Працівник міліції в таких умовах повинен протиставляти їх негативним моральним почуттям, здатність стримувати себе і перебороти некеровані емоції, розум, волю.
Психічні особливості і характер екстремальних ситуацій дозволяють стверджувати, що працівнику міліції в спілкуванні треба особливу увагу приділяти моральному стану людей, підтриманню їх волі і духу. Для постраждалих дуже важливо відчувати увагу і підтримку органів вади, переконатися в тому, що вони застосовують всі засоби боротьби з лихом, що все робиться послідовно, цілеспрямовано, за єдиним планом, що ситуація є керованою. Люди повинні бачити, що працівник міліції не втратив спокою, волі і впевненості в своїх силах. В ході спілкування необхідно враховувати основні психологічні реакції людини на екстремальні умови, які на думку російського дослідника цього питання Тихомірова С.Н. можна розподілити на позитивні та негативні.
До основних позитивних відносяться:
- мобілізація можливостей, активізація ділових мотивів, обов’язку, відповідальності;
- виникнення ентузіазму, інтересу, азарту;
- актуалізація творчих здібностей, підвищена готовність до рішучих та сміливих дій;
- підвищення витривалості, прискорення реакцій, зниження межі відчуттів;
- зниження стомлюваності;
- зникнення втоми, безтурботності, недбалості.
До негативних:
- поява тревоги, неспокою, невпевненості, загострення почуття самозбереження;
- поява страху, гостра боротьба мотивів обов’язку і особистої безпеки;
- значне зниження нижньої межи моральної допустимості, руйнація звичних нормативних етичних уявлень;
- ступор, фрустрація, дезорганізація, відчай, нерозуміння того, що коїться, демобілізованість;
- втрата самоконтролю, істерика, панічні дії, почуття слабкості, психоз.
Для розуміння етичного обґрунтування спілкування працівників міліції з громадянами в екстремальних умовах доцільно розглянути зміни, що проявляються в його характері і змісті:
Нормальні (стандартні) умови службової діяльності передбачають демократичний стиль управління; багаторівневий стиль відносин, в основі якого знаходяться симпатії і антипатії, управлінські та залежні); конфігурація зв’язків – міжгрупові та внутрішньогрупові, наявність 3-4 неформальних груп в колективі, групова мораль передбачає наявність всього спектру відносин і підходів, санкції управління передбачають всі способи взаємозв’язків лідера з групою, заохочення і покарання.
Екстремальні (нестандартні) умови службового спілкування характеризуються: авторитарним стилем керівництва, відносини носять строго дворівневий характер – функціонально офіційні чи неформально дружні, зв’язки будуються у формі кола – лідер в центрі, підлеглі – навкруги, групова мораль має чіткий розподіл “біле” – “чорне”, “свій” – “чужий”, без компромісів, санкції управління передбачають граничну жорстокість, бо від цього залежить життя групи
Проаналізуємо ж основні форми та ознаки змін поведінки людини в “гострих” ситуаціях, що впливають на ефективність та культуру спілкування. Першим типом поведінки тут є конфлікт, при якому виникає антагонізм мотивів, відбувається зміна домінант, що призводить до придушення свідомості і волі, різко знижує можливості і “поле” спілкування.
Другий тип – це криза. Людина усвідомлює, що прийшов критичний момент, такий період, коли обставини, що склалися примушують її змінити власну систему цінностей і відносини, а вона до цього не здатна, неспроможна чи не готова. В цих умовах втрачаються точки опору, настає влада свавілля. Третім типом поведінки в екстремальній ситуації є стрес та фрустрація, які виявляють нездатність людини контролювати події при появі потреби знаходження виходу з них. Ця установка породжує відношення агресивного відкидання того, що не відповідає задоволенню його потреб “зараз” і “тут”.
Всі ці типи є формою морально-психологічного захисту людини на екстремальну ситуацію, що виникає.
Важливими обставинами, що відрізняють діяльність працівника міліції, є те, що виконання ним службових обов’язків, майже завжди відбувається в екстремальних умовах. Характеристика поняття “екстремальність” в професійній етиці може означати – гострі моменти в небезпечних ситуаціях; – психологи та юристи розширюють це поняття, включаючи в нього психологічні та емоційні стани. Екстремальність полягає в тому, що оперативно-службова діяльність міліції відбувається в царині заборонених норм права і пов’язана з злочинними діяннями чи порушеннями норм і правил суспільної моралі і громадської поведінки.
Професійна необхідність примушує співробітників спілкуватися з громадянами, справи яких не викликають симпатії та співчуття. Зустрічі та спілкування з ними відбуваються не за власним вибором та бажанню, а у зв’язку з виконанням службового обов’язку. Такі люди спричиняють появу негативної емоційної реакції. Однак професіонал повинен завжди бути готовим до взаємодії з будь-якою людиною, незалежно від особистих симпатій.
З іншого боку, кожен громадянин усвідомлює, що його відповіді на запитання представника влади можуть мати наслідки і, власне, для нього, і для багатьох інших.
