Кваліфікаційна атестація та кваліфікаційні класи суддів.
ККС проводить кваліфікаційну атестацію суддів відповідних судів і присвоює їм кваліфікаційні класи (не вище другого). Сутність кваліфікаційної атестації полягає в оцінці професійного рівня судді, кандидата на посаду судді, визначення ступеня їх придатності та підготовленості до суддівської роботи, характеристиці їх фахових знань та ділових якостей. Здійснюється кваліфікаційна атестація шляхом присвоєння судді відповідного кваліфікаційного класу або винесення рекомендації для зайняття посади судді вперше або безстроково, в тому числі в суді вищого рівня.
Кваліфікаційна атестація судді проводиться протягом усього періоду його професійної діяльності.
Залежно від рівня професійних знань, посади, стажу та досвіду роботи встановлюється шість кваліфікаційних класів судді: вищий, перший, другий, третій, четвертий і п’ятий класи.
Кваліфікаційні класи присвоюються:
- суддям Верховного Суду України – вищий і перший кваліфікаційні класи;
- суддям вищих спеціалізованих судів – вищий, перший, другий кваліфікаційні класи;
- суддям апеляційних судів – перший, другий і третій кваліфікаційні класи;
- суддям місцевих судів – другий, третій, четвертий і п’ятий кваліфікаційні класи.
Особи призначені на посаду судді вперше проходять кваліфікаційну атестацію не пізніше шести місяців з дня призначення. Особам призначеним на посаду судді вперше, як правило присвоюється п’ятий кваліфікаційний клас. За суддею, який вийшов у відставку чи на пенсію зберігається присвоєний їм кваліфікаційний клас.
Для перебування судді у відповідному кваліфікаційному класі встановлені певні строки, які дають право на присвоєння наступного кваліфікаційного класу: У п’ятому і четвертому класах – три роки, у третьому і другому класах – п’ять років. Строк перебування судді у першому кваліфікаційному класі не обмежується.
Присвоєння судді відповідного кваліфікаційного класу відбувається послідовно з урахуванням мінімального строку перебування у відповідному класі, тобто кваліфікаційні класи присвоюються у порядку зростання почергово і з дотриманням відповідних строків перебування у попередньому кваліфікаційному класі. Однак залежно від професійного рівня судді, його моральних та ділових якостей, допускається дострокове присвоєння чергового кваліфікаційного класу, але не раніше як через два роки з дня останньої атестації або допускається підвищення кваліфікаційного класу без додержання їх послідовності, але не більш як на два кваліфікаційні класи.
Оскарження рішень з приводу питань атестації судді кваліфікаційної комісії суддів можна до Вищої кваліфікаційної комісії суддів у 15- денний термін з дня одержання копії рішення. Але у випадку порушення ВККС встановленого законом порядку розгляду питання про кваліфікаційну атестацію, її рішення може бути оскаржене до суду.
Кваліфікаційна атестація проводиться чергово або позачергово, у формі кваліфікаційного іспиту, кваліфікаційної співбесіди або повторного (додаткового) іспиту (ст. 90-93 Закону “ Про судоустрій”).
Дисциплінарна відповідальність суддів.
Дисциплінарна відповідальність є однією з видів юридичної відповідальності і в теорії права розглядається як накладення дисциплінарного стягнення адміністрацією підприємств, установ та організацій дисциплінарних стягнень за порушення норм НПА, правил внутрішнього розпорядку у відповідності до норм трудового законодавства та дисциплінарних статутів і положень.
Особливістю дисциплінарної відповідальності суддів є те, що вона накладається або ініціюється специфічними суб’єктами, пов’язана з особливими підставами дисциплінарної відповідальності та специфікою дисциплінарних стягнень.
Підстави дисциплінарної відповідальності суддів:
- за порушення законодавства при розгляді судових справ. Скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у винесенні цього рішення якщо при цьому не було допущено навмисного порушення закону чи несумісності, що потягло за собою істотні наслідки.
