Загальна характеристика змішаних договорів

З урахуванням наявності або відсутності еквівалентності відносин договори поділяються на оплатні і безвідплатні.

Якщо обов'язку однієї особи щось зробити або передати, і виконати відповідає обов'язок контрагента надати зустрічне задоволення у грошовій або іншій матеріальній формі, то це відплатний договір. Таких договорів, де дії виконуються на відплатних засадах, у цивільному праві більшість. Вони встановлюються у вигляді загального правила (ч. 5 ст. 626 ЦК).

Якщо ж передача майна, надання послуг тощо не супроводжується відповідною компенсацією з боку іншої сторони, то це договір безвідплатний. Таким є, наприклад, договір дарування, де дарувальник безвідплатно передає іншій особі у власність майно.

За ступенем юридичної завершеності можна виокремити договори остаточні та попередні.

Остаточні договори безпосередньо породжують права та обов’язки сторін щодо виконання робіт, надання послуг, передачі майна тощо. Переважна кількість договорів має саме такий характер.

Попередній договір таких прав та обов'язків безпосередньо не породжує. Він лише створює інший, досить своєрідний обов'язок: після закінчення певного строку (чи з настанням певного терміну) укласти передбачений ним новий договір (ст. 635 ЦК). Іншими словами, попереднім договором є угода про укладення договору в майбутньому.

Залежно від значення договору для задоволення певних інтересів розрізняють звичайні (приватноправові) договори і договори публічні.

До публічних договорів належать договори, укладені комерційною організацією з метою встановити її обов'язки щодо продажу товарів, виконання робіт і падання послуг, що їх такі організації за характером своєї діяльності мають здійснювати стосовно кожного, і т до них звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, енергопостачання, готельне обслуговування тощо).

Режим публічних договорів є винятком із загального правила, яке ґрунтується на принципі свободи договорів. Вказаний виняток є одним із випадків дії публічних засад у цивільному праві. Режим публічних договорів є прямо протилежним режиму свободи договорів, який найповніше виражає приватноправові засади, що становлять основу цивільного права.

З урахуванням значення договору для визначення кола повноправних учасників розрізняють основні договори і договори приєднання.

Основний договір є первісною і головною підставою визначенні прав і обов'язків учасників зобов'язання.

Значення договору приєднання полягає в тому, що його умови визначені однією із сторін у формулярах або в інших стандартних формах  можуть бути прийняті другою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Це означає: «або погоджуєшся з усім, що я пропоную, або договору не буде». Тому, можливо, більш точним, ніж «приєднання», може вважатися термін «продиктований договір». Він дозволяє підкреслити обидві ознаки вказаних договорів: і те, що особа приєдналася до основного договору, не маючи можливості обговорювати його умови, і те, що вона змушена була внаслідок якихось причин вчинити саме так.

Юридична практика, особливо у сфері господарської діяльності, досить широко використовує договори приєднання, що й зумовило введення такого виду договорів у новий ЦК.

Залежно від цілей укладення розрізняють такі групи цивільно-правових договорів:

– договори про передачу майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (купівля-продаж, постачання, контрактація, позика, міна, дарування, постачання енергоресурсів);

– договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найм, оренда, житловий найм, побутовий прокат, безоплатне користування майном, лізинг);

– договори про виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне будівництво, договір на виконання проектних І розвідувальних робіт, договір на виконання аудиторських робіт);

– договори про передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні договори, договори про передачу науково-технічної продукції);

– договори про надання послуг (перевезення, страхування, доручення, комісія, зберігання, договір про посередницькі послуги, довічне утримання, кредитний договір);

– договори про спільну діяльність (установчий договір, угоди про науково-технічну співпрацю).

Найбільш дискусійною і в той же час найбільш значимою є класифікація договорів за типами (видами). Беручи за основу правову мету (спрямованість) договорів, усі види і типи договорів, передбачені в ЦК України, можна згрупувати таким чином (типи договорів є ширшими підрозділами класифікації (наприклад, купівля-продаж, дарування) і включають у себе більш дрібні – види, такі як:

1.                 Договори про передачу майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління: купівля-продаж (роздрібна купівля-продаж, поставка, контрактація с/г продукції, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, міна); дарування; рента; довічне утримання (догляд).

2.                 Договори про передачу майна у тимчасове користування: найм (оренда) (прокат, найм (оренда) земельної ділянки, найм будівлі або іншої капітальної споруди, найм (оренда) транспортного засобу, лізинг, найм (оренда) житла); позичка (безоплатне користування майном).

3.                 Договори про виконання робіт: підряд (побутовий підряд, будівельний підряд, підряд на проектні та пошукові роботи); виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт.

4.                 Договори про надання послуг: перевезення; транспортне експедирування; зберігання (зберігання на товарному складі, спеціальні види зберігання (9 видів); страхування; доручення; комісія; управління майном; позика (кредит, банківський вклад); банківський рахунок; факторинг; комерційна концесія (франчайзинг).

5.                 Договори про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності (4 види).