Також, підвищення рівня екстремальності в сучасному суспільстві впливає на звичне відношення громадян до працівників ОВС. Деякі вбачають в них захисників, що є носіями необмежених владних повноважень, інші – тих, хто завжди втручається в їх дії і заважає. Ці дві позиції по відношенню до міліціонера здійснюють свій вплив, створюючи напругу в ситуаціях спілкування. Безперечно, що уява про те, що будь-яке правопорушення веде до санкцій, обмежує людину, викликає стурбований стан.
В екстремальних ситуаціях одним з основних видів спілкування є переговори. Їх організація і проведення є дуже складним морально-психологічно-професійним видом діяльності. Найефективнішим способом їх організації є переговори “обличчям до обличчя”
Взаємовідносини між сторонами повинні бути рівноправними, при цьому працівник ОВС зобов’язаний контролювати та коректувати емоційний стан.
Це рекомендується робити через чітке викладення думок, тембр та гучність голосу, міміку обличчя, емоційність мовлення, жести.
У переговорах завдання заспокоєння людини стає головною, тому: не можна робити різких рухів, треба попереджати опонента про свої дії, приймати його точку зору, але не йти в поводу, уважно слідкувати за його поведінкою, не повертатися до нього спиною, дивитися прямо в очі, мова не повинна мати підтексту, бути простою і чіткою.
Певні моральні особливості має спілкування працівників міліції з постраждалими в катастрофах, з заложниками, коли спілкування не має прямого здорового контакту. Основне завдання тут – стабілізація ситуації та емоційного стану потерпілих. Етичні прийоми в таких ситуаціях базуються на співучасті та співпереживанні.
Принциповими моментами сутності спілкування персоналу правоохоронних органів з громадянами в екстремальних ситуаціях службової діяльності є вміння точно виражати і розуміти співрозмовників, приймати рішення виходячи з звичайної системи координат людини. Ці етичні аспекти є необхідною компонентою всіх вмінь, що визначають спілкування. Працівник міліції, за своїм службовим становищем, не має права відноситися безвідповідально до спілкування з людьми. Важливим фактором ефективності спілкування в екстремальних умовах є вивчення і врахування психологічних особливостей індивіда і його поведінки в конкретній ситуації.
Тому соціально-психологічні, комунікативна і етична компетентність співробітника ОВС, визначає його вміння впливати на людину шляхом спілкування, є передумовою успішного вирішення оперативно-службових завдань в екстремальних умовах.
3. Маніпуляція. Психологічні методи впливу на людей
“Маніпуляція – це неявний, прихований психологічний вплив на іншу людину з метою досягнення її певної поведінки, потрібної маніпулятору. Ця поведінка повинна принести маніпуляторові певну матеріальну чи психологічну вигоду, тому маніпуляції можуть вносити у спілкування партнерів елемент нещирості (але це не завжди трапляється), який у цей момент чи в майбутньому перешкоджатиме розвитку стосунків. Кажучи простіше, це хитрощі, обман з корисною метою, хоча цією метою може бути бажання створити певне враження.
Маніпулятивне спілкування відрізняється тим, що партнер не інформується про справжні цілі спілкування, вони приховані від нього. “Маніпулятивне спілкування – суб’єкт-об’єктний варіант спілкування. Це приховане управління особистістю. Сила маніпуляції полягає в прихованому характері факту впливу.
Маніпулятивний характер поведінки негласного працівника при проведенні негласних заходів, полягає у тому, що замість своєї дійсної мети (виконання завдань оперативно-розшукової діяльності) він викладає іншим особам дезінформацію, яка спонукає їх до певних дій. При цьому оперативний працівник використовує і інші маніпуляцій ні прийоми, зокрема такі як “гра на почутті жалю”, “піднесення значущості партнера”, компліменти та інші.
Наступною особливістю легендованого спілкування є рольова поведінка оперативного працівника. Інколи терміни рольова поведінка та маніпулятивна поведінка ототожнюються і вживаються як синоніми. З нашої точки зору це зовсім різні поняття, хоча і мають певні спільні моменти. Отже розберемося з поняттям рольової поведінки оперативного працівника.
У соціальній психології під рольовою поведінкою в найбільш загальному аспекті розуміють очікуваний від людини спосіб поводження в залежності від її статусу або позиції в суспільстві, у системі міжособистісних відносин.
Розрізняють соціальні ролі, обумовлені місцем людини в системі об’єктивних соціальних відносин (професійні, соціально-демографічні), і міжособистісні, залежні від місця людини в системі міжособистісних відносин (лідер, невдаха).
