Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду
Національний університет державної податкової служби України
Завдання
на курсову роботу
1. Тема курсової роботи _________________________
2. Строк здачі студентом закінченої роботи___________________
3. Вихідні дані по роботі_____________________________
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які підлягають розробці)_______________________________________
5. Перелік графічного матеріалу (з точним значенням обов’язкових креслень)_______
6. Дата видачі завдання____________
Календарний план
|
№ п/п |
Назва етапів курсової роботи |
Строк виконання етапів (роботи) |
Примітки |
|
1. |
Вибір теми, вивчення літературних джерел та складання плану роботи |
|
|
|
2. |
Підготовка 30 % курсової роботи та подання її керівнику |
|
|
|
3. |
Підготовка 70 % курсової роботи та подання керівнику |
|
|
|
4. |
Підготовка 100 % курсової роботи та подання керівнику |
|
|
|
5. |
Доопрацювання роботи з урахуванням зауважень керівника |
|
|
|
6. |
Отримання відгуку керівника роботи |
|
|
|
7. |
Захист курсової роботи |
|
|
Студент ___________________
Керівник__________________
Зміст
Вступ
Розділ 1. Загальна характеристика деліктних зобов'язань завданих незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду
1.1 Правове регулювання відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду і компаративістичний аспект
1.2 Підстави та умови відповідальності за шкоду, заподіяну незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду
2. Види, обсяги та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду
2.1 Форми відшкодування матеріальної шкоди
2.2 Особливості відшкодування моральної шкоди
2.3 Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Захист прав людини і громадянина, визнання її прав і свобод найвищою соціальною цінністю на конституційному рівні – обов’язок всіх без винятку органів державної влади та їх посадових і службових осіб, в тому числі судових та правоохоронних органів. Кожний такий орган та особа згідно зі своїм юридичним статусом зобов’язані не тільки забезпечувати, але й здійснювати захист прав і свобод особистості згідно з Конституцією України, спираючись на норми міжнародно-правових актів і чинне законодавство.
Нажаль, досить об’єктивні причини тривалої соціально-економічної кризи залишають відкритим питання "кризи влади" і, зокрема, тих державних органів і посадових осіб, які, виходячи із своєї головної функціональної направленості іменуються "судовими" і "правоохоронними". Подібне становище однак не є "вибачальним" для існуючих судово-слідчих помилок, а інколи і посадових злочинів органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Про масштаби і значущість цього явища в наші дні свідчать тисячі виправдувальних вироків судів і рішень (постанов і ухвал) різних компетентних органів (в тому числі вищестоящих судів) про закриття провадження у кримінальних справах у зв’язку з так званими реабілітуючими обставинами.
Потерпілим від зловживань і помилок судів та інших правоохоронних органів, їх посадових осіб факт виправдування чи закриття кримінальної справи у зв’язку з обставинами такого характеру сам по собі є дуже важливим: їх репутація повністю поновлюється, вони знову набувають статусу чесних і законослухняних громадян. Але це далеко не все, на що мають право розраховувати потерпілі. Для повного поновлення їх прав і законних інтересів потрібна не тільки відміна незаконних рішень, що зганьбили добре ім’я, потрібно також усунути, по можливості, будь-які негативні наслідки рішень такого характеру. Це потрібно тому, кого реабілітовують, правосуддю, а також іншим правоохоронним органам, оскільки це є не тільки виразом справедливості, а й повинно послужити підтриманню престижу судових та правоохоронних органів на необхідному рівні.
Все це ще раз підтверджує актуальність теми відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду. Актуальність цієї теми обумовлена ще й тим, що нечисленні наукові праці з даної тематики були створені ще в радянський час і в правовому сенсі вже значно застаріли для тлумачення діючої нормативно-правової бази, а висвітлення цього питання недостатньою мірою розкрите в літературі. В сучасній же цивілістиці недостатнє висвітлення цього питання пояснюється складністю самих деліктних правовідносин, які знаходяться на стику цілого ряду суміжних галузей права. Також, майже не приділяється увага проблемі відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду. немає чіткого визначення сторін у цій категорії справ для відшкодування шкоди, не визначено в Законі від 1 грудня 1994 року граничного розміру моральної шкоди, яка відшкодовується, виникає складність при відновленні майнового стану потерпілого.
