Сьогодні необхідні не просто зміни соціальних цінностей, а передусім пошук самих соціальних цінностей, зокрема, ідей справедливості, свободи, демократії, права, державності, закону, управління, самоуправління тощо. Суспільне життя в котрий раз доводить, що через пізнання істини соціальних цінностей останні можуть стати ефективними спонукальними мотивами індивідуальної поведінки, в тому числі і в процесах суспільної трансформації. Це обумовлено насамперед тим, що соціальні цінності ґрунтуються на моральних закономірностях певного суспільства, що вони об’єктивно необхідні для існування будь-якої соціальної структури, його культурно-історичних традицій, що становлять нормоутворюючий фактор будь-якої системи регулювання, серед неї правової, як індивідуальної, так і колективної поведінки.
Реальна правова свідомість індивіда обумовлена не тільки і не стільки існуючими правовими теоріями, засобами їх передачі і механізмами інтеріорізації, скільки соціальними закономірностями та активністю особи в інтерсуб'єктних відносинах.
Склалася соціальна ситуація, що включає тиск економіки, соціальні, психологічні і інші суперечності, наявні засоби реалізації діючих законів, відношення громадян до правових заборон і розпоряджень.
Найгостріше питання про дисонанс між соціально бажаною і реальною правосвідомістю стоїть в суспільстві, яке знаходиться в стані переходу від однієї соціально-економічної моделі розвитку до іншої.
Сучасне українське суспільство, - пише у своїй статті О. Скакун, слабке в економічних і соціальних відносинах, не привчене розвитком приватної власності до напруженої праці і свідомій дисципліні, за великим рахунком виявилося неготовим восприняти демократичні перетворення, зокрема, в правовій сфері [7, 22].
Всі ці явища, безумовно, знаходять своє віддзеркалення як в масових процесах, так і в індивідуальній свідомості людей. Вони, безумовно, і є головними детермінантами формування правосвідомості.
3.2 Соціальна аномія
Наявний стан правосвідомості в умовах перехідного періоду пояснюється не тільки сукупністю реальних соціально-економічних причин і станом правової дійсності, не тільки психологічними особливостями вікової чи групової приналежності людей, але і історичними особливостями розвитку суспільства, масовою психологією його членів. Як доводить Е. Дюркгейм, засвоєння культури створює у членів певного угруповання почуття спільності, належності до однієї нації, одного народу, релігії. Водночас, згуртовуючи одних на основі якоїсь субкультури, вона протиставляє їх іншим, роз’єднуючи ці спільності, тому можуть виникати культурні конфлікти. Тут буде доречно сказати про соціальну аномію, яка має місто в сучасному українському суспільстві.
Аномія (від франц. anomie - відсутність закону, організації), соціологічне і соціально-психологічне поняття, що позначає етично-психологічний стан індивідуальної і суспільної свідомості, яка характеризується розкладанням системи цінностей, обумовленою кризою суспільства, суперечністю між проголошеними цілями і неможливістю їх реалізації для більшості. Виражається у відчуженості людини від суспільства, апатії, розчарованої в житті, злочинності.
Іншими словами, аномія - це щонайповніша розбіжність між декларованими цивілізаційними цінностями і соціально структурованими шляхами їх досягнення. Стосовно окремої особистості, аномія є ліквідацією моральних засад. При цьому особа позбавляється всякого відчуття спадкоємності, традиційності, звільняє себе від будь-яких зобов'язань.
Розвитку аномії, як феномена суспільної та індивідуальної свідомості, сприяють такі особливості соціальної структури, як:
- багатство як загальний символ успіху;
- істотне обмеження соціальних можливостей низів областю некваліфікованої, фізичної праці;
- зростаюча жорсткість соціальної структури, обмежуюча соціальну мобільність.
Таким чином, в правосвідомості певної частини українських громадян відбувається серйозна зміна відношення до права. Формування нігілістичного відношення до правовій дійсності у значної частини сучасників пов'язано з тим, що воно залежить, перш за все, від стану буденної свідомості суспільства, яке, не дивлячись на певну стихійність, в цілому адекватно відображає соціально правову ситуацію в Україні.
У правовій свідомості українців знаходять своє адекватне віддзеркалення негативні соціально-економічні і політичні процеси, які в цілому можуть бути охарактеризовані як стан суспільної аномії.
3.3 «Культурне запізнення»
Сучасна соціальна ситуація в Україні - це арена ціннісного конфлікту не тільки на рівні суспільної свідомості, але і на рівні свідомості індивідуального. У свідомості сучасників ця боротьба набуває особливо гострий характер. Вибір погляду на правову реальність громадянином знаходиться між взаємовиключними категоріями можливого і должного.
