Мотивування призначення покарання у вигляді позбавлення волі, якщо санкція кримінальної закону передбачає й інші покарання, не пов'язаних з позбавленням волі; застосування умовного засудження; призначення покарання нижче найнижчої межі, передбаченої кримінальним законом за даний злочин, переходу до іншого більш м'якого покарання; призначення колонії — поселення, виховній колонії або виду виправної колонії з відступом від загальних правил, а також вирішення питань, пов'язаних з відстрочкою виконання вироку, не може обмежуватися вказівкою на те, що, наприклад, суд ухвалив "… до уваги всі обставини справи, конкретну обстановку, у якій мала місце подія, особливості особи потерпілою, її поведінка ". Суд, який розглядає справу по першій інстанції, зобов'язаний у вироку привести переконливі докази про необхідність вибору одного з вищевказаних рішення. При цьому вказати, які саме обставини справи він мав на увазі, в чому, продовжуючи наш приклад, … висловилися конкретна обстановка, особливості особистості і поведінку потерпілої.
У кожному випадку застосування ст. 64 КК суд зобов'язаний вказати, які саме обставини ним визнаються винятковими і у поєднанні з даними про особу підсудного враховуються при призначенні покарання. Причому у вироках повинні системно класифікуватися обставини, одні з яких відносяться до категорії пом'якшуючих, а інші – до категорії обтяжуючих покарання, так щоб було зрозуміло, на яку сукупність обставин судом зроблено акцент при призначенні покарання.
Суди повинні мотивувати непризначення додаткового покарання, коли його застосування за законом обов'язково або альтернативно.
Якщо судимості в обвинувачуваного зняті або погашені, однак їх наявність у минулому має значення для призначення йому виду виправної установи, суд в описово-мотивувальній частині вироку
вказує, що підсудний раніше відбував покарання у вигляді позбавлення свободи.
У всіх випадках повинна бути мотивована у вироку застосування смертної кари на основі встановлених обставин скоєного злочину і даних, з вичерпною повнотою характеризують підсудного.
При постановленні обвинувального вироку без призначення покарання (коли діяння втратило суспільну небезпеку або особа, яка його вчинила, перестала бути суспільно небезпечною) в описово-мотивувальній частині вироку суд зобов'язаний мотивувати прийняте рішення з приведенням конкретних обставин, що підтверджують висновки суду.
У вироку необхідно привести всебічний аналіз докази, на яких суд заснував висновки, при цьому повинні отримати оцінку всі докази, що викривають, так і виправдовують підсудного. У випадках, коли у справі є декілька висновків експертів, які містять різні висновки по одних і тих же питань, суду слід дати у вироку оцінку кожному з них у сукупності з іншими доказами у справі і привести мотиви, з яким він погодився з одним із висновків і відкинув інші.
Суд має вказувати у вироку, чому одні докази їм визнані достовірними, а інші відкинуто. У справі відносно декількох підсудних або у справі, за яким підсудний обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, вирок повинен містити аналіз доказів щодо кожного підсудного і по кожному звинуваченням.
Посилаючись у вироку на показання допитаних у справі осіб, висновок експерта (спеціаліста), протоколи слідчих і судових дій та інші документи, які підтверджують, на думку судна, ті чи інші фактичні обставини, суд зобов'язаний розкрити їх зміст. Наприклад, не тільки перерахувати прізвища потерпілих, свідків, а й викласти суть їх свідчень.
В описово-мотивувальній частині вироку повинні знайти повне викладено результати оцінки висновку експерта (спеціаліста).
Суд зобов'язаний вказати, які факти встановлені висновком експерта (спеціаліста), а не обмежуватися лише посиланням на його заключеніе380.
В описово-мотивувальній частині вироку повинно бути також відображене відношення підсудного до пред'явленим звинуваченням та дано оцінку доказам, наведеним ним на свій захист. У разі зміни підсудним показань, даних ним при провадженні дізнання чи попереднього слідства, суд зобов'язаний ретельно перевірити ті та інші його свідчення, з'ясувати причини зміни показань і дати їм оцінку в сукупності з іншими зібраними у справі доказами.
