Аутсорсінг (оutsourcing) у перекладі з англійської мови означає "поза джерелом". Цим терміном позначають виведення за межі компанії визначеної (переважно непрофільної) функції.
Але не треба плутати поняття "аутсорсінг" та "аутстаффінг". Аутстаффінг – це надання у розпорядження компанії персоналу, який відповідає визначеним вимогам. Компанія, яка надає персонал, не несе ні якої відповідальності і не відповідає за якість робіт. При аутсорсінгу між підприємствами укладається договір, в якому обговорюється перелік робіт, які надаються, результати робіт, строки та бюджет.
Компанія може запропонувати декілька кандидатур (керівника, адміністратора, менеджера, куратора тощо) в залежності від обсягу завдань. В договорі також може бути визначений фактичний час, який персонал зовнішньої компанії буде працювати в компанії Клієнта. Крім того, відсоток завантаження персоналу може змінюватися в залежності від фази проекту, про що сторони домовляються за результатами його аналізу.
Компанія, яка надає персонал, забезпечує якісне управління проектами за рахунок використання методології управління проектами, внутрішньої системи якості управління проектом, що дозволяє забезпечити ефективність прийняття рішень. Таким чином, переваги аутсорсінга перед аутстаффінгом в частині управління проектами є очевидними. Головне, щоб Клієнт міг визначити цілі (оптимізація бізнес процесів, підвищення якості послуг, підвищення рівня доходів, створення нових послуг, скорочення витрат) та той вид послуг, який більш якісно буде вирішувати визначені завдання.
Сьогодні на умовах аутсорсінгу проводяться не лише маркетингові дослідження чи розробки рекламних кампаній чи ведення бухгалтерського обліку, але віддаються зовнішнім організаціям цілі бізнес-процеси. Компанії можуть зосередитися на одній діяльності, наприклад, на розробці та збуту продукції, а саме виробництво передоручити іншому підприємству чи навпаки. Для цього компанії необхідно проаналізувати, що доцільніше робити власноруч, а до чого долучити зовнішні організації. Такий підхід дозволяє господарській структурі максимально сконцентруватися на своїй основній виробничій діяльності, тобто саме на тому, де вона має найбільші конкурентні переваги на ринку.
Для багатьох - це звичний спосіб ведення бізнесу, оскільки це знижує затрати на постійне утримання команди професіоналів у визначеній сфері через тимчасовість послуг. Більш того, кваліфікації штатних співробітників іноді недостатньо для вирішення комплексних завдань, тобто підвищується якість наданої послуги за рахунок використання висококваліфікованих спеціалістів зовнішньої компанії.
Але треба враховувати, що більшість проектів, які реалізуються за участю зовнішньої компанії на умовах аутсорсінгу, не дають швидкого економічного ефекту, але саме вони є ядром інвестиційних програм у середньостроковій перспективі (від одного року до трьох) та формують основу стратегічних планів компанії. Управління проектом на умовах аутсорсингу передбачає надання зовнішньою компанією керівника проекту чи менеджера проектного офісу. Таким чином аутсорсінг – це ефективний спосіб вирішення внутрішніх проблем зовнішніми засобами.
3. Управління консалтинговою фірмою
3.1 Вимоги до консалтингової фірми
Консалтингова фірма — підприємство, що займається професійним консалтингом, а саме надає консультаційні послуги клієнтам (виробникам, продавцям та споживачам) за допомогою спеціально навчених осіб відповідної кваліфікації, здатних визначити, проаналізувати та розробити модель вирішення будь-якої управлінської проблеми.
Діяльність кваліфікованого консультанта або серйозної консалтингової фірми, що надає широкий спектр послуг, повинна бути підлегла ряду вимог, основними з яких є наступні:
1. Консультант (він же консалтер) зобов'язаний володіти відпрацьованою технологією вирішення завдань і необхідних навичок у формулюванні організаційного діагнозу, стратегічному плануванні, використанні інформаційних систем, а також методами аналізу й прогнозування економічного становища, діагностики загальної виробничої ситуації, установлення контактів (спілкування й твердження) і т.п.
2. Консультант (або консалтингова компанія) повинен бути незалежний від постачальників продуктів і рішень в обраній області, від традицій, не писаних законів, що існують в організації, політики управлінського апарата. Думка консультанта повинна носити вільний і об'єктивний характер.
3. Консалтингова компанія повинна являти собою структуру, зовнішню стосовно організації для якої здійснюється консультування.
4. Консультант (або консалтингова компанія) зобов'язаний надавати замовникам допомогу у використанні їхнього власного досвіду для безперервного вдосконалювання своєї діяльності.
5. З метою нагромадження, аналізу, переробки й використання одержуваного досвіду консультант (або консалтингова компанія) повинен працювати з багатьма клієнтами.
6. Консультант (або консалтингова компанія) повинен мати навчальний вплив на клієнтів.
3.2 Поняття стратегії консультаційної фірми
Консалтингові фірми, як і виробничі підприємства, користуються концепцією стратегічного розвитку своєї компанії та технікою стратегічного планування. Однак сприйняття корпоративної стратегії лише як сфери застосування професійних знань останнім часом зникає серед консультантів. Все більшого поширення набуває погляд на стратегічний розвиток як на корисний для консультаційної організації, хоча терміном "стратегія" користуються не завжди.
Такий підхід обумовлений наступними змінами зовнішнього середовища:
1) стрімким розвитком управлінського консалтингу за останні 10 років;
2) збільшенням кількості консультантів з питань управління, що сприяло появі конкуренції у цій сфері;
3) орієнтацією консультаційних фірм на ринок та споживача, використанням агресивного маркетингу послуг.
