З аналізу цих положень вбачається, що визначальним критерієм звернення прокурора до адміністративного суду є захист прав, свобод та інтересів осіб, проте не суб’єктів владних повноважень.
Отже, з урахуванням завдання адміністративного судочинства, відповідачем за зверненнями прокурора до адміністративного суду має бути суб'єкт владних повноважень, а саме орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ст.3 КАС України).
За вказаних обставин виникає запитання чи не має теоретичної та практичної помилки подання органами прокуратури адміністративного позову в інтересах органу виконавчої влади?
Аналізуючи суб’єктивний та об’єктивний склад адміністративного судочинства, слід зазначити наступне.
В силу ч.2 ст.2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Викладене дає змогу стверджувати, що КАС України розрізняє два види позивачів:
по-перше - це особа (громадянин України, іноземець чи особа без громадянства, юридична особа), на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов;
по-друге - суб’єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява.
Відповідач - це особа, котра, на думку позивача, порушила його права або інтереси.
За загальним правилом відповідачем у адміністративному суді є суб’єкт владних повноважень, однак, частина четверта статті 50 Кодексу адміністративного судочинства визначила перелік випадків, коли особа може бути відповідачем у адміністративних справах, що випливають з Конституції, а також передбачила, що інші такі випадки можуть бути встановлені законами.
Наразі значна частина справ, що знаходяться на розгляді в адміністративних судах, це "адміністративний орган проти особи", де позивачем - є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - особа. Такий стан не відповідає самій ідеї адміністративної юстиції, метою якої є захист людини від порушень з боку держави.
Таким чином, позивачами, зазвичай, в адміністративному судочинстві є особи, які вважають, що суб’єктом владних повноважень порушено їхнє право, свободи чи інтереси. І лише, у рамках закону, позивачем є суб'єкт владних повноважень.
Повноваження органу (компетенція) є інститутом публічно-правового реагування. При тому цей інститут є основним у статусі такого органу, адже він, власне, і створюється як суб’єкт влади, основне призначення якого полягає в здійсненні своїх функцій згідно чинного законодавства України. При реалізації повноважень суб’єкт владних повноважень має право сам звернутись з позовом до адміністративного суду.
Набуває актуальності питання, в якому елементі адміністративного позову прокуратур вбачає захист інтересів органів влади, якщо предметом захисту в адміністративному суді можуть бути права, свободи чи інтереси виключно конкретної фізичної або юридичної особи.
Кожен державний орган чи орган місцевого самоврядування має свій статус, який визначений у відповідному нормативно-правовому акті (це може бути Конституція України, Закони України, Укази, постанови, положення і т.д.). Тому, суб'єкт владних повноважень у разі неможливості виконання своїх функцій та повноважень наділений правом з метою реалізації цих функцій звернутися до суду.
Враховуючи характер спірних відносин в адміністративному процесі, інтерес прокурора носить державний характер, натомість державний орган має переважно відомчий характер.
Прокурор виконує правозахисну функцію та здійснює свої повноваження від імені держави, а тому у якості об’єкту захисту прокурора в адміністративному суді передусім мають бути права, свободи чи інтереси людини та громадянина.
"Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави", що закріплено Конституцією України.
Конституція України також визначила, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Така конституційна гарантія людини є одним із елементів принципу верховенства права, що втілено в Основному Законі нашої держави.
Не можна відкинути правову оцінку верховенству права, який є загально-правовим принципом України та одним із найбагатогранніших правових принципів адміністративного судочинства. Дотримання верховенства права у відносинах між публічними органами правової держави та місцевого самоврядування з людиною і громадянином - стало головним завданням та напрямком діяльності адміністративної юстиції.
Сутність принципу верховенства права розкривається у статті 8 КАС України, відповідно до якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Наша держава є правовою, а її функції за розподілом влад здійснюються спеціальними органами, а саме правотворчими, правореалізаційними та правоохоронними.
Принцип функціонального розподілу державної влади між інституціями, які окремо здійснюють повноваження у сфері законотворення (законодавча влада), виконання законів (виконавча влада), застосування норм права для вирішення конфліктних і спірних стосунків (судова влада), в Україні як демократичній державі полягає в утворенні та наявності механізму стримувань і противаг, який би запобігав узурпації влади через її концентрацію лише в одній владній інституції.
Зважуючи дві сполучені правові доктрини, які закріплені в Конституції України та Кодексі адміністративного судочинства України, а саме правова держава та верховенство права, можна стверджувати, що прокурор, як суб’єкт влади, повинен забезпечувати верховенство права.
Відповідно до вищенаведеного можна дійти висновку, що досить важливим аспектом є те, що через охорону інтересів держави органи прокуратури повинні захищати права і свободи громадян і, навпаки, забезпечуючи права і свободи громадян, вони одночасно захищають державні інтереси.
Функції прокурорів в різних країнах різні і багато в чому визначаються історичним розвитком.
