Викладення свідком тих чи інших данних в зручній для нього послідовності полегшує їх згадування, сприяє більш повному відтворенню закарбованого в пам’яті. «При викладенні своїх показань свідки іноді висловлюють свої висновки та пропозиції, що стосуються обвинуваченого. Слідчий повинен прислуховуватись до них і з’ясовувати, на підставі чого він прийшов до них і якими фактами він може їх обґрунтувати. В іншому випадку ці заяви (як голослівні) не можуть бути прийняті до уваги.».
Слідчий може рекомендувати свідку певну послідовність викладення тоді, коли останньому треба дати показання по багатьох епізодах і сам він затрудняється у виборі такої послідовності. В деяких випадках слідчий із тактичних міркувань може запропонувати свідку спочатку висвітлити певний факт, а потім розказати про все інше. Мета такого прийому «…або направити розповідь в певне русло – на з’ясування найбільш важливих обставин, або утримати свідка від дачі неправдивих показань, якщо таку небезпеку слідчий може передбачити. В останньому випадку, давши правдиві показання про один факт, допитуваний буде змушений, щоб не суперечити самому собі, правдиво розповісти і про інші факти».
При допиті важливе значення має також об’єктивність слідчого і хороше знання ним матеріалів справи. Це одна із обставин, яка дозволяє слідчому тактично правильно побудувати допит. При цьому важливо, щоб у свідка склалось враження, що слідчому вже все відомо по даній справі, і приховувати якісь обставини не варто. В тому випадку, якщо свідок під час вільної розповіді повністю висвітлить всі обставини і події, які цікавлять слідчого, то задавати йому питання немає необхідності. Але частіше всього свідок під час вільної розповіді не вичерпує теми допиту. Шляхом постановки доповнюючих, уточнюючих і контрольних запитань слідчий повинен доповнити показання свідка.
Доповнюючі – це питання, які задаються з метою доповнення одержаних показань, ліквідацію прогалин. Вони можуть бути направлені на деталізацію показань. Уточнюючі питання можуть бути задані з метою деталізації показань, але частіше – для конкретизації, уточнення одержаних відомостей.
Контрольні питання задаються з метою перевірити одержані показання.
Не слід задавати свідку питання які йому незрозумілі внаслідок його низького загальноосвітнього рівня, або являються не конкретними. Заборонено задавати навідні питання, в постановці яких закладена очікувана відповідь. Питання, які задаються свідкові, повинні відноситись до предмету допиту, витікати одне з одного, бути чітко і граматично правильно сформульованими і, як правило, передбачати розгорнуту відповідь.
Під час вільної розповіді свідка слідчий повинен уважно слухати його і робити собі помітки на аркуші паперу або ж в плані допиту. «Допитуваний постійно повинен бачити, що слідчий уважно слухає його розповідь, зацікавлений в його показаннях».
При допиті свідка бувають обставини, коли він добре пам’ятає окремі деталі справи, але не хоче про них говорити взагалі, або дає завідомо неправдиві показання. Загальноприйнятим порядком допиту недобросовісних свідків, які дають завідомо неправдиві показання або ж замовчують окремі факти, являється такий порядок, коли слідчий підводить свідка до думки про необхідність розказати правду не погрозами, не проханням, а твердою логікою фактів, які вже відомі слідчому.
Ратінов А.Н. і Адамов Ю.П. варіанти недобросовісної поведінки допитуваного, або форми неправди класифікують наступним чином:
1. приховування справжніх фактів;
2. заперечення справжніх фактів;
3. ствердження вигаданих фактів;
4. приховування справжніх і повідомлення вигаданих фактів;
5. спростування справжніх і повідомлення вигаданих фактів.
Неправду можна розділити на активну і пасивну. Активна неправда передбачає переробку дійсних подій і повідомлення неправдивих свідчень, а пасивна полягає у замовчуванні справжніх фактів без заміни їх будь-якими іншими.
Після того, як слідчий вислухав вільну розповідь та відповіді на запитання свідка, він може помітити, що особа говорить неправду або замовчує про відомі факти події. При цьому слідчий повинен прикласти всі знання і досвід, щоб вияснити причини цього і прийняти міри для їх подолання до закінчення допиту. Якщо слідчий прийшов до висновку, що свідок дає завідомо неправдиві показання, він повинен ставити питання свідку таким чином, щоб одержати від нього контрольні дані, за допомогою яких можна перевірити правдивість його показів.
Для своєчасного виявлення недобросовісних показань, особливо важливе значення має виконання тактичного правила про максимальну деталізацію показань допитуваного, одержання від нього розгорнутих, вичерпно повних пояснень по всіх обставинах, які відносяться до справи. Деталізація показань створює сприятливі умови для їх перевірки і при подальшому розслідуванні і часто стримує свідка від безпідставної зміни показань. Хороший ефект при викритті лжесвідчення дає застосування такого тактичного прийому, який полягає в тому, що слідчий задає додаткові питання в швидкому темпі. Прискорення темпу допиту створює дефіцит часу, позбавляє допитуваного можливості ретельно обґрунтувати кожну відповідь, посилює емоційну напругу свідка, в зв’язку з чим недобросовісні свідки часто проговорюються. У конфліктних ситуаціях, коли свідок приховує інформацію, можна застосовувати наступні прийоми психологічного впливу: переконання, звернення до почуттів гідності, гордості справедливості, тощо. Можна також застосувати і інший прийом, який полягає в тому, що частину допиту слідчий проводить у формі вільної бесіди, під час якої створюється враження хорошої обізнаності про інтереси, захоплення та обставини особистого життя свідка. При цьому питання, які відносяться до суттєвих обставин, вкраплюються в цю розмову. Правдиво відповідаючи на питання про власні інтереси, свідок не встигає переключити увагу і за інерцією говорить правду у відповідь і на питання слідчого. Такий прийом називається непрямим допитом.
Не слід покладати надію на будь-який один тактичний прийом. Тактичні прийоми повинні застосовуватись в комплексі.
В юридичній літературі висловлюються позиції щодо регламентації застосування під час провадження допиту можливостей інструментальної діагностики емоційної напруженості людини – детекторів брехні. Застосування його, на думку С. Стахівського, є неприйнятним, оскільки названа діагностика позбавлена об’єктивності. Адже відомо, що незалежно від причетності до злочину, різні люди виявляють неоднакову емоційну реакцію на зовнішні подразники. Крім того, особи, які за своїм складом характеру є боязкими, соромливими, завжди проявляють більшу емоційну напруженість ніж досвідчені злочинці.
4. Тактика допиту неповнолітніх свідків, глухих та німих свідків
Допит є найбільш поширеним засобом отримання доказів. Його суть полягає в отриманні від допитуваної особи достовірних відомостей про обставини, що мають значення для встановлення істини у справі. Це положення стосується також допиту неповнолітнього свідка.Відразу слід зауважити, що допит неповнолітніх як свідків повинен мати місце лише у крайніх випадках, коли без їх свідчень не можна установити істину.
Особливими тактичними прийомами, що застосовуються під час допиту неповнолітніх, є роз’яснення важливості повідомлення правдивих показань, демонстрування поінформованості про обставини життя допитуваного, його інтереси, роз’яснення сутності та значення пред’явлених і оголошених матеріалів.
Неповнолітні, як правило, допитуються у формі бесіди, оскільки в них ще малий запас слів і вони не завжди можуть побудувати зв’язну вільну розповідь. Неприпустимо перебивати підлітка під час розповіді, виражати йому недовіру. Формулювати питання треба з врахуванням віку і розумового розвитку свідка, щоб вони були короткими.
Розмовляти з неповнолітнім слідчий повинен рівним і спокійним тоном. Але якщо перед слідчим сидить розв’язний підліток, який веде себе з викликом, то з ним треба дотримуватись більш суворого й офіційного тону. Однак, в розмові з підлітком треба уникати насмішок, окриків або інших якихось зауважень, які принижують гідність підлітка, його почуття. При допиті неповнолітнього свідка можна зустрітись з таким фактом, що він або з самого початку не хоче говорити, або доводить свою розповідь до певних моментів і припиняє. Це пояснюється різноманітними причинами, в залежності від яких і повинні застосовуватись відповідні тактичні прийоми допиту. Причиною такої поведінки свідка може бути замкнутий характер, сором’язливість, дія на нього незвичної офіційної обстановки. Розговорити такого свідка можна в процесі бесіди на близькі і цікаві йому теми.
При допиті важливим є встановлення непримусового контакту з неповнолітнім свідком, створення при цьому доброзичливої обстановки. З цією метою, особливо у неповнолітнього свідка віком до 14 років, а також віком до 16 років, з'ясовуються (у формі, доступній їх розумінню) анкетні дані. При цьому можуть задаватися запитання на абстрактні теми. Встановивши необхідний контакт, неповнолітньому свідкові (віком до 16 років) роз’яснюється його обов’язок «говорити тільки правду» про відомі йому обставини. Після чого свідкові у простій для його розуміння формі задаються запитання при суворому їх контролі головуючим. При цьому не можна допускати навідні запитання, підказки і т. ін. Неповнолітні свідки віком до 16 років про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та завідомо дані неправдиві показання не попереджуються (ч. 3 ст. 168 КПК України).
Допит неповнолітнього свідка віком до 14 років, а за розсудом суду — віком до 16 років проводиться у присутності педагога, а при необхідності — лікаря, батьків чи інших представників неповнолітнього (ч. 1 ст. 168 КПК України). Важливо, щоб ці особи не були зацікавлені у результатах розгляду справи. Вони викликаються з метою створення у судовому засіданні обстановки, яка виключала б можливість негативного впливу на психіку неповнолітнього свідка. Вважається доцільним виклик до суду педагогів, у яких цей свідок навчається. Перед допитом слідчий може порадитись з педагогом, лікарем, законним представником з приводу тактики, ведення допиту формування і послідовності постановки запитань неповнолітньому, які питання доцільно ставити їм самим.
У випадках, коли присутність підсудного у залі судового засідання може негативно вплинути на повноту і достовірність показань неповнолітнього свідка або коли цього вимагають інші інтереси справи, допит неповнолітнього свідка за ухвалою (постановою) суду має бути проведений у відсутності підсудного. Але у цих випадках після повернення підсудного до залу суду суд зобов'язаний ознайомити його з показаннями свідка і надати йому можливість задавати питання свідкові, а також дати пояснення з приводу показань свідка (ч. ч. 3, 4 ст. 307 КПК України).
Кримінально-процесуальний закон при необхідності допускає можливість допиту німих, глухих свідків, а також свідків, які не володіють мовою судочинства. Допит німого або глухого свідка чи потерпілого проводиться за правилами ст. 167 КПК з участю особи, яка його розуміє. Про участь цієї особи в допиті свідка зазначається в протоколі.
Особа, яка розуміє знаки глухого або німого за своїм процесуальним становищем прирівнюється до перекладача (ч. 1 ст. 128 КПК). Якщо глухий або німий читає і пише слідчий з власної ініціативи на його прохання може поставити запитання письмово і він у присутності слідчого і особи яка його розуміє, може написати в протоколі свої показання власноручно.
Для фіксації показань німих і глухих свідків доцільно використовувати відеозапис. Запис таких допитів допомагає в подальшому, при виникненні сумнівів визначити правильність і повноту перекладу і усунути протиріччя, які виникли у зв’язку з цим.
