Глобалізація: ілюзія або реальність?
Глобалізація: ілюзія або реальність?
Аналіз літератури дозволяє зробити висновок, що фахівці, що займаються дослідженням глобалізації, можуть бути розділені на три групи. Представники першої вважають дане явище об'єктивними, обумовленими якісними змінами в економіці миру. Прихильники другої - думають, що дискусія із приводу цього нібито нового явища є не що інше як спроба сховати початок світової експансії США. Представники третьої позиції розглядають глобалізацію в контексті формування міжнародних злочинних співтовариств.
Зупинимося на перших двох напрямках досліджень. На думку С.І. Долгова, глобалізація відрізняється від інтернаціоналізації тим, що в її рамках здійснюється не міжгалузева, а "внутрішньогалузева торгівля, заснована на внутрішньогалузевій спеціалізації окремих країн", насамперед країн з розвитий економікою. Іншими словами, мова йде не про інтернаціоналізацію обміну, а про інтернаціоналізацію виробництва, стрижнем якої виступають транснаціональні корпорації. Глобалізація також пов'язана із прогресуючим ростом фінансових ринків (валютних, фондових, кредитних). Якщо раніше ці ринки переважно обслуговували реальний сектор економіки, то сьогодні вони придбали самодостатнє, самостійне значення.
На мікрорівні спостерігається глобальна стратегічна орієнтація компаній у рамках системи "збут - постачання - виробництво". В основі глобалізації лежить і гуманізація виробництва, обумовлена тим, що економічний ріст здобуває інтенсивний інноваційний характер.
Також виділяється регіоналізація економічної діяльності, що певною мірою протистоїть глобалізації. Зв'язано це з формуванням об'єднань країн, де в рамках конкретного інтеграційного угруповання спостерігається лібералізація торгівлі та ін.
А.А. Ігнатов виділяє шість базових напрямків глобалізації: пов'язану з початком формування зверх культури "ментальну" або культурно-ідеологічну глобалізацію; територіальним, обумовленим формуванням регіональних союзів держав; економічну, викликану до життя підвищенням ролі великих компаній, розвитком "віртуальних" фінансових ринків, створенням глобальних торгово-економічних союзів, формуванням глобальної мережі страхових, торговельних та ін. послуг; інформаційно-комунікаційну, пов'язану з комп'ютеризацією суспільства, розвитком системи космічного зв'язку та ін.; етнічну, обумовлену ростом чисельності населення й взаємної асиміляції культур; діяльність Світового уряда, що грає ключову роль у формуванні напрямків процесу глобалізації.
М.Г. Делягин бачить стрижень глобалізації в утворенні єдиного загальносвітового фінансово-інформаційного простору на базі нових, переважно комп'ютерних, технологій, виділяючи три особливості її сучасного розвитку.
1) Формування "технологічної піраміди".
На першому рівні "піраміди" розробляються стандарти (стереотипи) мислення й поводження, потім - стандарти технологічної діяльності (цю нішу міцно зайняли США й почасти Великобританія). Виробники продукції другого рівня безпосередньо контролюють процес їхньої реалізації, але в меншому ступені, чим представники першої групи. Третій, четвертий і п'ятий рівні утворять виробники товарів, що використовують із різною глибиною освоєння (у цьому й складається різниця між даними рівнями) розроблені на другому рівні продуктів ноу-хау.
2) Тенденція глобальної монополізації. Внаслідок формування й наступної інтеграції на глобальних ринках окремих фінансових і інформаційних інструментів створюються основи для утворення єдиної глобальної монополії. Як результат світова політика незабаром перестане реалізовуватися окремими державами. Вона стане наднаціональної.
3) Перетворення практики формування свідомості й досвіду людей у найбільш прибутковий бізнес суспільства. А тому найгірше у світі, що змінюється, - це спроба ізолювати себе. .
