Процес кваліфікації злочинів
Вступ
Наукові основи кваліфікації злочинів - один з найважливіших спец курсів дисциплін кримінально-правового циклу, що викладається у вищих юридичних закладах освіти. Досконале знання кримінального законодавства нашої держави є необхідною умовою успішної роботи за фахом. Це покладає на студента обов'язок із перших днів занять відмовитися від поверхового засвоєння кримінально-правових інститутів, категорій і понять.
Одним із найважливіших питань при застосуванні кримінального закону є визначення того, який саме злочин вчинила особа та якою нормою цей злочин передбачено. Цілком і повністю вирішується це питання в процесі кваліфікації злочинів. Отож курс наукові основи кваліфікації злочинів має на меті сформувати у студентів глибокі теоретичні та практичні знання щодо практичного застосування кримінального законодавства України.
Вивчення цього курсу повинно сприяти вихованню у студентів поважного ставлення до закону про кримінальну відповідальність як важливого засобу захисту людини, її прав і свобод, проголошених Конституцією України, інтересів суспільства та держави від злочинних посягань.
В умовах дії нового КК України зазначений курс покликаний також поєднати знання студентів, уже одержані під час навчання, з новими законодавчими положеннями.
Метою курсу є поглиблене вивчення законодавчих і теоретичних проблем, пов'язаних з теорією кваліфікації злочинів; кваліфікації попередньої злочинної діяльності; множинності злочинів; злочинів, вчинених у співучасті; кваліфікації помилок у кримінальному праві; детальний розгляд роз'яснень ПВСУ зі вказаних проблем і судової та слідчої практики; тлумачення кримінального закону та положень постанов ПВСУ, вироблення вміння правильної кваліфікації* та розмежування злочинів тощо.
Тема: Науково-методичні основи кваліфікації злочинів
Поняття та загальна характеристика кваліфікації
У загальному (науково-популярному) вигляді кваліфікація злочину визначається як кримінально-правова оцінка злочинного діяння.
Спеціально підкреслюється, що кваліфікація злочину здійснюється органами досудового слідства, а остаточно закріплюється у вироку суду, що вступив в законну силу.
Кваліфікація злочинів дійсно є складовою частиною багатогранної практичної правозастосовної діяльності органів дізнання, слідчого, прокурора, суду при розслідуванні і судовому розгляді кримінальної справи, здійсненні прокурорського нагляду, реалізації функції захисту.
Кваліфікація - термін споконвічно багатозначний. Він означає і рівень професійної підготовки, і характеристику (оцінку) предмета або явища, віднесення його до якої-небудь категорії, групи. Саме в такому сенсі поняття “кваліфікація" вживається в праві, де з позицій закону, кваліфікується (відноситься до певних категорій) соціально значуща поведінка людей.
Кваліфікація є окремим випадком вирішення задачі діагностичного типу за визначенням належності одного класу об'єктів (реальних суспільно небезпечних діянь) іншому (ознакам складів злочинів, описаних у Кримінальному кодексі).
У своїй основі рішення вказаних правових задач має три базові складові: формально-логічну, догматико-юридичну і інформаційно-управлінську (що базується на досягненнях теорії управління, кібернетики й інформатики, системного аналізу й інших наук, які комплексно досліджують процеси прийняття рішень, визначають ступінь їх обґрунтованості, оптимальності, достатності, описують їх кількісно і якісно). У навчальній літературі процес кваліфікації виправдано досліджується з цих різних сторін.
Власне в юридичної складовій також можна виділити декілька важливих підструктурних вузлів кваліфікації: теоретико-правовий, кримінально-правовий (матеріальний) і кримінально-процесуальний (процедурний), розташованих саме в приведеній послідовності.
Неможливо повноцінно говорити про кваліфікацію злочинів, не з’ясувавши базових теоретико-правових положень про юридичну кваліфікацію взагалі і про застосування закону (зокрема кримінального), сутність яких в узагальненому вигляді полягає в наступному.
1. Про юридичну кваліфікацію необхідно міркувати в контексті загальнотеоретичних уявлень про правове регулювання суспільних відносин, механізм такого правового регулювання і форми реалізації правових норм.
Правове регулювання як впорядкування суспільних відносин за допомогою правових засобів, приведення їх у відповідність з вимогами правових норм, як процес і результат дії права на суспільне життя з метою встановлення міцного правопорядку включає два етапи:
а) створення норм права як основ правового регулювання (законотворчість);
б) дія цих правових норм як втілення їх вимог-приписів в поведінці людей (реалізація права).
Вся сукупність правових засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання суспільних відносин, іменується механізмом правового регулювання, у який включаються: норми права, правовідносини, акти реалізації застосування правових норм, правосвідомість.
Відомі наступні форми реалізації норм права: використання (здійснення) суб'єктивних прав; активне виконання юридичних обов'язків; пасивне дотримання правових обов'язків; застосування норм права в процесі діяльності владних органів держави як особлива форма реалізації правових приписів (правозастосування).
2. Юридична кваліфікація є однією з основних стадій правозастосування.
У теорії виділяють декілька таких взаємопов’язаних стадій застосування норм права:
встановлення дійсних обставин, на які розрахована правова норма (як фактичної основи застосування правових норм, тобто наступної “діагностики” вчиненого);
вибір (відшукання) норми, що підлягає застосуванню до даних обставин, здійснюється шляхом правової кваліфікації, тобто юридичної оцінки всієї сукупності фактичних обставин справи шляхом віднесення даного випадку до конкретних юридичних норм певних галузей права;
з'ясування достовірності тексту закону, тобто аналіз норм, що підлягають застосуванню, з погляду законності;
перевірка дії норми в просторі, у часі і по колу осіб;
вирішення колізій і подолання прогалин в праві;
винесення (видання) акту застосування норм права і його безпосереднє виконання (або доведення до виконавців). При цьому під актом застосування розуміється державно-владне веління, винесене компетентним органом на основі правових норм у відношенні конкретних фактів і індивідуально визначених осіб.