У наш час доречно також говорити про так зване «культурне запізнення».
«Культурне запізнення» виникає тоді, коли зміни в матеріальному житті суспільства випереджають трансформацію таких складових духовної культури, як суспільні цінності, традиції, переконання, норми, форми правління тощо. Отже, ми маємо явище тотальної недовіри та зневаги суспільства до системи права взагалі, що викликане насамперед відсутністю чітко сформульованої української національної ідеї. Політичні й економічні зміни, випереджаючи культурно-духовні, повертають суспільство на початкові рубежі, отже, приречені на невдачу.
Головне питання на яке зараз потрібно відповісти – що повинно тримати всю систему правових цінностей у нашому суспільстві? Адже сама собою не з’явиться структура етичних норм, здатних утримати кожного в межах раціональних механізмів соціальної дії. Лише ідеологічне оновлення може створити подібні системи норм і цінностей, які інтегрують суспільство.
Відразу слід зазначити, що історичний досвід суспільного руху людства доводить, що соціальні, в тому числі правові, цінності рухаються в своєму розвиткові відповідно до руху як об’єктивних умов, так і суб’єктивних чинників конкретно-історичного суспільства. А цей рух у своїй узагальненості, як відомо, не є висхідним лінійно-поступальним.
У наш перехідний період поряд з новими існують і старі цінності, що сформувалися під впливом офіційної пропаганди минулих років. Тут можна побачити прямий зв'язок з так званим «соціальним характером», який відіграє важливу роль у трансформації цінностей в сучасній правовій системі. У своїй роботі Е.Фромм пише: «Что такое социальный характер? Это конкретный результат динамической адаптации человеческого естества к условиям, существующим на данный момент в том или ином общественном строе. Изменение социальных условий неизбежно влечет за собой и изменения в социальном характере, то есть появляются определенные потребности и новые тревоги. Эти новые потребности являются причиной появления новых, свежих идей, вместе с тем помогая людям подготовится к их восприятию. Социальные условия оказывают влияние на идеологические явления, существующие в данном обществе, посредством социального характера, который в свою очередь не является результатом пассивной адаптации к социальным условиям; социальный характер представляется скорее, как результат активного приспособления на основе важнейших качеств человеческой природы, появление которых было обусловлено либо биологически, либо в процессе исторического развития» [9, 381-382].
За умов глибокої моральної кризи сучасного українського суспільства було б недоцільним орієнтуватися на якусь певну модель суспільного розвитку, пам’ятаючи, що наша країна вже достатньо заплатила за ідеологічні експерименти минулого і допущені при цьому помилки.
3.4 Європейські цінності та їх вплив на правову систему України
Одним з найвпливовіших на трансформаційні процеси у праві фактором, безумовно можна вважати ті зміни, які обумовлені роллю та місцем західних цінностей та міжнародного права взагалі, у сучасній правовій системі України.
Західні цінності пов’язані зі свободою дій і особистою відповідальністю, а також, вони, фігуруючи в ідеологічній свідомості, є при цьому регулятивними моделями соціальної дії. Але, якими б привабливими не здавалися так звані західні цінності і, навпаки, якого б осуду і зневаги не зазнали наші цінності. Все ж поспіх і необдуманість, відсутність чітких критеріїв при їх виборі, з огляду на ментальність і минуле українського народу, можуть спричинити і вже спричинили ідеологічні метаморфози.
Щодо міжнародного права, то воно є частиною національної системи права України. У процесі укладання державою різних міжнародних договорів (угод, конвенцій), підписання міжнародних декларацій, вступу до міжнародних організацій національне право збагачується завдяки міжнародному — особливій галузі наддержавного права, що входить у його систему.
В Україні визнається пріоритет міжнародного права над національним, що випливає з Декларації про державний суверенітет України, Конституції України, Закону України «Про міжнародні договори України», закону про громадянство, цивільного та сімейного кодексів, підтверджується фактом її входження до Ради Європи. Відповідно до п. 2 ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України» при розбіжності правил міжнародного договору України з правилами її внутрішньодержавного законодавства мають застосовуватися правила міжнародного договору. Добре це чи ні, але ці зміни (у тому числі і ціннісні) що відбуваються в Українському законодавстві, завдяки приєднанню до різних міжнародних договорів, дуже впливають на всю систему державного правотворення. А також, змінюється сприяння та відношення до права взагалі. В історичному розвитку право України ніколи не було національним, народним (воно не мало легітимізуючої функції) і зараз, законодавство України знов позбавлено можливості повернути закон до суспільства, до громадян.