У поведінці негласного оперативного працівника взагалі мають бути відсутніми риси традиційні для оперативних працівників та співробітників органів внутрішніх справ в цілому. Навпаки, ця особа має виконувати чужу соціальну роль – роль, скажімо суспільно-небезпечного елементу, підприємця, банківського працівника, таксиста тощо. Негласний штатний працівник втаємничує свою належність до органів внутрішніх справ, виступає перед оточенням як представник структур, діяльність яких не пов’язана з охороною громадського порядку, боротьбою зі злочинністю. І саме так сприймають його особи, які вводяться в оману. У їх свідомості вони вступають в стосунки не з правоохоронцем, а з особою, у ролі якої виступає негласний працівник. Такий стан речей вимагає від суб’єкта оперативних заходів особливої підготовки, оскільки одночасно доводиться зосереджувати увагу і на вмілому виконанні ролі, і на тактиці встановлення довірчих відносин, і на отриманні необхідної інформації.
З іншого боку, рольова поведінка сприяє більш вдалому встановленню психологічного контакту, оскільки потенційні люди часто не бажають спілкуватися з працівниками ОВС.
Таким чином, поняття рольова поведінка у нашому випадку повністю не збігається з аналогічним поняттям у соціальній психології. Це поняття потрібно розглядати ще й в контексті акторської професії. Оперативний працівник виконує роль іншої особи. В очах інших осіб його “акторська гра” повинна збігатися з рольовою поведінкою особи, від імені якої він виступає.
Отже можемо зазначити, що рольова поведінка оперативного працівника в даному випадку полягає у виконанні ним чужої соціальної ролі, а саме ролі особи, від імені якої він виступає. Тут маємо елемент маніпуляції, оскільки суб’єкт спілкування використовує чужу соціальну роль, через те, що у разі виконання власної він навряд чи зможе спонукати свого партнера по спілкуванню до потрібних дій.
У вітчизняній соціальній психології розглядаючи спілкування з точки зору його соціально-культурницької заданості (система суспільно-історичних, соціально-економічних і культурних особливостей середовища, в якому воно відбувається), поруч з рольовим прийнято відокремлювати міжособистісне, як дві основні форми спілкування.
Міжособистісне – це спілкування, яке утворюється на основі тих відносин, на які соціальні норми і правила здійснюють невиразний, опосередкований вплив. У терміну “міжособистісне” акцентується увага на емоційному характері спілкування. Вступаючи в міжособистісне спілкування, люди орієнтуються на свої внутрішні цілі і цінності. Відносини до партнера формуються “тут і тепер”, в ході безпосереднього контакту, на основі поведінки, яка ним демонструється. Міжособистісне спілкування надає своїм партнерам значну свободу у виборі “режиму” спілкування, у прийнятті рішення про його тривалість.
Виходячи з викладеного, спілкування на рольовому рівні не дає можливості отримати інформацію конфіденційного характеру, адже основною умовою їх отримання є встановлення довірчих відносин з особами, які володіють інформацією. Саме міжособистісне спілкування дає змогу встановити такі відносини.
Таким чином, виходячи з особливостей застосування негласних методів, негласний співробітник починає спілкування з джерелами інформації на рольовому рівні та за допомогою маніпуляцій намагається перевести його на міжособистісний рівень з метою встановлення довірчих відносин і отримання конфіденційної інформації.
Висновки
Наприкінці можна сказати, що діяльність органів внутрішніх справ являє собою одну із соціально-правових форм діяльності із системного припинення та контролю злочинності в суспільстві. У цей час значення забезпечення прав і свобод людини відповідно до Конституції України зростає, а завдання розвитку діяльності органів внутрішніх справ піднімається на загальнодержавний рівень. Однак процес корінного реформування діяльності органів внутрішніх справ у правоохоронній сфері здійснюється не завжди послідовно й цілеспрямовано, а тому й не дає поки помітного результату. У даній ситуації необхідно враховувати системний характер боротьби зі злочинністю, ігнорування якого знижує ефективність будь-яких засобів або вузьковідомчих програм удосконалення діяльності органів внутрішніх справ. Тому інтереси практики й психологічної Науки сьогодні сходяться на розумінні необхідності пошуку нових напрямків і способів підвищення ефективності управління в правоохоронній сфері. Для цього потрібно перейти від абстрактного вивчення окремих аспектів і сфер функціонування органів внутрішніх справ до дослідження на основі принципів системності й розвитку реальних складних об'єктів правоохоронних органів й, насамперед - керування розвитком діяльності. Для вирішення завдань морально-психологічної підготовки повинний бути спрямований весь теоретико-прикладний зміст навчально-виховного процесу в освітніх установах МВС України, сприяючи тим самим цілеспрямованому розвитку в майбутніх фахівців не тільки професійної грамотності, що служить основою правильного й тактовного застосування на практиці отриманих знань, але й активної життєвої позиції, ідейний переконаності, усвідомлення підвищеної відповідальності за бездоганне виконання службового обов’язку, а в цілому - розвитку особистості з високим рівнем правосвідомості й морально-правової культури.
Список використаної літератури
1. Закон України “Про міліцію” – К., 1990
2. Судові та правоохоронні органи України: Навчальний посібник/ В.М. Бесчастний та ін.; за ред. В.М. Бесчастного. – К.: Знання, 2007. – 287с
3. Малахов В. Етика: Курс лекцій. Навчальний посібник. – К., 2004
Страницы: 1, 2
