На виборах <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%80%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B5_%D0%B2%D1%8B%D0%B1%D0%BE%D1%80%D1%8B_%D0%BD%D0%B0_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D0%B5_(2006)> блок поступився лише Партії регіонів <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D1%8F_%D1%80%D0%B5%D0%B3%D0%B8%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B2>, набравши 22,29 % (5 652 876) голосів, і одержавши 129 з 450 місць у парламенті [16].
2.3 Політична діяльність БЮТ після парламентських виборів - весна - літо 2006 р.
Перші три місяці, що пройшли після парламентських виборів, пішли на створення «помаранчевої» урядової коаліції. Швидкому досягненню домовленості заважали претензії Юлії Тимошенко <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%AE%D0%BB%D0%B8%D1%8F_%D0%A2%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE> на пост прем'єр-міністра й Олександра Мороза - на пост спікера Верховної рад <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D1%80%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0%D1%8F_%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0>и. Нарешті 22 червня <http://ru.wikipedia.org/wiki/22_%D0%B8%D1%8E%D0%BD%D1%8F> 2006 <http://ru.wikipedia.org/wiki/2006> р. було офіційно оголошено про результати переговорів трьох політичних сил, які ввійшли в коаліцію, і розподілі між ними ключових постів. В «Помаранчеву» коаліцію ввійшли БЮТ, Народний Союз «Наша Україна» <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D1%8B%D0%B9_%D0%A1%D0%BE%D1%8E%D0%B7_%C2%AB%D0%9D%D0%B0%D1%88%D0%B0_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D0%B0%C2%BB> і СПУ <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%9F%D0%A3>.
Блок Юлії Тимошенко одержав пост прем'єр-міністра, повний контроль над економічним блоком уряду, а також пости керівників НАК «Нафтогаз Україн <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%84%D1%82%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D0%B7_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D1%8B>и», Фонду державного майна й державного комітету з теле- і радіомовленню, податкової адміністрації, державного казначейства.
Між членами коаліції були розподілені й всі керівні пости у Верховній раді.
Однак Партія регіонів <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D1%8F_%D1%80%D0%B5%D0%B3%D0%B8%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B2> і Комуністична партія Україн <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D0%BF%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D1%8F_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D1%8B>и, не одержали жодного керівного поста, і вдалися до блокування залу засідань Ради для того, щоб не допустити «пакетного» голосування по кандидатурах прем'єр-міністра й голови Верховної ради, що, на думку «помаранчевої коаліції», повинно було закріпити досягнуті міжпартійні домовленості.
Учасники «помаранчевої» коаліції через якийсь час, під тиском президента Віктора Ющенко, виявилися змушені піти на переговори з опозицією для досягнення якогось компромісу. Лише до 6 липня <http://ru.wikipedia.org/wiki/6_%D0%B8%D1%8E%D0%BB%D1%8F> 2006 <http://ru.wikipedia.org/wiki/2006> року було досягнуто компромісної згоди, однак у ході висування кандидатур на пост голови Верховної ради Олександр Мороз зненацька порушив домовленості, виставив свою кандидатуру й здобув перемогу. Фракції «Нашої України» і Блоку Юлії Тимошенко у виборах спікера брати участь відмовилися, обвинувативши Мороза в «зрадництві» і розвалі коаліції.
7 липня <http://ru.wikipedia.org/wiki/7_%D0%B8%D1%8E%D0%BB%D1%8F> 2006 <http://ru.wikipedia.org/wiki/2006> року була підписана угода про створення нової, «антикризової», коаліції парламентської більшості, у яку ввійшли Партія регіонів <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D1%8F_%D1%80%D0%B5%D0%B3%D0%B8%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B2>, Соціалістична партія Україн <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%86%D0%B8%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D0%BF%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D1%8F_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D1%8B>и і Комуністична партія Україн <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D0%BF%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D1%8F_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D1%8B>и. Олександр Мороз відкликав свій підпис під угодою про створення «помаранчевої» коаліції, що, таким чином, припинила своє існування, не протримавшись і двох тижнів. Першим же кроком нового блоку стало висування кандидатури Віктора Януковича <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%AF%D0%BD%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87> на пост прем'єр-міністра. Юлія Тимошенко <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%AE%D0%BB%D0%B8%D1%8F_%D0%A2%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE> зажадала від президента Віктора Ющенко <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%AE%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE> розпустити Верховну раду. Ющенко ж призвав до формування так званої широкої коаліції за участю «Нашої України» [14].
Весь липень Віктор Ющенко відмовляється вносити в парламент кандидатуру одного зі своїх головних політичних опонентів, Віктора Януковича, на пост прем'єр-міністра - крім того, Ющенко не влаштовує те, що його партія «Наша Україна» у такий спосіб не буде представлена в урядовій коаліції. Зрештою президент пропонує всім парламентським партіям підписати «Універсал національної єдност <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BD%D0%B8%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B0%D0%BB_%D0%BD%D0%B0%D1%86%D0%B8%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0>і »- документ, яким були б закріплені принципи діяльності нового уряду. 3 серпня <http://ru.wikipedia.org/wiki/3_%D0%B0%D0%B2%D0%B3%D1%83%D1%81%D1%82%D0%B0> відбулося урочисте підписання Універсала національної єдності. Універсал підписали лідери всіх парламентських фракцій, крім Юлії Тимошенко.
