Відмова органів та інших осіб, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, від поданої ними заяви або зміна вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі.
Якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду.
Прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв'язку з винятковими або нововиявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в суді.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для подання висновку, мають процесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу, а також мають право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті.
Із аналізу ст.46 ЦПК випливає, що:
1) об’єм процесуальних прав і обов’язків ООЗП переважно співпадає із об’ємом осіб, в інтересах яких вони діють;
2) ООЗП не мають права укладати мирову угоду;
3) прокурор має право знайомитися з матеріалами справи, навіть якщо він не брав участь у розгляді справи у першій інстанції;
4) органи державної влади та органи місцевого самоврядування також мають право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті.
Відповідно до п.10 ст.13 закону "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", Уповноважений має право звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом.
При цьому Уповноваженому надаються додаткові права, пов’язані з його участю в судових справах:
на ознайомлення з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримання їх копій, включаючи справи, які знаходяться в судах;
бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим (п.5,9 ст.13 вищевказаного закону).
Прокурор є особливим учасником цивільного судового процесу, його можна виокремити серед інших ООЗП, зважаючи на особливо широкі повноваження у справі, надані йому законодавством. Перелік актів, що регулюють участь прокурора у цивільних справах досить широкий: Конституція України (ст.121), закон "Про прокуратуру" (ст. 19, ст.36-1), ЦПК (ст.45-46), СК (42, 165, 170, 240), накази Генерального прокурора України тощо.
Постанова Пленуму ВСУ "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" (п.10) вказує на те, що згідно зі статтею 121 Конституції України, частиною другою статті 45 ЦПК і статтями 35, 361-1, 56 Закону України "Про прокуратуру" прокурором, який може шляхом пред'явлення позову в суді першої інстанції або на будь-якій стадії цивільного процесу здійснювати представництво громадян у випадках, передбачених законом, і представництво держави, підстави якого обґрунтовує сам, є: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори та прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції. Повноваження такого прокурора на участь у судовому засіданні, коли він діє на виконання конституційної функції представництва, підтверджуються службовим посвідченням.
Окрім того, відповідно до ч.4 ст.46 ЦПК,
4. прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв'язку з винятковими або нововиявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в суді.
Слід відзначити, що лише прокурор може брати участь у справі у формі представництва інтересів громадянина або держави на будь-якій стадії цивільного процесу (ч.2 ст.45 ЦПК). На думку деяких вчених, термін "представництво" використано не дуже вдало, оскільки прокурор не стає процесуальним представником і діє від свого імені [0, 116]. Шановні викладачі, або ті хто перевіряє цю роботу; я вимушений був вставити це речення, щоб уберегти студентів від бездумного копіювання моєї роботи із Інтернету; з повагою, автор. Прокурор є самостійним суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин - учасником розгляду цивільних справ. Він не є представником жодної з сторін цивільного процесу, діє самостійно, без повноважень сторони на підставі закону та керуючись тільки законом [0, 81].
Повноваження прокурора щодо участі у цивільних справах з метою захисту прав інших осіб встановлюються у гл.3 "Підтримання державного обвинувачення та представництво інтересів громадянина або держави в суді" розділу ІІІ закону "Про прокуратуру". Зокрема, відповідно до ст.35 цього закону, прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов'язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили. Прокурор має рівні права з іншими учасниками судового засідання. Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому процесі, визначаються цим Законом та процесуальним законодавством України. Окрім цього, ст.37 вищевказаного закону встановлює, що право внесення апеляційного, касаційного і окремого подання на вироки, рішення, ухвали і постанови судів надається прокурору і заступнику прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити апеляційні, касаційні і окремі подання тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь.
Участь органів держави, органів місцевого самоврядування у цивільному процесі з метою захисту прав й інтересів інших осіб може мати місце в справах, пов’язаних із відповідною галуззю народного господарства, управління якою ними здійснюється [0, 143]. Тому повноваження таких органів розкриваються, переважно, у галузевому законодавстві.
Важливу участь у захисті прав інших осіб у цивільних справах приймають органи опіки і піклування. Відповідно до ст.55 ЦК, опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки. Органи опіки та піклування мають право на звернення до суду у справах про визнання шлюбу недійсним (ст.42 СК), позбавлення батьківських прав (ст.165 СК), відібрання дитини від батьків (ст.170 СК), скасування чи визнання усиновлення недійсним (ст.240 СК). Відповідно до п.5 Постанови Пленуму ВСУ "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" від 15.05.2006 № 3, при зверненні до суду особи, на утриманні якої перебуває дитина і яка не є опікуном (піклувальником), або чоловіка, котрий не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, яка (матір) померла чи оголошена померлою, визнана недієздатною, безвісно відсутньою, позбавлена батьківських прав або не проживає з дитиною не менше шести місяців і не виявляє про неї материнської турботи й піклування, для захисту інтересів дитини до участі у справі необхідно залучити орган опіки та піклування.
Під час підготовки до розгляду справи про усиновлення малолітньої чи неповнолітньої дитини суддя повинен вирішити питання про участь у цій справі як заінтересованих осіб відповідного органу опіки та піклування, а у справі, провадження в якій відкрито за заявою іноземного громадянина або особи без громадянства, що постійно проживають за межами України, - уповноваженого органу виконавчої влади. Орган опіки та піклування подає до суду висновок про доцільність усиновлення та його відповідність інтересам дитини, а уповноважений орган виконавчої влади надає дозвіл на усиновлення дитини (п.4 Постанови Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30.03.2007 р).
Відповідно до п.11 ч.1 ст.10 закону "Про державну податкову адміністрацію", податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
Подання позовів про відшкодування збитків і втрат, заподіяних в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, входить до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях, згідно із п. "з" ч.1 ст.20 закону "Про охорону навколишнього природного середовища".
Відповідно до п.9,10 ч.1 ст.25 закону "Про захист прав споживачів", об’єднання споживачів мають право звертатися з позовом до суду про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припинення цих дій; захищати у суді права споживачів, які не є членами громадських організацій споживачів (об'єднань споживачів).
Державний нагляд за охороною праці, відповідно до ст.260 КЗпП здійснюють: Державний комітет України по нагляду за охороною праці; Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки; органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України; органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України. Тому у справах за позовами до власників про відшкодування шкоди, збитків працівникам, іншим громадянам, підприємствам і державі, вказані органи можуть брати участь для подання висновку у справі.
Право на звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб надане також окремим фізичним особам:
батьки мають право звернутися за захистом прав дітей, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом (ч.3 ст.154);
особа, яка утримує та виховує дитину, може звернутися до суду з вимогами про визнання батьківства (ч.3 ст.128 СК), про встановлення факту батьківства (ч.2 ст.130 СК), про встановлення факту материнства (ч.2 ст.132 СК);
особа, в сім’ї якої проживає дитина, має право на звернення до суду з вимогами про позбавлення батьківських прав (ст.165 СК).
4. Правозастосовча частина. Аналіз судових рішень
У правозастосовчій частині роботи, вважаємо за необхідне проаналізувати, як приклад, цивільну справу, у якій приймає участь орган, якому за законом надано право захищати права та інтереси інших осіб.
Для наочного відображення застосування цих засобів захисту права власності права звернемося до судової практики із цього питання. [1]
Розглянемо рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03.03.2009 р. за справою №2-1188/2009.
Справа № 2-1188/2009
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 березня 2009 року Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді - Боговського Д. Є.
при секретарі - Овчинниковій Є.О.
