Основним змістом управлінської діяльності є досягнення мети управління. Виходячи з цього, критерій ефективності управління може бути визначено як рівень досягнення цілей управління, ступінь досягнення об'єктом управління бажаного стану. Мають право на існування й інші показники функціонування управлінської системи (затрати, втрати управління, фактор часу та ін.), але це поодинокі показники, а загальні результати можна оцінити лише за критерієм ефективності. X. Сімон визначає критерій ефективності як «вибір», що дає найбільший результат з даного застосування ресурсів.
Отже, ефективність управління можна розглядати як засіб зіставлення поставленої мети з досягнутим результатом - з очікуваним або спланованим (тут ефективність - синонім результативності). Тому практично використовуються два критерії оцінки функціонування апарату управління - ефективність і економічність діяльності на шляху досягнення мети. Для оцінки роботи управлінського апарату велике значення має механізм формування і реалізації мети. У зв'язку з цим цікавою є думка одного з провідних спеціалістів у галузі управління П. Друкера. Він пише: «...Управлінська праця, управлінські роботи і управлінська організація -не абсолютні... рамки їх окреслюються завданнями, що виконуються. Без розуміння місії, цілей і стратегії організації... управлінська робота не може бути продуктивною».
Отже, управлінська ефективність оцінюється здебільшого шляхом дослідження ступеня досягнення організацією поставлених цілей. Цілі управління бувають різними, вони можуть змінюватись, відповідно змінюються й критерії ефективності.
Виникає і таке запитання: слід диференціювати показники ефективності залежно від рівня управління чи потрібно розробити єдиний принцип утворення узагальнених критеріїв ефективності для всіх рівнів? При вирішенні цієї проблеми треба пам'ятати, що різні рівні управління передбачають ефективність функціонування всієї управлінської системи, звідси чільний взаємозв'язок узагальнюючих критеріїв ефективності та критеріїв ефективності інших рівнів управління, тобто це не виключає, а передбачає наявність як тих, так і інших критеріїв, але в тісному їх зв'язку, з урахуванням загальних засадничих параметрів.
Намагання віднайти єдиний критерій ефективності не може успішно закінчитися через специфіку соціальних середовищ, в яких функціонують системи управління, що, однак, не виключає можливості визначити критерії ефективності управління для конкретних сфер суспільного життя - може йтися і про систему основних критеріїв. Згідно з зарубіжними даними, менеджери використовують до 20 критеріїв ефективності (деякі з них не міають кількісного вираження), з яких 55 % є цільовими і 45 % системними.
Однак за всієї диференціації і специфіки управління у сфері політики й економіки не можна не бачити їх єдності, а відповідно, і зв'язків їх оціночних категорій. Господарська діяльність не може не мати соціальної спрямованості, у свою чергу і політична діяльність не може не впливати на господарську сферу та економіко-виробничі результати. Як свідчить досвід державно-політичного розвитку України, нерішучість і непослідовність владних структур управління призводять до спаду промислового виробництва, зниження обсягів продукції сільського господарства, зростання споживчих цін і, врешті-решт, до зубожіння більшості населення і політичної пасивності мас.
Побудова незалежної держави передбачає забезпечення дедалі тіснішого зв'язку економічного, соціального і духовного розвитку суспільства. Не можна перебудовувати економіку на якісно новій основі, не створюючи для цього соціальних і психологічних передумов. Так само не можна вирішувати складні гуманітарні проблеми, не спираючись на надійний фундамент економічної й соціальної політики. Ступінь зв'язку та розв'язання цих проблем є одним з критеріїв ефективності державного управління. Якісна визначеність цього критерію має не абстрактне значення, а цілком реальні та конкретні соціально-економічні й політичні наслідки.
Отже, результат функціонування системи управління може бути описаний за допомогою конкретних кількісних параметрів економічного зростання, але вони не є всеохоплюючими критеріями оцінки ефективності системи управління загалом.
Головним критерієм ефективності сучасного державного управління в соціально-політичній сфері є найбільш повна відповідність управлінської діяльності корінним інтересам суспільства, розширення і поглиблення демократії, забезпечення прав і свобод громадян та їх практична реалізація, успішне здійснення тактичних і стратегічних політичних і соціальних цілей і завдань щодо реформування суспільства та перетворення України на розвинену країну.
Цей критерій має загальний оціночний характер, а тому не розкриває кількісної визначеності такого складного суспільного явища, як управління. Це пояснюється не лише суб'єктивним підходом, а насамперед складністю і різноманітністю внутрішніх об'єктивних зв'язків соціальної діяльності. Однак це не повинно мати своїм наслідком недооцінку якісної характеристики управління. Управління низької якості не є ефективним, а тому не може забезпечити досягнення поставлених цілей в оптимальний строк і за обов'язкової умови зробити витрати соціальних та енергетичних ресурсів якомога менш значними.
Виникає запитання, як досягти обґрунтованості, достовірності і практичної значущості поодиноких і узагальнюючих критеріїв оцінки ефективності для певних рівнів та сфер управління? На жаль, ні наука, ні управлінська практика позитивної відповіді на це не дали. Досі немає всеохоплюючої формули визначення ефективності в сфері управління.
Єдиної системи оцінок для всіх соціальних сфер бути не може. Але це не виключає можливості визначити критерії ефективності управління для конкретних сфер суспільного життя. Навіть і в цьому разі йдеться про систему основних критеріїв.
Бажано мати єдиний універсальний показник, критерій, за допомогою якого можна було б виміряти ефективність держави в цілому з її економічними, соціальними і політичними інституціями, які у взаємозв'язку та єдності визначають функціонування суспільства. Але такого показника не існує і чи буде він знайдений, невідомо, але пошук триває.
