Стан законності як політико-правового явища обумовлений станом самого права, системи законодавства. Діюче законодавство повинно бути достатньо повним, стабільним, забезпечуватися високим рівнем юридичної техніки, необхідними механізмами реалізації і охорони. Важливе значення для реалізації права і рівня законності мають використовувані законодавцем правові засоби, методи, способи і типи правового регулювання, принципи, на яких будується законодавство. Так, відстаючи від динаміки розвитку суспільних відносин, законодавство певною мірою затрудняє боротьбу з злочинністю. Безумовно законодавство кожної держави є важливою гарантією законності, тому що законодавство на загальнообов’язковому рівні встановлює орієнтири побудови законності, якими в першу чергу керуються громадяни у виборі своєї поведінки. А якщо ці орієнтири хибні, то яка мова може йти про побудову міцної правової держави з високим рівнем законності. В такій державі буде панувати невизначеність щодо вибору поведінки в тій чи іншій ситуації, тому окремі особи, як і суспільство в цілому будуть вибирати хибні варіанти, які з позицій права є злочинними, тим самим підриваючи підвалини законності. В такому суспільстві на маю думку слід керуватися високою правовою культурою, високим рівнем моральної свідомості, яким однозначно володіє не кожне суспільство, а хибні орієнтири – формують хибну думку.
Важливою гарантією є судовий контроль, оскільки "третьою владою" є вся система правосуддя. Мабуть, настала пора взагалі змінити наше бачення правосуддя, інтерпретацію його призначення лише як "застосовувача права". Досвід розвинених демократичних країн, причому не тільки англо-американської групи, свідчить, що високий рівень правового розвитку досягається в суспільстві, де суд, спираючись на Конституцію, на закон, на загальновизнані права людини, теж творить право. Тому додання рішенням вищих судових інстанцій функцій судового прецеденту представляється справою назрілою, цілком виправданою.
Діяльність судових органів на основі гласності повинна створювати умови для зміцнення законності і правопорядку в нашій країні, включаючи і вперше здійснюваний конституційний контроль.
Правоохоронні органи припиняють порушення законності, відновлюють порушені права, усувають шкідливі наслідки правопорушень. За чинним законодавством органи дізнання, прокурор, слідчий, суд зобов'язані виявити причини і умови, що сприяли здійсненню злочину, і вжити заходи до їх усунення. Велика роль належить правоохоронним органам в справі забезпечення законності, їх значення не можна перебільшувати, абсолютизувати, бо ефективність їх роботи багато в чому визначається об'єктивними умовами. Проте нерідко відповідальність за стан законності, за зростання злочинності в регіоні, в державі покладається лише на органи прокуратури, МВС. Проблема боротьби з злочинністю нерідко зводиться лише до зміни керівництва цих органів без суттєвої зміни умов, що не може забезпечити належних гарантій законності.
· Прокуратура - це спеціальний орган, на який покладені обов'язку загального нагляду за законністю слідства і дізнання, за актами судових органів з огляду їх обґрунтованості і законності. Її діяльність здійснюється в специфічних формах:
· залучення до кримінальної відповідальності;
· підтримка державного обвинувачення в суді;
· нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.*
Звичайно цим переліком функції прокуратури не обмежені, вони є дещо ширшими, що свідчить про важливу роль такого органу, як прокуратура у забезпеченості законності.
Наступним не менш важливим моментом у досягненні законності є діяльність Конституційного Суду. Згідно Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України і законів України. Це конституційне положення і розкриває високу роль Конституційного Суду у забезпеченості законності, оскільки, як ми знаємо Конституція є основним законом держави і всі інші закони що приймаються, приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй.
Тому саме вірність закріплених в законах орієнтирів визначає Конституційний Суд України, тим самим виключаючи будь-які неправильні формулювання, положення, які не відповідають дійсному стану речей, а також ті, які несуть особисту користь для тих хто їх створює. Туму ще раз хочу підкреслити, що неабияку роль у забезпеченості законності відіграє Конституційний Суд.
У сучасних умовах особливу важливість має нормативне закріплення обов'язків Президента України бути гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, що є немаловажно при закріпленні позицій законності, реального втілення закону у життя.
Велике значення в сучасних умовах набуває комплексна розробка системи заходів і державно-правових механізмів, покликаних захищати конституційні права і законні інтереси громадян, запобігати зловживанням своїми правами з боку державних органів, забезпечувати єдність правової системи.
