Теорія і методологія дослідження управління
Реферат на тему
Теорія і методологія дослідження управління
Важливою складовою теорії є поняття, в яких зосереджено наше наукове знання про природу і сутність явища, відображені характерні закономірності й зв'язки. Поняття - це форма наукового мислення, форма пізнання реальної дійсності. Через систему понять виражається зміст теорії. Без чітких, науково обґрунтованих понять немає і не може бути наукової теорії. У цій системі виділяються категорії, що є максимально широкими, фундаментальними поняттями, що концентрують знання про найсуттєвіші сторони і властивості об'єкта, який досліджується, його закономірні зв'язки і відносини. Поняття не можуть бути раз і назавжди дані, вони постійно розвиваються, вдосконалюються при заглибленні у пізнання дійсності. Тільки оволодівши науковими поняттями, дослідник може науково осмислити процеси реальної дійсності, зрозуміти тенденції, перспективи їхнього розвитку. Серед управлінських понять і категорій є такі, які генетично походять з інших галузей знань, особливо філософії, кібернетики, психології, соціології, етики, моралі тощо.
При цьому важливо враховувати зауваження Гегеля, що «та дефініція, з якої якась наука починає абсолютно з самого початку, не може містити нічого іншого, крім певного коректного вираження того, що як відоме і загальновизнане уявляють собі як предмет і мету цієї науки». Природа поняття гнучка, весь час у русі, синтезується у більш глибокі і змістовні поняття.
Для понятійного апарату, дефініцій теорії управління характерні нечіткість, невизначеність, надмірна дискусійність, що негативно впливає на розвиток науки і суспільної практики (вище наводився приклад щодо визначення поняття «державне управління»). Хоча ми й усвідомлюємо, що поняття має відносний характер і будь-яке визначення віддзеркалює предмет не повністю, частково, однобічно, однак це не применшує значення наукової теорії, створення якої є не самоціллю, а методологічною основою практичної діяльності людей, її визначення не надумані, а детерміновані життям, практикою.
Ідеальне є матеріальним, пересадженим у людську голову і перетвореним у ній. Йдеться про конкретні реалії, й процес пізнання рухається від абстрактного, однобічного до конкретного, до внутрішньої єдності наших знань про той чи інший предмет. «Хто мислить абстрактно?» - запитав Гегель сам у себе і відповів: «Неосвічена людина. Той, хто мислить абстрактно, не може і не хоче помітити взаємозв'язок різноманітних аспектів предмета, що розглядається; конкретність об'єктивної реальності не лежить на поверхні, а є результатом багатоетапного аналізу і наступного синтезу, вона є синтезом багатьох визначень і у підсумку є єдністю різноманітного. Таким є науковий шлях пізнання явищ і процесів об'єктивної дійсності».
Об'єктивність пізнання є одним із наріжних положень філософії Гегеля. «Оскільки думка прагне скласти собі поняття про речі, то це поняття, а отже, і його безпосередні форми - думка і висновок не можуть складатися з визначень і відносин, що чужі зовнішнім речам». Хоча Гегель у поняття об'єктивності думки вкладав ідеалістичний зміст, сама ідея про об'єктивність логічних форм мислення є, безперечно, правильною.
Отже, наукова теорія, у тому числі управління, узагальнює, синтезує в концентрованому, узагальненому вигляді практичну (виробничу) діяльність людей як процес перетворення матеріального в ідеальне, тобто сутність і зміст теорії розкривається через процес пізнання. Оцінюючи ту чи іншу теорію (як предмет нашого дослідження - теорію державного управління), потрібно визначати, наскільки ефективно вона виконує властиві їй основні функції - гносеологічну, прогностичну, аксіологічну.
Сама по собі наукова теорія не реалізується, вона є тільки науковою методологічною основою практичної діяльності людей, що повинні бути озброєні теоретичними знаннями і водночас мати найновіші практичні навички, вміти поєднувати теорію з практикою. При цьому теоретичне узагальнення практичної діяльності у свою чергу збагачує і розвиває теорію. Всіх цих компонентів, якостей як в умовах ринкових відносин потрібна нова концепція управління, котра виходила б з об'єктивних законів ринку, враховувала специфічні умови становлення Української держави. Йдеться про створення власної науки управління, яка вивчала б внутрішні закономірності управлінської діяльності перехідного періоду й подальшого розвитку українського суспільства.
Наука управління покликана передусім досліджувати систему соціального управління, природу та зміст його функцій, форми і методи управлінської діяльності, взаємозв'язок між ними, організацію управлінської праці у різних сферах. Сам процес управління як реальна дійсність не входить до системи науки, а є об'єктом наукового пізнання, що відображається у свідомості дослідника у формі його теоретичної моделі з відповідними теоріями, науковими законами розвитку, ідеями, що і утворюють систему наукового знання. Лише у системі знань ми можемо отримати уявлення про реальний предмет. «Предмет, - писав Гегель, - без мислення і пізнання є певне уявлення або навіть лише назва; лише у визначеннях мислення і поняття він є тим, що він є». Сутність не сприймається людиною безпосередньо, а віддзеркалюється у свідомості в процесі пізнання, створення системи теоретичного знання, «...а коли б форма прояву і суть речей безпосередньо збігалися, - писав К. Маркс, - то будь-яка наука була б зайвою...».
