Розвиток господарсько-правової науки в період з другої половини 1950-х років по кінець 1980-х
Київський національний університет імені Т.Г. Шевченка
Юридичний факультет
РЕФЕРАТ
з курсу: «Проблеми господарського права»
на тему:
«Розвиток господарсько-правової науки в період з другої половини
1950-х років по кінець 1980-х»
Студента 1 курсу магістратури
заочної форми навчання
(спеціалізація «Господарське та
фінансове право»)
МАКРІЯ Леоніда Олександровича
Науковий керівник :
ПОПОВА Анастасія Володимирівна
Київ 2009
План
Передмова
1. Передумови розвитку господарського права у другій половині ХХ століття
2. Розвиток господарського права починаючи з 60-х років ХХ століття
Висновки
Список використаних джерел
Передмова
Ідея господарського права не є новою. На початку ХХ-го століття вона набула широке розповсюдження на сторінках буржуазної юридичної літератури. Автори даної концепції, маючи на увазі все більше посилення в стадії імперіалізму втручання буржуазної держави в особистомайнові відносини, стверджували, що тим самим нібито відбувається процес стирання границь між приватним та публічним, процес утворення нового права – ні публічного, ні приватного, а саме того яке і було назване господарським правом.
Як наслідок концепція господарського права була прийнята низкою радянських авторів, а в першу чергу А.Г. Гойхбаргом, який у праці «Хозяйственное право РСФСР» (1921 р.) вслід за Дюгі ототожнював суб’єктивні права з соціальними функціями. На цій підставі він приходив до висновку про зникнення різниці між публічним та приватним не тільки у соціалістичному но також і в буржуазному праві і про необгрунтованність подальшого збереження галузі цивільного права. На думку А. Г. Гойхбарга, цивільне право, не як інше як, приватне право, існує як протилежність праву публічному.
Але, якщо границі між публічним правом і правом приватним зникають, то перестає існувати і цивільне право. Йому на заміну приходить господарське право.
На початку 30-х років 20 століття теорії двосекторного права була протиставлена теорія єдиного господарського права. Один із авторів даної ідеї, Л.Я. Гінцбург, критикує в «Курсе советского хозяйственного права» (1935 рік) погляди П.І. Стучки.
Саме тому дана теорія єдиного господарського права на деякий час займає провідне місце. Цивільне право як наука так і навчальний предмет було пригнічено. Зникло з навчальних планів юридичних ВУЗів також і адміністративне право. Таке становище зберігалось до 1938 року, коли нарада наукових співробітників в галузі права відмовились від концепції господарського права, визнало наявність в системі радянського права адміністративного та цивільного права і відновило їх викладання у юридичних ВУЗах. Разом з тим були виявлені та усунуті серйозні помилки авторів господарсько–правової теорії в вирішенні ряду загальних і конкретних проблем радянської юридичної науки. Досить нагадати, що вони висували в застосуванні до державної соціалістичної власності глибоко помилкову концепцію «розщепленої» власності, а громадяни, як суб’єкти права були зміщенні ними на задній план і розташовані під заголовком «приватних осіб» в розділі, який іменувався «Організаційна структура народного господарства СРСР». З цієї точки зору подолання концепції єдиного господарського права було безсумнівним кроком вперед в розвитку радянської юридичної теорії і практики.
1. Передумови розвитку господарського права у другій половині ХХ століття
В період індустріального розвитку технічної і соціальної революцій, характерних для всесвітньої історії ХХ ст., швидкими темпами розвивалось господарське законодавство.
В одних країнах воно розвивалось на базі торгово-промислового права, в інших сформувалось, як якісно нове законодавство в слід за розвитком нових економічних систем. В другій половині 20 ст. стала проявлятись тенденція до зближення систем правового регулювання господарської діяльності у світовому масштабі.
