Провадження у зв'язку з винятковими обставинами
Курсова робота
"Провадження у зв'язку з винятковими обставинами"
Вступ
Згідно з ст. 361 ЦПК законність та обґрунтованість судових постанов, що набрали законної сили, перевіряються не тільки в порядку нагляду, а й за нововиявленими і винятковими обставинами.
Провадження у зв'язку з винятковими обставинами як стадія процесу – це сукупність процесуальних правовідносин між Верховним Судом України, сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а також особами, які не брали участі у справі, коли суд вирішив питання про їх права і обов'язки, що виникають з метою перевірки законності судових рішень, які вже розглядалися судом касаційної інстанції.
Предметом оскарження є рішення суду після їх перегляду у касаційному порядку. Від даного перегляду залежить забезпечення єдиного застосування і тлумачення норм матеріального та процесуального права, а також норм міжнародних зобов'язань України.
Новий текст ЦПК від березня 2004 р. Виділив окрему главу для провадження у зв’язку з винятковими обставинами, коли в попередньому, нововиявлені та виняткові обставини були містились в одній статті (3472) [7]
Перегляд у зв’язку з нововиявленими і винятковими обставинами – це один з інститутів цивільного процесуального права. Норми права об’єднані в главу 3–4 розділу 5 ЦПК, регулюють суспільні відносини між судом і учасниками справи при перегляді судових постанов у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами. Такий перегляд є процесуальним засобом, що забезпечує захист прав та охоронюваних законом інтересів громадян, юридичних осіб і держави, а, отже, й виконання завдань і досягнення мети цивільного судочинства. Даний перегляд є самостійним видом перевірки судових рішень.
Щодо виняткових обставин, то ст. 354 ЦПК передбачає дві підстави для перегляду справи. До таких обставин, передусім належить неоднакове застосування судами загальної юрисдикції того самого положення закону, а також його застосування всупереч нормам Конституції України. [1], [8]
З метою забезпечення єдності розуміння і застосування норм матеріального права і відповідальності застосовуваних норм Конституції Пленум Верховного Суду України у своїх постановах по категоріях справ і Конституційний Суд у своїх рішеннях по конкретних справах роз’ясняють судам зміст норм права і відповідність їх Конституції України.
Другою підставою рішень про перегляд справи за винятковими обставинами є те, що в зв’язку з даним рішенням міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, встановила факт порушення Україною міжнародних зобов’язань.
Зазначені підстави можуть бути виявлені особами, які беруть участь у справі, прокурором або касаційним судом. В останньому разі ці підстави стають підставами не для перегляду в зв’язку з винятковими обставинами, а підставами для скасування – рішення в касаційному порядку. Усе вищевказане надає підстав вважати обрану тему досить актуальною та такою, що заслуговує на увагу. [10]
Мета курсової роботи – проаналізувати процедуру провадження у зв’язку з винятковими обставинами у цивільній справі.
Завданнями курсової роботи є:
– дослідження предмету та підстав для перегляду рішень у зв'язку з винятковими обставинами;
– дослідження порядку провадження у зв'язку з винятковими обставинами;
– вивчення повноважень Верховного Суду України при розгляді справи у зв'язку з винятковими обставинами.
Теоретичною і методологічною основою дослідження є норми законодавства, статті, наукова література, судова практика.
рішення суд винятковий обставина
1. Поняття, предмет, підстави та суб'єкти перегляду рішень у зв'язку з винятковими обставинами
Провадження у зв'язку з винятковими обставинами – це сукупність цивільних процесуальних відносин між Верховним Судом України і сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, та особами, які не брали участі у справі, коли суд вирішив питання про їх права і обов'язки щодо перевірки законності судових постанов, після їх перегляду судом касаційної інстанції.
Предметом перегляду є рішення судів у цивільних справах після їх перегляду судом касаційної інстанції (ст. 353 ЦІЖ). Це положення закону є однією із головних умов для перегляду рішень у даному провадженні. Особа вправі звертатися до провадження у зв'язку з винятковими обставинами лише після розгляду її справи усіма судовими інстанціями (судом першої, апеляційної та касаційної інстанції). [11]
Підставами перегляду є:
1) судом касаційної інстанції неоднаково застосовуються одне і те саме положення закону;
2) рішення судів України було визнано міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України. [2]
Зупинимося на аналізі кожної із підстав.
Під неоднаковим застосуванням судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону слід розуміти ті випадки, коли норма не має чіткості або однозначності, тоді цю норму різні суди сприймають і застосовують по-різному. Якщо норма закону викладена чітко, проте судді застосовують норми матеріального права неоднозначно, такі рішення не підлягають перегляду у даному провадженні. Коли справа вирішувалася за аналогією закону або права (ч. 7 ст. 8 ЦПК), то рішення, ухвалене судом у цій справі, не може також бути підставою для його перегляду у даному виді провадження.
У ст. 354 ЦПК чітко не встановлено, неоднакове застосування яких саме норм (матеріального чи процесуального права) може стати підставою для перегляду рішень у зв'язку з винятковими обставинами.
У цій самій нормі не встановлено можливості перегляду рішення у зв'язку з винятковими обставинами після його перегляду у касаційному порядку, якщо з цього приводу Конституційним Судом було ухвалено рішення.
Встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане згідно з п. 4 ч. 2 ст. 361 ЦПК є підставою для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Звернемо увагу на те, що у п. 4 ст. 354 ЦПК вживається термін «застосування закону». Згідно з ч. 7 ст. 8 ЦПК, якщо спірні відносини не врегульовано законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Тобто закон (матеріальний) застосовується для врегулювання спірних правовідносин, а не норми процесуального права. Згідно зі ст. 2 ЦПК цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК та Закону України «Про міжнародне приватне право». [9]
Отже, процесуальні норми регламентують правила здійснення судочинства і суд зобов'язаний їх дотримуватися (керуватися ними), а норми матеріального права застосовувати. Тому при невідповідності норм процесуального права Конституції України Конституційний Суд має перевірити зазначену обставину.
Понад те, якщо норми процесуального права в одному нормативному акті суперечать одна одній, то це гірше чи ліпше, ніж суперечність або неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції того самого положення закону? На мою думку, суперечність норм законодавства, що призводить до порушення прав усіх громадян, які звертаються до суду касаційної інстанції, є більш важливою та актуальною проблемою, ніж ліквідація окремих правопорушень, які стосуються суб'єктів лише двох справ.
Тому, при формуванні виняткових обставин законодавцем не враховано характер рішень Конституційного Суду України, які мають загальнообов'язковий характер. Якщо Конституційним Судом України процедура перегляду справ касаційною інстанцією буде визнана неконституційною, то у суду касаційної інстанції має виникнути обов'язок переглянути ті ухвали і рішення, які, наприклад, були ухвалені у складі трьох суддів при попередньому розгляді справи, якщо особи, які не повідомлялись та не запрошувалися до участі у справі (ст. 332 ЦПК), не погоджуються з рішенням касаційної інстанції, яке ухвалене при попередньому розгляді справи та заявлять про це.
Надання судовій практиці однозначності при вирішенні одних і тих самих правовідносин – це запорука однакового застосування законодавства та однакового підходу до захисту прав громадян. [12]
Але сучасні тенденції щодо оскарження рішень, коли у діяльності суду касаційної інстанції виникають суперечливі рішення і їх перегляд у зв'язку з винятковими обставинами диктують новітні тенденції у цивільному процесі. Фактично, тут йдеться про перехід до принципів англосаксонської системи права і закріплення поняття «прецедент», який стосується рішень суду касаційної інстанції та рішень, ухвалених у зв'язку з винятковими обставинами, оскільки такі рішення стають орієнтиром для інших судів щодо однакового застосування законодавства і вирішення конкретних справ. Така тенденція зумовлена тим, що Верховний Суд має скасовувати рішення, які були ухвалені судом касаційної інстанції. [14]
Щодо визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України, то таке визнання не є підставою для перегляду тієї справи, з якою громадяни зверталися до Європейського Суду з прав людини. Виходячи із міжнародних зобов'язань, взятих на себе Україною, рішення Європейського Суду з прав людини мають для неї обов'язковий характер. Тому рішення Європейського суду у такій справі має виконуватися на території України без її перегляду Верховним Судом України. Верховний Суд України може переглядати інші справи, якщо вони були вирішені тим способом і на підставі тих норм законодавства, які вважаються такими, що не відповідають міжнародним принципам, закріпленим у міжнародних договорах, рекомендаціях Ради Європи тощо.
Особа вправі оскаржувати рішення судів України до Європейського Суду з прав людини, тільки після того, як було вичерпано всі національні засоби правового захисту відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права, і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення (ст. 35 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 p.). Вичерпний перелік таких засобів передбачається національним законодавством. [15]
Виходячи із законодавства України особа може поставити питання про законність судових рішень перед:
– апеляційним судом;
– судом касаційної інстанції;
– Верховним Судом України щодо відповідності ухвалених рішень судом (судами) касаційної інстанції (провадження у зв'язку з винятковими обставинами) закону;
– вищезазначеними судами у провадженні у зв'язку з ново-виявленими обставинами;
– Конституційним Судом з приводу невідповідності закону, який застосовував чи яким керувався суд при ухваленні рішення, Конституції України.
Судова практика
Після перегляду рішення судом касаційної інстанції гр. Б. звернулась до Верховного Суду України про перегляд рішення суду касаційної інстанції у зв'язку з винятковими обставинами. Після тривалого проміжку часу їй Верховним Судом України було відмовлено у допуску її скарги до даного провадження. Заявниця відповідно до ст. 35 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. вважала перегляд справи у зв'язку з винятковими обставинами одним із національних засобів правового захисту, а ухвалу Верховного Суду України – остаточним, рішенням. Після отримання цієї ухвали вона у шестимісячний строк звернулась до Європейського Суду з прав людини. Але її заяву було визнано неприйнятною до провадження даного суду за умов, передбачених статтями 34, 35 Конвенції (тобто пропуску шестимісячного строку), оскільки Європейський Суд вирішив, що остаточним внутрішнім рішенням за змістом статті 35 параграфу 1 Конвенції є ухвала суду касаційної інстанції, а не ухвала Верховного Суду України про відмову у допуску до провадження у зв'язку з винятковими обставинами.
Страницы: 1, 2