При постановленні виправдувального вироку в його описово-мотивувальній частині вказується істота пред'явленого обвинувачення, викладаються обставини справи, як вони встановлені судом, аналізуються докази, що обгрунтовують висновок суду про невинність підсудного, наводяться мотиви, з яких суд відкинув докази, представлені стороною обвинувачення, мотиви рішення в щодо цивільного позову. Включення в виправдувальний вирок формулювань, що ставлять під сумнів невинуватість виправданого, не допускається.
У разі постанови виправдувального вироку щодо особи, що обвинувачувався у вчиненні декількох злочинів, кваліфікованих однією або кількома статтями (пунктами, частинами статей) кримінального закону, суд повинен в описово-мотивувальній частині вироку з наведенням мотивів сформулювати висновок про визнання обвинувачення необгрунтованим по кожній статті ( пункту, частини статті, епізоду звинувачення) із зазначенням відповідної основи виправдання, передбаченого законом.
Суд зобов'язаний привести мотиви у вироку, що обгрунтовують повне або часткове задоволення позову або відмову в ньому, указати з приведенням відповідних розрахунків розміри, у яких задоволено вимоги позивача, і закон, на підставі якого вирішено цивільний позов.
Після описової частини слід резолютивна, що у обвинувального вироку дещо відрізняється від резолютивної частини виправдувального вироку.
Резолютивна частина будь-якого вироку починається вказівкою на прізвище, ім'я та по батькові підсудного. У ній має бути відображено рішення по пред'явленому цивільним позовом, про відшкодування шкоди і про
речові докази, а також вказівку про розподіл судових витрат, про порядок і строк касаційного оскарження і опротестування вироку.
Це єдине, що є спільного у обвинувального і виправдувального вироків. Крім зазначених даних резолютивна частина обвинувального вироку повинна містити рішення про визнання підсудного винним за конкретним пункту, частини, статті КК ; вид і розмір покарання, призначеного підсудному за кожне злочин, у вчиненні яких він визнаний винним; остаточна міра покарання, що підлягає відбування (або рішення про звільнення підсудного від відбування покарання); вид виправної установи, в якому повинен відбувати покарання засуджений до позбавлення волі, і режим даного виправного закладу; тривалість випробувального терміну за умовне засудження та обов'язки, які покладаються при цьому на засудженого; рішення про додаткові видах покарання; рішення про зарахування часу попереднього утримання під вартою, якщо підсудний до постанови вироку затримувався в порядку ст. ст. 91, 92 КПК України, був укладений під утримую, домашнього арешту, або він знаходився в медичний або психіатричний стаціонар; рішення про запобіжний захід відносно підсудного до вступу вироку в законну силу.
Крім того, у резолютивній частині вироку може бути зафіксовано рішення суду про позбавлення особи спеціального, військового або почесного звання, класного чину і державних нагород, якщо таке рішення ухвалене судом.
Якщо підсудний обвинувачується у вчиненні кількох злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону, і звинувачення в здійсненні деяких з цих злочинів не підтвердилося, суд у резолютивній частині вироку формулює рішення про визнання підсудного винним за одними статтями і про виправдання по інших статтях.
Відповідно до закону покарання у вироку у всіх випадках має бути позначена таким чином, щоб при його виконанні не виникало ніяких сумнівів щодо виду і розміру покарання, призначеного судом. У зв'язку з цим судам надолужити мати на увазі, що в резолютивній частині обвинувального вироку повинні бути вказані: вид і розмір не тільки основного, а й додаткового покарання, призначеного засудженому за кожний злочин, визнане доведеним; основна і додаткова міра покарання, що підлягає відбування засудженим за сукупністю злочинів і, у відповідних випадках – пріговоров.
Призначаючи додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, суд повинен чітко обговорити розмір конфіскації щоб уникнути неясностей або сумнівів при виконанні вироку.
Зокрема, якщо суд постановляє конфіскувати частину майна, у вироку повинно бути точно вказано, яка саме частина (1 / 2, 1 / 3 і т.д.) усього майна засудженого підлягає конфіскації або конкретно перераховані конфіскованого предмети. При цьому заміна конфіскації майна грошовою сумою, рівною вартості цього майна, не допускається.