Висновки
Слово “прокуратура” походить від латинського слова prokuro - “керую”. Прокуратура України - централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний і державний лад, права й свободи людини, а також основи демократичного устрою. Прокуратура не підпорядковується ні виконавчій, ні судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади, які формуються та утверджуються в державі після прийняття нової Конституції.
Проголосивши незалежність, Україна першою серед колишніх республік СРСР 5 листопада 1991 року прийняла Закон України “Про прокуратуру", який було введено в дію 1 грудня 1991 року. Саме цей день відзначають як День працівників прокуратури.
Відповідно до ст.121 Конституції У країни на прокуратуру покладено:
підтримання державного обвинувачення в суді;
представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом
нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Згідно з положеннями Закону України “Про правові засади цивільного захисту" (ст.95), нагляд за додержанням законності у сфері цивільного захисту здійснюється органами прокуратури України.
У ст.123 Конституції України передбачено, що організацію та порядок діяльності органів прокуратури визначає закон. Прийняття Верховною Радою Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру" дозволило зняти низку дискусійних питань щодо конституційності деяких норм закону. Зміни в законодавстві, пов'язані з судово-правовою реформою, рішення
Конституційного Суду України, накази Генерального прокурора України деталізують компетенцію прокуратури.
Проте в цілому діяльність прокуратури України сьогодні ґрунтується на нормативному фундаменті, що поєднує, з одного боку, норми Розділу VII Конституції, які згідно з висновком Венеціанської Комісії, відповідають Європейським стандартам, а з другого - норми Перехідних положень Конституції, які відразу викликали застереження Ради Європи й тому передбачались як тимчасові, але продовжують діяти і не мають чітко визначеного обмеження в часі.
Невідповідність наявної моделі прокуратури Конституції України та міжнародним нормам і стандартам стосовно її ролі в демократичному суспільстві, насамперед щодо забезпечення прав і свобод людини й громадянина, зумовлюють необхідність проведення відповідних змін щодо напрямків діяльності прокуратури.
Прокуратура України складає єдину централізовану систему органів, які мають спільні завдання та функції. Система органів прокуратури будується згідно з адміністративно - територіальним устроєм України, а також по функціональним ознакам. Правовою основою організації і діяльності органів прокуратури є Конституція, Закон України "Про прокуратуру", кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне, адміністративне, кримінально-виконавче, господарсько-процесуальне законодавство та інші закони України, а також визнані Україною відповідні міжнародні договори й угоди.
Правоохоронна діяльність прокуратури, яку побудовано на чіткій системі, має внутрішню організаційну логіку, підпорядкована закономірностям, що дозволяють адекватними формами й методами виявляти порушення закону та відповідно на них реагувати. Централізація органів прокуратури, вертикальне підпорядкування прокурорів нижчого рівня та їх незалежність є основою зміцнення законності. забезпеченню принципів правової держави.
Література
1. Конституція України.
2. Закон України “Про прокуратуру" від 05.11.1991 р.
3. Закон України "Про правові засади цивільного захисту України" від 24.06.2004р.
4. Положення про класні чини працівників органів прокуратури від 06.11.1991 р.
5. Дисциплінарний Устав прокуратури України від 06.11.1991 р.
6. Бандурка А.М., Бессмертный А.К. и др. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред. проф. А.М. Бандурки. - Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999.
7. Бакаєв Д.М. Питання взаємодії загального нагляду і нагляду за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства в діяльності районної, міської прокуратури. - Харків, 1988.
8. Гель А.П. та ін. Правоохоронні органи України: Курс лекцій / А.П. Гель, Г.С. Семаков, Д.П. Цвігун. - К.: МАУП, 2000
9. Грошевой Ю.М. Прокурорський нагляд в Україні. Навчальний посібник. - К., 1993.
10. Давиденко Л.М. Ціль, завдання і функції прокуратури. - Харків, 1992.
11. Довідник прокурора: законодавчі та відомчі акти з питань прокурорської діяльності/ Довід. видання. - К.: Видавнича компанія “Воля", 2003. - 448 с.
12. Долежан В.В. Проблеми правового регулювання організації діяльності прокуратури в сучасних умовах. - М., 1990.
13. Литвак О.М., Шумський П.В. Функції прокуратури України. - Хмельницький, 1998.
14. Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України. - Київ. 2004, с.163 - 200.
15. Прокурорський нагляд в Україні: Курс лекцій для студентів юридичних вищих навчальних закладів. - Кол. авторів: Нор В.Т., Береський Я.О., Когутич І.І., Котик З.Д. та інш. - Львів: Тріада плюс, 2002. - 280 с.
16. Шумський П. Прокуратура в системі держаних органів України: Навч. посібник. - Хмельницький, 1996.
17. Шумський П.В. Прокуратура України. - К., Вентурі, 1998.
18. Юзикова Н.С. Система судебных и правоохранительных органов Украины: Учебное пособие. - Днепропетровск: УкО ИМА-прес, 2000.
