Що стосується порядку розгляду Радою питань про звільнення суддів з адміністративних посад, то Законом України “Про Вищу раду юстиції” це повноваження окремо не врегульовано. Відповідно до п. 5 ст. 20 Закону України “Про судоустрій України” голови і заступники голів судів призначаються на посаду строком на 5 років і звільняються з посади Президентом України за поданням Голови Верховного Суду України (щодо спеціалізованих судів – голови відповідного вищого спеціалізованого суду) на підставі рекомендації Ради суддів України (щодо спеціалізованих судів – рекомендації відповідної ради суддів). Також суддя може бути звільнений з займаної адміністративної посади (крім адміністративних посад у Верховному Суді України) за ініціативою Вищої ради юстиції.
При розгляді питання про звільнення судді з посади голови або заступника голови суду Рада юстиції повинна діяти в межах процедури, передбаченої для розгляду питань про внесення подання про звільнення суддів. У цьому разі має бути встановлено порушення статей 5 і 6 Закону України “Про статус суддів” саме в межах виконання обов`язків (функцій) голови суду або заступника голови суду, або статей 24, 28, 29, 41, 42 Закону України “Про судоустрій України”, що визначають права й обов'язки голів і заступників голів місцевих, апеляційних і вищих спеціалізованих судів.
Слухання подібних питань належить здійснювати в рамках передбаченого законодавством дисциплінарного провадження щодо судді. На жаль, ні Закон України “Про статус суддів”, ні Закон України “Про Вищу раду юстиції” не передбачають такої міри дисциплінарного стягнення, як звільнення судді з адміністративної посади, що говорить про необхідність якнайшвидшого законодавчого врегулювання саме цієї проблеми.
Порядок розгляду скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних і місцевих судів регулюється главою 5 Закону України “Про Вищу раду юстиції”. Скарга на таке рішення може бути подана до Вищої ради юстиції суддею не пізніше одного місяця з наступного дня після одержання рішення дисциплінарного органу.
Така скарга має бути розглянута Радою протягом одного місяця з дня їх надходження, а в разі потреби проведення додаткової перевірки – не пізніше 3-х місяців із дня надходження скарги. За результатами розгляду подібної скарги може бути прийняте одне з наступних рішень:
а) скарга може бути задоволена, рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності скасовано, дисциплінарне провадження закрито;
б) скарга може бути задоволена частково зі зміною рішення органу, що наклав дисциплінарне стягнення;
в) скарга може бути не задоволена, а рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності залишається без зміни.
У межах розгляду питання про дисциплінарну відповідальність судді Раді юстиції належить вислухати його пояснення. Пояснення даються на засіданні перед усіма присутніми членами Ради. Прийняття рішення без заслуховування пояснень судді можливе лише у випадку нез`явлення його на засідання без поважних причин.
Протягом 2003–2004 років, розглядаючи скарги суддів місцевих та апеляційних судів на рішення кваліфікаційних комісій суддів про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, Рада юстиції неодноразово приймала рішення про скасовування відповідних рішень кваліфікаційних комісій з причини недотримання комісіями процедури дисциплінарного провадження. А саме, кваліфікаційні комісії суддів не завжди ухвалювали постанови про порушення дисциплінарного провадження (відкриття дисциплінарної справи), перевірки про наявність дисциплінарного проступку здійснювалися формально, поверхово, судді не ознайомлювалися з довідками про перевірку даних про дисциплінарний проступок, несвоєчасно надсилалися рішення кваліфікаційних комісій особам, на яких накладались дисциплінарні стягнення.
2. Інші види відповідальності суддів
Поряд із загальними конституційними гарантіями права кожної людини на особисту недоторканність національне законодавство надає суддям додатковий імунітет, що зумовлено здійсненням ними публічних функцій – насамперед щодо вирішення правових конфліктів, що виникають у суспільстві. Недоторканність суддів – один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення – забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Для забезпечення недоторканності суддів необхідно мати не тільки особливий порядок притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, але й до інших видів юридичної відповідальності.
2.1 Цивільно-правова відповідальність суддів
Проблема майнової відповідальності суддів тісно пов’язана з вирішенням питання про імунітет та незалежність судді, тому існує потреба у додатковому правовому регулюванні, заснованому на вивченні історії виникнення та розвитку механізму відповідальності суддів, міжнародної практики. Відповідно до Основних принципів незалежності судових органів без шкоди для якоїсь дисциплінарної процедури, чи якогось права на апеляцію або компенсацію з боку держави відповідно до національних законів суддям слід користуватися особистим імунітетом від судового переслідування за фінансову шкоду, спричинену в результаті хибних дій чи упущень, які мали місце при здійсненні ними своїх судових функцій (п. 16).
В контексті цивільно-правової відповідальності міжнародними принципами встановлюється не тільки компенсація державою збитків, які виникли в наслідок рішення чи поведінки судді під час виконання своїх обов’язків, але й право держави на пред’явлення регресних вимог до суддів з вини яких було заподіяно майнову шкоду фізичним або юридичним особам у разі грубого порушення суддею правил, які регулюють виконання його професійних обов’язків.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням (ч. 4 ст. 62 Конституції України).