У сфері управління економікою є багато, хоча і далеко недосконалих, методик виміру економічної складової ефективності управлінської праці. В основу визначення ефективності вони кладуть економію, що отримується в результаті впливу апарату управління на виробництво, і затратами на управління. Узагальненими показниками ефективності є: рівень випуску продукції (послуг), рентабельність, окупність інвестицій та ін., тобто ідеться про кількісний вимір економії матеріальних, трудових, часових і фінансових затрат. Однак у цій системі показників ефективності управління немає показників соціального аспекту, що свідчить про її неповноту і дає низьку репрезентативність реальної суті такого складного оцінюючого явища, яким є ефективність управління.
Результативність системи управління відповідно до названих методик може бути оцінена за допомогою єдиного критерію - економічного: «ефективність - це показник прибутку», що, однак, зумовлює концептуальну і методичну обмеженість підходу до проблеми ефективності управління. Оскільки ефективність управління в підсумку визначається співвідношенням затрачених ресурсів (людських, організаційних, часових, науково-технічних, матеріальних) і отриманих результатів, оптимальне використання цих ресурсів може забезпечити високу ефективність управління.
Тільки системний підхід може допомогти врахувати більшість складних причинно-наслідкових взаємозв'язків і взаємозалежностей, дасть змогу представити всі фактори, що впливають на підвищення ефективності державного управління як інтегрального цілого. Знаючи їх, можна з більшою точністю судити про ефективність управління. Але навіть такий підхід не може забезпечити вимір, тому що ефективність управління - це не просто сукупність впливу окремих факторів, а результат складної взаємодії політичних, соціально-економічних, організаційних, ідеологічних, психологічних, ситуаційних і мотиваційних факторів. У цій сукупності факторів кожний із них має свою питому вагу. Безумовно, їх вплив на ефективність управління різний: одні з них мають стійкий, визначений характер; інші діють спорадично і дискретно й не справляють вирішального впливу.
Отже, багатофакторна комплексна модель підвищення ефективності управління вимагає багатокритеріального підходу до її оцінки, коли використовується комплекс взаємопов'язаних критеріїв, аналогічних зазначеним факторам. Багатокритеріальний підхід має явні переваги перед монокритеріальним, оскільки змістовніше розкриває поняття ефективності управління.
Ось чому для більш чіткого визначення ефективності управління потрібно або застосовувати метод виміру впливу різних факторів, або, об'єднавши окремі фактори і критерії в певні групи, вивести груповий критерій оцінки і застосовувати саме його. Але слід пам'ятати, що просте арифметичне складання показників лише з великим наближенням допоможе визначити ступінь ефективності управління. Щоб віднайти і науково обґрунтувати узагальнюючий критерій, який оцінював би комплекс явищ матеріально-економічного, соціально-політичного, організаційного і морально-етичного характеру, слід мати чітко відпрацьований механізм управління. Лише він дасть можливість простежити і здійснити якісні, а якщо можливо, то й кількісні виміри на всіх стадіях управлінського процесу факторів, що чинять на нього вплив, і отримати достовірну оцінку ефективності функціонування системи управління. Однак за сучасних умов розладу всієї системи державного управління це завдання не може бути розв'язане.
Визначення ефективності управлінських структур та об'єктивна оцінка їх потребують науково обґрунтованої моделі управління, що дало б змогу створити систему критеріїв, за допомогою яких можна було б оцінити на практиці типи управління. Сучасний рівень науки управління навряд чи дає можливість створити подібну модель, а тому вся система критеріїв має відносний характер із деяким суб'єктивним нальотом.
Є багато критеріїв, за якими можна оцінювати ефективність тієї чи іншої системи державного управління, але головний з них, в якому концентруються всі цінності й недоліки управління - це динаміка продуктивності суспільної праці. Відповідно до цього критерію сучасна система державного управління абсолютно неефективна, якщо не руйнівна. Головне завдання, яке маємо вирішити сьогодні, - це позбутися низької якості управління. Слід не тільки визначити основні фактори підвищення ефективності й якості управлінської діяльності, а й з'ясувати причини низької якості управління.
Отже, рівень ефективності управлінської діяльності зумовлений складною взаємодією ситуативних, індивідуальних і мотиваційних чинників. Ситуативні характеристики включають організаційні та соціальні передумови, що можуть вплинути на процес управління, це насамперед кількість службовців, структура організації й організаційно-психологічний клімат колективу. Суттєво впливають на ефективність управління система комунікацій, ієрархія влади і підпорядкування, усталені процедури прийняття рішень, характер взаємодії членів групи, індивідуальні характеристики керівника, його особистісні особливості, уподобання, вміння, навички, рівень інтелектуальної обдарованості, загальна й спеціальна підготовка та ін. Неабияке значення мають і мотиваційні характеристики, які спонукають людину до виконання певного завдання.
Отже, ефективність управління визначається дією кількісних і якісних чинників технічного, організаційного, політичного, соціально-психологічного та морально-ідеологічного характеру. Ось чому така увага приділяється багатофакторній комплексній моделі підвищення ефективності управління. У цій сукупності кожний з факторів має свою питому вагу.
Використана література
1. Абизов В.С, Кремень В.Г. Політичне рішення: механізм прийняття. — К., 1995.
2. Ардан Ф. Франция: государственная система: Пер. с франц. — М., 1994.
3. Гаджиев К.С. Геополитика. — М., 1997.
4. Гозман Л.Я., Шестопал Е.Б. Политическая психология. — Ростов н/Д, 1996.
5. Даниленко В.И. Современный политологический словарь. — М., 2000.
6. Логунова М.М., Шахов В.А., Шевченко М.Ф. Концептуальні засади теорії політики: Навч. посіб. — К., 1999.
