Судова система Італії
Курсова робота на тему:
“Судова система Італії”
ПЛАН
ВСТУП
Розділ 1.Конституційні основи правосуддя
Розділ 2.Конституційний суд
Розділ 3.Система судів загальної юрисдикції
А)мирові судді
Б)трибунали
В)апеляційні судді
Г)суди присяжних
Д)верховний касаційний суд
Розділ 4.Магістратура
Розділ 5. ЕЦС(електронне цивільне судочинство) як принцип судочинства
Висновки
Список використаних джерел
ВСТУП
Актуальність дослідження. Дана тема є досить актуальною з точки зору міжнародного становища Італії. Італія входить в десятку країн з найкращим рівнем життя суспільства. Немалу роль у цьому аспекті відіграє державне урегулювання, зокрема система розподілу влади та чікто виражена відокремленність судової системи від іншої частини органів державного управління. У загальному уявленні судова система Італії ієрархічно-багаторівнева і організована за функціональним принципом проходження судових справ у стадіях правового аналізу спірних правовідносин — перша, апеляційна та касаційна інстанції.
Об’єктом дослідження є судова система Італії.
Предметом дослідження є регулювання судовою системою правовідносин у середині держави, а також у зносинах на міжнародній арені.
Метою дослідження є комплексний аналіз побудови та функціонування судової системи Італії.
Огляд літератури. У даній роботі використані матеріали таких дослідників та науковців: Васильєва Т.А., Страшун Б.А., Маклакова В.В. Козочкина, І.Д. та ін.
Логіка дослідження зумовила структуру курсової роботи: вступ, 5 розділів, висновки, список використаних джерел. Загальний обсяг 25 сторінок.
Розділ 1. Конституційні основи правосуддя
Конституція Італії, яку ухвалено в 1947 р., встановлює конституційні основи організації і діяльності судових установ. Італійська Конституція урочисто проголосила, що правосуддя здійснюється від імені народу, суддя підкоряється лише закону, а форми й умови безпосередньої участі народу у здійсненні правосуддя регулюються ст. 101 Закону. Суддівські функції можуть бути доручені лише звичайним (ординарним) суддям і не можуть бути затверджені посади надзвичайних або спеціальних суддів. У системі судів звичайної юрисдикції, або при них, можуть створюватися спеціалізовані відділення (палати, сенати) за галузями правовідносин (ст. 102)[1,c.122].
Юрисдикція військових трибуналів у військовий час встановлюється законом, а у мирний час стосується лише військових злочинів, що можуть скоїти особи, які за статусом чи за обов'язками належать до Збройних Сил країни.
Магістратура оголошується автономною й незалежною від будь-якої іншої влади. На чолі магістратури стоїть Вища Рада магістратури і Конституція вказує на порядок утворення і повноваження цього органу (статті 104, 105, 106 і 107). Судова влада має у своєму підпорядкуванні судову поліцію (ст. 109).
На відміну від тексту положень Конституції Франції, італійці саме у цьому розділі, що здається не зовсім логічним, конституювали Державну Раду Італії та інші органи адміністративної юстиції, обов'язок яких полягає у здійсненні юрисдикції щодо охорони законних інтересів, а в деяких випадках, й обумовлених вище суб'єктивних прав їх носіїв, від дій органів державної влади. Проте Державна Рада хоча й здійснює адміністративну юстицію, але її головне функціональне положення пов'язане з управлінською діяльністю[1,241].
На першому рівні адміністративної юстиції утворено адміністративні трибунали у кожній з 20 областей Італії. Вони є органами адміністративної юстиції першої інстанції, що розглядають скарги стосовно постанов і дій різних органів виконавчої влади. На другому й останньому рівні діє Державна Рада, яка є правомочною щодо законності актів Уряду та міністерств і діє у цій сфері як суд першої інстанції, а також розглядає скарги на рішення обласних адміністративних трибуналів як суд касаційної інстанції.
У цьому ряду знаходиться й Рахункова палата, якій доручено здійснювати судову юрисдикцію у питаннях публічної звітності щодо використання бюджетних коштів або з інших питань, вказаних у законі.
