У наш час у науці, можна сказати, твердо установився погляд, по якому Руська Правда являє собою не офіційна збірник - тобто не збірник князя Ярослава Мудрого , Ярославович і Володимира Мономаха, а збірник чинних у той час правових норм, складений приватними особами.
Але водночас, на підставі глибокого всебічного дослідження вченими цього пам'ятника праву, у науці також твердо установився погляд, по якому Російську Правду не можна вважати за один збірник, а за цілий ряд і одиночні збірники, причому ці збірники ставляться за своїм походженням до різних періодів; найбільше старі ставляться до XI в. (уже перший його половини, а інші - XII і XIII вв.).
Першу, початкову редакцію Руської Правди - короткий її список (перші 17 статей) учені відносять вчасно Ярослава Мудрого, а та його частина, де згадуються також імена синів Ярослава. Через це, власне, найдавніша редакція Руської Правди (першої половини XI в.) відома за назвою "Правди Ярослава", а "Правда", у якій згадуються імена його синів, - "Правди Ярославичів" (другої половини XI в.).
1) З списків Руської Правди найбільше відомі, крім списку Академічного, що закріпив у собі зразкову (коротку) редакцію Руської Правди ("Правду Руську"), і списку Карамзинского (зразкова редакція довгої "Правди"), також: список Синодальний (XIII в.). Цей список добутий із "Кормчей" Московської Синодальної бібліотеки; назва "Правди" у цьому списку таке: "Суд Ярославль Володимировича"; список Троїцький (XIV в.). Він належав бібліотеці Троїцько-Сергеевской лаври (під Москвою);
2) список "Пушкінський" (XIV в.); належав гр. Мусину-Пушкину; заголовок "Правди": "Суд Ярослава князя і устав про всякі податки";
3) список Археографічної комісії—(половини XV в.);
4) список князя Оболенського - найпізніший, біля половини XVII в.; Руська Правда в цьому списку має такий заголовок: "Суд Ярослава Володимировича указ".
Крім вищевказаних списків Руської Правди, відомо також і багато інших, наприклад, Чудовский, Крестинский. Всі ці списки "Правди" знаходилися в різних збірниках; літописах, "Кормчих", у рукописах, що містили в собі імена "російських" князів, митрополитів, родовідних князів і т.п.
У копіях списки Руської Правди не були розділені на пронумеровані статті (лише деякі з них мають назви охоронних частин документа). Більш пізно в науковій і навчальній літературі такий розділ був здійснений.
3. Основні норми і положення Руської Правди
3.1 Карне право: поняття злочину і покарання
Слід зазначити, що Руська Правда розкриває не тільки процес становлення права. Вона є першим відомим кодифікованим збірником юридичних норм українського народу.
На думку багатьох науковців детальне ознайомлення з текстом Руської Правди вказує на те, що найголовнішим її змістом є народні звичаї. Звичаї ці ввійшли в Російську Правду безпосередньо або у формі так званих "статутів" і "уроків" російських князів, що у своїй законодавчій діяльності базувалися, власне, на тодішніх народних звичаях; деякі ж звичаї ввійшли в Російську Правду разом із судовими рішеннями, що були занесені туди її упорядниками. Але, крім російських правових норм, на Руській Правді частково відбився і вплив візантійського, хоча норми візантійського, у порівнянні з головним національним елементом Руської Правди, мають характер лише одиночних рецепцій.
Головний зміст Руської Правди складається з норм карного і цивільного права.
До норм карного права ставляться артикули про такі злочини, як убивство, татьба (крадіжка), підпалювання, нанесення ран і т.п. До норм права цивільного ставляться постанови про спадщину, опіку, про відсотки і т.п. Чимало в Руській Правді є норм процесуального характеру . Якоїсь певної системи викладу всіх зазначених вище норм права в Руській Правді непомітно, але, як це відзначає справедливо професор Сергійович, з огляду на, те що, що убивство сильніше інших злочинів уражав тодішньої людини, убивство в складі артикулів "Правди" стояло на першому місці, із нього, власне, і починається Руська Правда.
У зв'язку з зазначеним, необхідно роздивитися окремі положення карного права, що існували на момент написання Руської Правди.
Історики і вчені підкреслюють, що з введенням на Русі християнства, під впливом нової моралі відбувалася заміна язичницьких понять про злочин і покарання. Так, у сфері карного права Древньої Русі виявлявся приватний характер християнсько-візантійських правових норм, заснованих на римському приватному праві. Найбільше ясно така заміна виражалася в княжих статутах і в Руській Правді, де будь-який злочин визначався не як порушення закону або княжої волі, а як "образа", тобто заподіяння матеріальної, фізичної або моральної шкоди якійсь особі або групі осіб. За цю образу винний повинний був виплатити певну компенсацію. Таким чином, карне правопорушення не відрізнялося в законі від цивільно-правового.
3.2 Окремі види злочинів по Руській Правді і відповідальність за них
Приходячи правовим пам'ятником феодальної держави з усіма властивими йому ознаками, Руська Правда у своїх статтях чітко розмежовує правовий статус різноманітних груп населення. З цим була також безпосередньо пов'язана і міра покарання за той або інший злочин, вчинений або феодалом, або простолюдином.
