Вступ

Аналіз та узагальнення досвіду участі громадян зарубіжних країн в правоохоронній та правозахисній діяльності дає можливість врахувати і запровадити все позитивне в діяльність громадських формувань в Україні з метою подальшого підвищення ефективності діяльності цих формувань у справі охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями.

Довгий час існувала думка, що наявність великої кількості міліційних та інших правоохоронних органів, які покликані охороняти громадський порядок і вести боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями, значна кількість співробітників цих правоохоронних органів є надійною гарантією у справі забезпечення належного громадського порядку, громадської безпеки та боротьбі з правопорушеннями. Але багаторічна практика довела хибність такої мотивації, тому що дане положення не принесло очікуваного результату у даній сфері суспільного та державного життя.

Надія на оперативність міліції та інших правоохоронних органів, що забезпечують громадський порядок і борються з правопорушеннями, виявилась значно перебільшеною, що призвело до відродження громадських інститутів протидії порушникам громадського порядку та злочинцям.

Не є випадковим, що у більшості країн світу наголос у правоохоронній та правозахисній діяльності органів державного управління ставиться перш за все на попередженні та профілактиці злочинів та інших правопорушень за допомогою громадськості. Практика показала, що значно легше і дешевше як для держави, так і для платників податків витрачати зусилля та кошти на попередження злочинів та інших правопорушень, ніж на їх розкриття.

поліція громадськість правоохоронний правозахисний

1. Перша в світі модель поліцейської діяльності, заснованої на підтримці громадськості та Р. Піл

Перша у світі модель поліційної діяльності, заснованої на підтримці та участі громадськості, була запроваджена у Великобританії у 1829 році Робертом Пілом. Тоді вперше з’явилися люди, на думку яких поліційна автономія - це утопія, і що навіть найбільш реактивна стратегія (тобто стратегія, яка передбачає тільки реагування на інформацію про вже скоєний злочин) поліційної діяльності не може існувати у вакуумі. На підставі цієї тези, що відображала актуальність та необхідність співпраці поліції та населення і була створена так звана „нова поліція”.

На думку С.М. Калюжного співпраця поліції та населення може бути зведена до двох загальних форм - консультація і безпосередньо співпраця.

Консультативний механізм полягає в тому, що поліція разом із населенням визначає проблеми, що мають місце на території її обслуговування. На Заході вважається, що кожен поліційний орган, якому не вдасться запровадити в практичну діяльність ефективний та міцний консультативний механізм для обговорення з громадськістю поліційної діяльності, не зможе діяти ефективно, тому що така діяльність потребує широкої підтримки громадськості.

Консультативний процес допомагає поліції встановлювати коротко - та довгострокові завдання для вирішення проблем боротьби зі злочинністю, приділяти увагу тим правопорушенням, які найбільше турбують населення.

Безпосередньо співпраця між поліцією і громадянами полягає в тому, що між ними встановлюються такі взаємовідносини, за яких вони разом вирішують проблеми злочинності та інших правопорушень за місцем проживання громадян, забезпечуючи тим самим вирішення завдань правоохоронної та правозахисної спрямованості.

У порівнянні з Україною, діяльність поліції зарубіжних країн побудована на детальній регламентації взаємостосунків поліції та громадян, що й закріплено в діючому законодавстві. На жаль, в Україні, як свідчить практика, досі існує цілий ряд неврегульованих законодавством аспектів взаємодії міліції та громадськості.

2. Найбільш поширені форми правоохоронної та правозахисної діяльності громадськості зарубіжних країн

2.1 Досвід Японії

Потрібно визначити, що в поліції багатьох країн давно функціонують спеціальні структурні ланки, співробітники яких займаються тільки роботою серед населення. Взаємодія поліції і громадян здійснюється у всіляких громадських радах і комітетах, до складу яких входять представники профспілкових, релігійних та інших громадських організацій. Безумовно, не всі ці громадські формування витримують випробування часом, але поряд із цим, зарубіжна практика знає багато життєво стійких форм участі населення в роботі правоохоронних органів, які ведуть боротьбу зі злочинами та іншими правопорушеннями.