Як для теорії, так і судової практики є також актуальним визначення предмета доказування в справах про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, та окреслення орієнтовного переліку доказів та засобів доказування тощо. Такого теж немає. Хоча збільшується кількість прийнятих (опублікованих) актів законодавства, відсутність практики, навиків, виробленої системи, механізмів та розуміння суті самого поняття відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, її особливостей створює значні труднощі при правозастосуванні.
Нажаль, нашими законотворцями явно недостатньо уваги приділяється цьому питанню. Також не існує окремої дисципліни в навчальних закладах, яка б готувала юристів-професіоналів. Це б сприяло розвитку та вдосконаленню не тільки теорії відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, а й практики. А тому, ми вважаємо, що саме дослідження поняття, сутності предмета відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, її особливостей, а також порядку відшкодування шкоди, стане основою для вирішення багатьох хиб у правозастосуванні, дасть змогу зрозуміти його недоліки, сприятиме правильному практичному використанні цих знань.
Об’єкт дослідження - інститут відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду. Предмет дослідження складає система правових норм, що регулюють відносини щодо відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду.
Ціллю і метою написання роботи є повне та всебічне дослідження поняття, порядку відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, як матеріальної, так і моральної; з’ясування підстав та умов відповідальності за шкоду, заподіяну незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду. Метою визначення цих понять є розкриття проблем, що виникають при відшкодуванні шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, недоліків, а також внесення своїх пропозицій щодо подальшого їх вдосконалення та застосування у практиці. Методологічну основу складають загальнонауковий метод пізнання правової дійсності, а також наступні методи: порівняльно-правовий, структурно-функціональний; методи аналізу документів, синтезу та ін. В роботі використовується та аналізується чинне законодавство України, наукові праці, монографії відомих юристів, а також останні дослідження вітчизняної і зарубіжної юридичної науки.
1. Загальна характеристика деліктних зобов'язань завданих незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду
1.1 Правове регулювання відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду і компаративістичний аспект
Відшкодування шкоди як засіб цивільно-правового захисту суб’єктивних прав є дієвим механізмом реабілітації прав потерпілого, запобігання цивільно-правових порушень, стабілізації майнових відносин і підтримання економічного балансу у суспільстві. Відшкодування шкоди носить компенсаційний характер. Виходячи із конституційної норми про відшкодування шкоди, яка міститься в ст. 56 Конституції України "кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень".[1, с. 17] Конституційний принцип права на відшкодування шкоди передбачає безперечне зобов’язання держави відшкодувати цю шкоду. Враховуючи особливості предмета регулювання, цивільне право деколи допускає відповідальність незалежно від вини, а також покладає обов’язки не на самого порушника.[2, с. 4] Так, ст. 1176 Цивільного кодексу України визначає підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями (бездіяльністю) судових та правоохоронних органів. Делікт такого типу виділений, оскільки суб’єктом відшкодування шкоди є держава, а відповідальність наступає незалежно від вини посадових чи службових осіб. На перший погляд здається, що заподіювач шкоди звільняється від відповідальності за вчинене. Насправді, держава за допомогою своїх органів забезпечує дотримання й виконання законів, які приймає, крім того вона має право звертатися з регресною вимогою до службових чи посадових осіб за відшкодованою нею шкодою. Органи попереднього (досудового) слідства, прокуратури й суду є державними, і створюються нею для того, щоб успішно
реалізовувати своє суверенне право на кримінальне переслідування винних і встановлення правосуддя. При цьому слід відзначити, що ці органи є носіями державних повноважень, реалізація яких відбувається в інтересах усього суспільства. За належне виконання посадовцями своїх обов’язків, за охорону прав і законних інтересів особи держава відповідає перед своїми громадянами.
