Це міра необхідної поведінки, змістом якої є утриман ня від порушення заборон та необхідність виконання зобов'я зань.
Це необхідна поведінка, що покладається з метою за доволення інтересів уповноваженої особи.
Це необхідна поведінка, яка має юридичний характер, тобто закріплена правовою нормою.
Це необхідна поведінка, що покладається як на всіх осіб, що проживають на території держави (обов'язок пла тити податки та обов'язкові платежі, охороняти природу, поважати державні символи, дотримуватись Конституції та законів України), так і лише на громадян (обов'язок захи щати Вітчизну, її незалежність і територію, проходження військової служби).
Це необхідна поведінка, яка гарантується державою шляхом встановлення юридичної відповідальності за неви конання обов'язків чи створення перешкод до реалізації необхідної поведінки. Зміст юридичного обов'язку складають варіанти необхід ної поведінки, що слугують гарантією використання нада них суб'єктам можливостей.
Структуру юридичного обов'язку складають чотири еле менти:
Необхідність зобов'язаного суб'єкта вчиняти певні дії чи утриматися від їх вчинення в інтересах уповноваженої сторони.
Необхідність вимагати створення необхідних умов з боку держави та інших суб'єктів для ефективного виконан ня обов'язку.
Необхідність реагувати на законні вимоги уповнова женої особи.
Необхідність нести юридичну відповідальність у ви падку порушення у процесі виконання обов'язку прав інших суб'єктів чи невиконання покладеного обов'язку зобов'яза ним суб'єктом.
Юридичний обов'язок — елемент правового статусу, оскільки права суб'єктів, не підкріплені обов'язками інших осіб, не можуть бути реалізовані.
Можливим засобом захисту прав та свобод людини є га рантії. Вони є системою норм, принципів та вимог, які за ночують процес дотримання прав та законних інтересів людини. Призначенням гарантій є забезпечення найсприят ливіших умов для реалізації конституційно закріпленого статусу людини. Таким чином, гарантії є засобом, що забез печує перехід від передбачених конституцією можливостей і реальної дійсності. Ефективність гарантій залежить від рівня розвитку загально-правових принципів, стану еконо міки, рівня розвитку демократичних інститутів, реальності Політичної системи суспільства, наявності системи доскона лих законів у державі, ефективності механізмів реалізації положень, ступеня правової свідомості, правової куль тури населення узгодженості інтересів населення та суспільства в цілому і наявності високоефективного органу конституційного контролю. [ 4, с.1-2]
Гарантії являють собою систему узгоджених факторів, що забезпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод людини.
Багатоманітність факторів, які забезпечують реальність прав та свобод, визначає різноманітність їх гарантій. Най поширенішою у юридичній літературі є класифікація га рантій за наступними критеріями:
І. За практичним спрямуванням:
а)загальні, що охоплюють всю сукупність об'єктивнихта суб'єктивних факторів, спрямованих на забезпеченняреалізації прав і свобод людини, їх захист та поновлення уразі порушення. У свою чергу, загальні гарантії класифікують за сферами суспільних відносин на: економічні, які складають спосіб виробництва, існу ючі форми власності, наявність ринкових відносин, економ ічну свободу громадян, вільний вибір форм та видів трудо вої діяльності, наявність різноманітних форм підприємниць кої діяльності тощо; політичні організаційні, що характеризуються як реально діючі повноваження органів держави, посадових осіб та громадсь ких об'єднань із створення необхідних для реалізації прав та свобод умов;
б)спеціальні гарантії, які визначаються як система юри дичних засобів, що сприяють процесу реалізації, захисту тапоновлення прав і свобод суб'єктів права, їх змістом є на дання державно-владної загальнообов'язковості як правам особи, так і їх захисту. Юридичні гарантії мають конститу ційну та законодавчу форми закріплення. Так, основними конституційними гарантіями є:
- оскарження у суді рішень органів держави та посадо вих осіб; право на відшкодування збитків, завданих незаконни ми рішеннями осіб чи органів, що діють від імені держави; право на правову допомогу; можливість отримувати інформацію про зміст прав та обов’язків; принцип презумпції невинуватості людини; можливість обмеження конституційних прав та свобод.
