3.3 Організаційні форми діяльності адвокатури
Особа, що одержала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, має право практикувати індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро або об'єднуватись з іншими адвокатами в колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до Закону про адвокатуру і своїх статутів.
Діяльність адвокатських об'єднань ґрунтується на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Вони реєструються в Міністерстві юстиції України, після чого повідомляють місцевим органам влади про свою реєстрацію, а адвокати — про одержання свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю.
Закон про адвокатуру України відносить порядок утворення адвокатських об'єднань, питання їх діяльності, реорганізації та ліквідації, структури, штатів, функцій, порядку витрачання коштів, прав та обов'язків керівних органів, порядку їх виборів та інші питання до компетенції відповідних об'єднань.
Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори тощо є юридичними особами. Вони, як і адвокати, що приватно практикують, мають рахунки у банках на території України (а у встановленому законодавством порядку — і в іноземних банках), печатку і штамп із своїм найменуванням [32, с. 82].
Закон визначає відносини адвокатури з державними структурами, гарантуючи при цьому їй самостійність та незалежність. Зокрема, Міністерство юстиції забезпечує фінансування оплати пралі адвокатів за рахунок держави у випадку участі адвоката в кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадян від оплати юридичної допомоги, узагальнює статистичну звітність про адвокатську діяльність, сприяє здійсненню заходів щодо підвищення професійного рівня адвокатів. Стосовно місцевих органів державного управління, то вони у межах своєї компетенції сприяють адвокатам та адвокатським об'єднанням у вирішенні соціальних питань, забезпечують їх приміщеннями для роботи тощо.
Адвокати України виконують за Законом такі функції: дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних органах; надають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб; виконують свої обов'язки, передбачені кримінально-процесуальним законодавством, під час дізнання та на попередньому слідстві. Разом з тим адвокату надається можливість здійснювати згідно з законом й інші види юридичної допомоги.
Закон про адвокатуру вперше надав адвокатам та адвокатським об'єднанням право створювати регіональні, загальнодержавні та міжнародні спілки та асоціації, які представляють інтереси адвокатів у державних органах і громадських об'єднаннях, захищають їх соціальні та професійні права, здійснюють методичну і видавничу діяльність, сприяють підвищенню професійного рівня адвокатів, а також створюють спеціальні фонди. Об'єднання і асоціації діють на підставі статутів і реєструються в Міністерстві юстиції України.
У контексті зазначеного слід підкреслити, що організаційне оформлення української адвокатури, її незалежне від державних структур існування, як зазначалося вище, сталося у вересні 1990 р. на установчому з'їзді (20—22 вересня), коли була створена Спілка адвокатів України — добровільна, громадська, незалежна, самоврядна організація. Метою Спілки за її статутом є об'єднання зусиль адвокатів у розбудові демократичної правової держави, поліпшення юридичної допомоги, надаваної громадянам, установам, організаціям (у тому числі іноземним фізичним і юридичним особам), підвищення ролі і авторитету адвокатури в суспільстві, сприяння розвитку індивідуальної адвокатської практики, а також набуттю адвокатурою повної самостійності й самоврядування, захист прав і законних інтересів членів Спілки, турбота про історичні традиції української адвокатури, розвиток і поглиблення міжнародних зв'язків та ін.
Статутом Спілки передбачені її завдання, форми діяльності, структура, джерела формування коштів та майна тощо.
3.4 Дисциплінарна відповідальність адвоката
Дисциплінарне провадження проти адвокатів здійснюється дисциплінарною палатою, яка, як вже зазначалося, створюється в кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях у складі 9 членів: п'яти адвокатів, двох суддів, по одному представнику від управління юстиції, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, відділення Спілки адвокатів України.
Дисциплінарна палата розглядає скарги громадян, а також окремі ухвали судів і постанови суддів, постанови, подання слідчих органів, заяви адвокатських об'єднань, підприємств, установ, організацій на дії адвокатів; вирішує питання про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності та розглядає порушені з цих питань справи [32, с. 89].
До адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення: попередження; зупинення на строк до одного року дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, а також його анулювання. Закон про адвокатуру обмежує випадки, коли адвокатська діяльність може бути припинена рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, а видане свідоцтво анульоване. Це може статися лише у випадку засудження адвоката за вчинення злочину (після набрання вироком чинності), обмеження судом дієздатності або визнання адвоката недієздатним, втрати громадянства України, грубого порушення вимог Закону про адвокатуру, інших актів законодавства, що регулюють діяльність адвокатури, а також Присяги адвоката.
При накладенні стягнення враховуються: характер порушення та його наслідки, серйозність проступку, особа адвоката, ступінь його вини. Питання про дисциплінарну відповідальність члена адвокатського об'єднання регулюється й статутом останнього.
Адвокат може бути підданий дисциплінарному стягненню не пізніше одного місяця від дня виявлення проступку. Воно не може бути накладене пізніше шести місяців від дня його вчинення.
Право порушити дисциплінарне провадження належить голові дисциплінарної палати, який попередньо розглядає матеріали, що стосуються підстав притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, знайомить його з їх змістом і вимагає від нього письмового пояснення. До початку розгляду справи може провадитись додаткова перевірка підстав притягнення, яку голова доручає одному з членів дисциплінарної палати.
Дисциплінарна справа має бути розглянута у місячний строк. Під час її розгляду участь адвоката є обов'язковою. Під час засідання він вправі у будь-який момент заявляти клопотання і давати додаткові пояснення. За розсудом дисциплінарної палати можуть бути заслухані інші особи, запрошені з ініціативи як адвоката, так і палати, оголошені документи, що є в справі, а також додатково подані матеріали.
Рішення виносяться у відсутності адвоката, щодо якого порушено дисциплінарну справу.
Рішення про накладення дисциплінарного стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури або в судовому порядку.
Якщо адвоката протягом року від дня накладення на нього дисциплінарного стягнення не буде піддано новому, він вважається таким, що не піддавався заходу впливу.
Через шість місяців від дня накладення стягнення дисциплінарна палата може зняти його достроково при бездоганній поведінці адвоката і сумлінному ставленні до виконання обов'язків.
Висновки
Отже, адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням юристів, покликаним сприяти захисти прав, свобод і законних інтересів громадян України, іноземців, осіб без громадянства і юридичних осіб шляхом надання їм різноманітної юридичної допомоги.
Її конституційне призначення полягає в забезпеченні кожному права на захист від обвинувачення і наданні правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ч. 2 ст. 59 Конституції України). Діяльність адвокатури України здійснюється у відповідності з Законом “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 р. Конституційно та законодавчо закріплені завдання адвокатура виконує через адвокатів, тобто осіб, що мають вищу юридичну освіту, стаж роботи зі спеціальності юриста не менше двох років, склали кваліфікаційні іспити та одержали свідоцтво на право займатися адвокатською діяльністю.
При цьому особи, які одержали свідоцтво на право займатись адвокатською діяльністю, мають право практикувати індивідуально, відкривати своє адвокатське бюро чи об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, що діють на підставі Закону “Про адвокатуру” і своїх статутів.
Законом України «Про адвокатуру» передбачено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за фахом юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.
Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.
Без допомоги адвоката чи фахівця в галузі права заслухати складну справу в суді досить важко. Адже тягар доказування в цивільних справах, захист у кримінальному судочинстві покладено на самі сторони, на їхніх представників і захисників, функції яких найчастіше здійснюють адвокати. Щоб це відбулося на високому професійному рівні, Законом України «Про адвокатуру» та Правилами адвокатської етики (схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року) чітко регламентовано права й обов'язки адвоката.
Наприклад, адвокат має право: представляти й захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їхнім дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить розв'язання відповідних питань; збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема запитувати й отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій та об'єднань, а від громадян — за їхньою згодою, ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами й матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців.
Список використаних джерел
1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії ВРУ 28.06.96 р. // . – 1996. - №30. – ст.141.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К., 2001.
3. Кримінальний кодекс України. – К.: Юрінком Інтер, 2001.
4. Закон України “Про прокуратуру” від 05.11.1991. // ВВРУ. – 1991. - №53. – ст. 793.
5. Закон України “Про адвокатуру” від 12.12. 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №9. – ст. 62.
6. Закон України “Про статус суддів” від 15.12.1992. // ВВРУ. – 1993. - №8. – ст. 56.
7. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” від 23.12.1993 р. // Голос України. – 1994. – 2 березня. - №40.
8. Закон України “Про судову експертизу” від 25.02.1994. // ВВР. 1994. - № 28.
9. Правила адвокатської етики. Схвалено Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України від 01.10.1999 р. // Адвокат. – 1997. - №1. – с. 125-129.
10. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 01.11.1996 р. // Право України. – 1996. - №2. – с.91-93.
11. Бондаренко В. Забезпечення безпеки суб'єктів кримінального судочинства // Право України. – 1999. - №1. – с. 34-37.
12. Варфоломеєва Т.В., Гончаренко С.В. Науково-практичний коментар до Закону України “Про адвокатуру”. Законодавство про адвокатуру та адвокатську діяльність: Зб. нормат. Актів; Коментар / Академія адвокатури України. – К.: Юрінком Інтер. – 2003. – 432 с.
13. Варфоломеєва Т.В. Защита в уголовном судороизводстве. – К., 1998. – 278 с.
14. Васьковский Е.В. Организация адвокатуры. — 230 с.
15. Гловацький І.Ю. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі. Навч. посібник. – К.: Атіка, 2003. – 352 с.
16. Зейкан Я.П. Право на захист у кримінальному процесі: Практичний посібник. – К.: Юридична практика, 2004. – 288 с.
17. Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі: наук.-практ. Посіб. – К.: Виша школа, 2002. – 271 с.
18. Івашков І. Реально забезпечити право на захист // Право України. – 1999. - №6. – с. 84-86.
19. Львова Е.Ю. Защита по уголовному делу. – М. – 2000. – 178 с.
20. Мехєєнко М.М., Шибіка В.В., Норр В.Т. Кримінально – процесуальне право. – 1999 р. – 356 с.
21. Муравин А.Б. Уголовный процесс. – Х. – “Одиссей”. – 2000. – 256 с.
22. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1995. - №4, 5.
23. Николаева Т.П. Деятельность защитника на судебном следствии / Под ред. Н.А. Акинча. – Саратов, 1987. – 198 с.
24. Никоненко М. Деякі питання презумпції невинуватості і права особи на захист у кримінальному процесі // Право України. – 1999. - №4. – с. 39-42.
25. Омельяненко Г. Захисник як суб'єкт оскарження вироку, що не набрав законної сили // Право України. – 1999. - №7. – с.64-67.
26. Организация судебных и правоохранительных органов Украины. Методическое пособие. / Афанасьев В.В., Марочкин И.Е., Толочко А.Н. и др. - Никополь, 1995. - 336 с.
27. Організація судових та правоохоронних органів / І.Є.Марочкін, Н.В.Сибільова, О.Б. Зозулинський та ін. - Харків: Національна юрид. акад. України, 1996. - 138с.
28. Організація судових та правоохоронних органів / за ред. Г.Є.Марочкіна, Н.В.Сибільова, О.М. Толочко. - Харків: "Право", 2000. -269 с.
29. Полшков М. Обязательное участие защитника в советском уголовном процессе. – М. – 1987. – 213 с.
30. Савицкий В.М. Право на зашиту и нормативное віражение презумпции невиновности // Адвокатура и современность. – М. – 1987. – 234 с.
31. Святоцький О.Д. Сучасні системи адвокатури. – К.: Право України. – 1993. – 176 с.
32. Святоцький О.Д., Михеєнко М.М. Адвокатура в Україні. – К.: “Ін Юре”, 1997. – 224 с.
33. Стецовский Ю.И. Уголовно-процессуальная деятельность защитника. – М., 1982. – 189 с.
34. Строгович М.С. Право обвиняемого на защиту и презумпция невиноватости. – М. – 1989. – 213 с.
35. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навч. посібник / відп. Редактор Я. Кондратьєв. -К.: Юрінком Інтер, 2002. -320с.
36. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність. - К: Атіка, 2000.
37. Судебные и правоохранительные органы Украины. Учебник / под ред. проф. А.М.Бандурки. - Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999. - 350 с.
38. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебное пособие / Васильєв А.С., Иванов В.В..- X.: "Одиссей", 2002.
39. Тертишник В.М. Кримінально – процесуальне право. – К. – 2003. – 1120 с.
