- ефективну організацію контролю та нагляду за здійсненням законів і режиму законності.
До основних напрямків формування правової держави в Україні слід віднести:
- необхідність зв'язати правом (загально соціальним, що характеризується правами людини, народу, людства) діяльність держави та її органів;
- формування правового механізму, з допомогою якого можна подолати відчуження людини й громадянина від засобів виробництва, власності, від безпосередньої та представницької форм демократії;
- чітку роботу законодавчої влади на основі Конституції України та конституційних законів;
- створення системи незалежних судів загальної та спеціальної юрисдикції;
- формування в людей (народу України) нового правового мислення, високого рівня правової культури, знань про життєво необхідні закони і вміння використовувати ці закони в повсякденному житті. Отже, правова держава - це така держава, в якій досягнуто пріоритет прав людини, де держава зв'язана саме цим правом і підкоряється йому, де законодавча, виконавча і судова гілки влади закріплюють, гарантують і забезпечують права людини, народу і людства в повсякденній своїй діяльності. Соціальна держава - це держава, в якій;
- громадянам забезпечується гідне людини життя в царині їх матеріальних статків і соціального захисту в цілому;
- громадянам гарантується особиста свобода;
- в суспільстві культивується і забезпечується цивілізованими засобами соціальна злагода, мирне вирішення протиріч, які виникають чи можуть виникнути.
Кінцевою метою соціальної держави є:
- досягнення соціальної демократії, що полягає в реалізації влади народу і забезпеченні людині та громадянинові всіх прав, свобод і законних інтересів та виконання всіма суб'єктами права своїх обов'язків;
- ліквідація всіх форм гноблення, дискримінації, расизму, експлуатації людини людиною;
- гарантування всім людям рівних умов вільного розвитку і розвитку кожної окремої особистості;
- досягнення цих та інших цілей у мирний спосіб, політичними методами;
- модернізація виробництва і поступовий перехід до ринкових відносин. [12; с. 270]
Соціальна держава: зобов'язує індивіда брати участь у вирішенні загальних завдань; є регулятором суспільного життя; здійснює контроль над діяльністю приватного власника та приватного капіталу; досягає дедалі більших успіхів у сфері соціального забезпечення свого народу; стверджує та розширює діяльність вільних профспілок і промислової демократії, здійснює чимало інших демократичних перетворень.
Ідеї анархізму та етатизму. Анархізм виникає одночасно з марксизмом. Його сутність зводиться до заперечення державності. Сучасний анархізм поділяють на анархо-комунізм (повне заперечення всякої політичної влади) і анархо-синдикалізм (наявність політичної влади в руках профспілок). Основними провідниками анархістських ідей були М. Штірнер, П.-Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін.
Теорії етатизму. Протилежністю анархізму є теорії етатизму, тобто одержавлення всіх сфер суспільного життя. Етатизація суспільства веде до диктатури. Г. Моска різновидами диктатури вважав соціалізм і фашизм.
Фашизм охоплює конгломерат найреакційніших політичних ідей, націлених на виправдання й заохочення низьких спонукань, спираючись на які можна обґрунтувати будь-яку антилюдську дію. Однією з ідеологічних підвалин фашизму стало вчення Ф. Ніцше (1844-1900). Він умотивовував ненаситне прагнення до влади, поділяв волю на аристократичну й рабську, обґрунтовував расизм, тоталітаризм, вождизм, культ грубої сили, вихваляв ідеал справжнього арійця. Ідею фашизму було втілено в Німеччині Адольфом Гітлером. [14; с. 163]
Основними ідеями німецького фашизму були такі:
1. Проповідування і втілення в життя расизму, тобто поділ людей за біологічними і соціальними ознаками на раси. При цьому одна раса оголошується вищою, істинними представниками роду людського, а інша - напівзвірами, що мають забезпечувати процвітання панівної раси. Фашистські лідери всіляко пропагували расизм: "Живуть інші народи в достатку чи дохнуть з голоду, цікавить мене лише в тій мірі, в якій ми відчуваємо потребу в рабах для підтримки нашої культури", - цинічно заявляв Гіммлер.