ІІ. За характером гарантії класифікують на: норми та принципи матеріального і процесуального права, що у процесі реалізації забезпечують реальність прав і свобод людини; судовий захист порушених прав і свобод та можливість удового поновлення; контроль за дотриманням законодавчими, виконавчи ми та судовими органами положень Конституції про права і свободи людини і громадянина; відповідальність за порушення прав та свобод людини, поширюється на всіх суб'єктів права без винятку.
ІІІ. За ступенем поширеності гарантії класифікують на: національні (внутрішньодержавні), які закріплюються нормами національного законодавства та гарантуються державою. Вони, у свою чергу, існують як: державний захист прав і свобод людини, проголоше ним ст. З Конституції України та визначений як обов'язок Держави здійснювати правове регулювання прав і свобод, а також забезпечувати правовими засобами дотримання, виконання та захист прав і свобод; судовий захист прав людини, який є демократичним, перспективним і справедливим засобом вирішення справ, пов’язаних з правами та свободами людини і громадянина; право людини на самозахист, що надає можливістьсуб'єктам захищати свої права і свободи від порушень тапротиправних посягань будь-якими, не забороненими законом, засобами; міжнародні, що встановлюються міжнародними актами з прав людини (закріплюють стандарти прав людини) та забезпечують можливість кожному після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до міжнародних судових установ чи органів міжнародних організацій.
IV.За суб'єктами, що реалізують гаранти, розрізняють: гарантії Верховної Ради України як органу, що ви ключно законами визначає зміст прав і свобод людини та громадянина та гарантії цих прав; гарантії Президента України як гаранта прав і свобод людини та громадянина; гарантії органів виконавчої влади, які забезпечують реалізацію наданих громадянам прав та свобод; судові гарантії, покликані захищати та поновлювати права і свободи; гарантії прокуратури, яка здійснює представництво інтересів громадянина у суді у випадках, визначених за коном; адвокатські гарантії щодо забезпечення права на за хист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні юридичних справ; гарантії міжнародних органів та організацій, членом яких є Україна.
V.За особливостями правового статусу, що гарантуєть ся, визначають: загальні гарантії, які закріплені конституційне та по ширюються на всіх суб'єктів суспільних відносин у рівніймірі; родові, що сприяють захисту інтересів певних кате горій громадян. Як правило, закріплюються певними нор мативними актами. індивідуальні гарантії як фактори організаційного, процесуального, матеріального та правового характеру, що забезпечують реалізацію прав особи у конкретних життєвих обставинах на основі закону.
VI. За змістом розрізняють: контрольні гарантії, що забезпечують можливість вияви їй порушення прав особи та підвищити ефективність поновлення порушених інтересів; процедурні гарантії, які визначають порядок, способи, умови впровадження норм матеріального характеру, визначення та дотримання процедури їх реалізації; організаційно-технічні гарантії забезпечують реаліза цію правового статусу шляхом використання засобів технічні зв'язку.
У юридичній літературі останнього часу механізм характеризують як соціально-правовий. Він є системою засобів та факторів, які забезпечують повагу до прав і свобод людини, що є суттєвими для повного та вільного розвитку. Основним призначенням соціально-правового механізму с захист суб'єктивних прав та їх поновлення, а його фундаментальне призначення визначається у процесі реалізації функцій.
У науковій літературі 70-х рр. були зроблені спроби ви тичити названі функції. Академік М. Матузов обґрунтував можливість існування восьми функцій [ 18, с. 65], професор Р. Лівшиц вивчав одну, провідну функцію соціально-правового механізму суб'єктивних прав — забезпечення прав людини [ 20, с. 84], відповідаючи решті функцій допоміжного характеру.