3. Всяка юридична кваліфікація має онтологічний аспект, тобто здійснюється за допомогою певної діяльно-практичної процедури (форми), що має ряд етапів.
Першим етапом оціночної діяльності є розподіл поведінки людей на правомірне і правопорушуюче.
Другим етапом є визначення характеру правопорушення. Така оцінка проводиться шляхом співвідношення даного вчинку з нормами різних галузей права: адміністративного, цивільного, кримінального тощо.
Нарешті, третій етап юридичної кваліфікації - це встановлення конкретної норми, під дію якої підпадає оцінюваний вчинок.
Кримінально-правова кваліфікація - це окремий випадок юридичної кваліфікації, що проводиться на основі норм кримінального закону. Оскільки кримінальний закон визначає злочинність і караність діянь, постільки кримінально-правова кваліфікація завжди виступає як кваліфікація злочинів.
4. Кваліфікація злочинів є різновидом правової (соціально-правової) оцінки, в результаті якої вчинене особою діяння може бути розцінено як адміністративна чи дисциплінарна вина, цивільно-правовий делікт або кримінальне правопорушення або як діяння, що зовсім не містить ознак якого-небудь порушення і в цьому сенсі має аксіологічний (ціннісний) аспект.
Важливо відзначити, що юридична кваліфікація - це об'єктивно існуючий процес, тому вона не повинна залежати ні від того, яка оцінка вчиненому діянню буде дана по закінченні даної процедури, ні від суб'єктивних міркувань особи яка застосовує право. У цьому полягає значення юридичної кваліфікації як важливої умови законності й основного змісту процесу доказування, що підлягає застосуванню по будь-якій справі.
5. Всяка правова кваліфікація по своїй гносеологічній складності відноситься до різновиду наукового пізнання, пізнавальному процесу - переходу від незнання до нового знання.
Юридична оцінка діяння, будучи ідеальним віддзеркаленням правової природи об'єктивно існуючого явища (у нашому випадку - суспільно небезпечного діяння), виходячи з методологічних теорій пізнання і відображення, виступає основним змістом процесу обов'язкового встановлення істини (що виражається в предметі доказування як сукупності необхідних і достатніх, відносних і допустимих чинників, що підлягають оцінці).
6. Юридична оцінююча діяльність, як і всякий розумово-пізнавальний процес, природно базується на логічних основах.
У зв'язку з цим В.Н. Кудрявцев справедливо відмічає: “Мабуть, немає іншої області суспільного життя, де порушення законів логіки, побудова неправильних висновків, приведення помилкових аргументів могли б заподіяти таку істотну шкоду, як в області права”.
Логіка визначає кваліфікацію як міркування, що протікає у певних формах (складного індуктивно-дедуктивного умовиводу) і при дотриманні логічних законів і категорій. В процесі юридичної кваліфікації здійснюється перехід від одного знання (початкового) до іншого (підсумкового). Таке підсумкове знання є результатом кваліфікації, тобто остаточною думкою, у формі якої дається оцінка діянню. Тому з погляду логіки кваліфікація є висновком, представленим у вигляді простого категоричного силогізму, де більша посилка містить знання про норму права, менша - про діяння, що кваліфікується, а у висновку встановлюється, що діяння підпадає (не підпадає) під ознаки закону.
Логічною основою кваліфікації злочину виступає дедуктивний умовивід.
7. Оскільки процедури встановлення фактичних обставин по кримінальній справі і їх юридична оцінка часто збігаються, то кваліфікацію злочинів правомірно аналізувати з погляду процесу і результату доказування, виділяючи в ній кримінально-процесуальну складову.
8. Юридичній оцінці властивий і психологічний аспект, який характеризує кваліфікаційне рішення як результат оцінної діяльності і вольовий акт вибору дізнавача, слідчого, прокурора, суду з деякої кількістю альтернатив.
Не випадково в навчальній літературі останніх років по юридичній психології виділяється розділ “Психологія професійної діяльності юриста", у якому розглядаються такі питання, як соціально-психологічна і пізнавальна підструктури професійної діяльності юриста, психологічні особливості ухвалення рішень юристом, зокрема, суддею тощо.
9. Юридична кваліфікація також повинна враховувати лінгвістичні (термінологічні і лексико-семантичні) аспекти законодавчої техніки і правозастосовної діяльності, використовувати правовий тезаурус (словник термінів) і не завжди уніфіковану, юридичну термінологію.
Одноманітне і правильне застосування закону, що є основою принципу законності, неможливо без з'ясування сенсу закону, яке досягається шляхом його тлумачення (за допомогою сукупності прийомів аналізу закону), що дозволяє з’ясувати його сутність і межі дії на відповідні категорії громадян.
Правильне з'ясування закону дозволяє підвести під нього конкретні суспільно небезпечні діяння, визнані злочином. Складність з'ясування змісту і суті норм права полягає в тому, що закон загальний, а випадки, що підпадають під дію закону, різноманітні і по своєму індивідуальні. Висновок про відповідність загального й одиничного робиться на підставі багатьох розумових операцій, що виступають у формі суджень, умовиводів, а також за допомогою різних тлумачень.
Існуючі прийоми (види) тлумачення закону розглядаються в курсі кримінального права в рамках теми про кримінальну відповідальність.
Страницы: 1, 2