Відносини щодо відповідальності держави перед громадянином за дії суду, якщо ним були прийняті незаконні рішення, втілено також в Законі України “Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” та Цивільному кодексі України (далі - ЦК). Так, ст. 1176 ЦК передбачає відповідальність держави за шкоду, завдану фізичній особі діями органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, якщо ними було прийняті незаконні рішення, вчинені незаконні дії чи внаслідок їх бездіяльності незалежно від вини посадових і службових осіб вказаних органів. В якості випадків компенсації шкоди норма визначає: незаконне засудження особи, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконне затримання, незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Підставою для відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями суду, може бути постановляння судом виправдувального вироку, скасування незаконного вироку суду, закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства, а також у разі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановляння судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановляння незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили (ч. 5 ст. 1176 ЦК).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення суду, відшкодовується на загальних підставах.
Особливість вказаних норм в тому, що відповідальність за помилки, або навіть порушення закону цілком конкретних суддів держава бере на себе оскільки (а) вона завжди виступає гарантом відшкодування шкоди; (б) судді виконують свої функції не як приватні особи в своїх інтересах, а від імені держави. Саме тому держава повинна мати право пред’явлення регресних вимог до суддів з вини яких було заподіяно майнову шкоду фізичним або юридичним особам. Але така відповідальність повинна наставати тільки у випадках серйозного нехтування обов’язками, явних зловживань, грубої недбалості або злочину.
2.2 Кримінально-правова відповідальність суддів
Держава для забезпечення незалежності суддів, їх недоторканності, встановлює особливий порядок притягнення суддів до кримінальної відповідальності. У більшості країн світу дозвіл на притягнення судді до кримінальної відповідальності дає Конституційний суд, що дозволяє запобігти зловживань із боку інших державних органів щодо суддів. В інших країнах Генеральний прокурор ініціює питання про притягнення судді до кримінальної відповідальності (Болгарія, Литва), або парламентський омбудсмен (Швеція). Але є країни, де відсутній будь-який імунітет для суддів перед кримінальним переслідуванням (Канада, Франція, Фінляндія, Ісландія, Японія).
В Україні недоторканність судді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, належне йому майно і документи.
Суддя не може бути затриманий за підозрою у вчиненні злочину, а також підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який державний орган. У разі затримання суддя повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи. Проникнення в житло чи службове приміщення судді, в його особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитись тільки за вмотивованим рішенням суду, а також за згодою судді разі прийняття головою відповідного суду рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки.
Кримінальна справа щодо судді Конституційного Суду України та будь-якого суду загальної юрисдикції розглядається по першій інстанції апеляційним судом. Підсудність справи визначається Головою Верховного Суду України або його заступником. При цьому справа не може розглядатись тим судом, у якому обвинувачений працював суддею (ст. 13 Закону України “Про статус суддів”).
Необхідно зазначити, що з 1999 року зі ст. 13 Закону України “Про статус суддів” було виключено таку гарантію, як притягнення суддів до кримінальної відповідальності лише за згодою Верховної Ради України. Зараз згода законодавчого органу потрібна лише для затримання чи арешту судді до винесення обвинувального вироку судом. Кримінальна справа стосовно судді може бути порушена будь-якою особою, якій кримінально-процесуальним законом надане право порушувати кримінальні справи, що послаблює ступень суддівської недоторканності, гарантію незалежності суддів.
2.3 Адміністративно-правова відповідальність суддів
Специфіка правового статусу суддів потребує виключення можливості застосування щодо них санкцій, визначених у Кодексі України про адміністративні правопорушення. Більш доцільним є притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності кваліфікаційними комісіями за адміністративні проступки, ніж адміністративна відповідальність судді на загальних підставах. В цьому випадку також діє принцип недоторканності суддів.
Стаття 13 Закону України “Про статус суддів” встановлює певні обмеження, а саме: суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який державний орган в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні адміністративного правопорушення, стягнення за яке накладається у судовому порядку, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи.
Вказані норми повинні забезпечити неможливість будь-яких спроб обмежити особисту свободу судді шляхом притягнення його до адміністративної відповідальності, якщо він здатний підтвердити свою ідентичність.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1.Організація судових та правоохоронних органів: Навч. Посібник/ за ред. І.Є. Марочкіна, Н.В. Сибільової, О.М. Толочка.- Харків, 2009.
2. Організація судочинства в Україні (під заг. ред. Лавріновича)- К., вид. МЮ, 2008.
3.Халдеев Л.С. судья в уголовном процессе.- М., 2008.
4. Жилин Г.А. Судья в гражданском процессе.-М., 2009.
5.Бринцев В.Д. Організаційне забезпечення діяльності судів на регіональному рівні.- Київ., 2007.
5. Тимчасова Інструкція з діловодства в місцевому загальному суді // Офіційний Вісник України - 2005.- № 13, ст.. 694.
6. Научная организация труда в аппарате судов и учреждений юстиции. — М, 2007.
7. Божьев В.П., Добровольская Т.Н., Перлов И.Д. Организационное руководство судами в СССР (судебное управление). — М., 2006.
8. Алексеев В.Б., Кашенов Г.П. Организация судебной деятельности. — М., 2007.
9. Подготовка гражданских дел к судебному разбирательству. /Под ред. Н.М. Гурбатова. — М., 2007.
10. Волкодаев Н.Ф. Правовая культура судебного процесса. — М.,2006.
11. Типові посадові повноваження службовців апарату місцевого суду. Затверджено Наказом ДСА, 2008 р.
Размещено на
