Державні закони відіграють вагому роль у структуруванні та окресленні соціальних відносин. Узаконюючи певні соціальні практики та відкидаючи інші, держава практично у всіх розвинутих європейських країнах впливає на результати соціального життя людей та разом з тим залучає правові аргументи опору тим практикам, які не відповідають нормам права та моралі. У ракурсі європейської традиції "закон є топографією моральності, мапою соціального світу, він встановлює його оптимальні контури і, що не менш важливо, придушує або, в кращому разі, витісняє інші способи бачення та існування в цьому світі" [6, с.33]. Такий підхід наголошує на моралі як внутрішньому вимірі свободи, а праві як зовнішньому. Обидва параметри є важливими для сучасного глобалізованого світу. Без них не може існувати і інформаційне суспільство. Воно здійснює зворотний вплив на соціальну державу, намагаючись пристосувати її до вимог глобалізації. .Передусім ідеться про необхідність поліпшення законодавчої бази, поширення інтеграції національних економік в глобальну економічну систему, забезпеченні комплексного взаємозв’язку між інститутом національної держави та європейською мережевою державою, підвищення рівня освіти, лібералізацію економіки.
Очевидно, що інформаційне суспільство в європейських країнах вимагає від соціальної держави оновлення базових законів, пов’язаних з приватною та інтелектуальною власністю. Воно сприяє поширенню інтелектуальної власності на сфери, які раніше були недосяжними для перетворення на власність. Разом з тим держава, забезпечуючи законами інформаційне суспільство, сприяє не тільки освоєнню нових ринків, але й дотриманню права справедливості щодо найбільш зубожілої частини населення. Попри поширення в останні роки ліберальних форм ринкових відносин європейська практика дозволяє, зокрема, експерту Світового банку Річарду Поснеру справедливо стверджувати, що "суспільство не позбулося впливу держави, а радше держава лишилась як завжди фундаментальною частиною самого процесу поширення капіталізму у наш час" [7, с.43]. Без правової соціальної держави економічні відносини європейського суспільства не набули б сучасного цивілізаційного вигляду. Діяльність сучасної розвинутої європейської держави ґрунтується на потрійній юридичній базі: вона є демократичною, здатною до цивілізованого перерозподілу, а також інститутом, який сприймається громадянським суспільством як захисник його інтересів. Найбільш успішною версією соціальної держави є скандинавська. Вона, забезпечуючи виміри стабільності та соціальної справедливості, надаючи бізнесовій діяльності прогнозоване середовище та стабільне правове підґрунтя, сприяє поширенню в північноєвропейських країнах сильного відчуття ідентичності, належності до громади, спільної історичної пам’яті, соціальної та етнічної однорідності. Держава стає умовою визначення способу життя індивіда та знаходження його національної та соціальної автентичності. Вона сприяє втіленню гармонійного соціального ладу згідно з вимірами раціональності і передбачає відносну автономність громадянського суспільства.
Саме така соціальна держава є суттєвою характеристикою північноєвропейської моделі розвитку. Саме ця модель побудована на гармонійній єдності соціалістичного та капіталістичного способів виробництва в організації суспільного життя. Вона протягом тривалого часу продовжує зберігати відносно егалітарне суспільство, репрезентанти якого мають не тільки відносно подібний рівень життя, але й передусім рівність можливостей, рівність життєвих шансів на отримання гідного життя. Маємо в Скандинавії ідеальну модель співіснування державної влади, профспілкового руху та громадянського суспільства, які забезпечують стабільне функціонування соціальної держави добробуту (welfare state), підтримують її життєстійкість. Широкі верстви населення Північної Європи зберігають стійку прихильність принципам соціальної справедливості навіть попри те, що втілення цих ідей об’єктивно призводить до високого рівня податкового навантаження на особисті прибутки громадян. Дерегулювання та реформа пенсійної системи, які почалися практично у всіх країнах Європи у 1980-90-х роках, не призвели до применшення ролі держави добробуту. Понад те, в останні роки держава все активніше сприяє розвитку університетської освіти, яка відіграє провідну роль в інноваціях. Підтримка державою добробуту університетських студентів має на меті не тільки створення відкритих можливостей для нових технологій, але передусім закладає підґрунтя для появи "модульної людини" суб’єкта громадянського суспільства. Нова людина, що діє в умовах співіснування соціальної держави та постіндустріального суспільства в розвинутих європейських країнах, все більше намагається поєднувати стару протестантську етику праці, яка вчила обов’язку, аскетизму, відповідальності, з етикою інформативної творчості, прагненням до інновацій та глобального мислення. В межах нової парадигми певною мірою ставиться під сумнів стрижнева максима кантіанської традиції - поняття суб’єкта. Зважуючи на актуальність для сучасної доби гайдегірівської спадщини та інших світоглядних пошуків, теоретиками та певною мірою практиками все більше усвідомлюється, що має місце перехід від поняття свідомості до поняття людського існування. Згідно з цією традицією людина, передусім є Dasein (тут буттям, відкритістю можливості буття), а не свідомим буттям. Людина проектує себе як у відповідності до загального, так і в ракурсі історичного контексту. В останні роки соціал-демократично налаштовані інтелектуали все більше звертають увагу на незакінченість проекту соціальної держави та її потенційній здатності надати нові можливості творчого розвитку для громадянина і особи.
