Відомий знавець університетської освіти в Європі М. Суворов писав: «Надобно заметить, что слово «facultas», само по себе означает способность, в применении к научной цели — способность преподавать эту отрасль... В последнем смысле, то есть в смысле обособленной области знания или научной отрасли, в первый раз слово «facultas» было употреблено папой Го-норием III в 1219 г. в его послании к парижскому университету» [6,с.34]. На відміну від Болонського в Паризькому університеті всі факультети створювали єдину організаційну структуру, підпорядковану одному управлінню, що значно спрощувало керівництво навчальним закладом. Саме така структурна організація освітньо-навчального закладу поширилася і в інших середньовічних університетах, при одночасному збереженні змістовної частини болонської навчальної програми, за якою римське право було пріоритетною університетською дисципліною на юридичному факультеті.
Затребування вивчення римського права в університетах середньовічної Європи було опосередковано об'єктивними чинниками. Останні могли мати дещо інший характер в тій чи іншій європейській державі, проте чи не найважливішою причиною із них була економічна. Здається, що саме соціально-економічні умови стимулювали жвавий інтерес до вивчення і поширення римського приватного права. Такий процес почався у XII ст. і фактично продовжується дотепер.
На думку О. Підопригори, як тільки промисловість і торгівля (спочатку в Італії, а пізніше і в інших країнах) розвинули приватну власність, одразу ж було відроджено і знову дістало силу авторитету ретельно розроблене римське приватне право [2,с.23]. Ця думка є слушною та обґрунтованою, проте економічний фактор був не єдиним.
Початок Середньовіччя ознаменувався феодальною роздробленістю багатьох європейських держав, що призвело до поділу правової системи в цілому на окремі правові частини, в межах яких діяли локальні правові норми. Відсутність загальних норм права ускладнювало процес утвердження та зміцнення імператорської влади, особливо в Німеччині та Північній Італії.
Існуючий стан справ опосередковував декілька шляхів вирішення цієї проблеми. Одним із них було формування власної системи загальних правових норм, а другий — використання норм римського права як доповнення до місцевого звичаєвого права. Водночас практичне вирішення цієї проблеми в обох випадках потребувало звернення до римського права.
Універсальність класичного римського приватного права давала широкі можливості знаходження відповідних способів регулювання тих чи інших складних проблем правового характеру, що значно полегшувало здійснення законодавчого процесу в окремо взятій державі.
Амбіційні претензії монархів на необмежену владу в державі, посилення економічно-соціального розвитку середньовічних європейських держав та пожвавлення зовнішніх торговельних відносин вимагали прийняття досконалої законодавчої бази. Створення законодавчої бази такого зразка є неможливим поза використанням набутого століттями практичного досвіду, незважаючи на джерело його походження — власне чи запозичене. Водночас вміле використання такого досвіду було під силу лише висококваліфікованим юристам, які досконало знали б римське право. Юридичні знання такого ґатунку можна було отримати, ставши студентом юридичного факультету одного із середньовічних університетів. Юридична освіта у зазначених вище науково-освітніх закладах базувалася на досконалому вивченні не лише першоджерел римського права, але й шляхом опрацювання та засвоєння наукових трактатів філософів, теоретиків права, професорів римського права.
Починаючи з XVI ст., Франція стала визнаним центром вивчення римського приватного права. Поширенню права Римської імперії у Франції сприяли юридичні школи Орлеана, Тулузи, Монпельє та інших міст, які успішно функціонували за активної їх підтримки королівською владою. Римське приватне право, яке викладалося у всіх без винятку середньовічних університетах, становило концентруючу вісь, навколо якої формувалася вся система вищої юридичної освіти в Європі.
Необхідність регулювання складних суспільно-економічних та виробничих відносин у середньовічній Європі викликало до життя римське приватне право. Зазначене вище опосередковувало реальну необхідність розвитку університетської освіти в Європі з метою підготовки професійних юристів — знавців римського права. У своїй праці «Три трактати про ораторське мистецтво» відомий римський правознавець Цицерон зазначав, що справжній законодавець (юрист) — це той, хто дотримується законів, вміє давати поради, вести справи і охороняти інтереси клієнта. З огляду на такі вимоги, професори університетів докладали чималих зусиль для підготовки фахівців такого зразка.
Виключна важливість університетів полягає ще й у тому, що вони допомогли встановити транснаціональний характер правознавства на Заході, тому що протягом 300 років (з 1050 р. по 1350 р.) уся Європа становила єдиний культурний організм [7,с.66]. З другого боку, роль дієвого механізму згуртування передових представників держав континентальної Європи у згаданий культурний центр відіграло римське право, університетське викладання якого здійснювалося мовою, зрозумілою для вихідців з будь-якої європейської країни, тобто латиною. Римське право досить швидко завойовувало студентські аудиторії різних держав Європи і не лише континентальної її частини. Так, відомо, що один ломбард Вакарій вирушив до Англії близько 1149 р. і читав в Оксфорді лекції з римського права [8,с. 35]. У період Середньовіччя римське право, крім Франції та Англії, викладалося ще й в інших державах, наприклад Іспанії, Нідерландах, Росії, Німеччині.