Дослідження науки управління повинні мати чітко виражену мету і спрямованість - максимально сприяти досягненню найоптимальніших результатів у організуючій діяльності управління. Ця мета, власне, і визначає об'єкт і предмет, комплексний характер знань науки управління як творчого результату синтезування досягнень низки суспільних і природничих наук. Комплексний характер знань науки управління не позбавляє ЇЇ самостійності й певної відокремленості у загальній системі наук (вона має власний предмет дослідження, зміст та методи). Це лише підтверджує ту обставину, що постійно зростаюча складність соціального управління та його організуюча роль у житті сучасного суспільства об'єктивно вимагають розвитку та вдосконалення спеціальної галузі знань про управління - науки управління.
Наука управління - це організаційна наука, яка вивчає організаційний аспект управління. Всі ЇЇ зусилля і творчі пошуки, спрямовані на упорядкування взаємозв'язків керуючих і керованих систем, тобто на організацію складних процесів управлінської діяльності в усіх сферах соціального життя країни та її окремих територіальних одиниць. При цьому організація управлінських процесів включає системний (побудова систем) і функціональний (динаміка систем) аспекти управління. Вказуючи на організаційний характер науки управління, не слід забувати, що вона водночас є і політичною (організаційно-політичною) наукою.
Функціонування держави, а отже, і державного апарату неможливе без організуючої ролі права.
Право - найважливіший регулятор управлінської діяльності незалежно від того, в якій конкретній сфері вона здійснюється. Без його регулятивної і формалізуючої функції неможливо чітко і функціонально організувати управління складними соціальними процесами, сконцентрувати організуючу діяльність державного апарату, усіх його складових частин і структурних підрозділів. При цьому правові відносини у сфері управління складаються як відносини иторинного порядку, тобто зумовлені завданнями досягнення оптимальних результатів господарської і соціально-культурної діяльності.
Зв'язок науки управління із системою правових наук, насамперед з наукою адміністративного права, виявляється у трьох основних напрямах. По-перше, наука управління широко використовує досягнення юридичної науки, будує на цій основі висновки і практичні пропозиції. По-друге, висновки і практичні пропозиції науки управління, пов'язані з удосконаленням системи управління, її функцій, форм і методів управлінської діяльності, а також організації управлінської праці, у свою чергу, використовує юридична наука. По-третє, наука управління безпосередньо включає до свого арсеналу деякі правові проблеми, які стають спеціально-правовими проблемами цієї науки.
Правовою проблемою науки управління не є вся сфера правової регламентації і діяльності державних органів. Ця проблема має численні суто юридичні аспекти, що становлять предмет вивчення правових наук (питання законодавчої техніки, специфіка структури правових норм, їх тлумачення й застосування, гарантії реалізації та ін.). Водночас вона включає і питання, вивчення яких можна і необхідно віднести до науки управління: критерії обгрунтованості розподілу управлінських функцій у системі державного управління; визначення меж і ефективності правового регулювання у сфері організації державного управління; доцільність правового закріплення системи органів державного управління, її складу, конкретної структури і зв'язків із середовищем (передусім із системою керованих органів); встановлення порядку прийняття управлінських рішень, визначення формальних (нормативних) критеріїв обґрунтованості й ефективності даних рішень; закріплення чіткої системи моральної і матеріальної зацікавленості в ефективності управлінської діяльності на всіх рівнях її здійснення, встановлення відповідальності за прийняття необгрунтованих або помилкових рішень.
Наука управління - комплексна наука. Терміном «наука управління» на сучасному рівні наукових знань можна користуватись як збірним поняттям. Вона дедалі активніше відчуває процес диференціації на загальнотеоретичну і низку галузевих управлінських наук.
Управління в різних сферах суспільного життя має свою специфіку. Вивчення управлінського процесу вимагає диференційованого підходу, є предметом спеціального наукового дослідження, що є об'єктивною засадою, більше того, потребою розвитку системи управлінських наук, кожна з яких вивчає управління в межах свого предмета пізнання. Такими є наука управління виробництвом, дослідною діяльністю, науки, що вивчають управління у духовній сфері тощо. Всі вони мають власний предмет, характерні особливості методів наукового дослідження, а разом повинні забезпечити вивчення управління як цілісного суспільного явища.
Серед управлінських наук особливе місце посідатиме узагальнююча управлінська наука. Вона покликана досліджувати загальні об'єктивні закономірності розвитку і функціонування соціального управління, його сутність, природу, принципи здійснення управлінської функції, тобто сформулювати загальну концепцію управління, без чого важко глибоко дослідити предмет пізнання конкретних управлінських наук. Це загальна теорія соціального управління - інтегральна система науково-теоретичних знань про управління як єдину соціальну функцію. Немає іншої науки, до предмета дослідження якої входило б пізнання загальних, найсуттєвіших закономірностей здійснення цієї функції як цілісної системи. Вона виробляє загальнотеоретичні поняття й категорії соціального управління. При цьому слід зауважити, що будь-яка теорія, як би всебічно і глибоко не досліджувала дійсність, не може вичерпно й остаточно осмислити весь складний і суперечливий спектр властивостей, зв'язків і відносин, що постійно знаходяться у розвитку. Відомо, що матеріальний світ у своєму розвитку невичерпний, а тому його пізнання також невичерпне.
Предметом теорії соціального управління є загальні, найістотніші закономірності соціального управління як єдиного, цілісного суспільного явища, тобто закономірності, що випливають із суті управління як соціальної функції, притаманної всім історичним стадіям розвитку суспільства, а також найважливіші закономірності, зумовлені природою соціальної організації. Якщо фундаментальні закони теорії є загальними, то таку теорію слід назвати загальною.
Страницы: 1, 2
