Якщо в державі Платона існують люди, які займаються законами і устроєм держави, то природно припустити, що в ньому існують і люди, які займаються виключно землеробством, ремеслом. Дійсно, основний закон існування "ідеального" держави полягає в тому, що кожен член суспільства зобов'язаний виконувати тільки ту справу, до якої він придатний.
Усіх жителів "ідеальної" держави автор розділяє на три класи. Нижчий клас об'єднує людей, які роблять необхідні для держави речі чи сприяють цьому; в нього входять самі різні люди, пов'язані з ремеслом, землеробством, ринковими операція ми, грошима, торгівлею і перепродажем - це хлібороби, ремісники, торговці. Незважаючи на те, що торговцями і землеробами можуть бути абсолютно різні люди, всі вони, за Платоном, стоять приблизно на одному щаблі морального розвитку. Усередині цього нижчого класу також існує чіткий поділ праці: коваль не може зайнятися торгівлею, а торговець по власній примсі не може стати хліборобом.
Приналежність людини до другого і третього класів, а це класи воїнів-сторожів і правителів-філософів, визначається уже не за професійними, а за моральними критеріями. Моральні якості цих людей Платон ставить набагато вище моральних якостей першого класу.
Так Платон створює тоталітарну систему поділу людей на розряди, яка трохи пом'якшується можливістю переходу з класу в клас (це досягається шляхом тривалого виховання і самовдосконалення). Перехід цей здійснюється під керівництвом правителів.
Характерно, що якщо навіть серед правителів з'явиться людина, що більше підходить для нижчого класу, то його необхідно "понизити" без жалю. Таким чином, Платон вважає, що для добробуту держави кожна людина повинна займатися тією справою, для якої вона пристосована найкраще. Якщо людина буде займатися не своєю справою, але усередині свого класу, то це ще не згубно для "ідеального" держави. Коли ж людина незаслужено із шевця (перший клас) стає воїном (другий клас), або ж воїн незаслужено стає правителем (третій клас), то це загрожує крахом усій державі, тому такий "перескок" вважається "вищим злочином" проти системи, адже для блага всієї держави в цілому людина повинна робити тільки то справу, до якого він найкращим чином пристосований.
Для обґрунтування ієрархії в суспільстві Платон посилається на міф, де Бог, виліпив людей, у тих з них, хто здатний правити, домісив при народженні золота, а в їх помічників - срібла, а в хліборобів і ремісників - заліза і міді. Лише в тих випадках, коли від золота народиться срібне потомство, а від срібла - золоте, Платон допускає переклад членів одного стану в інше. Придуманий їм міф закінчується застереженням, що держава загине, коли охороняти його буде залізний чи мідний сторож.
2.3 Чотири чесноти кращої держави
У трактаті "Держава" Платон пише про те, що "ідеальне" держава повинна володіти, щонайменше, чотирма головними чеснотами:
1. мудрістю;
2. мужністю;
3. розважливістю;
4. справедливістю.
Мудрістю не можуть володіти всі жителі держави, але правителі-філософи, обрані люди, безумовно, мудрі і приймають мудрі рішення. Мужністю володіє більша кількість людей, це не тільки правителі-філософи, але і воїни-правоохоронці. Якщо перші дві чесноти були характерні тільки для певних класів людей, то розважливість повинна бути властива всім жителям, вона "подібна якоїсь гармонії", вона "налаштовує на свій лад рішуче все цілком". Під четвертою чеснотою - справедливістю - автор розуміє вже розглянутий розподіл людей на розряди, касти: "... займатися своєю справою і не втручатися в чужі - це є справедливість". Отже, поділ людей на класи має для Платона величезне значення, визначає існування "ідеального" держави (адже воно не може бути несправедливим), і тоді не дивно, що порушення кастового ладу вважається найтяжчим злочином. Так держава Платона непомітно, заради кращої мети, набуває тих недоліків, які розглядав сам автор, описуючи "порочні" держави (наприклад, розшарування суспільства в олігархічній державі).
