Порівняльний аналіз норм кримінально-процесуального закону, а також розгляд вказаних понять у зв'язку з динамікою пізнавально-засвідчувального процесу (доказування у справі) дозволяють зробити висновок, що сліди почину та інші матеріальні носії інформації про злочин є гносеологічною та матеріальною першоосновою речових доказів.
Безпосередньому використанню й у доказуванні у кримінальній справі передує діяльність органів дізнання та попереднього слідства з пристосування їх до такого використання, перетворення їх із "речі у собі" на "річ для всіх". У ході такої діяльності сліди злочину та інші матеріальні носії інформації про злочин процесуальне закріплюються, оцінюються та набувають правового статусу речових доказів.
Речовими доказами є отримані у встановленому законом порядку предмети, які були знаряддям злочину або зберегли на собі сліди злочину, або були об'єктами злочинних дій, або з'явилися в результаті вчиненого злочину, а також гроші та цінності, нажиті злочинним шляхом, і всі інші матеріальні об'єкти, які своїми якостями, ознаками, станом або місцезнаходженням відображають різні обставини предмета доказування (розслідуваної події) і можуть бути засобами до викриття злочину і встановлення об'єктивної істини у справі та відповідають вимогам достовірності. Розкриттю поняття речових доказів значною мірою сприяє класифікація останніх. Одна з класифікацій міститься в самому законі [16, с.77].
Поняттям "предмет" позначаються фізичні тіла, пристосовані людиною до своїх потреб, "тілом" називається будь-який матеріальний об'єкт, який має просторово визначену форму. Поняттям "речовина" охоплюються всі матеріальні утворення, які перебувають в рідкому, твердому чи газоподібному стані. Рівнозначним йому може бути поняття, яке більше притаманне офіційно-діловому стилю мови - "матеріальні об'єкти".
Ст.78 КПК України називає такі види речових доказів;
а) знаряддя вчинення злочину;
б) об'єкти, які зберегли на собі сліди злочину;
в) предмети, які були об'єктами злочинних дій;
г) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом;
д) інші предмети, які можуть бути засобами встановлення фактичних обставин справи [25, с.316].
Декотрі автори доповнюють дану класифікацію вказівкою на таю види речових доказів, як продукти злочинної діяльності; речі, кинуті злочинцем на місці події; предмети, які зберігаються за відсутності на те законних підстав; нотатки або листи, складені злочинцем; зразки для порівняльного дослідження; засоби підготовки та приховання злочину.
Виходячи з характеру доказових якостей, Т.Ф. Одиночкіна вирізняє дві групи речових доказів: предмети, які використовуються в доказуванні за ознаками зовнішньої будови; об'єкти, роль яких у доказуванні визначається внутрішніми якостями. Разом з тим, значна частина речових доказів має доказові ознаки й однієї, й другої якості.
Залежно від характеру причинного зв'язку з подією злочину Н.С. Алексєєв вирізняє: предмети, які стали речовими доказами з причини свого призначення, належності та цінності (знаряддя злочину, предмети, на які спрямовані злочинні дії); предмети, що є носіями якостей, стану, ознак, які настали від злочинних дій; предмети, що мають ознаки; які належать одночасно до двох вказаних вище груп предметів.
Названі класифікації, безперечно, мають наукову та практичну цінність. Використовуючи їхні позитивні сторони, стає можливим здійснити загальну класифікацію речових доказів та уточнити окремі класифікації [7, с.12].
Насамперед, усі речові докази за їх зв'язком з подією злочину можна поділити на дві групи: речові докази - сліди злочину та речові докази, які не є слідами злочину (інші речові джерела доказової інформації).
До першої групи слід віднести всі матеріальні об'єкти, що були частиною того середовища, де відбулася подія злочину, або внесені в нього учасниками події, які свідчать про різні обставини розслідуваного злочину, втягнуті в процес доказування й отримали статус речових доказів.
До самостійної групи можуть бути віднесені мікропредмети, тобто мікротіла, що являють собою ціле, мають стійку форму, пристосовані для здійснення певної діяльності, та предмети (певні мікротіла), що мають своє окреме призначення, розміром не більше 2 мм2. У розкритті та розслідуванні злочинів все більшого значення набувають такі речові докази, як мікрооб'єкти. Вони залишаються практично на кожному місці злочину, мають свого роду імунітет проти знищувальної дії з боку зацікавлених осіб, оскільки невидимі для неозброєного ока; здатні нести інформацію доказового значення, що часто прямо вказує на особу, яка вчинила злочин, а це дозволяє забезпечити швидке розкриття та розслідування злочину.
2. Засоби отримання та процесуальний порядок оформлення речових доказів
Злочин завжди відбувається в конкретному матеріальному середовищі, - при взаємному впливі живої і неживої природи. У результаті поряд з ідеальними слідами, що збереглися в пам'яті людей, залишаються сліди матеріальні. Вони містять таку доказову інформацію, що може бути пізнана тільки через її носії - предмети (у самому широкому змісті цього поняття) [10, с.59]. Таким чином, подія минулого приводить до якоїсь зміни в матеріальному середовищі. На підставі цих змін необхідно зробити висновок про подію минулого. Така можливість виникає не тільки тому, що об'єкт матеріального середовища перетерпів зміни, але і тому, що ці зміни відображають подію і його учасників.