Активний розвиток університетської освіти здійснювався на теренах Німеччини, яка була проголошена в 962 р. правонаступницею Стародавнього Риму і називалася «Священною Римською імперією германської нації». Німецькі монархи, вважаючи себе наступниками римських «августійших імператорів», активно сприяли відродженню римського права, з допомогою якого намагалися утвердити в державі абсолютну владу монарха. Вже за часів Болонської школи германці сприяли вивченню римського права в університетах. Випускники юридичного факультету університету м. Болоньї запрошувалися до Німеччини, де займали не лише важливі державні посади при імператорському дворі, а й були великими подвижниками римського права в університетах, активне заснування яких припадає на XIV ст.
Основною причиною виникнення вищих шкіл був соціально-економічний і політичний розвиток німецьких земель. Водночас кількість перших університетів у Німеччині була незначною через фактичну відсутність у них вихідців з інших держав. В інших європейських державах університетів було значно більше. Так, до середини XIV ст. в «Италии существовало 15 университетов, во Франции — 8, в Испании — 6» [9,с. 34].
Одним із провідних факультетів у німецьких університетах був юридичний. Перший німецький юридичний факультет засновано у Гайдельберзі 1385 р. [10,с. 140], на якому римське право вважалося провідною навчальною дисципліною. За таких умов авторитет професорів римського права був беззаперечним. Водночас діяльність останніх в університетських стінах має подвійне спрямування: науково-викладацьке та практичне. Крім ведення аудиторних занять у студентської молоді та здійснення наукових досліджень, результатом яких було написання монографій, підручників та інших праць, професори римського права активно займалися практичною діяльністю.
За участю професорів при університетах створювалися спеціальні комісії не лише з метою надання практичних рекомендацій місцевим суддям щодо застосування норм римського права при прийнятті ними юридичного рішення, але й для підготовки конкретного висновку у тій чи іншій життєвій справі. Зростанню ролі римського права сприяє створення в 1495 р. Загальноімперського суду Німеччини — Reichskammetrgericht, членами якого призначалися особи, які добре знали право Римської імперії. Більше того, в процесі практичної діяльності загальнодержавного судового органу перевага віддавалася нормам римського, а не німецького звичаєвого права.
Згодом із консультативних, тобто дорадчих, органів такі університетські комісії поступово перетворюються на судові колегії, членами яких стають переважно випускники юридичних факультетів німецьких університетів, які добре зналися на римському праві. Бездоганні знання з основ римського права, особливо в часи пізнього Середньовіччя, в Німецькій імперії зачасти були перепусткою до зайняття високих державних та суддівських посад. Безперечно, такий стан справ опосередковував непідробну зацікавленість німецької молодці до вивчення римського права в стінах університетів.
Висновки
Підсумовуючи, зазначимо: у процесі становлення та розвитку вищої юридичної освіти в країнах середньовічної Західної Європи визначальна роль належить римському праву, яке стало ключовою основою розвитку науково-освітньої та практичної юриспруденції; римське приватне право складало концентруючу вісь, навколо якої формувалася вся система вищої юридичної освіти в Європі; Болонський університет був першим вищим навчальним закладом у Європі, який мав світське спрямування, що дозволило професорам та студентам бути відносно вільними у своїй професійній діяльності від впливу католицької церкви, особливо у ХІІ-ХШ ст.
Використані матеріали
1. Хвостов В. М. Система римского права : учеб. — М. : Спарк, 1996. — 522 с.
2. Підопригора О. А. Римське приватне право : підруч. для студ. юрид. спец. виш. навч. закл. — 3-те вид., перероб. та доп. — К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2001. — 440 с.
3. Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розвиток / В. С. Журавсыаш. О. В. Зайчук, О. Л. Копиленко, Н. М Оніщенко ; за заг. ред. В. С. ЖУравського. — К. : Юрінком Інтер. 2003. - 296 с.
4. Елманова В. К. Высшее образование за рубежом (США, Великобритания, Франция, ФРГ, Япония, КНР) : учеб. пособие. — Л.: Ленингр. ун-т, 1989. — 50 с.
5. Краткий политический словарь / сост. и обш. ред. Л. А. Оникова, Н. В. Шишлина. — М. :Политиздат, 1989. - 623 с.
6. Суворов Н. Средневековые университеты. — М. : Типогр. Товарищества И. Н. Кушнерев, 1898. — 245 с.
7. Порівняльне правознавство : підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / за ред. В. Д. Ткаченка. - X. : Право, 2003. - 274 с.
8. Маккензи. Римское право сравнительно с законами Франции, Англии и Шотландии / пер. с англ. — М. : Типография Л. И. Степановой, 1864. — 422 с.
9. Из истории университетов Европы XIII — XV веков : межвуз. сб. науч. тр. — Воронеж : ВГПИ.1984. - 96 с.
10. Мінченко О. Юридична професія у Німеччині : аналіз окремих питань // Право України. — 2006. - № 1. - С. 140-142.
Страницы: 1, 2