Висновки
Дослідивши тактику допиту свідка, можна зробити наступні висновки:
1. Свідком у справі може бути кожна особа, якій відомі обставини, що стосуються данної справи. Свідок може бути допитаний про обставини, що підлягають встановленню, а також про факти, що характеризують особу обвинуваченого, підозрюваного;
2. Центральними психологічними особливостями допиту є діагностика істинності показань, прийомів правомірного психологічного впливу з метою отримання правдивих показань, методів викриття неправдивих показань;
3. Допит є найбільш поширеним засобом отримання доказів. Його суть полягає в отриманні від допитуваної особи достовірних відомостей про обставини, що мають значення для встановлення істини у справі. Допит свідка за своєю природою - процес передачі інформації від свідка слідчому. I саме слідчий повинен при допиті бути активним, тобто враховуючи особу свідка чи потерпілого готуватися до допиту, планувати його, вибирати необхідні тактичні прийоми, але все це з суворим дотриманням норм Закону;
4. Мета кожного допиту – з’ясувати об’єктивну істину, а звідси випливає висновок, що слідчий повинен ретельно готуватись до допиту свідка. Підготовка до допиту включає наступні етапи:
- вивчення матеріалів справи;
- детальне вивчення особистості свідка, його відношення до події;
- підготовка доказів, які, можливо необхідно буде використати при допиті (речові докази, висновки експертиз);
- складення плану допиту;
- вирішення питання про час і місце проведення допиту та про форму виклику свідка;
5. Для успішного проведення допиту, слідчий повинен бути добре обізнаний в обставинах справи та бути об’єктивним. Слідчому також не слід покладатись лише на певний один тактичний прийом, вони повинні застосовуватись у комплексі;
6. Одним з важливих завдань слідчого при допиті свідка являється встановлення психологічного контакту, який виражається в схиленні свідка до відвертості і в щирому його бажанні повідомити всі відомості, які відомі йому по справі;
7. Слідчий повинен оцінювати і перевіряти показання свідків, усуваючи в них протиріччя, які виявляються в результаті непорозумінь, неправдивих свідчень, забування шляхом постановки уточнюючих запитань;
8. При допиті неповнолітнього свідка важливим є встановлення непримусового контакту, створення при цьому доброзичливої обстановки. Слідчий повинен пам’ятати, що неповнолітні більше схильні до навіювання та впливу з боку інших осіб.
Список використаної літератури
Нормативний матеріал
1. Конституція України.- Відомості Верховної Ради.- 1996.-№ 30.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України.- Відомості Верховної Ради. – 1961.- № 2.
Література
3. Тертишник В.М.- Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України.- К.: А.С.К.-2005.;
4. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: вибрані твори. – К: Юрінком Інтер.- 1999.;
5. Ратінов А.Р., Адамов Ю.П. – Лжесвідчення. – М.: Всесоюзний інститут по вивченню причин і розробці мір попередження злочинності.- 1976.;
6. Доспулов Г.Г.,- Психологія допиту на попередньому слідстві.- М.: Юридична література. – 1976.;
7. Васильєв А.Н., Карнєєва Л.Н. – Тактика допиту при розслідуванні злочинів. – М.: Юридична література. – 1970.;
8. Гора І.В., Колесник В.А., - Криміналістика. Криміналістична практика.,-К.: Алеута.,- 2005.;
9. Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т., - Кримінальний процес України. Підручник.- Юрінком Інтер.-2004.;
10. Салтевський Л.В.,- Криміналістика.- К.: Кондор,-2005.;
11. Шеремет А.П., - Криміналістика. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 472 с.;
12. Стахівський С.- Допит, як спосіб одержання показань свідка.,- Право України. – 1997.- № 7 – с. 30-33.;
13. Коновалова В.Є., - Допит: тактика і психологія.- Х : Консул. – 1999.;
14. Справочник следователя. Практическое пособие.- М.: «Юридическая литература».- 1990.
Размещено на
