4. Ми постановляємо, нарешті, що у випадку, якщо три князі-виборці, які є присутніми на виборах, чи їх посли, за їх відсутністю, оберуть у римські королі четвертого серед них чи з їх середовища, тобто князя-виборця, який є присутнім або відсутнім, то голос цього обраного, якщо він буде присутнім, або його послів… повинен мати повну силу, збільшуючи число обираючих та створюючи більшість разом з голосами інших князів-виборців.
Глава ІІІ. Про міста, які зайняті архієпископами Трирським, Кельнським та Майнцським.
Щоб між поважними архієпископами Трирським, Кельнським та Майнцським, князями-виборцями Священної імперії припиненні були на вічні часи приводи до всіляких суперечок та підозр, які в майбутньому могли б виникнути у відносно першості чи рангу їх місць на імператорських та королівських зборах… можуть, в змозі і повинні сидіти так: (архієпископ) Трирський – прямо навпроти лиця імператора, Майнцський – в своєму архієпископстві та в своїх областях, і за межами своїх областей в межах канцлерства по Німеччині, за виключенням лише Кельнської області, а Кельнський – в своєму архієпископстві та в своїх областях по всій Італії та Галлії – по правий бік римського короля…
Глава ІV. Про князів-виборців загалом.
1. Поверх всього ми постановляємо: кожен раз, як від нині в подальшому відбудуться імператорські святкові збори… щоб по правому боці імператора чи римського короля, за архієпископом Майнцським чи Кельнським,а саме за тим з них, якому прийдеться на той час, в силу його привілеїв, сидіти з указаного правого боку від імператора, відповідно до того, в якій це буде місцевості та в якій з областей, - повинні займати місця: перше – король Богемії, як правитель, коронований та помазаний, а за ним друге – пфальцграф Рейнський; з лівого же боку, за тим з названих архієпископів, якому доведеться сидіти з лівого боку, перше місце зайняте герцогом Саксонським, а за ним друге – маркграф Браденбургський.
Глава ІХ. Про золоті та срібні та іншого виду рудники.
Справжньою постановою, яке повинно зберігати силу на вічні часи, ми встановлюємо та по потрібному розгляді об’являємо , що наші наступники, королі Богемії, а рівно королі-виборці, всі разом та кожний окремо, які коли-небудь будуть (духовні та цивільні), всіма копами, золотими та срібними, та рудниками олова, міді, заліза, свинцю та інших будь-яких металів, а також солі як знайденими, так і ті, які можуть бути знайдені коли-небудь з часом у згаданому королівстві, в землях, які йому належать, та у володіннях, які належать тому самому королівству, можуть повністю користуватися та законно володіти зі всіма без всякого виключення правами, як такі речі можуть знаходитися та звичайно знаходяться в володінні.
Глава Х. Про монети.
Окрім цього ми постановлюємо, щоб кожному майбутньому королю Богемії, нашому спадкоємцю, надано було наступне право, яке, як відомо, надавалося з давніх часів нашим спадкоємцям, великим королям Богемії, та яким вони мирно та безперервно володіли, а саме право виробляти та дозволяти виробляти чеканку монет із золота та срібла у всіх містах та частинах свого королівства, підпорядкованих йому земель та володінь, які він мав, де король захоче та де йому заманеться, - всіляким способом та у всілякій формі, які до цього часу здійснювалися у самому королівстві Богемії та в цих його землях…
Рівним чином ми бажаємо, щоб ця постанова та пожалування, в силу дійсного імператорського закону, повністю було розповсюджено на всіх князів-виборців, як духовних, так і цивільних, на їх спадкоємцях у всіх тих видах та у всіх тих умовах, як повідомляється вище.
Глава ХІ. Про імунітет князів-виборців.
Ми постановлюємо також, що ніякі графи, синьйори, барони, лінники, васали, володарі замків, лицарі, прислуга, міщани, міські жителі та ніякі (взагалі) лиця, які піддаються церквам кельнської, майнцської та трирської, якого би положення, стану ти сана вони не були як в попередні часи не могли бути покликані, так і віднині на вічні часи не повинні і не можуть бути покликані за потребою якого би не було істця поза територією і за межами цих церков та володінь, які до них належали, в який бу то не було і в чий бу то не було суд, окрім як в суд архієпископа майнцського, трирського та кельнського та їх суддів, як це було виконано, на скільки нам відомо, на попередні часи.
Ми бажаємо, щоб ця постанова в силу дійсного нашого імператорського закону повністю було розповсюджено на світліших: пфальцграфа рейнського, герцога саксонського та маркграфа браденбургського, князів-виборців цивільних, чи не духовних, на їх спадкоємців, приємників та підданих – у всіх тих видах та на всіх цих умовах [7, 43-37].
3. Історичне значення документа
Цікаво, що в середні віки не знали писаного загального законодавства. Юридичне положення інститутів та персон визначалося правом на індивідуальні привілеї. В цілому до ХІІ ст. були відсутні закони з устрою Імперії. До того ж, якщо робилися які-небудь спроби їх створення, то епізодичні. Так, можна сказати «Союз з духовними князями» (1220 р.), або ж «Licet juris» (1338 р).
Карл ІV отримавши імператорську корону, робить крок до систематизації законів держави, з переглядом того, який вже є. Коли він покращив своє положення, він прагнув враховувати реальне співвідношення сил Імперії. І у 1356 році він видав Золоту Буллу, яка до самого кінця Германської імперії (1806 рік) складала основний закон її організації, її строю, а тому поклала у багатьох відносинах кінець свавіллю.