Аналізуючи взаємини між державою та громадянським суспільством, варто зазначити, що політична легітимність соціальної держави та її здатність до змін тримається на наданні найширших прав громадянському суспільству. Саме в межах європейської держави добробуту, попри різноманітну критику, існує і продовжує вдосконалюватись громадянське суспільство, у якому різні і часто-густо несумісні концепції загального блага та суспільного розвитку існують безконфліктно, доповнюючи одна одну. Громадянське суспільство в європейських країнах не тільки само існує в межах закону, але й вимагає від уряду та усіх державних інституцій дотримуватись вимірів права. У всіх розвинутих європейських державах переважна більшість різновидів соціальної та політичної активності здійснюється автономними громадянськими інститутами, які є захищеними законодавчо та незалежними від уряду. Можемо констатувати, що історична практика провідних країн Європи доводить сумісність поєднання цивілізованого європейського інституту соціальної держави з його сильною соціал-демократичною складовою та громадянського суспільства з його вимірами індивідуального і особливого. Окрім цього, сучасна соціальна держава продовжує зберігати та вдосконалювати один з базових механізмів громадянського суспільства - інститут приватної власності. Йдеться хоча і про збереження, але й про певну еволюцію сучасних уявлень про власність. Соціальна держава поступово розширює простір для свободи в інший спосіб, ніж за доби лібералізму, шляхом захисту гарантії власності для всіх працюючих громадян. Як відомо, таке розуміння поняття власності увійшло в європейську практику ще в 40-х роках, коли рішення імперського Верховного суду в Німеччини, а потім інституцій інших розвинутих європейських країн гарантували пенсійне забезпечення представників робітничих професій. Поступово всі працюючі особи набули соціального забезпечення, яке водночас було гарантією захисту власності. Сучасне розуміння власності в європейському вимірі вимагає від кожного громадянина самовідповідальний спосіб життя, а від держави - стеження за використанням власності на користь суспільної справедливості та загального блага. Таким чином, попри часті декларації щодо занепаду держави в постіндустріальному інформаційному суспільстві, її роль залишається вагомою. Уряди європейських держав відіграють принципову роль у пристосуванні суспільства до нових вимог інформаційної епохи. Йдеться про системні реформи, які, сприяючи економічному розвиткові, етиці праці, зменшують соціальні нерівності в суспільстві, забезпечуючи громадянам європейських держав певні цивілізаційні гарантії. Саме соціальна держава в європейських країнах досягла в останні роки значних успіхів у сфері дотримання прав меншин та індивідів шляхом вдосконалення законодавства стосовно підтримання таких прав. Вона залишається єдиним правовим захисником приватного життя та прав власності.
Сучасна модель європейської соціальної держави намагається синтезувати тою чи іншою мірою усі свої цивілізаційні форми, а саме: первинну соціальну державу, державу соціальних послуг, державу загального добробуту та ліберальну соціальну державу з вимірами демократії, свободи та розвитком нових технологічних і правових можливостей для інформаційного суспільства. З іншого боку, саме інформаційне суспільство вимагає від держави зміни акцентів у правовій та економічній сферах, намагаючись примусити державу обслуговувати свої інтереси, які іноді можуть зачіпати свободу і гідність певних суспільних груп та окремих громадян. Завданням держави залишається вдале поєднання збереження демократичних європейських традицій демократії, громадянського суспільства з національною спадщиною, як це вдало ілюструють скандинавські країни, та вимогами глобалізаційного розвитку. Саме за таких умов соціальна держава не тільки збережеться, але й може забезпечити нові можливості для реалізації особистості, подальшого вдалого співіснування держави і громадянського суспільства.
