Злочинна жорстокість

Виховна та інформаційна робота серед населення може включати таку групу заходів: запровадження у масштабах країни кримінологічної поінформованості населення про стан злочинності, причини і умови вчинення насильницьких злочинів, особу злочинців і потерпілих; попереджувальні заходи і роль населення при їх здійсненні; пропагандистські заходи з використанням засобів масової комунікації; розроблення програм навчання для різних верств населення засобам захисту від насильницьких посягань тощо [15, 154].

Залучення громадськості до попередження насильницьких злочинів. Широке залучення громадян у сферу попереджувальної діяльності передбачає розвиток правосвідомості і розуміння єдності суспільних і особистих інтересів. Для цього потрібна тривала та добре організована робота з поширення відповідних знань, створення нової системи громадських формувань, налагодження взаємодії та координації з державними суб'єктами попередження насильницьких злочинів, інші заходи.

Надання допомоги жертвам злочинів. Надання моральної підтримки і матеріальної допомоги громадянам, які потерпіли від насильницьких злочинів, – обов'язок правової держави. Тому заслуговують на увагу такі пропозиції: створення фонду відшкодування шкоди громадянам або їх представникам, які зазнали збитків від насильницьких злочинів; підвищення готовності громадян до самооборони; прийняття закону про надання допомоги жертвам насильницьких посягань тощо.

Запобігання насильницьким злочинам проти життя і здоров'я особи переноситься на ту стадію злочинної поведінки, яка характеризується виникненням злочинного наміру вчинити злочин або коли поведінка деяких осіб здатна його викликати. Основними запобіжними комплексами заходів є такі:

–                   переорієнтація антисуспільних установок осіб (підвищення рівня інформаційного забезпечення суб'єктів запобігання насильницьким злочинам; зміна стереотипу поведінки, тобто цілеспрямований запобіжний вплив на осіб, які здатні до вчинення насильницьких злочинів або їх рецидиву; примирення конфліктуючих сторін та ін.);

–                   активні контрзаходи, які використовуються здебільшого на рівні індивідуального запобігання насильницьким злочинам проти особи (оперативне втручання у процес розвитку злочинної поведінки; створення умов, які усували б або утруднювали розвиток злочинної поведінки і схиляли особу до добровільної відмови від її продовження, тощо) [15, 155].

Припинення злочинів у системі спеціально-кримінологічного попередження злочинів особливе місце посідає припинення розпочатих насильницьких злочинів на стадіях готування до злочину і замаху на злочин. Активний захист особи повинен виходити не тільки від суб'єктів припинення злочинів, а й від самої особи. У ст. 36 Кримінального кодексу України, де регулюються положення про необхідну оборону, зазначено, що необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Залежно від характеру злочинних дій і криміногенної обстановки розрізняються такі комплекси заходів припинення насильницьких злочинів проти життя і здоров'я особи:

–                   організаційно-превентивний напрям припинення насильницьких злочинів (наприклад, створення спеціалізованих підрозділів, груп в органах внутрішніх справ по боротьбі саме з тяжкою насильницькою злочинністю; вдосконалення кримінального і кримінально-процесуального права, а також правозастосовної практики щодо посилення їх попереджувального ефекту та ін.);

–                   спонукальний напрям об'єднує різні заходи примушування осіб, які готуються до вчинення злочинів, до добровільної відмови від підготовки до вчинення злочину і замаху на нього, від продовження злочинної поведінки і взагалі кримінальної діяльності;

–                   активна протидія розвитку злочинної діяльності і настанню більш тяжких її наслідків (постійний і ефективний контроль за особами, які реально готуються до вчинення злочину проти життя і здоров'я особи); негайне вжиття заходів щодо забезпечення безпеки осіб, на життя і здоров'я яких готується замах; своєчасне запобігання груповим бійкам, кримінальним розборкам, сходкам; оперативне припинення злочинної діяльності; затримання, арешт тощо [15, 156].

Існують також інші напрями та заходи попередження насильницьких злочинів, які випливають із законодавчих актів, комплексних цільових програм боротьби зі злочинністю, а також науково-методичних публікацій.

 


Висновки


Отже, під насильницькими злочинами потрібно розуміти навмисні кримінально карані діяння, які посягають на фізичні блага (життя і здоров'я) особи і чиняться проти її волі шляхом фізичного або психічного насильства. Виходячи з цього визначення, до насильницьких злочинів треба віднести: умисні вбивства; умисні тілесні ушкодження; поєднане з насильством хуліганство; зґвалтування; побої і мордування; катування; доведення до самогубства; погрозу вбивством.

Для ефективної боротьби зі злочинністю потрібні точні та повні знання про її стан, рівень, структуру, динаміку, географію, а також осіб злочинців. Все це становить зміст кримінологічної характеристики як злочинності в цілому, так і окремих її видів.