Відсутність конституційного механізму відповідальності посадовців всіх гілок влади за ухвалюванні рішення дуже очевидна для юристів, його створення напрошується саме собою. В зв'язку з цим є прогресивними заходи по персоналізації відповідальності посадовців за виконання незаконних актів, наказів і розпоряджень, що вживаються законодавцем. "Законність" тоталітарної системи, яка будувалася на відомій формулі: "наказ начальника - закон для підлеглих" і понині, на жаль, служить посадовцям виправданням в ухваленні рішень, що принижують людську гідність, ваблять непоправні втрати економічного, політичного, етичного і соціального характеру
Висновок
Розглянуте в даній роботі таке явище, як законність турбує не тільки нас, воно стало предметом написання багатьох наукових праць, навчальних посібників. Це означає тільки одне, що проблема забезпечення законності в кожній державі актуальна і стоїть на першому місці. Тому багато науковців намагаються сформулювати свої позиції щодо цієї проблеми і виробити свої шляхи її вирішення.
Як вже згадувалось великою мірою на стан законності впливає право, а саме національне законодавство. Тобто якщо гуманні, справедливі правові норми, які створюються, зрештою і ті які діють, то можна говорити про одну, так би мовити частину законності. Другою половиною законності на мою думку є саме свідомість кожного громадянина про необхідність дотримання і реалізації таких правових норм. Тобто коротко кажучи законність формують справедливі правові норми і їх реалізація всіма громадянами держави без виключення.
Як ми вже знаємо законність це стан відповідності суспільних відносин нормам права, який досягається в результаті їх неухильного виконання всіма суб’єктами права. Слідуючи з цього визначення можна сказати, що законність це своєрідний ”стимулятор„ розвитку правової держави, побудови громадянського суспільства.
З позицій особи законність виступає в першу чергу як засіб захисту її прав, свобод і законних інтересів. Вона забезпечує охорону людини як від свавілля самої держави і її органів, так і від протиправних дій з боку інших осіб. Від стану законності залежить рівень свободи особи, реальність її прав і свобод, рівень і реальність демократії. А оскільки в сучасних умовах інтереси особи стають пріоритетними для держави, ця сторона законності і правопорядку також є найважливішою метою державної діяльності.
Все це визначає особливу роль законності і правопорядку для суспільства в цілому: вони виступають як основа, ядро порядку в суспільстві, як умови і необхідні елементи демократії, як основні загальнолюдські цінності і, отже, важливі частини правової і загальної культури.
Зміцнення законності і правопорядку є неодмінною умовою і засобом формування правової держави, а самі вони - його необхідними елементами. Держава стане правовою тільки за наявності міцної законності і стабільного, заснованого на праві і законності порядку.
Список використаної літератури
1. Бахрах Д.Я. Питання законності в державному управлінні //Правоведення. 1992. № 3.
2. Борісов В.В. Правовий порядок розвиненого соціалізму. Саратов, 1977.
3. Боннер А.Т. Законність і справедливість в правозастосовчій діяльності. М., 1992.
4. Конституція України ( із змінами і доп.).- К.: Атака, 2006.-64 с.
5. Братусь З.Н. Юридична відповідальність і законність. М., 1984.
6. Корельській В.Д. Демократія і дисципліна в розвиненому соціалістичному суспільстві. М., 1977.
7. Кудрявцев В.Н. Про правосвідомість і законність // Держава і право. 1994. №3.
8. Кудрявцев В.Н., Казімірчук В.П. Сучасна соціологія права. М., 1995.
9. Лісюткин А.Б. Про поняття законності //Правоведення. 1993. № 5.
10. Лукашево. Е.А. Соціалістична правосвідомість і законність. М., 1973.
11. Мамашин В.С. Дисципліна і суспільство. М. 1996.
12. Правознавство//За ред. М. Настюка. - Львів: Світ. 1995.
13. Луганський Б.І., Шестакова М.П. Законність і дисципліна в господарській діяльності. М., 1987.
14. Рабінович П.М. Проблеми теорії законності розвиненого соціалізму. Львів, 1979.
15. Тихомиров М.Ю. Про механізм забезпечення законності в управлінні економікою // Держава і право. 1990. № 7.