Щоб робити вірні висновки відносно теперішнього і майбутнього, необхідно знати хоча б найближче історичне минуле. В історії господарського права такими були радянський період становлення і розвитку господарського законодавства. Врахування і оцінка досвіду законодавства цього періоду мають безсумнівне значення для розуміння проблем сучасного господарського законодавства, в тому числі і тих країнах де його розвиток проходив шляхом еволюції.
Радянське господарське законодавство формувалось і розвивалось в одній з найбільш поширених в 20 ст. світових правових систем.[1] В юридичній літературі воно кваліфікувалось як історично нове явище, обумовлене соціалістичною системою господарства. Радянське господарське законодавство в основному було всесоюзним – законодавством СРСР, діючим на території всього Союзу. В якості органічної частини воно включало і господарське законодавство республік, входивши до складу СРСР, в тому числі, розуміється, і господарське законодавство Української РСР, правонаступником котрої стала незалежна Україна. Республіканське господарське законодавство регламентувало в основному господарську компетенцію підприємств і установ, які знаходились в підпорядкуванні республік (наприклад, автомобільного транспорту, комунального господарства), порядок вирішення деяких господарських питань.
Основним джерелом господарського права були постанови Ради Міністрів СРСР і спільними постановами Ради Міністрів СРСР і ЦК КПРС.
Досвід правового регулювання господарської діяльності, накопичений в СРСР, з усіма його досягненнями і помилками представляють цінність як для науки так і для практики сучасної правотворчої діяльності. Його не можна відкидати.
Специфіка радянського господарського законодавства полягала в конституційному закріпленні соціалістичної власності в якості основи економічної системи. Визнавались такі форми соціалістичної власності, як державна (загальнонародна), колгоспно – кооперативна, громадських організацій. Приватна власність на кошти виробництва заперечувалась, але визнавалась особиста власність громадян на майно, яке не стосується коштів виробництва. В становленні та розвитку власне господарського законодавства визначаючими являлись законодавство про державні підприємства, про планування, про систему господарських зв’язків. Державні підприємства функціонували після подолання короткого періоду «військового комунізму» на основі принципів господарського розрахунку, тобто порівняння витрат з доходами, мали господарську самостійність, котра постійно розширювалась, особливо в повоєнний період. Підставами розширення прав підприємств стали прийняті в 1953 – 1957 р.р. постанова Ради Міністрів СРСР про розширення прав в рішенні господарських питань, Радами Міністрів союзних республік, директорів підприємств, Рад народних господарських економічних районів, Положення про соціалістичне державне господарське підприємство 1965 року, Закон «Про державні підприємства (об’єднання)» від 30 червня 1987 року.[2] Права і господарська самостійність державних підприємств були значно ширші прав сучасних, так званих казенних підприємств.
2. Розвиток господарського права починаючи з 60-х років ХХ століття
Починаючи з 60-х років ХХ століття значна увага юристами – господарниками приділялась систематизації господарського законодавства. В 1961 році під редакцією В.В. Лаптєва і Г.Я. Торчинського юридичної служби Держплана СРСР був підготовлений фундаментальним двухтомником «Законодательные акты по вопросам народного хазяйства СССР».[3] Дана робота дає уявлення про структуру, зміст, об’єм Радянського господарського законодавства. Нормативні акти систематизовані в ньому по тринадцяти основним розділам. Том перший включає вісім розділів:
1). організація управління народним господарством;
2). правовий режим соціалістичної власності;
3). планування народного господарства;
4). порядок матеріально – технічного постачання;
5). державні стандарти, технічні умови, виробничі марки і товарні знаки;
6). розвиток нової техніки, винахідництво і раціоналізація;
7). облік і звітність;
8). арбітраж.
У другому томі нормативні акти систематизовані в п’яти розділах по галузям народного господарства:
1). промисловість;
2). капітальне будівництво;
3). транспорт і зв'язок;
4). торгівля;
5). житлове господарство.