Головними положеннями серед норм, які стосуються судочинства, необхідно вважати право громадян на оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, в тому числі й у сфері адміністративної юстиції (ст. 111). Судовий захист прав і законних інтересів громадян у судових установах загальної юрисдикції та адміністративної юстиції дозволяється щодо будь-якого акта державної адміністрації. Крім того, такий захист не може бути заборонений або обмежений особливим засобом оскарження чи окремими видами актів (ст. 113)[4,c.96].
Правосуддя в галузі цивільної та кримінальної юрисдикції (звичайна юрисдикція) здійснюється мировими суддями, преторами, трибуналами, апеляційними судами, Верховним касаційним судом. Юрисдикція органів адміністративної юстиції, спеціалізованих відділень при судах звичайної юрисдикції регулюється окремими законами. Суддівський корпус складається з аудиторів, суддівських помічників, магістратів трибуналів, апеляційних і касаційних магістратів, а також магістратів прокуратури[9,c.437].
Розділ 2. Конституційний суд
Конституційний суд був уперше в історії країни заснований Основним законом 1947 р. Закон про Конституційний суд був прийнятий тільки через вісім років після прийняття Конституції 22 березня 1953 р.
Суд включає 15 суддів, що обираються на дев'ять років, і діє як єдина колегія. Судді призначаються парламентом на спільному засіданні палат, Президентом республіки і Вищою магістратурою, загальною та адміністративною.
Судді обираються з числа членів вищих загальних і адміністративних судових органів, штатних професорів права університетів і адвокатів за умови, якщо вони мають стаж роботи не менший за 20 років. Вони не можуть призначатися повторно. Голова Суду обирається з числа його членів на трирічний термін. За традицією головою стає один із членів, чий термін повноважень минає за наступні три роки; у такий спосіб голова може тільки один раз обіймати ту посаду[2,c.85].
Первісний термін повноважень суддів був 12 років, а з 1967 р. він скорочений до дев'яти. Мандат судді несумісний із зайняттям іще будь-якої посади. Судді мають імунітет, на зразок парламентського. Щодо суддів не існує вікових обмежень. Суд - автономний орган в адміністративному й фінансовому відношенні, має своє відособлене приміщення. Рішення схвалює кворум з 11 суддів і присутності принаймні одного судді від кожних трьох призначуваних категорій. Рішення приймаються більшістю голосів, у разі їхньої рівності голос голови дає перевагу[3,c.134].
Найважливіше повноваження Суду - контроль за конституційністю законів і актів, що мають силу закону. Такий контроль може бути попереднім і наступним.
Крім того, Конституційний суд розглядає суперечки про компетенцію (ст. 134), що можуть виникнути між парламентом і урядом, главою держави і парламентом, органами судової влади та урядом, а також між державою й областями, або між областями. Суд має повноваження розглядати обвинувачення щодо Президента Республіки. Якщо суд оголошує закон чи акт, що має силу закону, неконституційним, то він втрачає чинність із дня оприлюднення рішення. Повноваження Суду як органу, що розглядає обвинувачення щодо Президента Республіки, цілком реальні. У цьому разі склад Суду поповнюється 16 особами, що обираються зі списку, який складений парламентом і включає громадян, які мають необхідну кваліфікацію, щоб бути обраними до Сенату. Ці особи не можуть бути парламентаріями.
При проведенні голосування Суд має повноваження народного вето. Він вивчає вимогу про скасування закону чи акта, що має силу закону, з погляду їхньої конституційності. Суд розглядає питання, які з вимог допустимі, а які суперечать колу законів, щодо яких народне вето не може провадитися[5,c.216].