Переважна частина тяжких насильницьких злочинів учиняється чоловіками. Але спостерігається тенденція до постійного зростання жіночої насильницької злочинності. В літературі справедливо зазначається, що більш висока ймовірність настання "злочинного фіналу" спостерігається у разі конфліктів, які виникають не з зовнішніх об'єктивних причин, а через особисті характеристики їх учасників.

Залежно від набору криміногенних явищ, а також структури і процесів, що лежать в основі міжособистісних криміногенних конфліктів, умисні вбивства і тілесні ушкодження з цих кримінологічних класифікаційних підстав можна об'єднати у чотири групи: 1) сімейно-побутові; 2) ситуаційні; 3) ті, що заздалегідь плануються; 4) патологічні.

З урахуванням криміногенних комплексів, які детермінують зазначені злочини, можна запропонувати такі основні напрями діяльності щодо спеціально-кримінологічного попередження умисних вбивств і тілесних ушкоджень: кримінологічна профілактика, запобігання злочинам і їх припинення.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1.                 Антонян Ю.М., Бородин С.В. Изучение правонарушителей с психическими аномалиями // Соц. законность. – 1985. – № 2. – С. 50-52.

2.                 Антонян Ю.М. Насильственная преступность в России. – М., 2001; Актуальные вопросы борьбы с преступностью в России и за рубежом. – М., 2001. – 104 с.

3.                 Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии. – М., 1987. – 207 с.

4.                 Антонян Ю.М., Голумб Ц.А. Предупреждение преступного поведения лиц с психическими аномалиями: Учеб. пособ. – М., 1984. – 80 с.

5.                 Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 3. – С. 43.

6.                 Гаухман Л. Д. Проблемы уголовно-правовой борьбы с насильственными преступлениями в СССР. – Саратов, 1981. – С. 11, 29;

7.                 Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. – М., 1981. – Т. 2. – С. 481.

8.                 Джужа О.М., Моісесв Є.М., Василевич В.В. та ін. Кримінологія: Навчально-методичний посібник / За заг. ред. О.М. Джужи – К.: Атіка, 2003. – 400 с.

9.                 Жалинский А.Э. Насильственная преступность и уголовная политика // Сов. гос-во и право. – 1991. – №4.

10.             Злочинність в Україні: Стат. зб. / Державний комітет статистики України. – К., 2001. – 100 с.

11.             Кривощекова Н.В. О криминологическом понятии "насильственная преступность" // Методологические вопросы криминологических исследований. – М., 1983. – С. 90-91.

12.             Криміногенна ситуація в Україні. Оцінка, тенденції, прогноз. 2001 / Головний штаб МВС України. – К., 2002. – 38 с.

13.             Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій у 2-х кн. – Особлива частина / Ю.В.Александров, А.П.Гаврилишин, О.М.Джужа та ін. – К., 2000. – 201 с.

14.             Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини); Навчальний посібник. / За заг. ред. Джужи О.М – К.: Атіка, 2001. – 368 с.

15.             Кримінологія: Загальна та Особлива частини: [Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів] / І.М. Даньшин, В.В. Голіна, О.Г. Кальман, О.В. Лисодєд; За ред. проф. І.М. Даньшина. – Харків: Право, 2003. – 352 с.

16.             Кримінологія: Підручник для студентів вищих навч. закладів / О.М. Джужа, Я.Ю. Кондратьєв, О.Г. Кулик, П.П. Михайленко та ін.; За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.

17.             Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. – М., 1982. – С. 202.

18.             Курс кримінології: Особлива частина: Підруч.: У 2 кн. / М.В. Корнієнко, Б.В. Романюк, І.М.Мельник та ін.; За заг. ред О.М. Джужи. – К., 2001. – 480 с.

19.             Курс советской криминологии. Предупреждение преступности. – М., 1986. – С. 174.

20.             Огляд стану по боротьбі зі злочинністю на території України за 2001 рік. – К., 2002. – 109 с.

21.             Побегайло Э.Ф. Насильственная преступность: современные тенденции, перспективы борьбы // Сов. гос-во и право. – 1988. – №9. – С. 73.

22.             Состояние преступности в Украине и результаты борьбы с ней. (Оценка объективной обстановки). – К., 1992. – 40 с.

23.             Ходимчук О. Наявність психічних аномалій у осіб та їх вплив на вчинення насильницьких злочинів // Право України. – 2003. – № 7. – С. 60-65.

24.             Юр'єва Л.М. Історія. Культура. Психічні розлади та розлади поведінки. – К., 2002. – 314 с.


Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6



Реклама
В соцсетях
скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты