В судовій практиці по інших категоріях справ такі вказівки відсутні, і тому вирішення питання при їх суб'єктивну сторону ускладнюється.
При вирішенні справ цієї категорії виникає необхідність встановлення факту порушення (адміністративного або дисциплінарного) спеціальних правил безпеки, оскільки вказані норми є бланкетними. Без винного порушення спеціальних правил немає і не може бути складів відповідних складів злочинів, їх поява в даному випадку пов'язана лише з настанням суспільно небезпечних наслідків, вказаних у кримінальному законі. В усіх інших випадках настає адміністративна або інша відповідальність. Необхідне також встановлення причинного зв'язку між порушенням правил і вказаними наслідками. Самі правила можуть бути порушені як умисно, так і з необережності, але стосовно наслідків умисел виключається— тут вина лише необережна в її різновидностях. В протилежному випадку, мова повинна йти про умисне вчинення, наприклад, вбивства з використанням транспортних засобів і т. ін.
Інша конструкція неоднорідного психічного ставлення до дій і наслідків (першого і другого порядку) має місце в такому злочині, як тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК).
Пленум Верховного Суду України у постанові № 1 від 1 квітня 1994 р. роз'яснив, що "для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їх взаємовідносини.
Структуру змішаної форми вини стосовно ч. 2 ст. 121 КК схематично можна уявити так:
· Цілеспрямоване і мотивоване діяння;
· Наслідки першого порядку (тяжкі тілесні ушкодження), охоплювані умислом;
· Наслідки другого порядку (смерть) за межами умислу, в межах необережності
Із запропонованої схеми видно, що при даній формі вини мотиви і мета дій суб’єкту не поширюються на фактичні наслідки (смерть потерпілого). Якщо б це мало місце — наявним було б умисне вбивство, а при відсутності усвідомлення наслідків тяжкого тілесного ушкодження і смерті потерпілого мова може йти про їх спричинення з необережності. В останньому випадку дії винного обмежуються не небезпечними для жити і здоров'я тілесними ушкодженнями в момент нанесення (наприклад, поштовх, несильний удар тощо), що, само по собі звичайно не викликає яких-небудь тяжких наслідків. Настання смерті потерпілого в даному випадку не входило в наміри суб'єкту, ні в свідоме допущення ним, тоді як обстановка вчиненого давала підстави для можливості передбачення суспільно небезпечних наслідків (потерпілий в момент удару стояв на льоду, спиною до драбини тощо, що і виявилося умовою припинення травми голови і його смерті).
Досить в даному випадку включити в суб'єктивну сторону усвідомлення суб'єктом ситуації, що склалася (наявність небезпеки для потерпілого від удару і т. ін.), як наслідки, що настали, можуть бути визнані як бажані або допущені особою, тобто свідчать про умисел.
Однак фактичні наслідки в будь-якому випадку не повинні бути визначальними для оцінки вчиненого. Правильні підсумки можна зробити лише на підставі повного і всебічного аналізу всіх обставин вчиненого в сукупності, в тому числі і поведінки не лише суб'єкта злочину, але й самого потерпілого, взаємовідносинами між ними і т. ін.
В цьому зв'язку виникає більш широке питання про можливість поставити в вину при умислі обставини, що допущені з необережності. Першочергове значення тут має усвідомлення їх, можливість усвідомлення (саме це виражено формулою «міг і повинен був...»). В ряді випадків кваліфікуючі або обов'язкові ознаки умисного злочину відносяться до характеристики особи потерпілого. В цих випадках вказані ознаки можуть бути поставлені в вину і тоді, коли винний їх не передбачав, але міг і повинен був передбачати. Наприклад, судова практика в справах про зґвалтування виходить з того, що однією з підстав для кваліфікації зґвалтування за ч. 2 ст. 152 КК є неповноліття потерпілої. Застосовуючи цей закон, суди повинні враховувати, що кримінальній відповідальності підлягає особа, яка знала або допускала, що вчиняє насильницький статевий акт з неповнолітньою, або могла і повинна була це передбачати.
Аналогічна позиція існує в судовій практиці і по справах про злочини про втягнений неповнолітніх в злочинну діяльність.
