Спадкування цінних паперів
Особливості спадкування цінних паперів
Правилам спадкування цінних паперів присвячено безліч літератури, Але деякі нюанси і навіть проблема спадкування цінних паперів такі не були висвітлені. І хоч за час існування фондового ринку в Україні про такі проблеми не говорили, це не означає, що їх не існує зовсім. На жаль, дуже багато громадян ставляться до питання про спадкування акцій скептично.
Наведу приклад: Емітент і громадянка Б. (вдова померлого) уклали договір, невідомий по своїй природі чинному законодавству, найменування якого «Договір про перехід права власності». У даному договорі не були (і не могли бути) зазначені права та обов'язки сторін, а лише було констатовано, що громадянка Б. є спадкоємицею померлого, котрому належав чималий пакет акцій. Відразу вказувалося, що на підставі рішення правління емітента, прийнятого відповідно до його внутрішніх документів, емітент передає у власність громадянки Б.
З даного можна зробити висновок про наявність правової безграмотності як з боку громадян, так і з боку посадових.
Відповідно до вимог чинного законодавства. На акції, що переходять у порядку спадкування до спадкоємців чи до держави, у відповідності з п. 205 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій ноніусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03.0З.2004 р. № 20/5, державним нотаріусом за місцем відкриття спадини видається свідоцтво про право на спадщину.
Відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» право на участь в управлінні (зокрема, участь у загальних зборах), на одержання прибутку (дивідендів) тощо, що випливають з іменних цінних паперів, випущених у документарній формі, можуть бути реалізовані з моменту внесення цих змін до системи реєстру власників іменних цінних паперів.
Порядок перереєстрації прав власності на іменні цінні папери визначено Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 26 травня 1998 року № 60.
Так, фактично у всіх випадках переходів прав власності попередній власник повинен оформити на ім'я подальшого власника передавальне розпорядження.
Порядок заповнення передавального розпорядження від зареєстрованої в системі реєстру власників іменних цінних паперів особи новому власнику, установлений вимогами п. 4.4.1 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 26 травня 1998 р. № 60 (зі змінами і доповненнями, затвердженими рішеннями ДКЦПФР від 19.06.2001 р. № 190, 23.10.2001 р. №315).
Зрозуміло, що при переході права власності на цінні папери в результаті спадкування нікому буде складати передавальне розпорядження, однак з цього приводу існує окрема процедура внесення змін у систему реєстру: п. 7.17 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів передбачено, що така перереєстрація проводиться тільки на підставі оригіналу чи нотаріально засвідченої копії свідоцтва про право на спадщину і сертифіката цінного папера, виданого у свій час спадкодавцю.
Іменні цінні папери, що існують в документарній формі, можна знерухомити шляхом відкриття відповідного рахунка у зберігача.
У випадку відчуження знерухомлених іменних цінних паперів право власності переходить до нового власника з моменту зарахування цих паперів на рахунок власника у зберігача. Рахунок у зберігача відкривається На підставі укладеного між власником цінних паперів і зберігачем договору про відкриття й обслуговування рахунка в цінних паперах.
Отже для придбання права власності на іменні цінні папери і можливості користування всіма наданими таким папером правами потрібно не тільки укласти відповідну цивільно-правову угоду, а ще й зареєструвати такий перехід права власності в залежності від форми існування такого цінного паперу — у системі реєстру власників іменних цінних паперів емітента або в системі обліку прав власності на цінні папери, що існують в бездокументарній формі.
Без такої реєстрації права на спадщину неможливо буде ані взяти участь у загальних зборах, ані отримати дивіденди, ані ознайомитись з будь-якою інформацією про діяльність товариства. Позбавлений буде такий спадкоємець і права на одержання майна товариства у випадку його ліквідації і т.ін. Більш того, у такого спадкоємця не буде самого головного: документа, що підтверджує право власності на успадковані ним цінні папери — сертифіката чи виписки з рахунку в цінних паперах, виданої зберігачем (до уваги не приймаються документи, в яких зазначене ім'я попереднього власника — спадкодавця), а не маючи такого документа фактично неможливо й укласти будь-яку угоду з такими цінними паперами.
Але на цьому проблеми зі спадкуванням акцій не закінчуються.
Право на спадкування часто порушується не тільки реєстраторами, як було описано вище, а й самими акціонерними товариствами в особі їх органів управління — загальних зборів, правління чи спостережної ради.
Зокрема, у статути чи інші корпоративні документи товариства вносяться положення, що суперечать законодавству. Наприклад:
«При відмові товариства від прийняття спадкоємця до товариства, останньому видається в грошовій чи в натуральній формі частка в статутному фонді, що належала спадкодавцю, вартість якої визначається на день смерті». Таке положення подвійно незаконне. По-перше, оформивши спадщину у встановленому законом порядку, спадкоємець стає повноправним власником акцій померлого, тобто акціонером акціонерного товариства і ніякого додаткового прийняття його в акціонерне товариство взагалі не потрібно, не говорячи вже про те, що не може існувати Можливості його взагалі не прийняти в акціонерне товариство. По-друге, всі акціонери є тільки лише власниками акцій, а не власниками частки статутного фонду (як це існує, наприклад, у товариствах з обмеженою відповідальністю).
«У випадку смерті власника акції, що належать йому, переходять до Чого правонаступника (спадкоємця). За рішенням правління успадковані акції можуть бути замінені на привілейовані». Дане положення не відповідає вимогам цивільного законодавства, оскільки прийнята спадщина вважається належною спадкоємцю з моменту відкриття спадщини й у відповідності зі ст. 4 Закону України «Про власність» він має повне право володіння, користування і розпорядження таким майном.
З прийняттям нового Цивільного кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2004 року, з'явились і нові проблеми.
Так, оформленню права на спадщину відведено цілу главу, у якій зокрема, визначено, що спадкоємець, що прийняв спадщину, може зажадати видачі йому свідоцтва про право на спадщину. І лише у випадку якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, такий спадкоємець зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину. Право власності у спадкоємця на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації цього майна.
Отже з вище викладеним можна сказати, що такий інститут як спадкування має багато нюансів як в загалі до самих правил спадкування так і безпосередньо спадкування цінних паперів. тому для урегулювання таких проблем як спадкування потрібно внести до нашого законодавства більше чітко визначені правила спадкування, а може навіть прийняти окремий нормативний акт як «Правила спадкування цінних паперів»