Господарське господарств було систематизоване також у Зводі законів СРСР і у зводах законів союзних республік, складають більшу половину цих зводів.
Українськими авторами були представленні і випущені московським видавництвом «Юридическая литература» довідковий посібник «Права промышленных предприятий, обьединений и министерств в решении хозяйственных вопросов», а також збірники «Основные акты о правовой работе в народном хозяйстве»[4] і «Правовая работа в народном хозяйстве».[5]
Перераховані роботи давали представлення про господарське законодавство, діюче до і після «перестройки».
Постійно удосконалювалась регламентація відносин підприємств з органами на котрі було покладено управління ними (трести, комбінати, головні управління, наркомати, міністерства). Вдосконалення даних відносин йшло у напрямку забезпечення дотримання принципів господарського розрахунку.[6] В кінцевому рахунку була встановлена матеріальна відповідальність вищестоящих по відношенню до підприємств органів господарського управління перед підвідомчими їм підприємствами за збиток, причинений направленими управлінськими рішеннями.
У відповідності до Конституції СРСР і конституціями союзних республік господарська діяльність здійснювалась на підставі планів економічного і соціального розвитку. Загальне керівництво виконання планів здійснювалося Владою. Система господарсько – договірних зв’язків була прив’язана до планів виробництва, матеріально – технічного забезпечення, збуту продукції, перевезень. Підприємства приймали участь в розробці планів, вели дискусії з планувальними організаціями, але вирішальне слово залишалось за останніми. В той же час розвивались поза- і понадпланові господарські зв’язки, децентралізовані господарські операції. З 1962 року підприємствам було надано право відмовитись від заключення договорів на виділену по плану, але непотрібну їм продукцію.
Договірні зв’язки здійснювались на підставі і для виконання планових завдань і регламентувались нормативними актами, визначаючими основні права і обов’язки сторін, вимоги до якості продукції, ціни (положеннями про поставки продукції виробничо – технічного призначення і товарів народного споживання, Правилами про підрядні договори на капітальне будівництво, Правилами перевезення вантажів, державними стандартами якості і т.п.). В той же час ряд питань, особливо при поставках продукції машинобудування, зокрема обладнання індивідуального виконання, вирішувався безпосередньо договорами між постачальниками і замовниками. В кінці 70 – 80-х років особливу вагу приділяли виконанню договірних зобов’язань по поставкам продукції.
Якщо підприємства завжди несли матеріальну відповідальність перед замовниками за виконання договірних зобов’язань по строкам, асортименту, комплектності, якості поставляємої продукції, то з кінця 70-х років виконання договірних зобов’язань по поставкам стало показником, по якому оцінювалась діяльність підприємств по виконанню державного плану. Таким чином, не тільки господарські зобов’язання носили планово – договірний характер, але ще і суспільна оцінка діяльності давалась по виконанню планово – договірних зобов’язань.
В цілому економіка функціонувала як єдина планово – централізована управляємо господарська система. В ході економічної реформи в СРСР у другій половині 80-х років ця система була порушена, а після розвалу СРСР – зруйнована. Нові держави, виниклі на базі колишніх союзних республік СРСР, довгий час не могли подолати негативні соціально – економічні наслідки науково не обґрунтованого реформування СРСР у другій половині 80-х років і розвалу єдиного народно – господарського комплексу СРСР.