В.А. Никонов, розділяючи в цілому позицію С.И. Долгова й М.Г. Делягина, розуміє під глобалізацією об'єктивний процес інтернаціоналізації фінансових і інформаційних потоків. Автор уважає вплив на чужу свідомість украй небезпечним. Зміст небезпеки складається в неминучій зміні власної свідомості піарщиків. Відбувається само програмування останніх і їхнє прагнення вирішувати проблеми шляхом "промивання мозків; знижується відповідальність керуючих систем; перекручується й звужується демократія, оскільки для маніпулювання свідомістю суспільства досить впливати на його еліту".
На додаток до сказаного іншими авторами В.А. Никонов говорить про такі аспекти глобалізації, як: поглиблення протиріч між принципом територіальної цілісності й принципом права націй на самовизначення, що збільшує проблему сепаратизму, особливо у великих країнах; збільшення числа міжнародних неурядових організацій, що роблять вплив на світову політику; ерозія внутрішнього суверенітету окремих держав.
На думку В.А. Никонова, глобалізація переборює розподіл держав на країни капіталізму, соціалізму й що не приєдналися. Сьогодні правильно говорити про групу країн першого миру (США, Європейський союз і Японія), а також про держави, які намагаються цю групу наздогнати.
Отже, що нового вносить вищесказане в існуючу теорію й методологію? Думаємо, що принципово - нічого. Хто вивчав раніше політекономію капіталізму (розділ "Імперіалістична стадія капіталістичного способу виробництва") відомо, що капітал прагне до світового панування шляхом своєї сверхконцентрації, захоплення світових ринків збуту й в остаточному підсумку - роздягнула миру за допомогою використання моці держави.
Але якщо це все, до чого прийшли вітчизняні глобалісти, навіщо було ховати марксизм? Там усе сказано й про цьому, і багато про що іншому.
Тепер звернемося до точки зору, відповідно до якої розгортання дискусії по проблемі - це спроба прикрити прагнення США сформувати одно полярний мир.
На наш погляд, найбільш послідовним прихильником даної позиції є А.А. Зинов'єв, що розробляє концепцію "еволюційного перелому". Суть її може бути коротко зведена до двох тез: намітилася тенденція до формування зверх суспільств; еволюція людства початку здобувати керований характер. А.А. Зинов'єв уважає, що центром формованого суспільства стають США. Але не як країна, а як якась "зверхсистема", у діяльність якої залучені десятки мільйонів чоловік, тисячі фірм, корпорацій та ін.
Головна небезпека складається в спробі нав'язати миру досить убогу систему цінностей американської демократії, американської культури, що знищує особистість.
Аналогічної точки зору дотримуються й інші фахівці.
С.А. Марков взагалі говорить про світову "за куліси", "масонській змові", коли "впливові люди таємно зустрічаються на фешенебельному курорті й приймають рішення, які на всіх впливають". На думку А.С. Панарина, кредо глобалізму - це використання глобальних ресурсів в інтересах меншостей, так званої еліти (економічної, політичної, інтелектуальної), що сповідає власні наднаціональні інтереси. С.Е. Кургинян висловлює думка про небезпеку тотальної атомизації, що фактично рівносильна де соціалізації.
Нарешті, В.Л. Іноземців пише, що розглянута теоретична конструкція "культивує ілюзію комплексності й цілісності миру, нібито обумовлених перенесенням існуючої на Заході господарської практики в інші країни (по суті справи, таким чином, пропагуються ідеї "розвитку, що доганяє,")... Концепція... одержала... широке поширення й стала впливовою соціальною доктриною, оскільки вона в більшій мері відповідає ідеологічним поданням західних експертів і одержує... підтвердження при поверхневій оцінці сучасної соціально-економічної реальності.