2. Загарбання й перетворення на рабів народів інших країн для поширення арійської раси та забезпечення життєвого простору.
3. Проповідь і вихваляння тоталітарної держави, де всі аспекти життя суспільства чітко регламентовані. Держава оголошується "живим організмом народу", вимагається беззаперечне підкорення індивіда державі. Всяка ініціатива окремого індивіда придушується, практично ліквідуються всі права і свободи.
4. Проповідування свободи свавілля фашистської партії та держави, її чиновників, не зв'язаних ніякими законами, суд вершиться не на основі законів, а згідно з ідеологічними настановами.
5. Обґрунтовування і постійно ідеалізація ідеї вождизму. На чолі держави і нації стоїть фюрер, наділений абсолютною владою. Право - це те, чого прагне народ, а волю народу відображає фюрер, який має вищий авторитет, і його діяльність не підлягає критиці. Все, що він каже і робить, є правильним, позаяк силу він черпає безпосередньо з містичної душі нації. Витримується чітка ієрархічна побудова влади. Партійний і державний чиновник визнається безпосереднім і незаперечним авторитетом, вождем на певній території.
6. Проповідування у відносинах між людьми та між державами культу сили. Насильство оголошується важливим чинником розвитку суспільства, а гуманізм розглядається як виправдання слабовілля і боягузтва.
7. Вихваляння ідеї Ніцше про надлюдину, "біляву бестію", що буцімто є ідеалом справжнього арійця.
8. Проголошення "націонал-соціалізму", сутність якого зводиться до заперечення конкретного індивіда і злиття його з суспільством у вигляді фашистської держави. [18; с. 123]
О. Шпенглер підкреслював, що соціалізм - це дисципліна і твердий державний порядок, ієрархія влади. Він ототожнював державу й суспільство. [18; с. 131]
Отже, фашизм - антилюдська, антигуманна ідеологія, що обґрунтовувала самоуправство, беззаконня, насильство, використовуючи найнижчі людські інстинкти. Це - реакція на гострі кризові явища в суспільстві. Необхідно давати рішучу відсіч поширенню неофашистських ідей в суспільстві.
Підбиваючи підсумки, слід зробити висновок про те, що держава як багатогранне явище: у громадянському суспільстві виконує відповідні функції, має відповідні форму і механізм;
У взаєминах з особою та об'єднаннями людей використовує правові, організаційні й виховні форми здійснення своїх повноважень; верховенство і пріоритет права й закону характеризує її як демократичну, правову, соціальну, що служить людині та громадянському суспільству. [8; с. 56]
Розділ 3. Сутність та соціальні призначення сучасної держави
Сутність держави — це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загально соціальних і вузько класових (групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, разом із вирішенням суто класових завдань, виконує й загально соціальні завдання («спільні справи»), без яких не може функціонувати жодне суспільство. Це — засоби транспорту і зв'язку, будівництво шляхів, іригаційних споруд, боротьба з епідеміями, злочинністю, заходи щодо забезпечення миру та інші. [17; ст. 113]
Два аспекти сутності держави визначилися з моменту її виникнення:
• класовий аспект — захист інтересів економічно пануючого класу, здійснення організованого примусу;
• загально соціальний аспект — захист інтересів усього суспільства, забезпечення громадського блага, підтримання порядку, виконання інших загально соціальних справ. Загально соціальний аспект сутності держави особливо яскраво проявляється в її зіставленні з громадянським суспільством. [8; ст. 22]
Співвідношення вузько класових (групових) інтересів пануючої верхівки (еліти) і інтересів усього суспільства за різних історичних часів не однаково. Як правило, посилення однієї з них призводить до послаблення іншої. До середини XIX ст. у більшості країн перевага була на боці організованого примусу, захисту інтересів економічно пануючого класу [2; ст. 44]. Поступово у ряді цивілізованих держав Заходу в зв'язку із розвитком громадянського суспільства усе більшого значення набувають загально соціальний аспект державної діяльності, завдання забезпечення суспільного блага. У наші дні цей аспект відіграє істотну роль у неокапіта-лістичних і несоціалістичних державах, у тому числі в Україні.