- Вимог до судді щодо неможливості належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичний діяльності, мати представницький мандат, займати будь-яку іншу оплачувану посаду, виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої;
- Обов’язків забезпечувати повний, всебічний і об’єктивний розгляд судових справ з дотримання установлених законом термінів;
- Обов’язків дотримуватися службової дисципліни і розпорядку роботи суду; обов’язків не розголошувати дані, що становлять державну, військову, службову, комерційну і банківську таємницю, а також таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони довідалися при розгляді справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийняте рішення про закрите судове засідання;
- Обов’язків не допускати вчинків і будь-яких дій, що ганьблять звання судді і можуть викликати сумніви в його об’єктивності, неупередженості і незалежності.
Дисциплінарне провадження – це процедура розгляду відповідним органом офіційного звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов’язків чи присяги судді.
Право ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність судді належить: народним депутатам України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Голої Верховного Суду України (голові вищого спеціалізованого суду – щодо суддів спеціалізованих судів, за винятком ініціювання звільнення судді), Міністру юстиції України, голові відповідної ради суддів, членам Ради суддів України.
Однак на підставі рішення Конституційного Суду України від 21. 05. 2002р. положення п.1, 2 ст. 38 Закону “ Про Вищу раду юстиції” про те, що підставами для відкриття дисциплінарного провадження щодо суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів є подання народних депутатів України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини визнані неконституційними. Таким чином, порушити питання про дисциплінарну відповідальність суддів Верховного Суду та суддів вищих спеціалізованих можуть члени Вищої ради юстиції за результатами перевірки повідомлень. Виходячи із принципу рівності перед законом та принципу єдності правового статусу суддів таке положення мало б стосуватися суддів судів будь-якого рівня.
Органи, що здійснюють дисциплінарне провадження:
1) кваліфікаційні комісії суддів – щодо суддів місцевих судів;
2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України – щодо суддів апеляційних судів;
3) Вища Рада юстиції – щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України.
Перевірка даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності здійснюється головою або за його дорученням членом відповідної кваліфікаційної комісії суддів протягом місяця з дня надходження відомостей про дисциплінарний проступок судді.
За результатами перевірки складається відповідна довідка, в якій має бути інформація про те, хто з членів комісії здійснював перевірку, викладені обставини дисциплінарного проступку, якщо він мав місце, висновки і пропозиції перевіряю чого.
Довідка підписується перевіряючим і суддею, щодо якого проводилась перевірка. В разі відмови останнього підписати таку довідку, складається акт, який підписується перевіряючим та головою відповідного суду.
Після закінчення перевірки матеріали передаються голові відповідної комісії, який визначає час і місце проведення засідання і не пізніше як за десять днів до засідання повідомляє про це суддю, щодо якого проводилася перевірка, та суб’єкта ініціювання дисциплінарного провадження. Рішення про відкриття дисциплінарного провадження приймається кваліфікаційною комісією суддів, а не її головою одночасно з розглядом справи по суті та прийняттям у ній рішення.
Рішення у дисциплінарній справі викладається в письмовій формі і повинно бути мотивованим та обґрунтованим. До рішення може додаватися члена комісії окрема думка, яка викладається у письмовій формі і приєднується до матеріалів справи.
Про вирішенні питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності до нього може застосовуються такі дисципліні стягнення: догана, пониження кваліфікаційного класу. За наслідками дисциплінарного провадження ККС може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції щодо можливості внесення подання про звільнення судді з посади. При накладенні на суддю дисциплінарного стягнення враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини що впливають на обрання міри дисциплінарної відповідальності.
За кожний дисциплінарний проступок накладається лише одне дисциплінарне стягнення, яке застосовується не пізніше шести місяців після виявлення дисциплінарного проступку, не враховуючи часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці, але не пізніше року з дня вчинення проступку.
Суддя місцевого суду може оскаржити рішення кваліфікаційної комісії суддів про притягнення його до дисциплінарної відповідальності до Вищої ради юстиції не пізніше одного місяця з наступного дня після вручення йому копії рішення. Скарга подається через кваліфікаційну комісію, яка постановила рішення.
