Давання хабара – це передача посадовій особі грошей чи майнової цінності за рахунок коштів особи, яка дає хабар, або за рахунок коштів державної, громадської, приватної організації. Якщо хабар дається за рахунок коштів державної чи громадської організації, то діяння кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. 191 і ст. 369 КК.
Злочин може кваліфікуватися за ст. 369 КК як дача хабара лише у тому випадку, коли певна сума грошей або цінність (коштовність) передається посадовій особі за вчинення або невчинення нею в інтересах того, хто дає хабар, конкретних дій. Передача посадовій особі грошей або матеріальних цінностей за вчинення певних дій, якщо особа, яка їх передає, вважає, що посадова особа має право на їх отримання, а також передача частки спільно незаконно (злочином) здобутого майна чи грошей, не може визнаватися дачею хабара.
Дача хабара вважається закінченим злочином з моменту прийняття посадовою особою хоча б частини хабара: грошової суми, майнових цінностей, а також із моменту початку надання послуг майнового характеру [49].
У тих випадках, коли запропонований хабар не прийнятий посадовою особою (відхилений) або не отриманий, дії особи, що намагалася дати хабара, кваліфікуються як замах на дачу хабара за ст. 15 і ст. 369 КК.
Якщо особа отримує від хабародавця гроші (цінності) нібито для передачі посадовій особі, а насправді, не маючи наміру цього робити, привласнює їх, то вчинене кваліфікується за ст. 190 КК як шахрайство, оскільки у винного не було наміру передавати посадовій особі хабар. Дії хабародавця у такому випадку кваліфікуються як замах на дачу хабара за ст. 15 і ст. 369 КК.
Рівним чином і дії посадової особи, яка, одержуючи гроші чи інші цінності начебто для передачі іншій посадовій особі в якості хабара, мала намір не передавати їх, а привласнити, кваліфікуються за відповідними частинами статей 190 і 364 КК як шахрайство і зловживання владою чи посадовими повноваженнями, а за наявності до того підстав – і за відповідними частинами статей 26 і 369 КК (підмовництво до замаху на дачу хабара). Дії особи, яка передавала гроші чи цінності, вважаючи, що вона дає хабар, кваліфікуються як замах на дачу хабара (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 жовтня 1994 р.).
Давання хабара повторно кваліфікується за ч. 2 ст. 369 КК. Дача хабара визнається вчиненою повторно тобто вдруге, двічі, якщо хабар було передано двом або більше посадовим особам за вчинення різних, окремих дій в інтересах хабародавця, або хоча й одній посадовій особі, але за вчинення нею (чи невчинення) окремих, різних дій.
Дача хабара визнається вчиненою повторно і в тих випадках, коли:
а) дачі хабара передувало одержання хабара (ст. 368 КК), чи дача хабара (ст. 369 КК);
б) попередній злочин, передбачений однією зі статей 368 – 369 КК, був закінченим чи лише готуванням або замахом на вчинення такого злочину;
в) у вчиненні будь-якого із цих злочинів, що передбачають відповідальність, особа була виконавцем чи іншим співучасником.
Не утворює повторності дача хабара посадовій особі однієї обумовленої суми за декілька разів (прийомів). Повторна дача хабара відрізняється від дачі хабара в декілька прийомів тим, що кожна передача грошей чи цінностей обумовлена вчиненням або невчиненням посадовою особою в інтересах хабародавця (хабародавців) окремих, різних дій.
Не утворює повторності дача хабара кількома особами одній посадовій особі, а також підмова декількох осіб дати хабара одній посадовій особі за вчинення (чи невчинення) однієї обумовленої дії.
Давання хабара не може кваліфікуватися за ч. 2 ст. 369 КК як вчинена повторно, якщо:
· стосовно попереднього. злочину, витекли строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК);
· якщо судимість за попередній злочин знята чи погашена (ст. 91 КК);
· якщо за попередній злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48 та ч. 3 ст. 369 КК.
Покарання за злочин:
за ч. 1 ст. 369 – штраф від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк від двох до п'яти років;
за ч. 2 ст. 369 – позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої.
У частині 3 ст. 369 сформульовані умови звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка дала хабар.
Закон називає дві таких умови:
1) якщо стосовно особи, яка дала хабар, мало місце його вимагання (див. п. 4 примітки до ст. 368);
2) якщо мала місце добровільна заява особи про давання нею хабара.
Щодо цієї ознаки в ч. 3 ст. 369 зазначено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом на порушення кримінальної справи.
Таким чином, для звільнення особи від кримінальної відповідальності тут необхідно, щоб:
а) заява була зроблена до органу, наділеному правом на порушення кримінальної справи. Закон не вимагає, щоб особа, яка дала хабар, особисто з'явилася до цього органу, тому вона може зробити заяву шляхом надсилання листа поштою, по телефону, через родичів, начальника тощо;
б) заява повинна бути зроблена до порушення кримінальної справи саме щодо особи, яка дала хабар;
в) заява повинна бути зроблена до моменту порушення кримінальної справи.
Однак, уявляється, що законодавець мав на увазі не сам по собі факт (момент) порушення справи, а обізнаність про це того, хто дав хабар;
г) заява повинна бути добровільною і може бути зроблена з будь-яких мотивів, але не в зв'язку з тим, т відповідним органам стало відомо про факт давання хабара;
д) звільненню від відповідальності підлягає тільки той, хто дав хабар (виконавець давання хабара). Інші співучасники підлягають відповідальності на загальних підставах.