Злочини відповідно до вини особи поділяються на умисні та необережні. Вчинення злочину тієї чи іншої категорії обумовлює низку правових наслідків. Тому важливим є визначення, які злочини з подвійною формою вини належать до умисних, а які — до необережних".
Злочини з подвійною формою вини в цілому вважаються умисними, якщо відповідно до викладеного в законі складу злочину вина особи щодо вчиненого нею діяння та його "прямих" наслідків може бути лише у формі умислу, а щодо “похідних” наслідків - у формі як умислу, так і необережності або лише у формі необережності.
Злочини з подвійною формою вини в цілому вважаються необережними, якщо відповідно до викладеного в законі складу злочину вина особи щодо вчиненого нею діяння може бути як у формі умислу, так і у формі необережності, а щодо “прямих” наслідків такого діяння - лише у формі необережності1.
5. Кримінально-процесуальне значення складної форми вини
Правильне вирішення питання про те, яка форма вини є визначальним для злочину, має практичне значення для:
1) правильної кваліфікації діяння;
2) визначення типу кримінально-виконавчої установи, де належить відбувати покарання особі, засудженій до позбавлення волі;
3) призначення покарання за сукупністю злочинів (ч. 2 ст. 70); застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (п. п. І—З ч. З ст. 81, п. п. 1-3 ч. З ст. 107);
1) заміни не відбутої частини покарання більш м'яким (п. 1—3 ч. 4 ст. 82);
2) звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ч. 1 ст. 83); 6) застосування закону про амністію тощо2.
Таким чином, якщо обставини, що відносяться до характеристики діяння, шкідливого результату або особи потерпілого, справляють вплив на об’єкт злочину, вони можуть бути поставлені в вину лише за умови, що суб'єкт їх усвідомлював. Якщо ж обов'язкові або кваліфікуючі обставини, що відносяться до характеристики дії, нешкідливого результату або особи потерпілого, не справляють впливу на об’єкт злочину, вони можуть ставитися в вину і тоді, коли винний їх не усвідомлював, але міг і повинен був усвідомлювати.
Змішана форма характеризується тим, що в цих злочинах є, два якісно відмінні за характером і тяжкістю суспільної небезпечності злочинних наслідки одних і тих самих дій винної особи та її різне психічне ставлення до кожного з них. Обидві такі форми вини у цих злочинах визначаються психічним ставленням особи до двох видів злочинних наслідків.
Отже, злочини з двома формами вини характеризуються двома різними і дуже відмінними за тяжкістю злочинними наслідками.
Висновок
Вина – це психічне відношення осудної особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідку, виражене у формі умислу чи необережності. Таке відношення складається із усвідомлення винним суспільно небезпечного характеру своїх дій і передбачення можливих наслідків (інтелектуальний момент вини), а також із відношення до своїх дій (бездій) і їхніх наслідків: бажання, щоб ці наслідки настали, байдужого або легковажного до них ставлення (вольовий момент вини).
Залежно від інтелектуального і вольового моментів розмежовують два форми вини: умисел і необережність.
Окремо виділяють форму вини, який притаманні як ознаки умислу, так і необережності. Мова йде про змішану форму вини.
Змішана форма вини характеризується різним психічним ставленням (у формі умислу і необережності) особи до самого діяння і суспільно небезпечних наслідків такого діяння. Існують дві групи злочинів зі змішаною формою вини:
1) злочини, пов'язані з порушенням спеціальних правил, що спричинило певні суспільні небезпечні наслідки;
2) злочини, в яких об'єктивна сторона характеризується настанням двох типів наслідків — безпосереднього і віддаленого.
У першому випадку для визначення форми вини вирішальне значення має психічне ставлення особи до настання наслідків свого діяння. У цілому такі злочини вважаються необережними. У другому — психічне ставлення особи щодо діяння та першого, безпосереднього наслідку дає змогу говорити про умисел, а стосовно віддаленого наслідку вина може бути тільки необережною. У цілому такі злочини з двома типами наслідків і двома формами вини визнаються умисними.
Трактування суб'єктивної сторони злочину в подібних випадках у науці кримінального права далеко не однозначна.
Деякі вчені визнають існування складної (подвійної, змішаної) форми вини, інші заперечують проти цього1 .
Прихильники змішаної форми вини розглядають її не як звичайне поєднання умислу і необережності в одній з існуючих в законі форм вини, а як нову, третю форму вини, хоча чинне законодавство її не знає. Чи є це прогалиною законодавства? Вважаю, що так.