6.                 Договори про спільну діяльність: просте товариство.

Запропонована класифікація договорів дозволяє повною мірою відобразити внутрішню організацію системи договорів, які ієрархічно поділяються на групи, типи та види, є диференційовані, але водночас взаємопов’язані. В цілому, всі типи договорів виділені в окремі глави, а види в параграфи. Єдиним винятком є найм (оренда) житла, який виділений окремою главою. Саме наведена класифікація має найбільше теоретичне і практичне значення при розгляді питання про змішані договори, оскільки вони можуть формуватися із вказаних типів.


 

1.2.          Поняття змішаного договору

Передумовою, завдяки якій стало можливим виникнення змішаного договору, є право сторін укладати як договори, передбачені законом, так і договори, які законом не передбачені, але йому не суперечать. Це право – один з елементів, що складають зміст свободи договору. З метою спрощення товарообороту, економії часу сторін при укладенні договору, а також захисту інтересів слабшої сторони в договорі, держава, поряд із загальним регулюванням договірних відносин, створила різні моделі, що відображають специфіку окремих різновидів договорів, які складаються в цивільному обороті. Отже, договір вважається таким, що передбачений законом, якщо Цивільний кодекс або інший нормативний акт виділяє його в окремий тип (вид) і надає йому відповідну правову регламентацію. Однак набір поіменованих договорів будь-якої країни завжди відстає від потреб обороту. Тому поява договорів, не передбачених законом в цілому і змішаних зокрема, є об’єктивною необхідністю суспільного розвитку. Для змішаного договору характерне поєднання елементів (умов), притаманних іншим типам або видам договорів. Виділення типів проводиться на основі економічних і юридичних ознак, це так званий комбінований критерій. У разі, коли договори подібні як за матеріальними відносинами, що лежать в їх основі, так і за істотними умовами, об’єктивно необхідними для виникнення зобов’язання, вони співвідносяться один з одним не як тип, а як різновиди одного і того ж договірного типу. Коли укладений договір опосередковує два чи декілька різнорідних відносин та об’єднує умови, об’єктивно необхідні для формування зобов’язань різних типів, він стає змішаним договором (концепція О.С. Йоффе). Відтак, змішаним є договір, у якому поєднуються елементи договорів різних типів, що передбачені законодавством, і, разом з тим, не можна вважати змішаним договір, який поєднує різні види одного типу договору. Обов’язки, передбачені законом щодо різних типових договорів, можуть покладатися змішаним договором частково на одну сторону, частково – на іншу або поєднуватися на одній стороні. В юридичній літературі для позначення змішаного договору використовуються терміни “інтегрований”, “конгломерований”, “комплексний”. Конгломеровані та інтегровані договори є різновидами змішаних договорів і відрізняються тим, що конгломерований породжує два або декілька зобов’язань, а інтегрований – одне зобов’язання. Однак дослідження показало, що змішаний договір може породжувати лише одне зобов’язання, тому вживання згаданих термінів для його позначення є невдалим. Комплексним є договір, умови якого базуються на нормах та інститутах різних галузей права (наприклад, цивільного і адміністративного, трудового тощо). Комплексний договір породжує два і більше різних зобов’язань, які мають єдину господарську мету і групуються навколо одного з них, яке є основним.

2.                Укладення та визначення змісту змішаних договорів

2.1. Укладення змішаних договорів. Форма договорів

 

Саме на цій стадії закладається фундамент майбутніх договірних відносин між сторонами, визначаються “правила гри”, а також передбачаються засоби, що забезпечують їх дотримання. Специфіка укладення змішаного договору може проявлятися тоді, коли він оформляється не одним документом, а шляхом обміну листами, телеграмами тощо, і тоді виникає питання, чи вважати такий договір змішаним. Якщо істотні умови договору були передбачені сторонами в різних документах і вони є елементами різних договорів, у разі, коли вони спричиняють виникнення єдиного зобов’язання, такий договір слід вважати змішаним. При виборі форми змішаного договору необхідно враховувати вимоги цивільного законодавства як загальні, до всіх договорів, так і спеціальні, для окремих їх видів. Однак, оскільки будь-який змішаний договір містить елементи різних договорів, можлива ситуація, коли закон буде встановлювати різні вимоги щодо окремих елементів змішаного договору. Незважаючи на те, що змішаний договір є складним за своїм змістом, він усе ж є одним договором і становить єдине зобов’язання, а тому враховуючи, що спеціальні норми щодо форми договорів, як правило, є імперативні, їх слід поширювати на договір в цілому. Виходячи з цього правила, визначаються правові наслідки недотримання вимог щодо форми змішаного договору. Сторони, поєднуючи в договорі умови різних цивільно-правових договорів,  пов'язують здійснення своїх прав та обов'язків, передбачених одним з цих договорів, зі здійсненням прав та обов'язків, передбачених іншим договором. Тому у разі визнання неукладеним однієї з частин змішаного договору, через недотримання форми, неукладеним слід вважати увесь договір.

Страницы: 1, 2, 3



Реклама
В соцсетях
скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты