Розділ 3. Негативні сторони та можливості вдосконалення організації державного правління в президентських республіках
3.1 Негативні сторони та можливості вдосконалення державного правління в США
Найбільші негативні сторони в системі політичного устрою США, на мою думку, знаходяться саме в системі виборів. Перш за все необхідно розглянути «праймеріз», оскільки він є достатньо витратним, з точки зору навантаження на бюджетну систему.
«Праймериз» (англ. primaries — первинні), попередні вибори — тип голосування, в якому вибирається один кандидат від партії. Між вибраними кандидатами потім проходіт звичайне голосування. Сенс «праймеріз» полягає в тому, щоб кандидати від однієї партії не «відбирали» один у одного голосу в основних виборах, оскільки їх електорат зазвичай близький. Програвші в «праймеріз» інколи все ж беруть участь в основних виборах, але як незалежні кандидати, без підтримки своєї партії.
«Праймеріз» бувають відкритими, коли голосувати може будь-хто, і закритими, коли право голосу мають лише члени партії, провідної попередні вибори. Крім того, існує безліч проміжних варіантів. Інколи між двома кандидатами, що набрали найбільшу кількість голосів, влаштовується другий тур.
«Праймеріз» особливо часто використовуються в США, рідше в інших країнах.
У США перші праймеріз були проведені в 1842 році. Першим штатом, що ухвалив закон «Про обов'язкове проведення праймеріз», став Вісконсін у 1903 році. До 1927 року такі закони мали вже всі штати. Праймеріз стали загальноприйнятою процедурою відбору партійних кандидатів (до того кандидати відбиралися на нарадах і з'їздах партій, часто в результаті кулуарних переговорів). Проте згодом ряд штатів відмовилися від обов'язкового проведення праймеріз. При підрахунку голосів використовуються всілякі системи голосування і багатоступінчасті схеми. У ряді північних штатів існує традиція подавати підтримку тому кандидатові, який набере арифметичну більшість голосів. У південних штатах оцінюють розрив набраних голосів між переможцем і його найближчими конкурентами. У 11 штатах США проводяться не праймеріз, а партійні конференції або референдуми — кокуси.
Також необхідно звернути уваги на такий на нашу думку недосконалий елемент в політичній системі США як колегія виборців.
У сучасному американському суспільстві система колегії вибірників неодноразово обговорюється з точки зору її справедливості і сучасності, піднімається питання про її реформу або відміну. Неодноразово висувалися як аргументи «за», так і аргументи «проти».
Аргументи «за»
Федералізм
Прибічники збереження колегії вибірників затверджують, що, при всій своїй нелогічності, що здається, система вибірників відображає принципи федералізму в державному пристрої: кожен суб'єкт (штат) однозначним чином визначає «свого» президента із загального числа кандидатів.
Для перемоги потрібна широка народна підтримка
Організація перемоги на виборах вимагає залучення інтересів багатьох штатів, а не лише місць концентрації еліт в найбільших містах. Виключена перемога кандидата, якого підтримують лише декілька штатів. Переважання столиць і деяких ключових областей стало причиною загибелі багатьох крупних держав і імперій. Є приклади і зворотного, наприклад, Аврам Лінкольн переміг в 1860 році, програвши у всіх південних штатах. Правда, незабаром почалася Громадянська війна в США.
Права меншин
Затверджується, що принцип той, що «переміг забирає все» заставляє кандидата звертати особливу увагу на інтереси меншин, які можуть подати йому вирішальну підтримку.
Надзвичайні ситуації
Колегія вибірників — не автоматична система; вона складається з людей, і хоча зазвичай вони голосують по стандартному розпорядженню закону, вони мають право приймати рішення в складних випадках. Наприклад, якщо вибраний президент помре до голосування Колегії вибірників, вона може вибрати іншу особу від тієї ж партії. При прямих виборах немає такої можливості і потрібні ще одні вибори. На виборах 1872 роки демократичний кандидат в президенти Хорас Грилі дійсно помер до голосування в колегії вибірників. Проблем це не склало, оскільки він і так був програвшим кандидатом. Республіканці-вибірники проголосували за Улісса Гранта, що переміг, тоді як демократи символічно розподілили голоси між різними діячами партії (за деякими даними, троє проголосували за покійного). На виборах 1912 роки перед всенародним голосуванням помер кандидат у віце-президенти при Уїльямс Тафт (і діючий віце-президент) Шерман; його ім'я залишилося в бюлетені. Тафт також програв вибори, був вибраний демократ Вудро Вільсон.