Вона закріпила всілякі втручання пап в обрання королів. Містам «Золота булла» забороняла прийом громадян ззовні, а також обмежувала їх права на союзи та коаліції. З іншого боку, були точно вказані права князів стосовно по відношенню до різних категорій їх підданих. Головним чином зміст булли стосувався обрання римських королів, а також прав та майна курфюрстів. У ній перераховуються всі сім головних виборців: три архієпископа – Майнцський, Трирський та Кельнський, король Чехії, пфальцграф Рейнський, герцог Саксонський, маркграф Бранденбургський. Обрання вирішувалося більшістю членів. Скликаються курфюрсти архієпископом Майнцським через місяць після смерті імператора. А якщо б такого скликання не відбулося, то вони без запрошення з’їжджалися у Франкфурд-на-Майні.
Виборчі права курфюрста тісно пов’язані з його землею, яка, як нерушиме ціле, переходить у спадок до його первенця, причому всі піддані курфюрста, по їх особливим важливим привілеям, судяться виключно в місцевих судах. В силу привілею про невиклик ніхто не має право апелювати рішення цих судів у вищі інстанції. Курфюрстам на їх територіях приналежать так звані «регалії» - право чеканити монету, назначати пошлини, витуряти або не витуряти у себе євреїв [6, 478-479]. Їм було надано також ряд широких прав в області юрисдикції та право участі у спільноімерському суді [2, 425]. Таким чином, на основі цієї булли вони ставали повними господарями своєї землі та складали в якомусь роді олігархію, яка різко виділялася з-поміж інших князів та в сильнішій ступені закріпляла їх залежність [6, 479]. Васалам було заборонено вести війну проти синьйорів, містам – підписувати союзи проти курфюрстів [2, 425]. Цей пункт, який захищає інтереси князів, був викликаний потягом німецьких міст грати самостійну політичну роль незалежно від князівської влади [4, 436]. Але приватні війни між феодалами не були заборонені. Для них були встановлені деякі межі [2, 425].
Крім того, булла передписувала голові держави кожного року в визначені строки зустрічатися з курфюрстами для вирішення найважливіших державних справ: важливішою землею курфюрстів, Чеською, володів сам Карл, та, судячи по тодішньому положенню справ, мав право надіятися, що йому вдасться те, чого не вдалося його попередникам: вдержати імператорську владу в своєму домі та таким чином, хоча і за допомоги деякого обходу – через олігархії – створити для Німеччини монархію в лиці представників Люксембургської династії [6, 478-479].
Германська імперія не зробилася, таким чином, централізованою державою. Вона представляла собою конгломерат самостійних та фактично не пов’язаних між собою «імперських чинів», які вважалися обов’язковими членами імперії Правління Карла ІV, яке лише ненадовго посилило центральну владу, заклало традиції для подальшої політики династії Люксембургів, яка приділяла велику увагу своїм спадковим землям та йшла заради цього на чергові поступки князям та римській курії[4, 436].
Отже, історичне значення «Золотої булли» не в тому, що вона стала новим конституційним правом, а класифікувала вже діюче право, передусім звичаєве, яке сформувалося на основі традиції обирання королів, різноманітних правових випадків та привілеїв та формально завершила перехідний етап від спадково-виборної влади імператора в Х-ХІ ст. до виборної імператорської влади.
До наших днів збереглося сім рукописів «Золотої булли», написаних латинською мовою. Залишається спірним питання авторства (називаються імена Карла IV, італ. юриста Бартоло та ін.). «Золота булла» вплинула на розвиток державно-правової системи в Німеччині, де вона вважалася основним законом конституційного рівня до 1806 року, тобто до скасування імператора Священної Римської імперії германської нації. Вона мала загальноєвропейське правове значення у розумінні становлення виборчих засад у формуванні найвищої державної влади.
Історично значущою була мета, передусім політична, коли виникло питання про прийняття цього документа. Звичаєві права отримали в буллі не просте законодавче ствердження – вони вносилися імператором для обговорення з метою зміцнити імператорське законодавство, зберегти єдність імперії, внутрішній мир, суверенітет, заборонити роздори та їх погані наслідки для держави.
Висновки
Середньовічна Німеччина ХІV - XV століть розквітала в усіх сферах. Але, не дивлячись на це економічний розвиток відставав від розвитку інших країн. До того ж слабкою була влада королів, а роль духовенства посилювалася, що не сприяло поліпшенню ситуації. Карл ІV вирішив покласти всьому свавіллю в Германській державі кінець і в 1356 році видав документ, який закріплював права, обов’язки та привілеї архієпископів, курфюрстів, короля, державний устрій, було звернуто увагу на економічні та соціальні проблеми – «Золоту буллу».
До створення «Золотої булли» було багато передумов, які згодом відобразилися в документі: неправильна та роз’єднана політика всіх органів влади та самих представників цієї влади, не було єдиної монети, порядку, законодавства та ін. Карл за допомогою цього документу оформлює олігархію, яка була ще в зародку, створює певну послідовність обрання та подальшого правління майбутнього короля Германської держави, кожного з трьох архієпископів наділяє землею та частиною королівства для уникнення подальшої боротьби між ними.
Що стосується значення для історії цього документа, то воно велике, тому що саме ця історична пам’ятка класифікувала вже діюче право та з неї можна вилучити багато цікавого та корисного при створенні нових документів.
Отже, прийняття «Золотої булли» 1356 року в Німеччині мало дуже велике значення, тому що закріплювало законодавство, права та привілеї, посприяло вдосконаленню в сфері економіки, а відповідно в торгівлі та міждержавних відносинах.
Література
1. Глиняный В.П. История государства и права зарубежных стран. – Харьков: Одиссей, 2005. – 832 с.
2. История государства и права зарубежных стран / Под общ. ред. проф. П.Н. Галанза. – М.: Юридическая литература, 1963. – 600 с.