Розділ 3. Система судів загальної юрисдикції
А) мирові судді
Першою ланкою в усій судовій ієрархії звичайної юрисдикції є мирові суди, які створюються у кожній комуні (найнижча ланка у системі адміністративно-територіального устрою Італії). Це єдиний випадок, коли межі судового округу збігаються з межами адміністративно-територіальної одиниці в Італії. В комунах, що мають поділ на селища, фракції або квартали, можуть бути створені місцеві суди, яким делегується компетенція ще менша, ніж у мирових судів. Така акція здійснюється декретом глави держави за пропозицією міністра юстиції. Кількість мирових суддів у комунах встановлюється залежно від потреб. Вони можуть мати заступників.
Мирові судді (близько 10 тис.) мають обмежену компетенцію — вони розглядають лише цивільні справи з невеликою сумою претензій, яка визначається нормативними актами. Судочинство здійснюється лише одноособово і у спрощеному порядку відповідно до статей 113 і 114 ЦПК Італії на основі права і справедливості. Головне завдання цих суддів — примирення сторін.
Якщо примирення досягнути не вдалося, то мировий суддя здійснює судову юрисдикцію у спірних цивільних правовідносинах. У такому випадку його компетенція і обов'язки, а також форма актів і судових рішень, які він повинен схвалити, визначається процесуальним законом.
Ці суди не професійні й призначаються Вищою Радою магістратури на три роки, але можуть бути перепризначені. Вища Рада магістратури може делегувати право призначення мирових суддів головам апеляційних судів.
Мирові судді виконують свої обов'язки на громадських засадах без одержання за свою діяльність платні. Посади цих суддів та їх заступників можуть займати італійські громадяни від 25 років, які мають постійне місце проживання на території цієї ж комуни. Вони повинні користуватися авторитетом і довірою у населення і мати відповідні якості, що забезпечує їм повагу і незалежне виконання функцій почесного магістра[7,c.184].
Мирові судді та їхні заступники втрачають посади у випадках: а) втрати громадянства Італії; б) переїзду на постійне проживання до іншої комуни; в) несуміщення їх діяльності з посадою мирового судді чи заступника судді.
Посада мирового судді не суміщається з: 1) належністю до професійної магістратури чи взагалі до служби в професійній судовій системі; 2) виконанням обов'язків посадової особи в органах виконавчої влади або агентів державної безпеки чи поліції. Крім того, мирові судді можуть бути відкликані за негідні вчинки або за професійну нездатність, а також звільнені з посади за заявою у зв'язку з добровільною відставкою чи за станом здоров'я.
Втрата посади суддею відбувається лише за рішенням Вищої Ради магістратури, крім випадків, коли право на його призначення було делеговане Президенту Апеляційного суду.
Нагляд за функціональною діяльністю мирових суддів здійснюється магістратами претурії, в округах яких перебувають дільниці мирових суддів[7,c.187].
Б) трибунали
Трибунали— це наступна і найвища ланка в ієрархії судів першої інстанції. Вони діють у відповідних адміністративних центрах трибунального округу, яких нараховується в Італії десь до 160. У трибуналах розглядаються в першій інстанції всі кримінальні, трудові, соціальні та цивільні справи, що не належать до компетенції претурій. Усі справи розглядаються тільки колегіями складом з трьох професійних суддів. Трибуналам підвідомчі апеляційні скарги на всі рішення суддів-преторів, що розглядаються колегіями у такому самому складі[8,c.46].
Виходячи з наведеного у трибуналах утворюються відповідно до положень ст. 46 Уложення і в порядку, який передбачено ст. 7 Уложення, певні відділи за галузевою та інституційною ознаками. В обов'язковому порядку утворюються кримінальне та цивільне відділення, може бути утворене відділення, до компетенції якого належатимуть індивідуальні трудові та соціальні конфлікти, а також можуть бути утворені при необхідності окремо апеляційні відділення. Акти щодо утворення відділень, розподілу магістратів суду до конкретного відділення, замінах чи заміщеннях в них магістратів, приймаються у формі Декрету Глави Держави, якщо інше не передбачене законами. Такий акт обов'язково контрасигнується міністром юстиції і потребує обов'язкового попереднього рішення Вищої Ради магістратури. Цей порядок стосується також призначення наглядового судді. Відповідно до діючого законодавства Глава Держави може делегувати ці повноваження міністрові юстиції.