Таким чином, перед окремою консультаційною фірмою виникає проблема утримання своїх ринкових позицій, постійного перегляду ступеня своєї компетентності та відповідності набору послуг вимогам клієнтів.
Змістом стратегічного планування є спрямування власних ресурсів підприємства, установи чи організації в ті галузі, які мають найбільший потенціал розвитку. Для будь-якого підприємства стратегія — це вибір шляху розвитку.
Консультування, як специфічний напрямок бізнесу, виступає водночас у двох якостях: професійної діяльності та ділової активності. Ця єдність двох аспектів консалтингу визначає власне специфіку консалтингової фірми.
Діяльність консультаційної фірми визначається наявністю стандартизованої системи виробництва та надання послуг, а також використання певних методологічних підходів у діагностиці, аналізі та розробці алгоритму вирішення проблеми. Звичайно, неможливо продавати клієнтам стандартизовані комплекти послуг чи рішень проблем, які потребують індивідуального підходу. Але загальна стандартизована система професійної організації своєї діяльності, яка має бути творчо використана, забезпечує консалтинговій фірмі успіх. Ділова активність консультаційної фірми спричинена ринковими умовами її існування. Сьогодні вже не виникає сумніву у тому, що консалтинг є бізнесом, а послуги консультантів мають бути продані. Щоб забезпечити фірмі прибуток та професійну репутацію консультант повинен виступати водночас у ролі професіонала і комерсанта.
Стратегія консультаційної фірми повинна охоплювати обидві сторони консультування — професійний та комерційний. Однак першим кроком, який викличе наступний, має бути визначення професійної мети фірми.
Професійний аспект стратегічного розвитку консалтингової фірми включає:
1) професійний профіль консалтингової фірми;
2) професійне обличчя фірми:
унікальні методичні прийоми;
використання специфічної документації фірми;
користування спеціальними атрибутами;
рівень професійної культури;
імідж консультанта;
спілкування з клієнтами та міра участі у вирішенні проблем;
3) технічне лідерство фірми:
першість у галузі технології та управлінських методів;
відстеження нової інформації та пропонування її клієнтам;
4) види послуг, які надаватиме фірма:
лише управлінські;
технічні;
інформаційні;
визначення напрямків розширення своїх послуг.
Наступним кроком розробки стратегії розвитку консалтингової фірми є визначення другого стратегічного параметру — ділової активності.
Комерційний аспект стратегічного розвитку консалтингової фірми вимагає визначення:
1) мети бізнесу консультаційної фірми;
2) мети ділової стратегії:
забезпечення виживання;
утримання поточних ринкових позицій;
вибір темпів зростання (швидкого, повільного);
3) бажаного розміру доходів та прибутку;
4) міри фінансової стабільності та незалежності фірми.
Стратегія консалтингової фірми, що розроблена згідно з метою двох аспектів її діяльності, призначена забезпечити подальший розвиток цього специфічного підприємства як професійної одиниці і ринкової структури. Практичний досвід ринкового існування окремих елітних інтелектуальних структур (наукових, мистецьких) підтверджує, що без зовнішньої підтримки фінансове самостійне життя такої одиниці може бути забезпечене лише відповідною грамотною стратегією, яка могла б примирити неринкову сутність системи з ринкове підкореним середовищем. Консалтингова фірма, як інтелектуально спрямована структура, може називатися фірмою лише тоді, коли її професійна мета узгоджена і адекватна фінансовим цілям її діяльності.
3.3 Визначення стратегічного вибору консалтингової фірми
Стратегічний вибір консультаційної фірми, як рішення, що розраховане на довгострокову реалізацію, стосується найважливіших сторін внутрішнього та ринкового існування підприємства:
- визначення діапазону послуг;
- визначення базових клієнтів;
- визначення розміру та темпів зростання фірми;
- взаємодія із конкурентним середовищем.
Однак слід зазначити, що обрана стратегія консультування повинна коректуватися згідно з вимогами інноваційних процесів , та змінами зовнішнього середовища. Тим більше, що консультаційна фірма у питаннях зміни ринків та продукції більш гнучка, ніж промислове підприємство. Чутливість фірми до диктату ринку обумовлена структурою персоналу, який включає спеціалістів із технічною, економічною та іншою освітою, а також різними профілями діяльності, що завжди дозволить колективу пристосовуватися до стратегічних змін.
1. Визначення діапазону послуг
Основним блоком стратегії консалтингової фірми є визначення її продукції. Для його формування теорія стратегічного планування пропонує визначити природу та коло послуг консультаційної фірми. Стратегія консультування має декілька альтернатив.
Стратегія надання консультаційних послуг №1. Послуги поділяються за функціональними та предметними сферами втручання. Консультаційна фірма, що обрала цю альтернативу, визначає свої послуги за наступною класифікацією:
- фінанси;
- маркетинг;
- управління та організація виробництва;
- загальне управління та інші.
Це найбільш поширена класифікація, але й найбільш примітивна. Таке визначення власного асортименту послуг нічого не говорить клієнтові про саму фірму, її консультантів та особливості їх професійних методологічних підходів. Для самої фірми також така стратегія досить важка — можуть виникнути проблеми занадто широкого діапазону, який не під силу подолати дрібній фірмі.
Стратегія надання консультаційних послуг №2. Класифікація послуг відбувається за проблемним критерієм. Так консультанти пропонують допомогу у вирішенні питань економії ресурсів, раціоналізації напрямку руху інформаційних потоків, виявленні можливості реструктуризації підприємства, зміні форм власності, злитті та інше.