Боротьба з фальсифікаціями
Завдяки системі масове «вкидання» голосів в одному штаті може вплинути на розподіл вибірників лише в цьому штаті і легше доступний найретельнішому розслідуванню. Перерахунок голосів відбувається лише по штатах, а не на федеральному рівні.
Аргументи «проти»
Переможець всенародного голосування може програти голосування в Колегії
Три рази (не рахуючи вже згаданого казусу Адамса, вибраного Палатою представників) президентом обирався кандидат, що набрав менше голосів виборців (але не вибірників), чим його противник: Р. Хейз в 1876, Б. Гаррісон в 1888, Дж. Буш-молодший в 2000. Після всіх цих виборів критики системи стверджували, що думка більшості народу не враховано. Вибори 1876 і 2000 рр. супроводилися звинуваченнями у фальсифікаціях (причому взаємними), і перемога в ключових штатах, що «коливалися», була досягнута дуже невеликою перевагою голосів.
Роль штатів (swing states), що «коливаються»
Особливу роль в результатах виборів грають штати, в яких немає стійкого переважання республіканського або демократичного електорату. Наприклад, в штаті Нью-Йорк більшість вже десятки років постійно посилає демократичних вибірників. Таким чином, республіканські голоси в Нью-Йорку просто пропадають. Розуміючи це, деякі прибічники республіканського кандидата часто просто не витрачають свого часу на вибори і не голосують. Так само поступають і деякі демократи, знаючи, що штат і без них особисто проголосує за демократа. У традиційно республіканських штатах (наприклад, Техасі) відбувається те ж саме. До того ж в таких штатах, що визначилися, сторона, що свідомо програє, практично не веде пропаганду і не витрачає там грошові засоби. Так, наприклад, Джордж Буш-молодший в період передвиборної кампанії 2004 р. п'ять разів побував в маленькому штаті», що «коливався, і жодного разу в Нью-Йорку. Якби Буш зміг загітувати один-два мільйони виборців в свою користь, він все одно б програв.
Нерівність виборців
З точки зору Джеймі Раскина, сенатора від штату Меріленд, фахівця з конституційного права, промовця за реформу колегії вибірників, виборці з різних штатів знаходяться в нерівних умовах: Кожен голос має однакову вагу — але лише не при дивній арифметиці колегії вибірників, де голос жителя Делавера або Північної Дакоти має математично набагато більшу вагу (вимірюється відношенням кількості виборців до вибірників від штату), чим голос в крупніших штатах — таких, як Каліфорнія, Техас або Нью-Йорк. Проте якщо порівняти, з якою вірогідністю виборці можуть вплинути на те, хто буде призначений вибірником від штату, умови зміняться і невідповідності стануть ще більш вражаючими. Наприклад, в 2004 році вибори завершилися відривом в 365 голосів в штаті Нью-Мексіка і відривом в 312 043 голоси в штаті Юта, тобто у виборця в Нью-Мексиці була вірогідність вплинути на призначення вибірників в сотні разів більше, ніж у виборця в Юті. Цей феномен виникає саме в результаті принципу той, що «переміг забирає все», в результаті якого підсумок виборів визначають не найбільші стабільні штати, а штати, що «коливаються» (swing states). З точки зору сенатора Раскина дана система порушує рівність виборців і тим самим принцип демократії.
3.2 Негативні сторони та можливості вдосконалення державного правління в Білорусії
«Ми побудуємо сильну Білорусь – країну для народу», ця цитата президента Білорусії є девізом і символом всього білоруського суспільства. Побудова сильної країни насправді багато в чому залежить дійсно від президента, оскільки Білорусія – сильна президентська республіка, державно-політична система якої майже повністю залежить від президента.
Президент Республіки Білорусь є Главою держави, гарантом Конституції Республіки Білорусь, прав і свобод людини і громадянина. Президент втілює єдність народу, гарантує реалізацію основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики, представляє Республіку Білорусь в стосунках з іншими державами і міжнародними організаціями. Президент приймає заходи по охороні суверенітету Республіки Білорусь, її національній безпеці і територіальній цілісності, забезпечує політичну і економічну стабільність, спадкоємність і взаємодію органів державної влади, здійснює посередництво між органами державної влади.
