Захист прав інтелектуальної власності – це система правових засобів, які вживаються спеціально уповноваженими на це державними органами (органи виконавчої влади, адміністративні органи, суди) для захисту суб’єктивних прав на об’єкти інтелектуальної власності.
Існує дві форми захисту авторського права:
- юрисдикційна – забезпечується за допомогою державних органів, реалізується в процесі карного й цивільного провадження, а також провадження по справах про адміністративні порушення у сфері авторського права;
- неюрисдикційна - являє собою дії громадян й організацій по захисту авторських прав, що здійснювані ними самостійно, без доведення до державних або інших компетентних органів.
І найбільше практичне значення має юрисдикційна форма захисту – позови в суди (загальної юрисдикції й цивільна, адміністративна відповідальність, карне переслідування порушників авторського права). [27]
За порушення авторських прав, в залежності від суспільної небезпечності діяння та розміру матеріальної шкоди, передбачена:
1) цивільна - у виді компенсації, що порушник має сплатити суб’єкту авторського права чи самозахисту;
Стаття 19 Цивільного кодексу України передбачає самозахист цивільних прав. Особа має право на самозахист своїх прав від порушень і протиправних посягань. Самозахистом визнається застосування особою, право якої порушено, засобів протидії, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту мають відповідати змістові права, що порушене, та характерові дій, якими ці права порушені, і не можуть суперечити вимогам закону. Способи самозахисту можуть обиратися особою або визначатися законом, іншими правовими актами чи договором.
У теорії цивільного права під захистом авторських та суміжних прав мають на увазі сукупність засобів, спрямованих на відновлення і визнання цих прав під час їхнього порушення чи оспорювання.
2) адміністративна - тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.
3) кримінальна відповідальність - порушник карається штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення або підлягає більш суворому покаранні при наявності кваліфікуючих ознак.
Виникнення власне законодавства про кримінальну відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності пов’язано переважно з перебуванням України у складі Російської імперії, і вперше було закріплено у 15-томному Зводі законів Російської імперії, підготовленому впродовж 1826 - 1830 рр. спеціальною комісією під керівництвом М.М. Сперанського.
Таким чином писані норми почали діяти на території України ще до прийняття першого в світі міжнародно-правового акта у сфері охорони авторського права — Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів (1886 р.).
Слід відзначити що розвиток законодавства у сфері інтелектуальної практично був перерваний більшовицькою революцією 1917р.
Порівнюючи законодавчі акти дорадянського і радянського періодів, неозброєним оком можна помітити, що перші охороняли авторське право від порушення значно більшою мірою та дієвіше. Дорадянськими нормами гарантувалося відшкодування автору завданої шкоди у повному обсязі, чого не можна сказати про акти, присвячені охороні авторського права у всіх радянських кодексах.
Докорінно змінилася ситуація після прийняття незалежності України, коли на зміну Кримінальному кодексу УРСР (1961 р.) 5 квітня 2001 р. Верховна Рада прийняла Кримінальний кодекс України, який набув чинності з 1 січня 2001 р. У Кодексі трьома окремими статтями встановлена кримінальна відповідальність не лише за порушення авторського права, але і суміжних прав (ст. 176 Кримінального кодексу України).
Україна має багатий історико-правовий досвід законодавчого регулювання кримінальної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності. Доцільно наголосити, що зазначений досвід набувався ще значно раніше від дати прийняття першого у світі міжнародно-правового акта у сфері авторського права, – всесвітньо відомої Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів (1886 р.).
Зважаючи на те, що на сучасному етапі розвитку України логічно постає питання про вдосконалення кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності, можна справедливо стверджувати, що для її подальшого вдосконалення в нашій країні склались усі необхідні історичні та правові передумови.
При цьому проведений аналіз законодавства про кримінальну відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності, що на різних історичних етапах діяло на території України, вказує на необхідність подальшого запозичення до ст.ст. 176, 177, 229 КК України існуючих на тих чи інших історичних етапах позитивних положень кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності, до яких, насамперед, можна віднести закріплений ще у кримінально-правових нормах царської Росії обов’язок винного у повному обсязі відшкодувати суб’єктам права інтелектуальної власності шкоду, завдану порушенням відповідних прав інтелектуальної власності.
Доцільно також було б запозичити до ст.ст. 176 КК України, наприклад, криміналізацію дій, пов’язаних із зберіганням незаконно виготовлених творів або їх ввезенням з-за кордону на територію України, якщо це мало на меті подальший продаж даних творів в Україні, що, знову таки, було здійснено ще у ст. 2276 П’ятнадцятого тому Зводу законів Російської імперії, а також встановлення за відповідні злочини покарання у вигляді штрафу у потрійному розмірі проти отриманого злочинцем прибутку, що мало місце ще у ст.ст. 198, 199 КК УРСР (1922 р.).
Вивчення та врахування історико-правових аспектів кримінальної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності дозволить вдосконалити кримінально-правову охорону прав інтелектуальної власності, що є одним із пріоритетних завдань держави на сучасному етапі розбудови України. Адже залежно від того, як кримінально-правовими засобами захищатимуться права інтелектуальної власності, можна говорити про дотримання в нашій державі конституційних прав громадян у сфері інтелектуальної власності та їх юридичний захист.
