, не тільки має право скасувати довіреність, а й не може бути позбавлена такого права, оскільки відмова від нього є нікчемною. Разом з тим законодавець передбачає можливість видачі безвідкличної довіреності, тобто довіреності, в якій все ж таки особа, яка її видає, обмежує себе у праві на скасування довіреності, хоч і на певний час.
Обов'язок особи, яка скасувала довіреність (чи правонаступників), негайно повідомити про це представника, а також зацікавлених третіх осіб має важливе значення, оскільки до такого сповіщення всі дії представника будуть вважатися такими, що виконуються за дорученням, і тому всі права та обов'язки, які виникнуть в результаті виконання доручення, виникнуть у особи, яку представляють, тому вона повинна прийняти виконання, в якому, можливо, вже не має об'єктивної зацікавленості.
До повідомлення про скасування довіреності законодавець не висуває особливих вимог, тому воно може бути здійснене в будь-якій формі. У цивільному процесуальному праві, з огляду на його формалізованність, про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні (ч. 4 ст. 44 ЦПК України).
Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася, тобто у випадках, коли йдеться про несумлінного представника.
Довірчий характер правовідносин представництва зумовлює можливість не тільки скасування довіреності особою, яку представляють, а й можливість відмови від виконання доручення представником.
Адвокати мають право на односторонню відмову від здійснення представництва тільки за сукупністю визначених умов, що передбачені у Правилах адвокатської етики, складених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 р., протокол №6/VІ. При цьому в усіх випадках розірвання договору за ініціативою адвоката він зобов'язаний попередити про це клієнта, пояснити йому причини розірвання договору, пересвідчитись, що вони об'єктивно або суб'єктивно, виходячи з позиції, зайнятої клієнтом, не можуть бути усунені тощо.