Перевага загально соціального аспекту сутності держави відбулася завдяки зниженню частки його класового змісту як певного результату розвитку громадянського суспільства, твердження прав і свобод особи. У сучасних цивілізованих державах не стало чітко виражених класів, соціальні суперечності втратили антагоністичний характер, зріс загальний життєвий рівень населення. [9; ст. 44]
Зміст діяльності держави набув нових якостей:
— держава стала на шлях подолання суспільних суперечностей не шляхом насильства і придушення, а за допомогою досягнення громадського компромісу, толерантності, створення умов для розвитку громадянського суспільства;
— держава у своїй діяльності широко використовує такі загальнодемократичні ідеї та інститути, як поділ влади, плюралізм думок, висока роль суду, гласність та ін.;
— держава застосовує засоби захисту людини праці, соціальної захищеності всіх громадян;
— на міжнародній арені держава проводить політику, що потребує взаємних поступок, компромісів, домовленостей з іншими державами. [13; ст. 113 ].
Така держава в сучасних західних теоріях трактується як надкласова, що представляє інтереси всіх верств суспільства. Вона називається соціальною правовою державою, державою соціальної демократії. Сутність й цієї держави не позбавлена класового аспекту, проте він не настільки виражений, як в експлуататорських державах — рабовласницьких, феодальних, буржуазних. [13; ст. 128]
Більш того, у сучасних державах (внаслідок втрати антагоністичного характеру класових суперечностей) ці аспекти аж ніяк не обов'язково протилежні один одному. Соціальна правова держава припускає наявність громадянського суспільства, де громадянин — суб'єкт права — є вільною, автономною особою. [9; ст. 146]
Соціальна держава є наслідком розвитку правової держави, i виражається це у спiввiдношеннi держави та особистоcтi, з позицiй виконання державою соцiальних обов'язкiв перед особистiстю i суспiльством - вiд їx повного заперечення лiберальною державою до їх конституційного визнання соціальною державою. Соціальна держава є складовою частиною концепції демократичної соціальної правової держави. «Соціальна держава» як принцип конституційного ладу закріплена в більш ніж 20 конституцiяx кpaїнах Європи. Концепція соціальної держави виникає як підсумок зусиль громадянського суспільства. Вона реалізується тоді, коли досягає «критичної маси», яка здатна перевлаштувати людське буття. З огляду на це розроблення концепції «культурної держави» розглядається як передумова формування концепції «соціальної держави». Формування концепції «соціальної держави» почалося в XIX СТ. З розвитку соціальної політики, але інтенсивний її розвиток припав на другу половину ХХ ст. після Другої Світової вiйни, що супроводжувалося протиборством двох iдеологiчних i полiтичних систем - соцiалiзму i капiталiзму, концепцiєю конвергенцiї (дифузії) капiталiзму i соцiалiзму, класово-полiтичною боротьбою в країнах заходу за економiчнi й полiтичнi права людини. Переход вiд правової до соцiальної держави - це загальна закономiрнiсть захiдниx держав i загальна тенденцiя еволюцiї суспiльства. Соцiальна держава дуже тicно пов'язана з концепцiєю держави «загального благоденства», або «добробуту». Соцiальна держава визнає людину як найвищу соцiальну цiннiсть, нaдaє соцiальну допомогу iндивiдам, якi потребують її вiдповiдно до принципу соцiальної справедливості, i своє призначення вбачає в забезпеченні громадянського миру i злагоди в суспiльствi. Основними ознаками або принципами соціальної держави є: 1) принцип людської гiдностi; 2) принцип соцiальної справедливості; 3) принцип автономії суспільних відносин i процесів; 4) принцип субсидiальностi; 5) принцип соціального партнерства або солiдарностi; 6) трудові i соцiальнi суди, які розглядають конфлікти у вiдповiдних сферах; 7) добре розвинене соціальне законодавство i право. Bci ці принципи - взаємопов'язанi i взаємообумовленi. [13; ст. 97]
Висновки
Розкривши тему курсової роботи, ми можемо сказати, що cутність держави - це головне в державі як соціальному явищі: те кому належить державна влада в суспільстві й, отже, чиї волю й інтереси ця влада виражає.
