- обґрунтовано необхідність виконання Києвом поряд із столичними функцій світового міста, що вимагає розвитку в ньому високих технологій, економіки знань, інформаційних технологій, диверсифікованих і діючих у глобальному масштабі промислових, фінансових і обслуговуючих структур.
Практичне значення одержаних результатів. Отримані автором результати дослідження використані при підготовці наукових звітів з проблем управління містом, регіонального управління, розробці проекту Державної програми соціально-економічного розвитку м. Києва на період до 2010 року (підпрограма “Формування та управління комунальною власністю. Конкурентна політика”)”, проекту Генерального плану розвитку м. Києва на період до 2020 року, варіанта Концепції пріоритетної стратегії розвитку м. Києва у ХХІ сторіччі” (довідка про впровадження № 11/219-1018 від 5 грудня 2002 року), пропозицій центральним та місцевим органам влади, методичних рекомендацій та навчальних програм спеціалізацій “регіональне управління” та “управління містом” (довідка про впровадження № 389 від 6 грудня 2002 року), викладанні навчальних модулів “Територіальна організація влади в Україні”, “Регіональна та міська економіка”, “управління місцевими фінансами та бюджетом” (довідка про впровадження № 390 від 6 грудня 2002 року) в Українській Академії державного управління при Президентові України, навчальних посібників і монографій, підготовці навчальних програм для керівних кадрів тощо.
Рекомендації і пропозиції, сформульовані автором на підставі проведеного аналізу стану й можливостей використання ресурсного потенціалу міста, можуть застосовуватись державними та місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування при розробці стратегічних планів економічного розвитку міст та регіонів, програм і прогнозів соціально-економічного та культурного розвитку адміністративно-територіальних одиниць України. Виявлені в процесі дослідження теоретичні підходи і запропоновані методичні розробки також можуть бути використані на державному і місцевому рівнях при розробці нормативно-правових документів, а також в спеціальних закладах освіти при розробці курсів лекцій та спецкурсів “Стратегічне планування”, “Регіональне управління”, “Регіональна економіка”, “Місцеве самоврядування”.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним дослідженням автора. Висновки, пропозиції й рекомендації, у тому числі й ті, що характеризують наукову новизну, одержані автором особисто. У процесі одержання наукових результатів не використані ідеї або розробки інших дослідників (Ю.Дехтяренка, О.Драпіковського, О.Ігнатенка, О.Лебединської, В.Макухи, М.Орлатого та інших), з якими опубліковано два навчальні посібники у співавторстві.
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї і положення дисертаційного дослідження доповідались і дістали позитивну оцінку на 23 міжнародних та вітчизняних науково-практичних конференціях, симпозіумах, методологічних семінарах, серед них основними є: науково-практична конференція “Роль столиці у процесі державотворення: історичний та сучасний аспекти” (Київ, 1996); мiжнародний семінар “Перспективи муніципальної реформи в Україні” (Київ, 1997); мiжнародний семiнар "Потенцiал регiональної i мунiципальної влади з вирiшення економiчних проблем в умовах трансформацiї" (Москва, 1997), науково-практична конференцiя “Актуальні проблеми реформування державного управління” (Київ, 1997), науковий семінар “Статус м.Києва - столиці України” (Київ, 1997), міжнародний семінар “Управління містом: інституційно-організаційний аспект реформування” (Київ, 1998), міжнародний науково-практичний семінар: “Менеджмент в місцевому самоврядуванні: напрямки вдосконалення системи управління міським господарством” (Львів, 1999), науково-практична конференція за міжнародною участю “Проблеми наукового забезпечення адміністративної реформи в Україні” (Київ, 1999), науково-практична конференція “Розвиток партнерських зв’язків між місцевою владою, неурядовими організаціями, населенням як засіб розв’язання місцевих і регіональних проблем” (Київ, 2000), науково-практична конференція “Київ у ХХІ столітті: стратегія розвитку”(Київ, 2001), науково-практична конференція за міжнародною участю “Суспільні реформи і становлення громадянського суспільства в Україні” (Київ, 2001), міжнародний науково-практичний семінар “Основи міського управління” (Будапешт, 2001), міжнародний науково-практичний семінар “Міське відновлення і економічний розвиток” (Одеса, 2001), міжнародна науково-практична конференція “Реформування державного управління в контексті Євроінтеграції України” (Київ, 2002), науково-практична конференція “Сталий розвиток міст” (Харків, 2002).
Результати дослідження обговорювались на методологічних семінарах Української Академії державного управління при Президентові України й на засіданнях кафедри управління містом.
Публікації. Основні положення дисертації відображені в десяти друкованих роботах обсягом 5,2 друкованих аркуша, з них 2 навчальних посібники в співавторстві, 4 – у фахових виданнях, 4 – у матеріалах конференцій.
Структура й обсяг дисертації. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 216 сторінок (основна частина - 179 сторінок), в тому числі 12 таблиць, 3 рисунки, список використаних літературних джерел (242 найменування), розміщений на 21 сторінці, додатків (13 таблиць і 6 рисунків) на 16 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ роботи
У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, оцінюється ступінь розробленості проблеми застосування методології стратегічного планування на практиці в сучасних умовах, у тому числі розробки стратегій економічного розвитку великих міст, висвітлюється наукова новизна й практичне значення отриманих результатів, наводяться дані про їх впровадження й апробацію.