Президент на основі і відповідно до Конституції видає укази і розпорядження, що мають обов'язкову силу на всій території Республіки Білорусь. У випадках, передбачених Конституцією, Президент видає декрети, що мають силу законів. Президент безпосередньо або через створювані їм органи забезпечує виконання декретів, указів і розпоряджень.
Таким чином, Білорусія – це достатньо унікальна держава, яка повністю залежить від однієї особи, його власних здібностей тощо. Однак саме це і призводить до деяких негативних сторін в функціонуванні системи політичного устрою країни.
Перш за все проблема політичного устрою Білорусії полягає в тому, що майже вся вертикаль влади в республіки Білорусія формується саме президентом. Таким чином і вся внутрішня й зовнішня політика в подальшому формується в залежності від поглядів та переконань президента республіки.
Проблема внутрішнього управління республіки Білорусь полягає і в тому, що всі силові структури також формуються в залежності від інтересів президента, це створює передумови придушення демократії
Згадаємо недавню ситуацію на виборах президента Білорусії, коли мітинги після виборів президента були суворо розігнані силовими структурами.
Друга проблема полягає в тому, що президент Білорусії на сьогоднішній день знаходиться при владі третій строк поспіль, що створює передумови захоплення влади та перебування на пості президента надалі. Це може знайти своє відображення у подальшій позиції країн щодо сусідів та взагалі деяких проблем, наприклад, транзиту через територію країни.
По-третє, недосконалість політичного устрою Білорусії полягає в процедурі обмеження влади президента в республіці.
Президент Республіки Білорусь може бути достроково звільнений з посади при стійкій нездатності за станом здоров'я здійснювати обов'язки Президента. Рішення про дострокове звільнення Президента приймається більшістю не менше двох третин голосів від повного складу Палати представників і більшістю не менше двох третин голосів від повного складу Ради Республіки на підставі висновку спеціально створюваної палатами комісії.
Президент може бути зміщений з посади у зв'язку з здійсненням державної зради або іншого тяжкого злочину. Рішення про висунення звинувачення і його розслідування в цьому випадку вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від повного складу Палати представників по пропозиції не менше однієї третини її депутатів. Розслідування звинувачення організовується Радою Республіки. Президент вважається зміщеним з посади, якщо за це рішення проголосували не менше двох третин від повного складу Ради Республіки, а також не менше двох третин від повного складу Палати представників.
Неприйняття Радою Республіки і Палатою представників вирішення про зняття Президента з посади протягом місяця з дня висунення звинувачення означає відхилення звинувачення. Пропозиція про зняття Президента з посади не може ініціюватися в період розгляду відповідно до Конституції питання про дострокове припинення повноважень Парламенту.
Процедура імпічменту не передбачена в Конституції, таким чином майже не можливо обмежити владу президента в країні демократичними механізмами, однак при наявності сильного президента, можливо що такий механізм не потрібен, тому що він створює передумови лише зловживання ним з боку політичних сил, ідеологія яких не збігається з лінією президента.
ВИСНОВКИ
Президентська республіка характеризується значною роллю президента в системі державних органів, з'єднанням в його руках повноважень глави держави і глави уряду. Її також називають дуалістичною республікою, підкреслюючи, тим самим, факт чіткого розділення двох властей: зосередження сильної виконавчої влади в руках президента, а законодавчою — в руках парламенту.
Відмінні риси президентської республіки:
позапарламентський метод обрання президента (або населенням — Росія, або колегією вибірників — США),
позапарламентський метод формування уряду, тобто його формує президент. Президент є і формально і юридично главою уряду, або він призначає главу уряду. Уряд несе відповідальність лише перед президентом, а не перед парламентом, оскільки лише президент може відправити його у відставку,
в цілому, при такій формі правління президент володіє набагато великими повноваженнями в порівнянні з парламентарною республікою, але в президентській республіці президент позбавлений права розпуску парламенту, а парламент позбавлений права виразити недовір'я уряду, але може змістити президента (процедура імпічменту).