2.4 Обмеження свободи особи в державі Платона
Характерно, що Платон, що жив у часи загального рабовласницького ладу, не приділяє рабам особливої уваги. В "Державі" всі виробничі турботи покладаються на ремісників і хліборобів. Тут же Платон пише, що в рабство можна звертати тільки "варварів", не еллінів, під час війни. Однак він же говорить, що війна - зло, що виникає в порочних державах "для збагачення", і в "ідеальній" державі війни варто уникати, отже, не буде і рабів. Як писав В.Ф. Асмус, у трактаті "Держава" "... клас рабів як один з основних класів зразкового держави не передбачається, не вказується, не називається".
Це не означає, що автор виступає проти гноблення людини людиною, просто, на його думку, вищі розряди (касти) не повинні мати приватної власності, щоб зберегти єдність. Тим не менш, у діалозі "Закони", де також обговорюються проблеми державного устрою, Платон перекладає основні господарські турботи на рабів і чужоземців, але засуджує війни.
У зв'язку з розглянутим поділом людей на розряди виникає питання: хто ж візьме на себе відповідальність визначення здатності людини до якогось справі, і тільки до нього? Мабуть, в "ідеальній" державі цю функцію візьмуть на себе мудрий і справедливий люди - правителі-філософи. При цьому вони, природно, будуть виконувати закон, адже закон - найважливіша складова "ідеального" держави, і його виконують всі без винятку (доходить до того, що діти повинні грати (!) За законами держави). Таким чином, правителі-філософи вершать долі всіх інших людей. Вони не тільки визначають здібності людини, а й здійснюють регламентацію шлюбу, мають право (і повинні) вбивати малолітніх дітей з фізичними вадами (тут, як і в деяких інших випадках, Платон бере за зразок державний устрій сучасної йому Спарти).
2.5 Єдність людей "ідеального" держави
держава платон ідеальний суспільство
Філософи, на основах розуму, керують іншими класами, обмежуючи їх свободу, а воїни відіграють роль "собак", що тримають у покорі нижчу "стадо". Цим збільшується і без того жорстокий поділ на розряди. Наприклад, воїни не живуть в одних місцях з ремісниками, людьми праці. Люди "нижчої" породи існують для забезпечення "вищих" всім необхідним. "Вищі" ж охороняють і направляють "нижчих", знищуючи слабших і регламентуючи життя інших.
Можна припустити, що така всебічна дріб'язкова регламентація найважливіших вчинків людини, які він, за сучасними поняттями, повинен вирішувати сам, призведе до роз'єднання людей, невдоволення, заздрості. Проте в "ідеальній" державі цього не відбувається, навпаки, єдність людей Платон вважає основою такої держави. В часи стародавності, "золотого століття", коли самі боги керували людьми, люди народжувалися не від людей, як зараз, але від самої землі. Люди не мали потреби в матеріальних благах і багато часу присвячували заняттям філософією. Багато в чому єдність древніх обумовлювалося відсутністю батьків (у всіх одна мати - земля). Платон хоче досягти того ж результату, "усуспільнивши" не тільки людське майно, але і дружин, дітей. Автор хоче, щоб ніхто не міг сказати: "Це моя річ", або "Це моя дружина". По ідеї Платона, чоловіки і жінки не повинні одружуватися по власній примсі. Виявляється, шлюбом таємно керують філософи, разом кращих із кращими, а гірших - з гіршими. Після родів діти відбираються, і віддаються матерям через якийсь час, причому ніхто не знає, чия дитина йому дістався, і всі чоловіки (у межах касти) вважаються батьками всіх дітей, а всі жінки - загальними дружинами всіх чоловіків. Як писав В. Асмус, для Платона спільність дружин і дітей є вищою формою єдності людей. Така спільність описана ним для класу воїнів-стражів, яким автор приділяє величезну увагу. На його думку, відсутність ворожнечі усередині класу вартою спричинить за собою єдність нижчого класу і відсутність повстань.
Платон також виступає противником приватної власності: "Ні в кого не повинно бути такого житла чи комори, куди б не мав доступ кожен бажаючий."