У першому розділі – “Теоретико-методологічні основи розробки стратегічних планів економічного розвитку великих міст” - досліджується поняття та сутність стратегічного планування економічного розвитку територій, аналізується сучасний стан досліджень у сфері розробки стратегічних планів економічного розвитку та їх впровадження в практику, уточнено поняття “стратегічне планування” щодо планування розвитку міста, визначається місце і роль великих міст у структурній перебудові соціально-економічного комплексу країни, визначаються особливості стратегічного планування економічного розвитку великого міста.
Поглиблення процесів глобалізації та ринкової трансформації економіки, загострення соціальних та екологічних проблем вимагає від органів влади швидко реагувати на зміни, що відбуваються, здійснювати пошук адекватних інструментів, механізмів та методів забезпечення сталого розвитку регіонів та міст. Особливо це стосується великих міст, які є центрами регіонального розвитку і суттєво впливають на подальший розвиток країни в цілому. Одним з найефективніших інструментів реагування на зміни та регулювання економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць є стратегічне планування.
Аналіз літературних джерел та дослідження автора показали, що теорія стратегічного планування і управління розвитком міста в Україні перебуває на стадії формування. Базові поняття, моделі, схеми та етапи планування, що використовуються в сучасній практиці, запозичені з теорії планування розвитку організацій, основи якої було закладено ще у 60-х роках минулого століття. Найбільш потужними зарубіжними школами дослідження стратегічного планування є американська та канадська. В Україні дослідження проводяться в напрямку побудови теоретичних моделей організаційної структури міст як складних систем та їх оптимізації через пошук шляхів досягнення стратегічних цілей розвитку.
Виділено перспективні напрями проведення подальших досліджень. Це, насамперед, виявлення особливостей використання стратегічного планування економічного розвитку територіальних громад та регіонів в умовах частих змін макроекономічної ситуації в країні. Крім того, є необхідність розробки теорії організації управління розвитком міста, оскільки запровадження стратегічного планування потребує значних змін як у структурі управління, так і у змісті управлінської діяльності та мислення. Стимулом для подальших наукових досліджень стануть результати реалізації перших стратегічних планів розвитку міст.
Обґрунтовано, що стратегічне планування є закономірним етапом еволюції системи планування, а в умовах багатоукладної економіки - основним інструментом державного регулювання соціально-економічного розвитку міських поселень та раціонального використання ресурсів як на загальнодержавному рівні, так і на рівні територіальних громад. Воно являє собою сукупність науково обґрунтованих напрямів, методів та прийомів, які становлять методологію управління адміністративно-територіальними одиницями в умовах підвищеної нестабільності та невизначеності зовнішнього середовища та містить значний потенціал щодо підвищення ефективності прийняття управлінських рішень з боку державних органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування. Крім того, доведено, що стратегічне планування – це адаптивний процес, за допомогою якого здійснюються регулярна розробка та корекція системи досить формалізованих планів, перегляд змісту заходів щодо їх виконання на основі безперервного контролю та оцінки змін, що відбуваються зовні та всередині системи.
Стратегічне планування дає змогу органам місцевого самоврядування поєднувати аналіз поточних подій, прогнози соціально-економічного розвитку і сценарії можливого майбутнього з виробленням стратегії, а також формувати загальне бачення перспектив, розробляти плани розвитку, прийнятні для територіальної громади та суспільства в цілому, тобто стимулює їх до стратегічного мислення та дій. Найбільш помітною перевагою запровадження стратегічного планування є досягнення певного консенсусу, узгодженості інтересів та дій всіх сторін, зацікавлених у реалізації плану (органів влади, громадськості та підприємницьких структур). Дослідженням визначено, що міста взагалі, і особливо великі, в кінці ХХ століття стали зосередженням основного творчого і економічного потенціалу розвинутих країн і “генераторами” їх швидкого зростання. Для них характерна активізація науково-технічного прогресу, збільшення частки науковців тощо. Як правило, великі міста мають складну галузеву структуру економіки, більш високий технічний рівень промисловості, ніж у середньому по країні, що стимулює підвищення продуктивності праці та інтенсифікацію виробництва, створює умови для гармонійного розвитку особи. Вони є провідними науковими центрами та несуть, як правило, досить важливе адміністративне навантаження.
Тому в дисертації вказано на те, що при стратегічному плануванні економічного розвитку великих міст необхідно враховувати, що вони формуються як міста-підприємці, які являють собою територіальні утворення, що об’єднують місцеві соціальні, політичні і економічні ресурси в єдиний взаємопов’язаний організаційний комплекс з метою розробки чіткої стратегії перспективного розвитку. Формування міст-підприємців в Україні є важливою проблемою регіональної політики держави і зумовлюється, передусім, впливом структурних зрушень в економіці та переміщенням центрів економічної ініціативи на рівень місцевого самоврядування.
У процесі дослідження встановлено, що до особливостей стратегічного планування економічного розвитку великого міста належать:
- підхід до нього як до відносно автономної територіально-економічної системи і частини господарського комплексу країни, тісно взаємопов’язаної з територією, що його оточує;