РОздІл 2. ВИДИ юридичної відповідальності за ПОРУШЕННЯ АВТОРСЬКИХ ТА СУМІЖНИХ ПРАВ
2.1 Цивільно-правова відповідальність за порушення авторських та суміжних прав
Поняття «інтелектуальної власності» стало правовим поняттям і удостоїлося конституційної уваги. Стаття 54 Конституції України, що має пряму дію, гарантує кожному волю творчості і передбачає охорону інтелектуальної власності законом [1]. Звичайно, поняття «інтелектуальна власність» не збігається з поняттям власності в класичному її розумінні. Однак воно по своєму значенню цілком вдало характеризує приналежність і сутність результатів (продуктів) інтелектуальної творчості.
Характеризуючи поняття інтелектуальної власності, необхідно відзначити, що до нього незастосовна класична матеріально-правова тріада: володіння, користування, розпорядження. Мабуть, припустимо говорити про такі уповноваження “інтелектуального власника” в ідеально-правовому змісті: має місце приналежність власнику продукту праці, він вправі користуватися своєю власністю, володіти та розпоряджатися нею. Але, на відміну від класичного поняття власності, існує інтелектуальна власність, специфіка якої полягає в тому, що об'єкти інтелектуальної власності нематеріальні. Крім того, така власність обмежена тимчасовими рамками.
І все-таки є певний смисл виходити з класичного поняття власності. Саме виходити з нього, але ні в якому разі не ідентифікувати. Адже внесення тріади по володінню, користуванню, розпорядженню в ідеально-правовому змісті систематизує поняття власності взагалі, робить його більш зручним, доступним і зрозумілим, що має важливе значення, оскільки призначення права - регулювати суспільні відносини. Таким чином, інтелектуальна власність - сукупність прав на продукт інтелектуальної творчості. Іншими словами, володіння, користування, розпорядження плодами творчості носить такий же специфічний характер, як і саме поняття інтелектуальної власності. Останнє містить у собі авторське право, право на винахід, промисловий зразок, секрети виробництва і т.п.
Право інтелектуальної власності - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини, пов'язані з творчою діяльністю. При цьому цивільне право не регулює безпосередньо саму творчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межами дії його норм. Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на вже створені результати творчої діяльності, установленні їхнього правового режиму, моральному і матеріальному стимулюванні і захисті прав авторів і інших осіб, що мають авторські права. [52]
Порушення прав автора можуть бути пов'язані з порушенням його майнових інтересів або тільки особистих прав. Випуск у світ твору без зазначення імені автора, зі змінами, самовільно здійсненими видавництвом, постановка драматичного твору зі змінами без схвалення автора, перекручення твору - все це порушення особистих прав без матеріальної шкоди. У таких випадках автор вправі вимагати задоволення його порушених інтересів.[48]
Цивільно-правовою відповідальністю визнається одна із форм юридичної відповідальності, суттю якої є застосування встановленого цивільним законодавством заходу примусового впливу (санкції) до порушника цивільних прав та обов'язків. Причому цей вплив полягає у покладенні на порушника насамперед невигідних наслідків здебільшого майнового характеру — відшкодування збитків, сплату компенсації, відшкодування шкоди.
Як і всі види відповідальності, цивільно-правова відповідальність має свої особливості, головними із яких є:
1) майновий характер;
2) компенсаційний характер (мета цивільно-правової відповідальності полягає у поновленні порушених майнових прав суб’єкта авторського права, розмір компенсації відповідати розміру завданих збитків);
3) відшкодування моральної шкоди.
Важливе значення для цивільно-правової відповідальності має її форма, під якою розуміють форму прояву тих додаткових обтяжень, що накладаються на правопорушника. Серед цих форм вирізняється відшкодування збитків. Зумовлено це тим, що здебільшого наслідком порушення цивільних прав є саме збитки. Тому ця форма відповідальності має загальне значення і застосовується у всіх випадках, якщо законом або договором не встановлено інше.
Під збитками розуміють ті негативні наслідки, які настали для суб’єкта авторського права від цивільного правопорушення у сфері авторського права та суміжних прав.
У цивільному праві відшкодовується також моральна шкода. При визначенні розмірів збитків, які мають бути відшкодовані особі, права якої порушено, а також для відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд зобов'язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка має авторське право і (або) суміжні права, а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа. У розмір збитків, завданих особі, права якої порушено, додатково можуть бути включені судові витрати, понесені цією особою, а також витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката.[10]
Найбільш поширеним є цивільно-правовий спосіб захисту. В ньому захист особистих немайнових прав суб’єкта авторського права та суміжних прав здійснюється незалежно від вини їх порушника та незалежно від порушення майнових інтересів автора чи виконавця. Позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав (ст. 268 ЦК України). Вимоги щодо усунення порушень особистих немайнових прав можуть бути пред’явлені суб’єктом авторського права та суміжних прав, а після його смерті – спадкоємцями або особою, на яку він поклав охорону недоторканості своїх творів, а також організаціями, на які покладений обов’язок охорони авторських та суміжних прав.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