Наведені міркування небезпідставні. Щоб не бути голослівними, пошлемося на Зб. Бжезинського, що пророкує формування надмонополії з єдиним центром керування в США. Зокрема, згаданий автор пише: "Культурна перевага є недооціненим аспектом американської глобальної моці... Демократичні ідеали, пов'язані з американськими традиціями, ще більше зміцнюють те, що деякі сприймають як американський "культурний імперіалізм"... Оскільки наслідування американському шляху розвитку поступово пронизує увесь світ, це створює більше сприятливі умови для встановлення непрямої й на вид американської гегемонії... Американська глобальна перевага... підкріплюється складною системою союзів і коаліцій, що буквально обплутує увесь світ... На відміну від колишніх імперій, ця велика й складна глобальна система не є ієрархічною пірамідою. Навпроти, Америка коштує в центрі взаємозалежної вселеної, такий, у якій влада здійснюється через постійне маневрування, діалог, дифузію й прагнення до формального консенсусу, хоча ця влада відбувається зрештою з єдиного джерела: Вашингтон, округ Колумбія".
Отже, можна констатувати, що, незважаючи на розходження поглядів представників обох позицій, вони сходяться у визнанні тенденції до монополізації світової економіки або в границях країн "золотого мільярда", або в рамках світового співтовариства.
Розходження в поглядах полягає в тому, що одні, відзначаючи об'єктивний характер цього явища, думають, що протиставити йому нічого не можна й потрібно тим або іншому способу вбудовуватися в процес. Інші, навпроти, говорячи про "руку Америки" (або Заходу), наполягають на виробленні політики активної протидії спробам створити надмонополію, нову імперію та ін.
Але для нас принципово одне. І перші, і другі (можливо, за винятком В.Л. Іноземцева) у методологічному плані дотримуються марксистських позицій, хоча й різному рівні "агресивності".
Як представляється, дискусії між двома напрямками дослідження проблеми може бути знижені, якщо визнати справедливість висновків фахівців обох груп.
По-перше, і ті, і інші праві, відзначаючи наявність процесу, якім можна охарактеризувати як тенденцію до монополізації світової економіки. Будь-який мало-мальськи грамотний економіст не може не розуміти згубність поглиблення тенденції до утворення "надмонополії". Доведення її до логічного кінця - це кінець ринкових відносин, ліквідація демократичних інститутів, формування адміністративно-командної системи керування "у світовому масштабі".
По-друге, дійсно мають місце спроби сформувати одно полярний мир. Але й це прагнення, будучи завершеним, буде мати той же результат, що й тенденція, розглянута вище.
Однак у світі відбуваються процеси, що стримують поглиблення двох названих явищ. Зупинимося на них докладніше, оскільки при їхньому ігноруванні нейтралізуюча функція цих тенденцій може звернутися у свою протилежність, підірвавши світову цивілізацію.
Формування сучасного суспільства обумовлено чотирма групами взаємозалежних напрямків розвитку.
1. Підвищення значимості різних спільностей. Інтереси, що складаються із приводу розвитку цих спільностей, не визнають класових, етнічних і інших обмежень: там, де ці обмеження діють, немає місця дійсно асоціативним спільнотам. У підсумку світове співтовариство виявляється як би "пронизаним" відносинами "наддержавності", поза класовості, загальності.
2. Підвищення значимості територіальних спільностей. Їхня роль двояка: їхній розвиток сприяє, з одного боку, "розмиванню" етнічного й національного типів державності в їхніх існуючих границях (сьогодні в багатьох країнах всі частіше співіснують територіальні спільності У підсумку зростає значимість розглянутої ланки суспільних відносин у системі як внутрішньодержавних, так і міждержавних взаємозв'язків.
3. Підвищується роль місцевого самоврядування, що також виконує кілька функцій. По-перше, воно забезпечує можливість реалізації соціальних і локально-територіальних інтересів невеликих груп індивідів, інтегруючи деякі функції соціальних і територіальних спільнот. У підсумку, по-друге, місцеве самоврядування одночасно стає певною гарантією від підпорядкування існуючої в суспільстві (у рамках обох типів цивілізацій) системи інтересів як інтересам держави, так і інтересам територіальних громад, які часом здобувають державно-регіональні форми.
Страницы: 1, 2