Правомірним є визначення як функцій механізму гарантування прав людини охоронної, регулятив ної, виховної, інформаційної та компенсаційної.[ 7, с. 279 ]
Механізм соціально-правового захисту відображає права та свободи особи як вищу цінність; рівень соціальної спра ведливості у суспільстві, ступінь гарантованості прав та сво бод особи; здійснення суспільного порядку та безпеки. Зга даний вище механізм характеризується певною структурою, яку складають взаємодіючі елементи.
Органи державної влади і місцевого самоврядування, що реалізують законодавчо закріплені гарантії у межах пов новажень. Підприємства, установи та організації гарантують права і свободи своїх працівників. Політичні партії та громадські організації щодо гаран тування прав їх учасників. Спеціалізовані державні органи і громадські органі зації, до повноважень яких входить захист та гарантування прав і свобод. Засоби масової інформації як засіб доведення змісту та можливостей гарантій до адресатів. Система нормативних актів, що закріплюють гарантії та регламентують порядок їх здійснення.
Отже, основними факторами підвищення дієвості роботи механізму соціально-правового захисту прав людини, як й інших засобів гарантування цих прав, є: створення ефективних контрольних процедур поновлення порушених прав; вдо сконалення правової бази з регулювання та захисту прав і свобод людини на національному та міжнародному рівнях, вдосконалення механізму реалізації конституційних прав і свобод; поширення інформації про права та свободи люди ни; надання допомоги професійними юристами, що розроб ляють проблеми прав людини, парламентарям та населен ню; підвищення рівня правової культури і свідомості всіх суб'єктів права.
2.2 Соціальна і особистісна цінність суб'єктивних прав
Суттєве значення для глибокого і різнобічного вивчення суб'єк тивних прав має ціннісний (аксіологічний) підхід. Під соціаль ною цінністю суб'єктивних прав слід розуміти значущість для суспільства і його розвитку реалізації конкретних суб'єктивних прав. Далі вбачається доцільним визначити соціальну й особистісну цінність суб'єктивних прав з урахуванням найголовніших сфер суспільних відносин, в яких ці права реалізуються.
Соціальна цінність суб'єктивних прав з економічного погляду вбачається в тому, що їх наявність: а) відображає можливості держави матеріально забезпечувати реалізацію певних суб'єк тивних прав і б) забезпечує суб'єктам можливість активної участі в економічному житті суспільства і тим самим сприяє зміцненню його матеріального становища.
Під політичним кутом зору соціальна цінність суб'єктивних прав виявляється в тому, що вони: а) є мірою досягнутого в сус пільстві прогресу стосовно встановлення дійсного демократизму, визнання і забезпечення свободи особи; б) забезпечують громадя нам активну участь в усіх сферах суспільного життя і тим самим активізують соціально-політичне життя суспільства; в) фіксу ють певні повноваження і стимулюють суспільно корисну по ведінку суб'єктів [ 15, с. 264].
Соціальна цінність суб'єктивних прав з ідеологічної позиції полягає в тому, що вони: а) є втіленням пануючих у суспільстві поглядів на демократію, гуманізм, права особи; б) виступають дійсним засобом пропаганди досягнень суспільства в гуманітар ній сфері; в) є інструментом викриття перекручень дійсних досягнень суспільства в гуманітарній сфері.
З юридичних позицій соціальна цінність суб'єктивних прав вбачається в тому, що вони: а) є правовим інструментом розвитку демократії в суспільстві на основі принципів гуманізму і свободи особи; б) визначають систему взаємних юридичних прав і обо в'язків держави й особи; в) виступають регулятором поведінки громадянина шляхом фіксації певних еталонів поведінки, що від повідають інтересам суспільства; г) є інструментом поєднання порядку й організованості з активністю і самостійністю пове дінки громадян.