Об'єкти можуть бути найрізноманітнішими. Значення речових доказів важко переоцінити, тому що вони вносять у процес доведення різноманітну і дуже важливу інформацію. З їхньою допомогою можуть бути встановлені будь-які обставини, що мають значення для справи. Тому приділяє їм багато уваги. Поряд із предметами, що зберегли сліди злочину і злочинця, речовими доказами є копії слідів у вигляді об'ємних матеріальних моделей і відбитків.
З розвитком науки і техніки можливості одержання таких речових доказів постійно розширюються. При цьому ознаки відбиваного об'єкта (первісного речового доказу) передаються моделі і зберігаються в ній так само, як у похідному речовому доказі.
Речовий доказ має свою форму (предмет) і свій зміст (доказову інформацію). Предмет відіграє роль джерела, тому що створює можливість для сприйняття і пізнання інформації.
Таким чином, речовий доказ можна визначити як отриманий і зафіксований у процесуальному порядку предмет, що відображає розслідуваний злочин. Єдність форми (джерела) і змісту утворить речовий доказ.
Збирання доказів - необхідний елемент процесу доказування. У процесуальній та криміналістичній літературі по-різному визначається сутність збирання доказів. А.І. Вінберг визначає зміст цих понять як "сукупність дій зі знаходження, фіксації, вилучення та збереження різних доказів".
Хоч термін "збирання доказів" є процесуальним і прямо згадується в КПК (ст.66), процесуалісти ним користуються значно рідше, ніж криміналісти, загалом оперуючи значно ширшим поняттям процесу доказування. М.С. Строгович зазначав, що процес доказування складається з розшуку доказів, їх розгляду та процесуального закріплення, перевірки та оцінки [28, с.30].
На мою думку, найбільш правильним є погляд М.С. Строговича. Збирання доказів - поняття комплексне. Воно включає дії з розгляду, процесуального закріплення та оцінки.
Виявлені докази передбачають їх оцінку. Ця оцінка має попередній характер, бо остаточно судити про доказове значення факту можна тільки після його дослідження.
Речові докази - це приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду предмети, що були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, тобто всі предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності обвинуваченого (ст.78 КПК). Серед цих предметів можна виділити продукти злочинної діяльності (фальшиві гроші, продукти харчування тощо).
Предмети, що можуть бути речовими доказами, виявляються при огляді місця події, обшуку, виїмці та провадженні деяких інших слідчих дій, їх можуть також принести до слідчих органів, прокурора чи суду підозрюваний, обвинувачений, потерпілий та інші учасники процесу, будь-які громадяни.
Отже, способами збирання доказів та їх джерел є слідчі та судові дії (допити, обшуки, огляди тощо), інші процесуальні дії (зокрема, вимога осіб і органів, які ведуть процес, пред'явити предмети і документи або провести ревізію), а також подання доказів (фактично - предметів і документів) з власної ініціативи учасниками процесу, іншими громадянами, підприємствами, установами, організаціями.
Серед способів збирання доказів та їх джерел слідчі та судові дії мають найбільшу питому вагу. Вичерпний перелік таких дій дано в КПК. Це затримання і допит підозрюваного (статті 106 і 107), допит свідка (статті 167, 168, 303, 304 і 307), потерпілого (статті 171 і 308), обвинуваченого і підсудного (статті 143, 300 і 438), експерта (статті 201 і 311), очна ставка (статті 172, 173 і 304), ексгумація трупа (ч.2 ст. 192), пред'явлення для впізнання (статті 174, 175 і 309), обшук, виїмка (статті 177-188), огляд (статті 190-192, 313-315), освідування (ст. 193), відтворення обстановки та обставин події (ст. 194), призначення експертизи (статті 196-203, 310 і 312) тощо [9, с.172].
Фіксація доказів - це закріплення доказів в установленому законом порядку. Кримінально-процесуальний закон передбачає як форми процесуального закріплення доказів складання протоколу, безпосереднє залучення доказів до справ, фотографування, складання планів та схем, моделювання та виготовлення копій. Доказами можуть бути тільки ті фактичні дані, що зафіксовані одним із зазначених способів.
КПК містить вичерпний перелік способів фіксації доказів та їх джерел. Це складання протоколів слідчих дій, а в суді першої інстанції та апеляційному провадженні - протоколів судового засідання, винесення постанов особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором про приєднання до справи предметів і документів, застосування фото - і кінозйомки, звуко- і відеозапису, виготовлення планів, схем, зліпків і відбитків слідів (статті 85, 851, 852, 114 КПК). Протокол може бути написаний від руки або за допомогою машинопису чи комп'ютера. Для забезпечення його повноти може бути застосовано стенографування (ч. б ст.114 КПК). Розшифрований і надрукований на машинці зміст стенограми є частиною протоколу. Сам стенографічний запис за чинним КПК України до протоколу не додається.
Протокол є основним, найбільш поширеним способом фіксації ходу і результатів слідчих і судових дій зі збирання і перевірки речових доказів.
Окрім надання виявленим фактам доказової сили фіксація доказів має на меті зберегти їх зміст, ознаки; вона є засобом збереження доказів для наступного дослідження, оцінки та використання в доказуванні.
Вилучення доказів має забезпечити можливість їх використання для доказування, приєднання їх до справи, а також служить засобом їх збереження для суду.
Речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду (ч.1 ст.79 КПК). Огляд предметів і документів, вилучених під час огляду місця події, при виїмці або обшуку, особа, яка провадить дізнання, слідчий здійснюють на місці вчинення цих дій, а якщо це неможливо - за місцем провадження в справі (ч.5 ст. 191 КПК) [18, с.76].
На сьогодні дискусійним залишається питання про можливість формування судом доказів у різних стадіях кримінального процесу.