Суди повинні мати на увазі, що при конфіскації всього майна засудженого конфіскація звертається на особисту власність засудженого і на його частку в загальній власності і не може бути обернена на частку інших осіб, що володіють майном разом з засудженим на праві спільної власності. При цьому повинні бути враховані права і законні інтереси членів родини засудженого, спільно з ним проживали.
При призначенні покарання за певні злочини нижче найнижчої межі санкції закону в резолютивній частині вироку повинно бути зазначено, що це покарання визначається за відповідною статтею (частини, пункту статті) із застосуванням ст. 64 КК.
При постановленні обвинувального вироку без призначення покарання (коли діяння втратила суспільну небезпеку або особа, яка його вчинила, перестала бути суспільно небезпечною) в резолютивній частині вироку суд зобов'язаний визнати підсудного винним і вказати, що відповідно до закону покарання йому не призначається.
При наявності у засудженого до позбавлення волі неповнолітніх дітей, які залишаються без нагляду, в резолютивній частині обвинувального вироку повинно бути також зазначено про передачу їх під опіку родичів або інших осіб або установ і яких саме.
Висновки, викладені в резолютивній частині вироку, не повинні суперечити даними, що містяться в описово-мотивувальній його частині.
У резолютивній частині виправдувального вироку повинні міститися також вказівки про скасування запобіжного заходу, заходів забезпечення конфіскації майна, роз'яснення порядку відшкодування шкоди, пов'язаної з кримінальним переслідуванням та інші рішення суду, які відповідно до закону підлягають відображенню в цій частині пріговора.
У резолютивній частині виправдувального вироку слід вказати, за яким з передбачених законом підстав підсудний виправданий по кожній статті (пункту, частини статті) кримінального закону.
При постановленні виправдувального вироку щодо особи, що обвинувачувався у вчиненні декількох злочинів, кваліфікованих однією статтею (пунктом, частиною статті) кримінального закону (наприклад, кілька епізодів крадіжок або продовжуємо злочину), коли підстави виправдання по них різні, в резолютивній частині вироку повинно бути точно вказано, за яким з передбачених законом підстав і у здійсненні будь злочинів підсудний виправданий.
Вирок повинен бути складений в ясних і зрозумілих висловах. Виходячи з цього, у вироку неприпустимо вживання неточних формулювань, використання пропущених скорочень і слів, не прийнятних в офіційних документах, а також вироку захаращення описом обставин, що не мають відношення до даного справі. Наведені у вироку технічні та інші спеціальні терміни, а також вираження місцевого діалекту повинні бути роз'яснені.
Огляду на те, що у всіх випадках вирок проголошується публічно, суду при складанні вироку слід уникати викладу в ньому не викликаних необхідністю формулювань, в подробицях, що описують способи вчинення злочинів, пов'язаних з виготовленням наркотичних засобів, вибухових речовин і т.п., а також зазіхають на статеву недоторканність громадян або моральність неповнолітніх.
Необхідно неухильно дотримуватися вимог закону про те, що виправлення у вироку повинні бути обговорені і застереження підписані всіма суддями в нарадчій кімнаті до проголошення вироку. Чи не обумовлені і не підписані суддями виправлення, що стосуються істотних обставин (наприклад, кваліфікації злочину, виду і розміру покарання, розміру задоволеного цивільного позову, виду виправної колонії), є підставою для скасування вищою судовою інстанцією вироку повністю або у відповідній частині.
Висновки
Вирок — рішення суду першої інстанції про винність чи невинність, відданої до суду особи (п. 12 ст. 32 КПК).
Постановлення вироку детально регламентовано законом — гл. 28, ст. ст. 333—335, 446 КПК.
Усі вироки оголошуються прилюдно в залі судового засідання, незалежно від того, чи розглядалась справа в закритому, чи відкритому судовому засіданні (ст. ст. 20, 34 КПК).
Вирок повинен складатися з вступної, описово-мотивувальної і резолютивної частин.
Використана література
1. Кримінальне судочинство. Карпенко. Київ, 2008
2. Правове діловодство. Данилович. Львів, 2005
3. КПК України від 2001 р.
Страницы: 1, 2
