Вказані учасником інтерпретаційної діяльності по тлумаченню правових норм відповідають види компетентного тлумачення:
а) докринальне (систематизоване і несистематизоване);
б) офіційне;
в) спеціально-юридичне.
Компетентне тлумачення може бути загальним і казуальним. Суб’єктами неофіційного тлумачення є: учені-юристи, юрисконсульти, адвокати, юридичні фірми і кооперативи, суспільні й інші некомерційні організації. Л.В. Соцуро до них відносив суб’єкти, які володіють владними повноваженнями, тлумачити право не в конкретній управлінській діяльності. Ця позиція сумнівна, оскільки суб’ктами, що мають владні повноваження можуть бути і не юристи. Але їх ніхто не має права позбавляти можливості тлумачити правові норми.
Суб’єктами професійного тлумачення права є юристи, особи, які володіють спеціальними юридичними знаннями. У тлумаченні, що реалізуються юристами, виражена їхня суб’єктивна воля і розуміння тої чи іншої правової ситуації, їхня професіональна компетентність у відповідній сфері суспільних відносин, урегульованого правом. У юристів, в порівнянні із звичайними громадянами більш високий рівень правової культури і знання в області права. Це і визначає більш високу якість їх інтерпретаційної діяльності. Сутність правової свідомості юристів конкретизується у його змісті – система притаманних даній професійній групі правових знань, оцінок, уявлень, стереотипів, традицій, звичок, ціннісних орієнтацій і т. д. Професіоналізм в правовій сфері, безумовно, пов’язаний з наявністю в особи спеціальних юридичних знань, які дають йому можливість грамотно реалізовувати спеціально-юридичний і аналітичний вид професійного тлумачення. Враховуючи те, що знання юристів в області права значно повніше і детальніше, ніж в інших громадян і досягають експертного рівня, неофіційне професійне тлумачення можна визначити як з’ясування і роз’яснення правових норм, що реалізуються юристами[14].
Одним із різновидів неофіційного тлумачення права є доктринальне (наукове) тлумачення, яке розуміється як наукове роз’яснення правових актів смислу і цілей правових норм, які отримують у результаті творчих пошуків, наукового аналізу права. Воно, як правило, реалізується вченими-юристами, використовуючи досягнення юридичної науки. Сила цього виду тлумачення в його переконливості, науковості, авторитеті осіб, які його реалізують. Істинність доктринального тлумачення визначається вдалим синтезом теорії і практики юриспруденції. Його роль значно підвищується, коли у юридичній практиці є необхідність у застосуванні аналогії закону чи права. При цьому в ситуації, коли потрібно застосовувати аналогію закону чи права, “інтерпрутатор виконує наступні розумові операції:
а) вивчає аналогічний випадок з вихідною нормою права кожного окремо, призводить до виявлення їх значущих признаків;
б) порівнює вивчені признаки аналогічних ситуацій і на цій основі встановлює спільні (схожість), а також відмінні признаки;
в) оцінює признаки аналогії і передбачає наслідки застосування закону”.
У літературі виділяють також офіційне тлумачення як вид неофіційного тлумачення.Н.Н. Вопленко називає їх “офіційними роз’ясненнями” ці тлумачення, на думку Л.В. Соцуро, знаходяться ніби на грані неофіційного і офіційного тлумачення норм права. Як приклад можуть слугувати “круглі столи” радіо та телепередач, у ході яких на питання відповідають юристи, журналісти, філософи, економісти, соціологи і т.д. на правові питання в газетах і журналах. Відмінними рисами офіційного тлумачення є те, що воно не підкріплюється державним примусом, виступає засобом реалізації цілей “червертої влади”, тобто ЗМІ, характеризується широким колом учасників (слухачів) і вузьким колом використовуючих ЗМІ, оперативністю і доступністю, можливістю кожним учасником виражати не тільки офіційну установку, але й вичловлювати свої погляди, почуття і т.д. “Тлумачення норм права ЗМІ визначають офіційне тлумачення чи як самочтійний вид компетентного неофіцйного тлумачення норм права”.
