Уряд мав всі можливості швидко і остаточно присікти путч, але король і камарілья прийняли інше рішення: глава партії Муссоліні був призначений прем'єр-міністром Італії.
28 жовтня 1921 року Муссоліні став главою уряду, але його положення здавалося украй хистким. З 535 депутатів парламенту лише 35 належали до Національної фашистської партії, до якої, втім, з початку 2923 року приєдналася Націоналістична партія. Муссоліні довелося піти на коаліцію, до якої увійшли, окрім вже згаданих нацистів, також ліберали, демократи і народна партія.[6]
Парламентські союзники фашизму проявили готовність ухвалити (8 листопада 1923 року) так званий «закон Ачербо». По цьому закону будь-яка партія, що набрала на виборах найбільшу кількість голосів, але не менше 25%, отримувала дві третини місць в парламенті. На виборах 5 квітня 1924 року фашисти разом з лібералами, що виступали загальним списком з ними, отримали дві третини місць і тепер безперечно панували в парламенті. Втім, цей успіх в парламенті, був досягнутий перш за все з допомогою терористичних заходів і завдяки фінансовій підтримці з боку промислового об'єднання «Конфіндустрія».
Влада Муссоліні грунтувалася, з одного боку, на дорученій йому королем посади голови уряду, а з іншою, на підпорядкованій йому як вождеві «фашизму» єдиної фашистської партії з її міліцією і багаточисельними залежними від неї організаціями.
2 жовтня 1925 року були засновані фашистські корпорації, що сполучали працедавців і працівників, що поклало свободі профспілкового руху. У країні створювалися 22 корпорації ( по галузях промисловості). У складі кожної з них знаходився представник фашистських профспілок, підприємницьких союзів, фашистської партії. Головою кожною з 22 корпорацій став «сам» Муссоліні; він же очолив міністерство корпорацій. Закон надав корпораціям визначення умов праці (робочий час, заробітна плата), і вирішення трудових суперечок (страйки заборонялися і пригнічувалися). [25 ]
Встановлення корпоративного ладу дозволило Муссоліні обробитися з парламентом, з тим, що від нього залишилося. Замість нього була створена «палата фашистських організацій і корпорацій». Члени її призначалися Муссоліні.
За цим на початку листопада 1925 року послідували « вищі фашистські закони», що розширили владу глави уряду за рахунок парламенту, який був віднині повністю підпорядкований виконавчій владі.
Подальшими законами були розбещені міські збори депутатів, скасована свобода зборів і об'єднань, свобода друку і були звільнені політично неблагонадійні службовці.
«Надзвичайні закони» слідували один за іншим:
Вони заборонили професійні союзи (за винятком державних фашистських) і політичні партії (за винятком однієї фашистської);
Вони відновили страту за «політичні злочини»;
Вони вводили надзвичайну юстицію (трибунали) і адміністративну висилку;
Комуністична партія була оголошена поза законом;
Органи місцевої самоврядності скасовувалися: на їх місце встали призначені урядом чиновники (подеста);
Всяке нове посилення терору провокувалося звичайно яким-небудь «замахом» і тому подібне . У листопаді 1926 року за спробу зробити замах на життя Муссоліні був убитий на місці 15-річний хлопчик. Негайно послідувала хвиля арештів, смертних вироків і так далі .
На початку 1928 року був встановлений новий виборчий закон, по якому «велика фашистська рада» складала перед виборами єдиний список кандидатів, а виборці могли лише прийняти або відкинути його в цілому. Таким чином парламентська система в Італії була остаточно замінена диктатурою. [18]
Основні межі італійського фашизму:
Перш за все визначилася тенденція «вождізма», єдиної диктатури. Вже закон 1925 років « Про повноваження глави уряду» робив прем'єр-міністра не відповідальним, не залежним від парламенту. Його колеги по міністерству, його міністри перетворилися на простих помічників, відповідальних перед своїм главою; вони призначалися або зміщувалися по волі останнього.
Фашистська партія стала складовою частиною державного апарату. Партійні з'їзди були скасовані, так само як і всякі форми партійної «самоврядності».