З моменту (з дня) порушення справи про притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності за дачу хабара, ця підстава звільнення від відповідальності анулюється.
Звільнення особи, яка дала хабар, від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ч. 3 ст. 369 КК, не означає, що у її діях немає складу злочину. В зв'язку з цим вона не може визнаватися потерпілою і претендувати на повернення їй предмета хабара.
Гроші та інші цінності, які були визнані предметом хабара, на підставі пункту 4 статті 81 КПК передаються в доход держави.
Відповідальною за давання хабара може бути посадова і приватна особа, якій виповнилося шістнадцять років.
Провокація хабара (ст. 370 КК).
З об'єктивної сторони провокація хабара полягає в штучному створенні службовою особою таких обставин і умов, що зумовлюють або пропозицію, або одержання хабара.
Способи провокації можуть бути самими різними (натяки, пропозиції, поради, рекомендації, умовляння тощо). Тому є підстави вважати, що злочин, передбачений ст. 370, є, як правило, різновидом підбурювання, виділеного в спеціальну норму щодо хабарництва. Однак провокація матиме місце і за відсутності ознак підбурювання, коли винний штучно створює умови для давання-одержання хабара, діючи при цьому потайки (лише натяками, поволі, нишком).
Те, що давання чи одержання хабара відбулися у зв'язку з провокацією, не виключає відповідальності того, хто дав чи одержав хабара. Якщо ж службова особа не тільки спровокувала давання чи одержання хабара, але й організувала вчинення цих злочинів чи сприяла їхньому вчиненню, її дії слід додатково кваліфікувати і як співучасть у хабарництві за ст. 27 і статтями 368 і (або) 369 КК.
Провокація хабара може бути вчинена тільки шляхом активних дій, спрямованих на створення обставин і умов, що обумовлюють пропозицію чи одержання хабара, і визнається закінченим злочином з моменту вчинення цих дій незалежно від того, чи було фактично передано або одержано хабар.
Умисне створення посадовою особою обстановки і умов, що викликають пропонування чи одержання хабара з метою викрити того, хто його дав або одержав (провокація хабара), є закінченим злочином з моменту вчинення зазначених дій незалежно від того, чи було передано або одержано хабар.
Якщо з тією ж метою посадова особа організувала дачу чи одержання хабара, підмовила до цього того, хто дав чи одержав хабар, або сприяла їм у цьому, її дії кваліфікуються як співучасть у хабарництві – за відповідними частинами статей 27 і 370 чи 27 і 368 КК і ст. 370 КК.
Давання або одержання хабара у зв'язку з провокацією не виключає відповідальності того, хто дав або одержав хабар. Дії хабарників і в цьому випадку кваліфікуються за ст. 368 або 369 КК.
Не утворюють складу злочину і не можуть кваліфікуватися за ст. 370 КК дії посадової особи, яка:
а) не давала ніяких приводів для дачі їй хабара;
б) погодилася отримати гроші чи якусь цінність з метою викрити хабародавця.
Такі правомірні дії не визнаються провокацією хабара тому, що посадова особа при цьому не схиляє до хабарництва, не подає ніяких приводів для думки, наміру про дачу чи одержання хабара. В таких випадках ініціатива про давання чи одержання хабара надходить не від посадової особи.
Від провокації хабара слід відрізняти випадки законного викриття хабарництва (так званий «контрольований хабар»), коли внаслідок заяви особи, якій службова особа пропонує дати хабар або у якої вимагає його, або через заяву службової особи, якій пропонують хабар, здійснюється оперативна діяльність для викриття хабарництва [46].
У частині 2 ст. 370 передбачена відповідальність за провокацію хабара, вчинену службовою особою правоохоронного органу.
Покарання за злочин:
за ч. 1 ст. 370 – обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років;
за ч. 2 ст. 370 – позбавлення волі на строк від трьох до семи років.
1.2 Хабарництво – як особливий вид службових злочинів.
Хабарництво включає в себе три самостійних склади злочину: одержання хабара, давання хабара і провокацію хабара [16].
Одержання хабара (ст. 368 КК) – це одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабар, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
Хабар як предмет цього злочину – це незаконна винагорода матеріального характеру, яка може являти собою майно, в тому числі вилучене з вільного обороту (гроші, в тому числі в іноземній валюті, цінні папери, матеріальні цінності), право на майно (документи, що дають право на одержання майна або право вимагати виконання майнових зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них або від права на майно, безкоштовне надання послуг майнового характеру тощо).
Послуги, пільги і привілеї, що не мають матеріального змісту, не можуть визнаватися предметом одержання хабара. Не може розглядатися як хабар і надання службовій особі таких матеріальних послуг, які нею повністю оплачуються. Одержання як хабар майна, збут, придбання або зберігання якого містять склад самостійного злочину (наприклад, зброї, наркотичних засобів), тягне за собою відповідальність за сукупністю злочинів.
Під інтересами особи, яка дає хабар, або інтересами третіх осіб розуміють різні інтереси (підвищення по службі, одержання нагороди, майна тощо) як того, хто сам дає хабар, так і будь-яких інших фізичних або юридичних осіб [17].