Для сучасної України досвід цивілізованого діалогу соціальної держави та громадянського суспільства є вельми актуальним, зважуючи на хитання та суспільну невизначеність останнього десятиліття. Важливим видається поєднати демократичний інституційний досвід та європейську спадщину з потребою інтегрувати Україну в сучасну глобальну економічну систему. Творче запозичення європейських цінностей дозволить не тільки сприяти реформам у сфері права, освіти, охорони здоров’я та соціальних послуг, але й сприяти загальному добру (common good), публічному, спільному благу всіх громадян, які є суб’єктами права. Вдале використання європейського інституту добробуту може сприяти усвідомленню необхідності поєднання свободи і рівності прав, справедливості та особистої вигоди, права і моралі, приватної власності та соціальної відповідальності за її використання. Йдеться передусім про необхідність створення в українському суспільстві відповідальності держави не тільки за забезпечення примарної стабільності, але й за гідний рівень освіти, адаптований до вимог інформаційного суспільства, правову реформу, применшення соціальної нерівності, соціальний захист найбільш злиденних верств населення, забезпечення професійної зайнятості, наданні соціальних послуг. Саме створення європейського аналогу соціальної держави в Україні має сприяти формуванню вільної особистості та зміцненню суспільних зобов’язань з боку громадянського суспільства за розвиток інноваційних суспільних стратегій, здатних забезпечити високий рівень життя та суспільну свободу, виміри європейської національної та регіональної ідентичності. Сучасна аморфна незбалансована патернально-бюрократична українська держава з дикунськими кланами періоду початкового накопичення капіталу, орієнтованими на необмежений прибуток, у ХХІ столітті виглядає анахронічною, приреченою на подальшу цивілізаційну деградацію, нездатною вирішити жодної суспільної проблеми. Лише комплексні реформи державних інституцій на тлі загальних процесів модернізації можуть сприяти поступовій інкорпорації України в європейський ціннісний простір, у світ нових інформаційних технологій, ефективно працюючих державних інститутів, контролюючого владу громадянського суспільства.
Висновки
Як бачимо, попри значну критику інституту соціальної держави з боку інтелектуалів, політиків, науковців він залишається вельми важливим в умовах нової постіндустріальної європейської сучасності. Сучасні європейські версії соціальної держави під впливом суспільної критики змінюються та еволюціонують від бюрократичної державної інтервенції в економіку та соціальну сферу до нової моделі співпраці з інформаційним суспільством. Ідеться про ініційовані державою комплексні реформи, які мають на меті адаптувати суспільства європейських країн до викликів глобалізації - нових інноваційних форм розвитку. Попри різноманітні думки щодо зменшення ролі держави на сучасному етапі, видається, що її роль не тільки не послаблюється, але стає ще вагомішою. На сучасному етапі вона не тільки опікується долею найбільш злиденних верств населення, але й виконує функції дотримання свободи, демократії, прав меншин та забезпечує інформаційне суспільство новими правовими можливостями щодо корпоративних та індивідуальних прав власності. Очевидно, що для сучасної України, яка втомилася від невизначеності та стагнації, європейський цивілізаційний досвід поєднання соціальної держави з вимогами інформаційного суспільства є вкрай необхідним. Він міг би сприяти обранню сталого демократичного напрямку європейських соціокультурних пріоритетів та цінностей, які поки що залишаються відсутніми.
Література
1. Фуко М.Істория сексуальності. Плекання себе. - Харків, 2000.
2. Гегель Г.В.Ф. Основи філософії права або природне право і державознавство. - К.: Юніверс, 2000.
3. Kohi P.Technology assessment. Hеlsinki.Sitra.,1999.
4. Мей К. Інформаційне суспільство. Скептичний погляд. К.: К.І.С., 2002.
5. Esping-Anderson G. New welfare state. Washington. 2001.
6. Gould A.. Developments in Swedish Social policy. Loughborough Universit. 2003.
7. Stewem L. Hackers: Heroes of the computers revolution. New York: Delta, 1998.
Страницы: 1, 2