Необхідно підкреслити особливість відповідальності, що покладалася на скоївших злочин по Руській Правді. В основному її положення передбачали перехід від кровної або іншої помсти, як міри покарання, до штрафних санкцій і стягнень на майно винних. Так, встановлювалися штрафи за убивство княжих слуг, за крадіжку і пошкодження княжого майна.
Наприклад, Ст.19 Скороченої Правди говорила: "Якщо уб'ють огнищанина за образу, то сплачувати за нього 80 гривень вбивці, а людям не потрібно; а за під'їзного князівського - 80 гривень". Швидше за все під словами "убивство за образу" розумілося убивство у відповідь на дії жертви . Можна припустити, що мова йшла про убивство княжого слуги при виконанні їм своїх обов'язків.
Різновидом навмисного убивства по Руській Правді, що вона виділяла, - було убивство в розбої. У Древньої Русі воно розглядалося як найтяжчий злочин. У випадку убивства огнищанина обов'язок розшуку злочинця покладалася на вервь (общину), на території якої було зроблене убивство. Якщо вбивця не був зловлений, то вервь зобов'язана була виплатити виру в розмірі 80 гривень.
Досить цікава норма викладена в ст.21 Скороченої Правди, присвяченій вбивству огнищанина або княжого тиуна при захисті ними княжого майна ("у клети, або в череди, або при крадіжці корови"). Це була практично єдина стаття, що зобов'язувала на місці розправитися з вбивцею ("убити в пса місце"), що говорило про особо небезпечний характер даного злочину й ще разом підтверджувало факт посиленого захисту княжих слуг.
У ряді статей Скороченої Правди (ст.ст.22 -27) перераховувалися штрафи, стягнуті за убивство княжих слуг, а також людей, що знаходяться в залежності від князя. Ознайомившись із цими статтями, можна уявити соціальну структуру тодішнього суспільства, визначити положення тих або інших груп. Розібратися в цьому допомагають перераховані в цих статтях штрафи. Так, життя княжого тиуна і старшого конюха оцінювалася в 80 гривень, життя сільського старости, орного, раби-годувальниця або їх дитини - у 12 гривень, і нижче усіх цінувалося життя рядовиків, смердів і холопів - усього по 5 гривень.
Необхідно підкреслити, що особливим захистом користувалися не тільки княжого слуги, але і його майно. Так, ст.28 Скороченої Правди встановлювала розміри штрафів за викрадення або винищування княжої худоби. У цій же статті згадується і про коней смерда.
Цілий ряд статей Скороченої Правди (ст.ст.29, 31, 32, 35 -37, 39, 40) розглядали різноманітні випадки крадіжки. У досліджуваному пам'ятнику права крадіжці приділяється значне місце, достатньо докладно розроблене система покарань за них, що говорить про широке поширення цього антигромадського явища й у той далекий час.
Варто зауважити, що Руська Правда передбачає більш суворе покарання у випадку вчинення злочину групою осіб, тобто вже було відомо поняття співучасті. Незалежно від кількості злочинців, кожний із них повинний був заплатити підвищений штраф у порівнянні зі штрафом, призначуваним за крадіжку, вчинену поодинці.
Цікаво поява в ст.ст.35 і 36 Скороченої Правди терміна "продаж" - установленого законом штрафу, стягуваного на користь князя в якості державного органа, тобто йде в скарбницю. Крім продажу встановлювалося стягнення "за образу" на користь потерпілого, що можна порівняти з існуючим у сучасному законодавстві відшкодуванням завданої шкоди.
Практично всі статті Руської Правди - про відповідальність за убивство, нанесення образи, про право на спадщину й інші закріплювали привілейоване положення феодалів і їхній оточення, посилено захищали життя представників панівного класу.
Список використаної літератури
1. Исаев И.А. "История государства и права России" Москва, изд. "Юрист", 1993г.
2. Ключевский В.О. "Русская история. Полный курс лекций в трёх книгах"
Москва, изд. "Мысль", 1993г.
3. Свердлов М.Б. "От Закона Русского к Русской Правде" Москва, изд."Юридическая литература", 1988г.
4. "История отечественного государства и права. Часть II" Москва, изд. "Юридический колледж МГУ", 1996г.
5. "Российское законодательство X - XX веков. В девяти томах. Т.1. "Законодательство Древней Руси" Москва, изд. "Юридическая литература", 1984г.
6. Грушевський М. Очерк історії українського народу. - 1920г
7.Лащенко. Лекції по історії українського права. - К., Україна, 1998 р.
8. Юшков С.В. Общественно-политический строй и право Киевского государства. – М., 1949г.
9. Історія держави і права України. Ч. 1 / Під ред. А.И. Рогожина - Х.: Основа, 1993 р.
10. Історія держави і права України: Курс лекцій / Під ред. В.Г. Гончаренка. -К.: Вентури, 1996 р.
11. Крипьякевич И. История України. - К.: "Просвита", 1992 р.
12. Полонская-Василенко Н. История України: у 2 т. Т.1. - К.: Лыбедь, 1995 р.
13. Субтельный О. Україна: Історія. - К. : Лыбедь, 1993 р
Страницы: 1, 2