Проте все ж встановлення вини, її форми і виду – необхідна умова правильної кваліфікації злочину. ЇЇ значення полягає і в тому, що наше кримінальне право виходить із принципу суб’єктивного ставлення за вину. Відсутність вини особи у вчиненні конкретного суспільно небезпечного діяння виключає суб’єктивну сторону, а відтак, склад злочину і підставу кримінальної відповідальності. Форми і види вини істотно впливають і на визначення міри покарання за вчинене.
Список використанної літератури
1.Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Юрінком, 1996. – 80 с.
2.Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. – К.: Атака, 2001. – 160с.
3. Утевский Б.С. Вина в советском уголовном праве. – М., 1950 – С. 103.
4. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. – М., 1961 – С. 329-330.
5. Пионтковский А.А. Курс советского уголовного права. Т.2. -М., 1970.
6. Кримінальне право України: Загальна частина: Тези лекцій і практичні завдання для курсантів Київського училища міліції МВС України/ Н.В. Чернишова, М.В. Володько, М.А. Хазін; За ред. Бовсунського. – К.: Наукова думка, 1995– 454с.
7. М.Й. Коржанський “Уголовне право України”. Частина загальна: Курс лекцій. – К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. – 336 с.
8. Кримінальне право України. Заг. частина. Підручник для студентів юр. вузів і факультетів / За ред. професора П.С. Матишевського, доцентів П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка. – 2-ге видання, Київ “Юрінком Інтер”, 1999 р. – 506 с.
9. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. Спец. вищ. закладів освіти/ М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
10. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник/ Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін.; Відп. ред. Кондратьєв Л.Ю.; Наук. ред. Клименко В.А. та Мельник М.І. – К., Правові джерела, 2002. – 432 с.
11. Науковий коментар Кримінального кодексу України/ Проф. Коржанський – К.: Атака, 2001. – 160 с.
12. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року/ За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.
13. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р./ За ред. С.С. Яценка. – К.: А.С.К., 2002. – 936 с. – (Економіка. Фінанси. Право.)
14. Мтвійчук В.К., Тарарухін С.А./ Суб’єктивна сторона складу злочину: Лекція. – Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1994.
/
[1] Кримінальне право України. Загальна частина / За ,ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.
[2] Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. професора П.С.Матишевського, доцентів П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка.
1 Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
2 Утевский Б.С. Вина в советском уголовном праве. – М., 1950 – С. 103
3 Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву.— М., 1961—С.329-330.
1Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року/ За ред.
М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.
1 Кримінальне право України: Заг. частина : Підручник/ Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін. Відп. ред. Кондратьєв Л.Ю. Наук. ред. Клименко В.А. та Мельник М.І. – К., Правові джерела, 2002. – 432 с.
1 Кримінальне право України: Заг. частина : Підручник/ Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін. Відп. ред. Кондратьєв Л.Ю. Наук. ред. Клименко В.А. та Мельник М.І. – К., Правові джерела, 2002. – 432 с.
2 Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
1 Кримінальне право України: Заг. частина : Підручник/ Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін. Відп. ред. Кондратьєв Л.Ю. Наук. ред. Клименко В.А. та Мельник М.І. – К., Правові джерела, 2002. – 432 с.
[3] Див. ч. 1 ст. 24. Кримінального кодексу України.
[4] Див. ч. 2 ст. 24. Кримінального кодексу України.
[5] Див. ст. 68 Конституції України.
[6] Див. ч. 3 ст. 24 Кримінального кодексу України..
[7] Див. ч. 1 ст. 25 Кримінального кодексу України.
[8] див.: Г. А. Кригер.— Сов. юстиция.— 1979.— №20. – С. 6
[9] див.: В. Гришаев, П. Дагель.— Сов. юстиция.— 1980.— № 22.— С. 29
1 Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
1 Кримінальне право України. Заг. частина. Підручник для студентів юр. вузів і факультетів / За ред. професора П.С. Матишевського, доцентів П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка. – 2-ге видання, Київ “Юрінком Інтер”, 1999 р. – 506 с.
2 Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року/ За ред.
М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с
1 Пионтковский А.А. Курс советского уголовного права. Т.2. -М., 1970. - С.