Крім того, існує такий вид тлумачення правових норм як буденне тлумачення, яке реалізується суб’єктами, які не мають юридичної освіти. Їхня інтерпретаційна діяльність по тлумаченню правових приписів не входить в структуру їх професійних обов’язків. Буденне тлумачення – це правове явище, яке виражає правові почуття, емоції, уявлення, переживання, судження, які відбуваються в сфері психіки громадян у зв’язку з виконанням прав та обов’язків, відношення до права в цілому і до конкретного закону чи підзаконного акту зокрема. Сутність цих актів тлумачення полягає у тому, що вони є безпосередньою дійсністю процесу з ’ясування і роз’яснення смислу правових норм не у зв’язку з правозастосовуючою діяльністю. Вони мають вагоме значення успішної реалізації громадянами своїх прав і законних інтересів. Г.Ф. Шерменевич зазначав: “Зовсім неправильно розглядати процес тлумачення норм права як наукову діяльність. Тлумачити закон можуть і повинні всі, повинні узгоджувати свою поведінку з повеліннями норм права. Якість буденного тлумачення визначається рівнем правової культури громадян, посадових осіб, суспільства в цілому. При цьому слід виходити з того, що “правова культура – це не тільки рівень розвитку нормативних й індивідуальних юридичних актів, це й рівень розвитку усієї правової діяльності, рівень розвитку усього права, правової сідомості, це правопсихологічний клімат, правові цінності й ідеали, традиції й побут, головне це – реальний правовий статус особи в державно-організаційному суспільстві, рівень прав і свободи, гарантованих державою”. Чим демократичніша держава, тим більше вона приділяє уваги правовому сприйняттю населення, юридичній досвідченості всеобучу, тим конкретніше судження громадян про право, тим кваліфікаційніше вони можуть судити про Конституцію, закони, інші нормативно-правові акти.
Буденне тлумачення реалізується людьми, які не є спеціалістами в області юриспуденції, воно направлене перш за все на себе і найближче оточення, спілкуючись на буденному рівні, виробляються свої стереотипи поведінки в правовій сфері. У ході цього спілкування засвоюються одні й заперучуються інші правові установки. Суспільна правосвідомість – джерело, яке дає їжу для розуму і почуттів індивідуальній правосвідомості і мисленню, являється “практичною правосвідомістю”.
В актах буденного тлумачення виражаються його основні риси:
а) формування відносин до права і закону на рівні масової психології;
б) широке і різноманітне коло суб’єктів – учасників тлумачення;
в) виключно практичне спрямування; пошук в тлумаченні задоволення підходів, пов’язаних з розсудочним значенням інтересів учасників, їх розуміння та прагненні до істини.
Участь громадян в буденному тлумаченні з однієї сторони закладає фундамент правової культури особистості, з іншої – звичку виконати акти тлумачення.
Специфічна риса буденного тлумачення – широкий плюралізм думок в оцінці правових норм. Тут проявляється різноманітний рівень правосвідомості, фактори національні, релігійні, соціокультурні і навіть степінь освоєння мови спілкування.
Вказуючи на останній фактор, у літературі до структури буденних зв’язків зазначили: “вирішальним тут виявляється тип організації індивідуальної мовної свідомості реципієнта, його здатність до підготовленості до адекватного сприйняття інтерпретації і спілкування, тобто певний тип тренування”.