Таким чином, правлячі класи держави Платона складають комуністичне єдність. Цей комунізм, як уже говорилося, не допускає серед вищих класів бідності чи багатства, а отже, за логікою автора, знищує серед них чвари. Прообраз влади у Платона - це пастух, який пасе стадо. Якщо вдатися до цього порівняння, то в "ідеальній" державі пастухи - це правителі, воїни - це сторожові собаки. Щоб утримати стадо овець у порядку, пастухи і собаки повинні бути єдині в своїх діях, чого і домагається автор. Отже, за висловом К. Поппера, платонівська держава звертається з "людським стадом", як мудрий, але жорстко серцевий пастух зі своїми вівцями. Цього схрестити з тим-то, цих - на бійню. Видно, що, за нашими уявленнями, це тоталітарна програма, при якій купка людей (нехай навіть наймудріших) підкоряє "... жалюгідні жадання більшості розумним бажанням меншості".
3. Тоталітарна держава. Чому
Яким же чином Платон, створюючи "ідеальне" державу на засадах розуму, отримав одну з найжахливіших тоталітарних держав, приклади яких ми бачимо занадто часто, що описані в сучасній літературі в жанрі антиутопій (Д. Оруел, "1984")? Для того, щоб відповісти на це питання, необхідно усвідомити, що розумів Платон під словами "ідеальна держава". По-перше, це держава, влаштоване кращим чином, по-друге, (і це важливіше) це ідея держави. Розглянемо спочатку, що міг розуміти Платон під словами "краще держава".
Мабуть, Платон вважав, що всі лиха людей відбуваються через відсутність спільності, постійних чвар, бракує хороших начальства. Все це спостерігається під час миру, навпаки, під час війни існує і єдність, і порядок, і загальна мета. Під час війни в людей багато спільного, і вони, завдяки порядку, мудрим начальникам і регламентації життя можуть домогтися того, чого неможливо зробити, живучи, як заманеться і займаючись не своєю справою. Єдність людей під час війни чудово показав Л. Толстой у "Війні і світі", показав ту силу, що виникає, коли всі вектори людських прагнень спрямовані в один бік, а це можливо тільки під час соціальних потрясінь. Коли ж їх немає, кожна людина більш-менш вільна, і усі вектори людських бажань спрямовані в різні сторони, виникає хаос, беззаконня, неможливо провести загальну лінію дій, як це робиться на війні. Так чому б не влаштувати життя держави таким чином, щоб люди завжди жили ніби на війні, але, природно, не гинули?
Такий життя було в Спарті, що іноді служила Платону за взірець для побудови "ідеального" держави. Вся держава, безумовно, отримає набагато більше користі, якщо тесля залишиться теслею, а не почне писати картини, але, за сучасними уявленнями про людські цінності і свободи, платонівська держава є квінтесенцією тоталітаризму. Анти - індивідуалістичну державу Платона можна описати наступною цитатою із "Законів", що виражає суть тоталітаризму: ". Ніхто ніколи не повинен залишатися без начальника - ні чоловіка, ні жінки. Ні в серйозних заняттях, ні в іграх ніхто не повинен привчати себе діяти на власний розсуд: ні, завжди - і на війні, і в мирний час - треба жити з постійною оглядкою на начальника і виконувати його вказівки. Нехай людська душа набуває навик зовсім не вміти робити що-небудь окремо від інших людей, і навіть не розуміти, як це можливо . Нехай життя всіх людей завжди буде можливо більш згуртованою і загальної. Бо немає і ніколи не буде нічого кращого ... у справі досягнення удачі, а також перемоги на війні. Вправлятися в цьому треба з найменших років ... Треба начальником над іншими і самому бути в них під керівництвом. А безвладдя повинне бути вилучено з життя всіх людей, і навіть тварин, підвладних людям ".
Очевидно, що ці принципи виконуються в "ідеальній" державі Платона, і дійсно, "... немає нічого кращого ... у справі досягнення удачі і перемоги на війні". Але як же особистість? Справа в тому, що для Платона особистості з її цілями й інтересами як би не існує, існують тільки загальні інтереси.