Можна багато говорити про наявність загальної універсальної правової культури, про загальнолюдські цінності, але не можна забувати, що вони – плід розвитку правових культур багатьох етнічних спільнот, які спільними зусиллями створюють загальнолюдську культуру в її різних змістовних вимірах.
Європейські цінності, поспіхом нав’язані іншій культурі не тільки не сприяють об’єднанню різних культур, а, навпаки, створюють умови, що дестабілізують суспільство.
Висновки
Правове буття сучасної людини розширює віками сформовані межі національно-державних правових систем і набуває нового виміру. Окреслюються моральні, соціальні, економічні проблеми, пов’язані з евтаназією, інтернаціоналізацією усиновлення; проблеми альтернативного народження дитини; сурогатного материнства, донорства і трансплантації органів. Нові можливості трансплантології породжують гострі проблеми етичного і правового характеру. Таким чином, матриця морально-правових координат сучасної людини принципово змінюється протягом життя всього одного-двох поколінь.
Тому, питання щодо трансформації цінностей в правовій системі України набуває все більшої актуальності. По-перше, це обумовлено тим, що відсутність стійкої соборної правової свідомості негативно позначилася на політичному самовизначенні українського народу. По-друге, падіння «старого режиму» супроводжувалося найглибшою кризою світогляду людей. Донедавна діюча ідеологія перестала бути загальноприйнятою та обов'язковою. І Це призвело до кризи української правосвідомості. З марксизму-ленінізму радянське правознавство черпало уявлення про основні закономірності, цінності і принципи. Логічним тут буде те, що світоглядна основа, яка була зруйнована, повинна бути або знову аргументована і укріплена, або чимось замінена. А цього не відбулось. Тому ми і стикаємось з тим, що питання, які вважалися вирішеними безповоротно, знов стали відкритими. І на фоні загальної суспільної трансформації постає проблема цінностей у системі права України.
В контексті сучасного правотворення не останню роль відіграє питання щодо національної ідеї. Тому що ідеологія виконує функцію легітимізації всього, з чим вона має справу у змістовному аспекті уявлень про світ і місце людини в ньому. Національна ідея виступає як вольовий імпульс, що забезпечує тривалу організацію усього суспільного життя, і як джерело соціальної мотивації для окремої людини, соціальних груп, інститутів, суспільства в цілому. Зараз у великій кількості наукових та популярних виданнях можна побачити спроби щодо аналізу проблеми національної ідеї. Але у реальному житті ми стикаємося з тим, що українці досить байдужі до національної ідеї як такої. А нав’язувати її якимось чином, безумовно, безглуздо.
Важливим є розуміння того, що право є відображенням правового менталітету народу, його самобутнього праворозуміння, правової свідомості та правового мислення. В цьому його етнокультурний зміст. Право, яке не ґрунтується на правовому менталітеті народу, на соціальних цінностях, на моральних засадах суспільства ніколи не буде національним.
Дійсно те, щоб на землі щось виросло, потрібен культурний шар ґрунту. І такий шар є. Тому, зараз треба подивитися уважніше і зрозуміти, що Україна може мати власну національну правову систему, тільки на цей шлях треба встати і тоді, мабуть, це виникне.
Література
1) Андерсон Бенедикт Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму – К.: Критика, 2001. – 272 с.
2) Гегель Г. В. Ф. Философия права – М.: 1990. – С.75.
3) Ігнатов В.О. Імітація демократизації соціуму в Україні // Етносоціальні трансформації в Україні: Відп. ред. Б.В. Попов – К.: Український Центр духовної культури, 2003. – С. 134.
4) Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – Одеса: Маяк; РІНО, 1996. – 64 с.
5) Козюбра М. Правовий закон: проблема критеріїв // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – №2–3. – С. 90.
6) Луспеник Д. Розмежування оціночних суджень та стверджень про факти при розгляді справ про захист честі, гідності та ділової репутації // Право України. – 2003. – № 12. – С. 59.
7) Скакун О.Ф. Часопис Київського університету права – 2004 - №4 – С.17-23
8) Українська національна ідея і сучасність. Під загальн. ред. проф. Г.І. Гончарука. – Одеса: Астропринт, 1999. – 256 с.
9) Фромм Э. Бегство от свободы. – Мн.: Харвест, 2004. – 384с. – С. 381-382.
10) Цимбалюк М. Цивілізаційна цінність права у демократичному суспільстві // Право України. – 2003. – №2. – С. 90.
11) Шелест Д.С., Юрченко М.М. Політико-правові основи етнодержавотворення в Україні. – Одеса: Астропринт, 1999. – 204 с.
12) Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред) та ін. – К.: «Укр. енцикл.», 1998. – Т.1: А-Г. – 672 с.: іл.