Класичною президентською республікою є Сполучені Штати Америки. У основі Конституції США лежить принцип розділення влад. Згідно даної конституції, законодавча влада належить Конгресу, виконавча — президентові, судова — Верховному Суду. Ця форма правління існує в Республіці Білорусь. Правда, часом влада глави держави на ділі виходить за конституційні рамки, і, зокрема вона неодноразово характеризувалися дослідниками як суперпрезидентські.
Презідент США — глава держави США, глава виконавчої влади (Федерального уряду США) і головнокомандуючий Армії і Флоту за Конституцією США. Має право вето на законопроекти (біллі), прийняті Конгресом США. Посада введена Конституцією США, прийнятою в 1787 році.
Президент Республіки Білорусь є Главою держави, гарантом Конституції Республіки Білорусь, прав і свобод людини і громадянина. Президент втілює єдність народу, гарантує реалізацію основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики, представляє Республіку Білорусь в стосунках з іншими державами і міжнародними організаціями. Президент приймає заходи по охороні суверенітету Республіки Білорусь, її національній безпеці і територіальній цілісності, забезпечує політичну і економічну стабільність, спадкоємність і взаємодію органів державної влади, здійснює посередництво між органами державної влади.
Ці країни дуже схожі в плані здійснення внутрішньої та зовнішньої політики, тому що і в США і в Білорусії президенти фактично є головним елементом виконавчої влади, однак а відміну від США в Білорусії практично відсутній механізм контролю за діяльністю президента з боку інших гілок влади. Мова йде про механізм імпічменту.
Крім того відмінність полягає в тому, що в США фактично відсутня посада прем’єр-міністра, в той час я к в Білорусії вона є.
Також дуже сильно відрізняються виборчі системи в цих країнах. В США фактично трирівнева виборча система: праймерізм, вибори виборців, вибори фактично президента.
В Білорусії процес виборів дуже схожий на вибори в інших європейських країнах, що правда організація самого процесу дещо де-демократизована, тобто механізми відкритості цієї процедури дещо недопрацьовані, через що дійсний президент має великий вплив на цей процес.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Хутинаев И.Д. Институт президентства и проблемы формы государства. – М.: Юридическая Литература, 1994.
2. Чибридзе Б.Н., Елисеев Б.П. Конституционное право современной России. – М.: БЕК, 2001.
3. Дербишайр Д., Дербишайр Я. Политические системы мира: В 2 т. – М., 2004.
4. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т. - Под ред. Б.А. Страшун. – М.: БЕК, 1996.
5. Давид Р.К. Основные правовые системы современности / Пер. с фр. В.А. Туманов. – М.: Международные отношения, 1998.
6. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - С. 141.
7. Административное право зарубежных стран: Учебник / Под ред. А.Н. Козырина, М.А. Штатиной. - М.: Спарк, 2003.
8. Андрусяк Т.Г. Теорія держави та права. - Л.: Слово, 2003.
9. Венгеров Н.Б. Теория государства и права. - М.: Зерцало, 2005.
10. Коломієць Ю.М. Інститут глави держави в системі вищих органів влади й управління зарубіжних країн. - Х.: Право,2007.
11. Конституционное право зарубежных стран. / За ред. А.Н. Васильева. - М.: Юрист, 2002.
12. Конституційне право зарубіжних країн. / За ред. А.З. Георгіца. - К.: Юрінком інтер, 2003.
13. Конституційне право зарубіжних країн. / За ред. О.В. Ріяки - К.: Юрінком Інтер, 2002.
14. Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права. - К. Юінком Інтер, 2003.
15. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій. - К.: Юінком Інтер, 2001.
16. Лазарев В.В. Теория государства и права. - М.: Юрист, 1999.
17. Марченко М.Н. Общая теория государства и права. Академ. курс в 2-х т. - М.: Юрист, 2001.
18. Матузов Н.И. Теория государства и права. - М.: Юрист, 2000.
19. Машков А.Н. Теория государства и права. - М.: Юрист, 2007.
20. Позняков В.А. Государственные институты управления в зарубежных странах. - М.: Ника, 2007.
21. Русанов О.Г. Теория государства и права. - С.-Пб.: Пилигрим, 2004.
22. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник для студ. вузів. - К.: Артек, 2007.