Загальновідомо, що у Японії дуже низький рівень злочинності. І, на думку фахівців, в першу чергу це пов’язано з умілим співробітництвом органів правопорядку з громадськістю. При всіх поліційних ділянках та префектурах функціонують відділення та об’єднання Асоціації попередження злочинності. Членами Асоціацій можуть бути всі громадяни, що бажають допомагати правоохоронцям у вільний від роботи час. Їх обов’язок - повідомляти в поліцію про всі вчинені злочини та патрулювати вулиці ввечері та вночі в складі „загонів спостереження”. До Асоціації входять не тільки пересічні громадяни, а й об’єднання осіб за професією, які частіше за інших стають жертвами злочинців (водії громадського транспорту, листоноші, банківські службовці, працівники торгівельних підприємств та інші).

Всі члени дуже активно працюють в Асоціації і навіть вносять, до того ж, немалі кошти на її розвиток. Асоціація утворила так звані „пункти контакту”, де громадянин практично в будь-який час може отримати дієву допомогу або необхідну консультацію. В усіх пунктах, які є в кожному японському місті, ведуть спостереження за районом обслуговування. В пункти контакту звертаються оперативні працівники поліції та інших правоохоронних органів за отриманням інформації про місцевих мешканців у випадку скоєння злочину.

Значний інтерес становить і сама діяльність японських поліціянтів по організації громадян для спільного протистояння злочинності. Коли наприкінці 80-х років в Японії особливу тривогу стало викликати зростання так званих „сліпих місць" у містах - тобто кварталів або районів, що перебували під контролем організованих злочинних угрупувань і де населення побоювалось надавати інформацію поліції, то працівники поліції надали необхідну допомогу у створенні в цих криміногенних місцях громад безпеки. Завдяки цьому між громадськістю і поліцією встановилися тісні контакти, засновані на довір’ї і як наслідок мало місце різке зниження рівня злочинності. На сьогоднішній день у Токіо, наприклад, вчиняється лише одне вбивство на місяць, одне зґвалтування за 12 днів і лише 4 пограбування в тиждень.

Значне місце у залученні громадськості до проблем протидії злочинності та іншим правопорушенням відіграють загальнонаціональні кампанії з попередження злочинів, які, починаючи з 1977 року, щорічно проводяться в Японії. Під час цих кампаній громадянам надається можливість визначитися, чи бажають вони брати участь у боротьбі зі злочинністю і в якій формі.

2.2 Досвід США

Більше 20 років тому в Сполучених Штатах Америки почали створюватися групи добровольців у боротьбі зі злочинністю, які зараз діють на території всієї країни. Залучення до групи добровольців з числа населення особливо ефективно практикується в поліційному управлінні міста Панама-Сіті (штат Флорида). Після відповідних перевірок рівня спеціальних знань та проходження спеціальної підготовки громадяни отримують практично ті ж права, що й штатні поліціянти. До обов’язків членів добровільних груп входить патрулювання вулиць після закінчення роботи або навчання. У місті Колорадо-Спрінкс (штат Колорадо) поліція залучає добровільних помічників з числа громадян згідно з їх фахом для правових, соціологічних, психологічних консультацій, ведення бухгалтерського обліку та статистичної обробки деяких матеріалів у поліційних відділах. В останній час американська поліція також стала широко взаємодіяти для боротьби зі злочинністю з листоношами, які зі своїх маршрутів надсилають по телефону чи пейджеру інформацію в поліцію про скоєні злочини та всіх сумнівних суб’єктів.

Нині однією з найбільш поширених форм участі громадян США у заходах проти криміналітету є патрулі так званого „безпечного житлового кварталу”. Члени цих патрулів наглядають за обстановкою на території кварталу, перевіряють безпеку житлових помешкань і за необхідності повідомляють у найближчу поліційну ділянку про появу підозрілих осіб або про скоєний злочин. Як правило, члени таких патрулів озброєні і мають сучасні засоби зв’язку.

Значної уваги заслуговує вивчення практики створення у США, Великобританії, Франції, Німеччині тощо різноманітних програм: “Зупини злочинця”, “Сусідська взаємодопомога” та інших.

Громадська організація “Зупини злочинця” визнана в цих країнах загальнонаціональною. Вона забезпечує:

допомогу поліції в боротьбі зі злочинністю через профілактику злочинності, розкриття злочинів, надання інформації про підготовку або скоєння злочину, надання інформації про осіб, які вчинили злочини, але не затримані поліцією, сприяння у розшуку злочинців, які приховуються від слідства і суду, встановлення невідомих епізодів злочину, його співучасників та інших причетних осіб;

особисту безпеку громадян, і відповідно - покращання умов життя цілого району;

допомогу в подоланні у громадян відчуття апатії, страху перед розплатою з боку злочинців, небажання залучення до кримінального судового розгляду;

індивідуальну та загальну превенцію злочинності, в кожному регіоні організація має свій офіс, розташований у приміщенні місцевої поліції. У цьому офісі приймаються дзвінки за загальнонаціональним номером, які після спеціальної обробки (кожному дзвінку присвоюється код) передаються у відповідні підрозділи поліції для відповідного реагування.