Юридичні дослідження становлення і формування радянського господарського законодавства складалось і розвивалось окремо від цивільного законодавства, як особлива гілка радянського законодавства. Цей висновок ґрунтується не тільки на працях по загальним проблемам господарського права, але і в спеціальних досліджень, зокрема в дослідженні Е. В. Бєльської.[7]
Як самостійна галузь господарського законодавства було визначено ще у першій Конституції СРСР (1924 року). В подальшому вона розвивалась як самостійна. Це послужило основною причиною становлення і розвитку господарського права як науки, предметом якої є господарське законодавство. Саме ця наука займалась незалежними найголовнішими проблемами господарського законодавства, зокрема законодавством про підприємство ( в той час як у цивілістиці, наприклад особі підприємства, як фігурі, особливого значення не надавалось, під час підготовки актів про розширення прав директорів підприємств, першого положення про державне промислове підприємство цивілістика по суті нічого не могла запропонувати). Господарське законодавство постійно розвивалось і вдосконалювалось.[8]
Схожі процеси становлення і розвитку господарського законодавства проходили в ХХ ст. і у інших країнах. Найбільша схожість з радянським господарським законодавством спостерігалась, безсумнівно, в соціалістичних країнах, особливо з найбільш розвинутою економікою – Чехословацькій Соціалістичній Республіці, Германській Демократичній Республіці. Чехословацьке господарське законодавство було кодифіковане – у 1964 році був прийнятий Господарський кодекс ЧРСР. В ГДР був прийнятий в якості кодифікаційного акту закон про господарські договори. Господарське законодавство формувалось також і в Китайській Народній Республіці, інших соціалістичних країнах.
Розвивалось господарське право і у несоціалістичних країнах. Але тут доцільніше вже розмовляти про не схожість господарського законодавства, а про зближення (конвергенції) систем правового регулювання господарської діяльності.
В той же час радянське господарське законодавство мало багато недоліків, неузгодженостей, протиріч. Воно не було кодифіковане, хоча питання по його кодифікації піднімалось не одноразово починаючи з 1919 року. Було розроблено декілька проектів Господарського кодексу і Основ господарського законодавства СРСР. Останні дискусії навколо проекту Господарського кодексу СРСР відбулися в червні 1985 року на спільному засіданні бюро Відділення філософії і права і Відділення економіки АН СРСР, на якому була прийнята постанова про погодження проекту Господарського кодексу СРСР.[9]
Проте до обговорення проекту Верховною Радою СРСР справа не дійшла. Як це не парадоксально, але підготовні і прийняттю кодифікованих актів протидіяли перш за все окремі представники юридичних наук, так як кодифікація господарського законодавства підірвала їх концепції і корпоративні інтереси в якості викладачів цивільного права, безпідставно претендуючого на статус науки управління адміністративного права. Їх позиція влаштовувала ту частину правлячих кругів, яка боялася, що створення Господарського кодексу обмежує сферу адміністративного впливу в економіці і тому вірогідно обмежить вплив багатьох високо посадовців. Тандем цивілістів зі сторони управління економікою адміністративними методами завадив надати господарському кодексу компактного вигляду і форми, яка би допомогла виробити «правила гри», адекватні сучасній економіці.
У зв’язку з радикальною зміною економічної системи деякі цивілісти намагалися свою «уживчивість» з адміністративними методами управління у радянський час представити в якості властивостей своїх опонентів – юристів-господарників.
Реальністю була планове і централізоване господарське управління. Називали і називають цю реальність по різному. Но предметом права була саме ця реальність, реальні господарські відносини планової системи господарювання в масштабах всієї держави. Після цього відбувся розпад на більш мілкі і більш відокремлені друг від друга господарські системи. З’явилась нова реальність, особливості якої повинна враховувати система правового регулювання господарської діяльності.
Висновки
Отже з вище викладеного можна зробити висновки, що розвиток як галузі так і науки почався ще у першій половині ХХ століття. Про це свідчать роботи таких вчених, як: А.Г. Гойхбарг - «Хозяйственное право РСФСР» (1921 р.), Л.Я. Гінзбург - «Курс советского хозяйственного права» та багато інших вчених.
Шлях який подолала наука господарського права важко назвати легким, адже протягом ХХ століття навколо даної науки точилося багато дискусій, була велика кількість спірних питань. Проте були і позитивні моменти у розвитку даної науки, так наприклад розвиток законодавства та розширення прав підприємств 50-х років, у далекому 1961 році під редакцією В.В. Лаптєва і Г.Я. Торчинського юридичною службою Держплану СРСР був підготовлений фундаментальний, у двох томах, збірник «Законодательные акты по вопросам народного хазяйства СССР».