У Верховній раді представники БЮТ очолили комітети:
з питань екологічної політики, природокористування й ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (Валерій Кальченко),
з питань сім`ї, молодіжної політики, спорту й туризму (Микола Томенко),
з питань свободи слова й інформації (Андрій Шевченко),
з питань будівництва, містобудування й ЖКХ (Юрій Сербин),
з питань аграрної політики й земельних відносин (Михайло Гладий),
з питань культури й духовності (Володимир Яворівський).
спеціальну контрольну комісію з питань приватизації (Андрій Кожем`якін) [7].
2.4 БЮТ у опозиції до уряду В.Януковича - осінь 2006 - 2007 рр.
22 вересня <http://ru.wikipedia.org/wiki/22_%D1%81%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%8F%D0%B1%D1%80%D1%8F> 2006 р. депутати БЮТ <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%AE%D0%A2> і три члени фракції СПУ підписали угоду про створення у Верховній раді парламентської опозиції на чолі з Юлією Тимошенко. Микола Томенко, Олександр Турчинов (обоє - представники БЮТ) і Йосиф Вінський <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%98%D0%BE%D1%81%D0%B8%D1%84_%D0%92%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9> стали її заступниками.
20 жовтня <http://ru.wikipedia.org/wiki/20_%D0%BE%D0%BA%D1%82%D1%8F%D0%B1%D1%80%D1%8F> до БЮТ приєдналася партія «Реформи і порядок <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D1%8B_%D0%B8_%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA>» (ПРП).
Тим часом протягом серпня - вересня 2006 р. «Наша Україна» вела переговори про участь у широкій урядовій коаліції. Ці переговори, однак, не привели до угоди, і 4 жовтня <http://ru.wikipedia.org/wiki/4_%D0%BE%D0%BA%D1%82%D1%8F%D0%B1%D1%80%D1%8F> лідер парламентської фракції «Наша Україна» Роман Бессмертний <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%81%D1%81%D0%BC%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%BD%D1%8B%D0%B9,_%D0%A0%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87> заявив, що НСНУ переходить в опозицію до діючого уряду Віктора Януковича й широкої урядової коаліції й відзиває своїх міністрів з уряду.
«Наша Україна» оголосила про намір вести консультації про можливості входження в міжфракційну парламентську опозицію, яку очолює Юлія Тимошенко <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%AE%D0%BB%D0%B8%D1%8F_%D0%A2%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE>. Для співробітництва з БЮТ лідер «Нашої України» запропонував створити конфедерацію «Європейська Україна». Юлія Тимошенко заявила, що не збирається ділитися з «Нашою Україною» статусом головної опозиційної сили, а тим більше підписувати які-небудь угоди.
У ході сесії Верховної ради фракція БЮТ призивала за скасування політичної (конституційної) реформи, угода про яку була підписана протиборчими сторонами під час «Помаранчевої революції», і повернення президентові Ющенко повноважень, передбачених Конституцією 1996 року. У ситуації, коли правляча коаліція мала у своєму розпорядженні достатню силу, щоб не допустити такого перегляду, Юлія Тимошенко стала пропонувати провести позачергові парламентські вибори, щоб вивести країну з «конституційної кризи», у яку, на її думку, завели Україну Секретаріат президента й Кабінет міністрів, що не бажають іти на компроміс [4].
Ще в грудні 2006 р. Юлія Тимошенко заявляла, що її блок ніколи не проголосує за закон «Про кабінет міністрів».
У травні 2007 року Депутат Верховної Ради України Л. В. Стасів <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%B2,_%D0%9B%D1%8E%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D1%8C_%D0%92%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0> у відповідь на питання журналіста про фракційну дисципліну БЮТ відзначила, що «якщо твоя особиста думка випадково не збіглася з думкою керівництва й ти дозволиш собі проголосувати по-іншому, то ризикуєш потрапити в категорію «зрадників і запроданців»... Навіщо в парламенті 450 депутатів, якщо питання вирішують кілька людей?».
12 січня <http://ru.wikipedia.org/wiki/12_%D1%8F%D0%BD%D0%B2%D0%B0%D1%80%D1%8F> 2007 <http://ru.wikipedia.org/wiki/2007> р., однак, депутати «антикризової коаліції» і фракції БЮТ <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%AE%D0%A2> перебороли вето президента на закон «Про Кабінет міністрів» і прийняли в першому читанні закон «Про парламентську опозицію». Таке голосування стало можливим завдяки політичній угоді, поза якою залишилися лише депутати від «Нашої України». Прихильники Юлії Тимошенко в ніч із 11 на 12 січня домовилися з «антикризовою коаліцією» Віктора Януковича про подолання президентського вето й про те, що натомість правляча коаліція підтримає Закон про парламентську опозицію, який повинен був дати переваги БЮТ як головної опозиційної фракції - право очолювати бюджетний комітет, займати пости перших заступників глав всіх парламентських комітетів, створювати тіньовий уряд, а також впливати на формування персонального складу Рахункової палати, ради Національного банку й Вищої ради юстиції. Представники парламентської опозиції були б вправі брати участь у засіданнях кабміну.
У свою чергу, вступ у чинність закону «Про Кабінет міністрів» повинен був привести до того, що президент остаточно втратив би вплив на дії органів виконавчої влади, що означало б перехід України від парламентсько-президентської до парламентської форми державного управління.
Юлія Тимошенко так пояснила причини того, що БЮТ проголосував за подолання вето президента: «Фракція проголосувала так для того, щоб навести порядок і не ганьбити країну на увесь світ внутрішньополітичними скандалами».