Велика рада фашистської партії складалася з чиновників за посадою і за призначенням. Головою ради був глава уряду. Рада відала конституційними питаннями, обговорювала найважливіші законопроекти, від нього виходили призначення на відповідальні пости.
Статут партії затверджувався королівським діректом, офіційний керівник партії («секретар») призначався королем за уявленням глави уряду.
Провінційні організації партії керували призначеними зверху секретарями: директорії, що полягали при них, мали дорадчі функції, але навіть членів цих директорій призначали указом глави уряду.
Терор. Фашистський режим не може інакше триматися, окрім як засобами масового Придушення, кривавими розправами.
Відповідно з цим визначається значення поліції, точніше за тих багатьох поліцейських служб, які були створені при режимі Муссоліні. Окрім загальної поліції існували «організація охорони від антифашистських злочинів», «особлива служба політичних розслідувань», «добровільна міліція національної безпеки».[13 ]
Національні меншини були також піддані важким утискам, але євреїв, яких в Італії було дуже мало, спочатку не чіпали. Лише у 1937-1938 роках, в процесі співпраці з соціалістичною для націонала Німеччиною, почали здійснювати антисемітські акції, що підпали під засудження нюрнберзьких законів. Італійські фашисти, в рядах яких в усякому разі в ранньому періоді, були також особи єврейського походження, не убили жодного єврея. «Расизм», що проповідує, Муссоліні не мав не мав біологічного забарвлення.
Невід'ємною властивістю фашистської диктатури є зовнішня експансія. Муссоліні заявив претензії на те, щоб « відродити Римську імперію».
В червні 1940 року Італія- партнер Німеччини і Японії по антикомінтернівському пакту, оголосила війну Франції і Англії. Через деякий час вона напала на Грецію. Італійська фашистська преса наповнилася обіцянками швидкій великій афро-європейській Римській імперії. Ці плани не збулися. [ 13]
4. Спроби введення ідеологічного контролю сьогодні в Україні
По суті, ідеологічна обробка населення базується на підміні помилковими, спотвореними, образами справжньої дійсності. При цьому має бути вельми розвинена елементарна, навіть можна сказати патологічна, брехня. Коли учені або інші авторитетні люди має намір перекручують факти. Причому, чим явнєє брехня — тих легко в неї повірити. Ну і при цьому, зрозуміло, говорити (навіть не говорити — а переконувати) треба з величезною упевненістю, так щоб у слухачів не залишилося і тіні сумнівів, що десь прихований обман. І будь-який обман — видавати за справжнісіньку правду. [ 15]
Може скластися враження, що український політикум перейнявся дійсно важливою для суспільства інформаційною проблематикою. Та насправді усім зрозуміло, що під гаслами захисту свободи слова, кандидати в президенти, їх політичні сили, лише зводять порахунки один з одним, використовуючи в своїх інтересах підконтрольні їм медійні ресурси.
Адже не секрет, що останнім часом посилився інформаційний тиск на Україну з боку основних центрів геополітичного впливу. Європейський Союз через ЗМІ переконує, що Україна ще не готова до повноцінної євроінтеграції.
США настирливо накидають думку про власну ексклюзивність у вирішенні складних міжнародних проблем, які стосуються Української держави. Росія вже давно веде з Україною інформаційну війну на знищення.
Днями міністр закордонних справ України та відомий медіамагнат Петро Порошенко змушений був визнати, що "у світовому інформаційному просторі спостерігається значна кількість упереджених і негативних щодо України повідомлень і коментарів, що зачіпають найрізноманітніші аспекти політичного, економічного, соціально-гуманітарного життя українського суспільства".
Міністр підкреслив, що часто можна спостерігати, коли такі коментарі стосовно України надаються цілеспрямовано, відповідно до певного розробленого сценарію і послідовності. Порошенко наголосив, що "за всім цим стоять свідомі спроби маніпулювання думкою українців, суспільством і політиками".
Іншими словами, все очевиднішою стає потреба у "реабілітації" дискредитованої у минулому, але наразі актуальної як ніколи практики державної агітації та пропаганди.
Захопившись впровадженням в Україні стандартів ліберальної демократії, ми якось не помітили тих кардинальних змін у геополітичній архітектурі, які вимагають якісно нових підходів до державного управління, особливо в інформаційно-гуманітарній сфері.
Тим часом сьогодення та міжнародний досвід вказують, що "агітація і пропаганда" стали невід'ємною складовою політики провідних країн світу.
Згадаємо хоча б передвиборчі дебати – скільки обіцянок казали придентенти у президенти і що хоча б один із них зробив? Наскільки майстерно і з розумним обличчам люди переконують нас у повній брехні!
Причому чим щиріше це підноситимуть маніпулятори — тим дійсно легко повірити. І вірять. Більшість жителів нашої країни вірять будь-якій інформації з офіційних джерел. І це при тому, що на самому давно вже можна провести якусь паралель між офіційною інформацією і дійсною правдою. І більшість того, що підноситься нам офіційно, з розрахунком — інформація для всіх — це неправда, брехня, замаскована певним відсотком справжньої правди. (Тому як, якщо ви вирішили когось обдурити, то повинні знати, що в інформації, що підноситься вами, обов'язково повинен міститися певний відсоток правди. Обов'язково. Хай він буде надзвичайно крихітний. Це один із законів прийнятих в маніпулюванні.)
Завдяки ідеологічній обробці населення, — власті не лише отримують, але і утримують лідерство в країні. Причому тут ще важливе збереження одного правила. Ідеолог завжди повинен знаходитися в тіні. Зв'язано це з тією установкою, завдяки якій ми знаємо, що в нашому несвідомому знаходиться та інформація, яка прийшла до нас з глибини століть, від наших предків. І за певних умов ми можемо витягувати з підсвідомості цю інформацію, управляти нею. Вживати на благо або або для вирішення якихось своїх цілей і завдань. [9 ]
Підсумовуючи питання інформаційно-психологічної дії на масову психічну свідомість, слід звернути увагу, що не дивлячись на те, що методи подібного роду дії відрізняються в мирне і у військовий час, в цілому їх об'єднує одне: цілеспрямована дія на масове психічне свідомості з метою дезорієнтації суспільства і знищення що існують раннє в такому товаристві моделей поведінки (стереотипів), і нав'язування установок вже своїх. Причому основою атаці в таких випадках піддається підсвідомість (або несвідоме) індивіда і мас, тому як процеси, що відбуваються в свідомості, якраз і робить свій вплив саме підсвідомість. Тому добившись закріплення в підсвідомості стійких механізмів отреагированія на той або інший сигнал (патернів поведінки), можна з легкістю програмувати таким чином поведінку як індивіда, так і індивідів, об'єднаних в маси, а значить і передбачати їх поведінку. І в даному випадку вельми важливий чинник грає час.[16]
Тому можна говорити про те, що в більшості випадків те, що увійде до підсвідомості індивіда зараз, моделюватиме його вчинки як найближчим часом, так і через багато років і навіть десятки років. У цьому сила і роль підсвідомості. Тому знання про механізми функціонування підсвідомості, знання про методи адаптації підсвідомістю отримуваної інформації і подальшої трансформації такої інформації в свідомість, а значить і у вчинки індивіда і індивідів, що об'єднуються в маси, дають, на можливість управляти масами, а значить фактично управляти і суспільством. Будь-яким типом суспільства, будь-якій суспільно-політичній формації. [14 ]
Висновки
Звичайно ж, можна було б і сказати, що немає такої вже особливої схильності нашої країни до дії маніпулятивних методик. Принаймні, вона не більша, ніж в тих же країнах заходу. Та все ж досвід показує, що в Україні якийсь свій, відмінний від заходу, дорога розвитку. І менталітет української людини помітно відрізняється від менталітету західної людини. Причому, майже не грає ролі, про представників якої західної країни ми говоримо. Весь захід для нас вже як би об'єднується в одне ціле, у протистоянні українському людині. А дорога Україні, це дорога великої держави, імперії, причому традиції державності досить міцний поміщено в наше несвідоме. І вже, так або інакше, є достатній над кожним з нас.
Сприяючи своєму особливому погляду на більшість проблем сучасності. Можна звичайно передбачити, що Україна якимсь чином здатна і на самосцілення. Але якщо це правильно загалом і в цілому, то частенько вельми розходиться в деталях. І вимагає безпосередньої роботи над подібним прагненням з боку різних верств населення. Причому задіюватися в програмі оздоровлення нації повинен дійсно весь народ. Причому поза сумнівом, що натовп здатний і навіть по-своєму бажає — підкорятися. І залежно від правильного характеру дії на неї, можна добиватися того або іншого результату. Причому, тут вже необхідно повною мірою використовувати все ті принципи маніпулювання масами, які були виведені в останніх століттях.
І тоді вже варто відзначити, що, на нашу думку, для нашої країни найбільш переважний буде саме тоталітарний режим. Коли відбувається чітке дотримання букви закону. Коли сам закон може зрушуватися, для того, щоб покарати призвідників і бунтарів. Пригадаємо часи другої світової війни. На наш погляд лише один лідер на той час зміг би як отримати перемогу, так і відновити зруйноване війною господарство. Сталін. Причому можна звичайно говорити, що хотілося б уникнути жертв т.з. репресій. Адже але і і самі репресії на той момент були оправданни. Народ повинен і жити в страху, і знати, що в разі чого — негайно послідують найжорстокіша розплата за підпорядкування принципу задоволення, принципу, утихомирення якого відрізняє цивілізовану людину від варвара. Принципу, яким пройнято несвідоме психіки індивіда. І якщо цей індивід відчує свободу — те означає основна маса інтерпретуватиме цю саму свободу в задоволенні своїх низовинних інстинктів. Жити, дотримуючись того, що добре виключно для нього, а не для суспільства. І сучасна Україна, постперебудовна Україна, Україна почала 90-х і початки нового тисячоліття, явно продемонструвала той хаос, який стає можливим лише коли зруйновані будь-які заборони, і стає можливим багато що, а за великі гроші і все.
Використана література
1. Гогун А. Методы нацистской пропаганды в психологической войне // Общественно-публицистический и культурно-просветительской журнал еврейских общин России, Украины и других стран СНГ «Корни». № 23 (июль-сентябрь 2004 г.). — М.-Киев: Издательство «Еврейский мир», 200 — 208 с. — С. 120—13
2. Дугин А. Основы геополитики. — Москва, 199 Почепцов Г. Психологические войны. — Москва 199
3. Блуммер Г. Коллективное поведение//Психология масс. Самара, 1998
4. Пелевин В. «Geneation «П». — Москва, 199 Маркузе Г. Одномерный человек. — Москва 199 Шпенглер О. Сумерки Европы. — Минск, 199 Лимонов Э. Анатомия героя. — Смоленск, 1998
5. Шурхало Д. СМИ в вооруженных конфликтах современности. — Киев 199
6. Войтасик Л. Психология политической пропаганды— М.,1981г.
7. 1Гуревич П. С. Буржуазная идеология и массовое сознание. М., 1980
8. Арендт Х. Истоки тоталитаризма. М., 1996
9. Амелин В.Н. Социология политики— М.,1992 г.
10. Зеленский В. В. Базовый курс аналитической психологии, или Юнгианский бревиарий.—М. 200 256 С.
11. Бехтерев В.М. Психика и жизнь. Т. — СПб.: Алетейя, 199 С.25
12. Бехтерев В.М. Роль внушения в общественной жизни // Бехтерев В.М. Гипноз. Внушение. Телепатия. М., 199
13. Канетти Э. Масса и власть— М.,1997 г.
14. Лайнбарджер П. Психологическая война. М., 196
15. Московичи С. Машина, творящая богов. М.: Институт психологии РАН, Изд-во «КСП+», 199
16. Баталов Э. Я. Политическая культура современного американского общества. М., 199
17. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием. М., 198
18. Бердяев Н. Смысл истории. М.,1990
19. Емельянов Ю. В. Сталин. На вершине власти. М. 200 656 С.
20. Гогун А. Черный PR Адольфа Гитлера: Документы и материалы. — М: Эксмо, Яуза, 200 — 416 с.
21. Говорухина К. А. Политическая пропаганда в тоталитарном обществе. Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук. Краснодар, 200