Кваліфікаційна комісія суддів не пізніше як у триденний строк надсилає її разом з матеріалами дисциплінарної справи до Вищої ради юстиції. Рішення ВККС оскаржується суддею апеляційного суду, щодо якого воно прийняте до Вищої ради юстиції у тому ж порядку.
Розгляд скарг Вищою радою юстиції здійснюється відповідно до закону про Вищу раду юстиції.
Висновки
Судову владу можна визначити як самостійну на незалежну гілку державної влади, яка створена для вирішення на основі закону соціальних конфліктів між державою та громадянами, самими громадянами, юридичними особами; контролю за конституційністю законів; захисту прав громадян в їх відношеннях з органами виконавчої влади та посадовими особами, контролем за додержанням прав громадян при розслідуванні злочинів та проведенні оперативно – розшукової діяльності, встановленням найбільш значущих юридичних фактів.
Судова влада в Україні реалізується шляхом правосуддя в формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним судом та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.
В контексті питань, розглянутих в лекції, важливим є проведення диференціації між такими близькими по значенню, але не синонімічними поняттями, як „судова влада”, „правосуддя” і „судочинство”.
Правосуддя – це державна діяльність, яку проводить суд шляхом розгляду й вирішення у судових засіданнях у особливій, установленій законом процесуальній формі, цивільних, кримінальних, господарських і адміністративних справ.
На відміну від правосуддя, судова влада – це права судових органів, якими вони наділені по закону, можливість здійснювати широкі юрисдикційні повноваження; це правовий статус судів, їх місце як особливих органів державної влади. І, крім того, термін „судова влада” включає в себе також само здійснення владних судійських повноважень.
Таким чином, здійснення судової влади значно ширше правосуддя, так як судова влада проявляється в багатьох інших діях суду. Так, усі суди та судові структури зобов’язані узагальнювати судову практику, аналізувати судову статистику. Голови усіх судів вносять в державні органи, установи, організації, посадовим особам подання про усунення порушень закону, причин та умов, що сприяли скоєною злочину. Ці акти зобов’язують тих, кому вони спрямовані, здійснювати відповідні заходи по усуненню зазначених порушень.
Усі зазначені повноваження судів є проявами судової влади, але виходять за рамки правосуддя.
З цього можна зробити висновок про те, що правосуддя – це лише один із засобів здійснення судової влади. Правосуддя треба розглядати в традиційному розумінні цього терміну – як діяльність судів загальної юрисдикції по розгляду і вирішенню цивільних, господарських, кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення.
Що стосується терміну „судочинство”, то під ним розуміється діяльність судів по розгляду та вирішенню справ, віднесених до їх відома, а також дії інших суб’єктів, які реалізують свої права та обов’язки, вступають у процесуальні відносини з судом (по кримінальним справам – також з органами дізнання, досудового слідства і прокурором). Так, наприклад, кожний громадянин може звернутися до суду з позовом про відшкодування йому матеріальної шкоди та ін.. Всі ці дії є складовою частиною судочинства, але не правосуддя, яке вповноважений здійснювати тільки суд.
Тому судочинство – поняття більш широке, ніж правосуддя.
Термін „судочинство” в законодавчих актах, науковій, учбовій літературі застосовується разом з терміном „процес”.
Література
1. Конституція України.
2. Закон України “Про судоустрій в Україні” від 7.02.2002р.
3. Закон України “Про правові засади цивільного захисту” від 24.06.2004р.
4. Грошевой Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади України.-К.- 1997.
5. Єршов В.В. Статус суду в правовій державі.- К.- 1992.
6. Організація судових та правоохоронних органів.- Навч. посібник.- І.Є.Марочкін, В.В. Афанасьєв., В.С.Бабкова.-Х.-Право.- 2000.
7. Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи.- Київ.- Юрінком Інтер.- 2004.
8. Ковальский В.С. Суд, правоохоронні, правозахисні органи України.- К. 2002.