Правоохоронне об’єднання “Сусідська взаємодопомога” - це найвідоміший та найефективніший приклад співпраці населення та поліції у боротьбі зі злочинністю та підвищенні рівня безпеки громадян у районі їх проживання. Наприклад, на сьогодні у Великобританії існує понад 155 тис. осередків діяльності організацій сусідської взаємодопомоги та понад 10 млн. людей отримують безпосередню користь від її існування. Зазначене громадське об’єднання є найбільш поширеним у цій країні.

Висновок

Значної уваги заслуговує вивчення практики створення в США різноманітних програм надання поліцією матеріальної допомоги населенню. Ці програми направлені на отримання точної інформації. Анонімність інформатора гарантується кодовим номером, який установлюється комп’ютером за анонімним телефонним дзвінком. При цьому особа, що надає інформацію, не контактує з поліцією навіть після отримання нею грошей у банку, що, до речі, також здійснюється за кодовим номером.

Населення постійно інформується про криміногенну ситуацію в країні через посередництво газет, журналів, телебачення та інші засоби масової інформації. При цьому скоєні злочини не закриті завісою “Секретність”, що часто трапляється в нашій країні навіть стосовно дрібних злочинів. У рубриках майже всіх газет США - інформація про осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів, та про винагороду за їх затримання. Гроші для таких цілей надходять від приватних осіб, релігійних або фінансових структур, установ, підприємств та різного роду організацій. Тому зрозуміло, що поліціанти позитивно ставляться до таких програм, оскільки вони надають можливість у певній мірі залучати населення до боротьби зі злочинністю, і, в той же час, контролювати участь населення у такій дуже важливій для суспільства діяльності.

Заслуговує на особливу увагу досвід США, Англії, Швеції, Японії в боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями неповнолітніх, ця проблема дуже гостро стоїть і в Україні у зв’язку з різким ростом рівня злочинності цієї категорії громадян. У вищевказаних країнах при школах на громадських засадах створені комітети зв’язку школи з поліцією, у яких працюють батьки, вчителі, старшокласники, що займаються попередженням правопорушень серед неповнолітніх. Тісний контакт з поліцією входить до обов’язків голови комітету, яким, в більшості випадків, обирається директор школи. А в Англії навіть створена об’єднана робоча група асоціації начальників поліції і товариства працівників освіти зв’язку між поліцією та школами.

На підставі викладеного можна зробити висновок, що незалежно від державних, суспільно-політичних та національних особливостей у різних країнах створюються різні форми участі населення в охороні громадського порядку, які дають позитивний результат у справі боротьби з правопорушеннями та злочинністю. І було б дуже корисним в Україні аналізувати, узагальнювати та запроваджувати кращий закордонний досвід участі громадськості в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями, що надало б змоги ефективніше залучати громадян до правоохоронної та правозахисної діяльності, розширювати та укріплювати взаємодію між органами внутрішніх справ, підрозділами Державної прикордонної служби України та населенням, створювати і вводити в дію вдосконалений організаційно-правовий механізм залучення громадян до охорони громадського порядку і державного кордону, забезпечення громадської безпеки, боротьби зі злочинами та іншими правопорушеннями.

Список використаних джерел

1. Анищенко В.М. Зарубежный опыт подготовки руководителей полиции (по материалам I Европейского конгресса по вопросам управления качеством работы полиции) // Развитие науки управления и проблемы формирования учебных дисциплин в современных условиях: Теоретический семинар. - М.: Академия МВД России, 2008.

2. Астафьев А.Н. Основы работы и внутреннего устройства полиции в европейских странах и США. - СПб.: Санкт-Петербургск. ун-т МВД Росси, 2004.

3. Зарубежный опыт организации подготовки полицейских кадров и работы полиции: Сборник статей. - СПб: Санкт-Петербургск. ун-т МВД Росси, 2005.

4. Лозинский Я.Ю. Організація національної підготовки поліцейських сполученого королівства. Лекція. - К.: Національна академія внутр. справ України, 2004.

5. Матюхіна Н.П. Поліція Великобританії: сучасні тенденції розвитку та управління: Монографія. - Харків.: Харківський ун-т МВС України, 2007.

В соцсетях