Сутність сучасної соціальної, демократичної, правової держави полягає в тому, що воно є знаряддям досягнення в соціально неоднорідному суспільстві соціального компромісу й згоди. Сутність держави проявляється в його функціях, у тій службовій ролі держави в суспільстві, якісна визначеність якої характеризується стійким здійсненням, забезпеченням їм переважно вузько групованих (у тому числі класових) або загально-соціальних інтересів.
Соціальне призначення держави полягає у виконанні певних функцій. Вади в їх виконанні ведуть до виникнення негативних наслідків у суспільному житті, таких як становлення тоталітарного режиму, революцій тощо.
За допомогою розробки цієї курсової роботи ми змогли розкрити питання сутності та соціального призначення держави з найважливішої сторони, аби, читаючи її кожен міг зрозуміти значення сутності держави, її призначення в загальній діяльності сучасної соціальної держави.
Список використаної літератури
1. Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права / Фонд сприяння розвитку укр. правової думки та пропаганди державницьких традицій "Право для України". — Львів, 1997. — 200с.
2. Венгеров А.Б. Теория государства и права, М., 1998. - 186 с.
3. Волинка К.Г., Теорія держави і права. - К.: МАУП, 2003 – 510 с.
4. Дынник М.А. Очерк истории философии классической Греции. – М., 1936. – 457 с.
5. Забарний Г.Г., Калюжний Р.А., Шкарупа В.К. Основи держави і права. – К.: Паливода, 2001 – 613 с.
6. Загальна теорія держави і права / За ред В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 691 с.
7. Загальна теорія держави і права. За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Тканенка, О.В. Петришина. – Х., – 2002. – 580 с.
8. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К.: Парлам. вид-во, 1999. – 82 с.
9. Михайленко О.Р. Основи правознавства. – К.: Академія, 1997–490 с.
10. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: Підручник. - Львів: «Новий світ», 2003 – 624 с.
11. Карпунов В. М. Теорія держави і права. — Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005. — 208с.
12. Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л. та ін.. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб.; За ред. В.В.Копєйчикова; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. — Стер. вид.. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 317 с.
13. Котюк В.О. Основи держави і права. – К.: Атіка, 2001 – 588 с.
14. Котюк В.О. Загальна теорія держави і права. – К.: Атіка, 2005–592 с.
15. Лосева А.Ф. и др. Платон. Филеб, Государство, Тимей, Критий /— М.: Мысль, 1999. — 654 с.
16. Олійник А.Ю., Гусарєв С.Д. „Теорія держави і права”. – К., Юрінком, – 2001. – 340 с.
17. Основи держави і права: Навч. Посібник / Гусарєв С. Д., Калюжний Р. А., Колодій А.М. та ін.; За ред. Колодія А.М. та Олійника А.Ю. – К.: Либідь, 1997. – 208с.
18. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – Вид. 2-ге. – К., 1994. – 598 с.
19. Савчук П.С., Самойленко Ю.П. Основи правознавства. – К.: А.С.К., 2000 – 520 с.
20. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.
18. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. Учебное пособие для высших учебных заведений (под ред. В.Г. Стрекозова): М.И.П.П. "Родина"; 1993. - 295 с.
21. Цицерон Марк Туллий. Диалоги: О государстве; О законах. - М., 1994. – 430с.
22. Шемшученко Ю.С та ін.. Юридична енциклопедія. – Київ, “Українська енциклопедія” імені М.П. Бажана. – 1999.- 256 с.
23. Шульга А.М. Теорія держави та права. Навчальний посібник для підготовки до державного іспиту. Х. Вид – во Університету внутрішніх справ. 2006 – 146 с.