В буденному тлумаченні правових приписів беруть участь не тільки конкретні особистості, але й групи, колективи людей. Важливо, щоб у них було позитивне відношення до право. Це необхідно для становлення в україні правової держави. Тут особливо проявляється правова психологія, яка відповідає емпіричному, буденному рівню суспільної свідомості, яка формується в результаті повсякденної людської практики як окремих людей, так спеціальних груп. Змістом правової психології виступають почуття, емоції, переживання, настрій, звички, стереотипи, які виникають у громадян у зв’язку з діючими правовоми нормами і практикою їх реалізації. Правова психологія, будуди свого роду стихійним шаром правосвідомості людей, виражаюча в реакціях конкретної особи чи певної соціальної групи на правові установки, безумовно, виявляє на інтерпретацію тлумачення ними відповідних правових норм. Врахування правової психології, у тому числі і в аспекті тлумачення норм права, - важлива потреба часу. Це стосується будь-яких видів інтерпретаційної діяльності – офіційного, доктринального, компетентного, буденного тлумачення. Правова психологія, як правило, зазначає Т.В. Сінкокова, - найбільш глибока, прихована від безпосереднього впливу і розуміння сфера правового відображення, яка дає інколи такі типи індивідуальних і масових реакцій на право і законодавство, які здатні кардинально визначити успіх чи невдачу тих чи інших законодавчих програм. Новосприяти в психології населення тих чи інших заборон як реально упречних, а дозволений – як соціально-виправданих, веде, як правило, до серйозних проблем в реалізації нового законодавства, породжує багато труднощів у діяльності правоохоронних органів.
За ступенем конкретизації тлумачення може бути нормативним або казуальним.
Нормативне тлумачення застосовується до розгляду всіх справ певної категорії, які вирішуються на основі відповідних правових норм. Тлумачення називається нормативним не тому, що це тлумачення норм. Будь-яке тлумачення – це тлумачення правових норм. А.Ф. Черданьцев вважав, що нормативним воно є в силу того, що носить загальний характер, формально обов’язкове при розгляді усіх справ, які вирішуються на основі розтлумачення норми. Воно нормативне і тому, що результат такого тлумачення важливий і інтерпретаційних, обов’язкових для інших суб’єктів норм. Це норма про норму, у них написано, як слід розуміти і застосовувати інші правові норми. Нормативне тлумачення у поставлених пленумах Верховного Суду, Вищого арбітражного суду. Правом тлумачити Конституцію наділений Конституційний суд[15].
Суть нормативного (загального) тлумачення полягає в тому, що воно є загальнообов’язковим для усіх суб’єктів суспільних відносин і використовується багато разів[16].
Разом з тим юридична природа таких правил неоднакова. В одних випадках вони виступають в якості результату правотворчої діяльності компетентних органів і являються конкретизуючими нормами, в інших – тільки виражають юридичну практику і можуть бути охарактеризовані у вигляді специфічних правових проявів – правових положень, норм правозастосування.
Нормативне тлумачення, як правило, застосовується у випадках, коли тлумачувальні акти недостатньо досконалі по своїй формі, мають незрозумілі місця, неточності, а також, коли необхідно уточнити чи удосконалити практику застосування даних актів. Нормативне тлумачення повинне забезпечувати ефективність нормативної регламентації суспільних відносин, єдність у розумінні і застосуванні юридичних норм[17].
Серед офіційного нормативного тлумачення необхідно виділити аутентичне, легальне і відомче.
Аутентичне тлумачення проводиться тим органом, який створив цю норму права. Воно є найбільш компетентним і авторитетним, оскільки орган, який створив правову норму, може найбільш точно розкрити її зміст. Зрозумілим є те, що будь-якого спеціального дозволу для тлумачення власних актів не потрібно. Він робить це в силу своєї компетенції. Суб’єктом такого тлумачення може бути, наприклад, Верховна Рада України.
У випадку легального тлумачення правових норм, то воно дається спеціально на те уповноваженим органом (наприклад, тлумачення, яке дається у постановах Пленуму Верховного Суду України). На Конституційний Суд України відповідно до Конституції покладено обов’язок вирішення питання про відповідність законів та інших нормативно-правових актів (актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради АРК) Конституції України, а також офіційне тлумачення Конституції та законів України (ст. 147, 150).