Також слід зазначити, що господарське право, як самостійна галузь законодавства була зазначена у Конституції СРСР (1924 р.).
За часів розвитку господарського права відносини які регулюються даною наукою відносили до відання різних дисциплін у тому числі їх приписували до цивільного права. На даний час існує багато прибічників різних теорій пов’язаних з існуванням та розвитком даної науки, але тим не менш дана наука яка зародилась багато десятиліть тому існує і до сьогодні, і знайшла своє закріплення у Господарському кодексі, який набрав чинності 1 січня 2004 року.
Список використаних джерел
1. Давид Р. Основные правовые системы современности. – М.: Прогресс, 1988.
2. Мамутов В.К. Цимерман Ю.С. Права промышленных предприятий, объединений и министерств в решении хозяйственных вопросов. – М.: Юрид. лит., 1969. – С. 248; Положения о социалистическом государственном производственном предприятии // СП СССР. - № 19 – 20. – С. 155; Закон СССР «О государственном предприятии (объединении)» от 30 июня 1987 г.// Экономическая газета. – 1987. - № 28. – С. 10 – 15.
3.Законодательные акты по вопросам народного хозяйства СССР. – М.: Юрид. лит., 1961. – Т. 1. – С. 784; Т. 2. – С. 686.
4. Мамутов В.К. Предприятие и вышестоящий хозяйственный орган. – М.: Юрид. лит., 1969.
5. Основные акты о правовой работе в народном хозяйстве / Составители С. З. Михайлин. И. Е. Замойский, А. М. Серебряков, Д. Х. Липницкий, И. И. Повшенко. – М.: Юрид. лит., 1983. – С. 518.
6. Правовая работа в народном хозяйстве. – М.: Юрид. лит., 1986. – С. 670.
7. Бельская Е. В. Становление и развитие советского хозяйственного законодательства: Автореф. дис. … канд. юр. наук. – М.: ИГП АН СССР, 1988.
8. Обсуждение проекта Хозяйственного кодекса СССР // Сов. государство и право. – 1985. - № 12. – С. 135 – 138.
[1] Давид Р. Основне правовые системы современности. – М.: Прогресс, 1988.
[2] Мамутов В.К., Цимерман Ю.С. права промышленных предприятий, объединений и министерств в решении хозяйственных вопросов. – М.: Юрид. лит., 1969. – С. 248; Положение о социалистическом государственном производственном предприятии // СП СССР. - № 19-20. – Ст. 155; Закон СССР «О государственном предприятии (объединение)» от 30 июня 1987 г. // Экономическая газета. – 1987. - № 28. – С. 10-15.
[3] Законодательные акты по вопросам народного хозяйства СССР. – М.: Юрид. лит., 1961. – Т. 1. – С. 784; Т. 2. – С. 686.
[4] Основные акты о правовой работе в народном хозяйстве / Составители С.З. Михайлин. И.Е. Замойский, А.М. Серебряков, Д.Х. Липницкий, И.И. Повшенко. – М.: Юрид. лит., 1983. – С. 518.
[5] Правовая работа в народном хозяйстве. – М.: Юрид. лит., 1986. – С. 670.
[6] Мамутов В.К. Предприятие и вышестоящий хозяйственный орган. – М.: Юрид. лит., 1969.
[7] Бельская Е.В. Становление и развитие советского хозяйственного законодательства: Автореф. дис. … канд. юр. наук. – М.: ИГП АН СССР, 1988.
[8] Половину томов 10 – томного Свода законов СССР и Свода законов УССР составляет хозяйственное законодательство.
[9] Обсуждение проекта Хозяйственного кодекса СССР // Сов. государство и право. – 1985. - № 12. – С. 135 – 138.