3.1 Теорія ідей
Проте є й другий зміст словосполучення "ідеальна держава". Справа в тому, що для Платона "ідеальне" не тільки "краще", але і те, що є "ідеєю" предмета. Слово "ідея" і близький до нього "ейдос" позначає в Платона "сутність", "форму", "вид", "образ" предмета. Це розумо - досяжна, внутрішня форма речі, а не та, що безпосередньо дана почуттєвому сприйняттю. Ідеї-форми безтілесні. Тіла перебувають у невпинно рухається (все тече), нестійкому, що стає, а не став світі, постійно мінливому. Розум шукає в цьому русі ту сховану поверхнею речей сутність, яка не тільки зберігається у всіх змінах речового буття, але і є вихідною причиною цих змін. Так розум розрізняє сутність і явище. Те, що здається існуючим, не є справжнє буття, але лише причетне йому - остільки, оскільки являє ("явище") ідеальне, вчинене ("ідею", "сутність"). Перш за все треба розрізняти: що завжди існує і ніколи не стає, і що завжди стає, але ніколи не існує ", - писав Платон у діалозі Тімей.
Так Сократ і слідом за ним Платон розрізняють гарні предмети (ліра, кухонний горщик, кінь, дівчина) і красу, прекрасне саме по собі, ідея прекрасного; добрий вчинок і добро як таке.
"Ідея" у Платона це те, що є:
1. причина, джерело буття речей, те, що дає їм життя, волю до життя, викликає їхнє буття.
2. зразок, дивлячись на який, деміург створює речовий світ, наслідуючи "ідеального".
3. мета, до якої треба прагнути як до верховного блага.
4. модель, що породжує структура, принцип речі.
Таким чином, можна припустити, що, створюючи діалог "Держава", Платон, в першу чергу, намагається зрозуміти, яка ідея держави в нашому світі, з якого зразка створювалися існуючі держави. Проблема пізнання ідеї держави, безумовно, ширше, ніж проблема побудови "кращого" держави, зрозумівши ідею держави, ми одночасно зрозуміємо, до чого треба прагнути. Отже, питання про те, наскільки добре держава Платона, другорядне, важливіше те, що це не існуюче держава, але його "ідея".
4. Тоталітаризм особистості
У зв'язку з цим виникає ще одна проблема. Людина, не знайомий з творчістю Платона і вперше прочитав трактат "Держава", скаже, що Платон створив огидне тоталітарна держава, що він був не правий. Сучасна людина засуджує Платона. Але ж ми розуміємо тільки свої культурні цінності, ми цінуємо особистість, а всі гнобила її називаємо тоталітаризмом. При цьому ми не хочемо зрозуміти, що автор мав зовсім інші поняття про людські цінності. Мало того, ми навіть не відчуваємо, що, можливо, Платон не збирався втілювати в життя саме цей проект, що він писав про ідею держави. Звинувачуючи Платона в тоталітаризмі, ми самі придушуємо його свободу, ми самі стаємо тоталітарними людьми, що знищують право людини на інші думки, іншу культуру. Не варто поспішати звинувачувати Платона в тоталітаризмі, коли тоталітаризму достатньо в нас самих, у кожної особистості. Бути може, це від початку закладено в нас, як інстинкт самозбереження, і без нього людина перестане бути людиною. Тим не менш, треба зрозуміти, що в будь-який, навіть самої побутової ситуації людина має право на власну думку. За дві тисячі років ми навчилися засуджувати тоталітаризм суспільства. Тепер кожна людина повинна прагнути виключити тоталітаризм з власної душі.
Література
1. Лосєв А.Ф. "Життєвий і творчий шлях Платона" / / Платон, зібр. соч., т.1, М., 1990.
2. Платон, зібр. соч., т.3, ч. 1, "Держава" / / М, 1971.
3. Поппер К. "Відкрите суспільство та його вороги", т.1, "Чари Платона", / / М, 1992.
4. Асмус В.Ф. "Платон", / / К, 1993.
Страницы: 1, 2
