Регламент голосування в законодавчих зборах штатів складно підвести під загальний знаменник. У третині легіслатур необхідне голосування простої більшості присутніх законодавців, а в інших - більшості за списком (конституційна більшість). Остання умова дозволяє членам легіслатур відкидати законопроекти простою відсутністю в палаті. Це зручно для політиканів, які потім завжди можуть послатися на те, що зустрічалися з виборцями, не чули оповіщення і т.п. Звичайно в легіслатурах штатів потрібно величезна більшість (до двох чи третин трьох чвертей всіх обраних або присутніх членів) для того, щоб відхилити вето губернатора, прийняти надзвичайний чи закон окремі типи законопроектів про асигнування.
У США в 1946 р. був прийнятий спеціальний закон про регулювання лобізму, у якому установлена вимога про необхідність реєстрації всіх професійних лобістів. Докладним образом описана процедура реєстрації лобістів секретарем сенату і клерком палати.
Крім того, лобісти зобов'язані представляти під присягою докладні звіти, у яких указуються всі засоби, отримані і витрачені на зазначені цілі, а також інші зведення.
Практика реалізації даного закону свідчить, наскільки важко буває виробити й оформити однозначні принципи і норми, застосовні до діяльності великого числа неоднозначних і різнохарактерних організацій. Такий закон буде працювати лише в тому випадку, якщо існує і функціонує спеціальний контрольний орган, наділений широкими повноваженнями і привабливий достатніми засобами.
В Україні такого закону не існує, але сам по собі лобізм вживається
От приклад з Німецького досвіду. Безпосередня взаємодія між групами інтересів і державно-адміністративних органів там відбувається у формі консультацій. Різні наради, ради, комітети і комісії діють практично при усіх федеративних відомствах. Більшість при міністерстві економіки і праці.
Консультативні органи при урядових закладах не володіють певним юридичним статусом, для створення і скасування не вимагають якої-небудь уніфікованої адміністративної процедури, що робить їх зручною і практичною формою контактів груп інтересів з держапаратом.
У свою чергу для уряду, міністерств і інших адміністративних структур значення цих груп визначено їхньою організаційною міццю і великими інформаційними ресурсами, якими вони оперують. Використання цього потенціалу помітно полегшує підготовку і практичне застосування законів і указів, істотно підвищуючи тим самим ефективність адміністративної діяльності.
Очевидна перевага полягає в тім, що близькість союзів до найважливіших сфер життя суспільства, до реальних професійних, економічних, соціальних і інших турбот своїх членів, робить ці організації бажаними партнерами.
Форми і методи впливу груп інтересів на парламентські партії в чималому ступені залежать від того, наскільки близькі чергові вибори. У переддень виборів особливого значення набувають такі фактори, як розміри фінансових засобів союзу. Тому зокрема в асоціаціях німецьких підприємців уже давно практикується створення спеціальних відділів по справах друку і роботи з громадськістю. Величезну роль грають зв'язку з великими журналами.
Законодавці в Німеччині виходять з того, що лобізм як система організованого оформлення, вираження і представництва визначених інтересів через урядові інститути, є невід'ємним і найважливішим елементом життя демократичної країни. Між цивільним суспільством і державою повинний відбуватися безупинний і вільний комунікаційний обмін. Без такого обміну більшість громадян країни можуть виявитися в ізоляції і відчуженні, позбавитися можливості робити скільки-небудь діючий вплив на процес вироблення і прийняття владних рішень, що торкають їхній життєво важливі інтереси.
В Австрії, Франції, Голландії пішли по шляху створення відповідної структури, спеціального інституту – "соціально-економічної ради", яка, маючи дуже чіткий юридичний статус, виконує роль своєрідного лобістського парламенту. Він може виступати й у якості консультативного дорадчого органа, а може і мати право вирішального голосу в законотворчому процесі.
Однак у цілому закордонна практика наочно свідчить, що існуючі способи оформлення діяльності лобістських груп поки ще не дозволяють вирішити питання про те, як ефективно контролювати їх, не накладаючи в той же час зайвих обмежень на суспільство.
Що стосується загальних тенденцій лобізму в закордонних державах, розходження складаються головним чином у тім, наскільки гласно здійснюється лобіювання, наскільки підконтрольне воно закону і демократично, наскільки різноманітні зв'язки і канали тиску і впливу. Тут лобізм більш-менш однотипний, механізми забезпечення прийняття рішень відомі і прості, тому що відпрацьовувалися сторіччями.
Інша справа - лобізм у СРСР і пострадянській Росії, де соціальне й економічне життя були сковані жорстоким, директивно-ідеологічним корсетом. Специфіка радянського і російського лобізму обумовлена, насамперед, граничною ідеологізацією і бюрократизацією суспільства.
Вважається, що лобізм найчастіше здійснюється в органах виконавчої влади. Фактично це відбувається через президентські укази і постанови уряду, що відіграють домінуючу роль у системі правового регулювання, і мають пряму дію.
У лютому 1995 року Фонд розвитку парламентаризму в Росії організував і провів "круглий стіл", присвячений проблемі інституціоналізації лобізму. Зокрема, обговорювався законопроект про регулювання лобістської діяльності в Росії. Предметом правового регулювання відповідно до змісту розробленого законопроекту є, насамперед, порядок створення лобістських структур, їхня реєстрація, і звітність перед органами влади. Відповідно "лобісти" за законом – це фізичні і юридичні особи, зареєстровані в якості таких, тобто закон поширюється не на лобістів узагалі, а тільки на тих, хто у встановленому порядку одержав ліцензію на право заняття лобістською діяльністю.
Безумовно, існують деякі взаємозв'язки між різними групами учасників політичного процесу, що поєднують їх в одну систему. Жодна людина в цій системі не має одноособової влади для ухвалення рішення.
Кожне рішення вимагає схвалення багатьох відповідальних за нього осіб; крім того, ці особи залежать від різних інших учасників системи в тому, що стосується інформації, підтримки і т.д. Взаємозв'язок дає учасникам політичного процесу владу один над одним і примушує їх реагувати на нестатки один одного. У системі, побудованої на взаємозв'язку, мети і правила системи стають важливіше, ніж мети і бажання будь-якого індивідуума.
Крім можливості перекрити доступ, чиновники і політичні діячі можуть відмовитися від співробітництва й в інших формах. З огляду на підозріле відношення громадськості до лобізму, можна сказати, що майже всі шанси будуть тоді проти лобістів. Одна з найбільших турбот лобістів – уникнути гніву офіційних діячів.
Чиновники можуть підтримувати свій вплив на лобістів не тільки негативними, але і позитивними діями. Наприклад, це може полягати в співробітництві в їхніх політичних кампаніях, у допомозі при поширенні їхніх поглядів, у рекламі їхніх успіхів перед колегами і можливими клієнтами, у передачі їм важливої інформації і т.п. Крім того офіційний діяч може підсилити свій вплив на лобіста, установивши з ним дружні відносини.
Система може справитися з окремими порушеннями, але чи в змозі вона протистояти широкому настанню зла? Якщо велика кількість чиновників і лобістів таємно домовляться про втілення потрібних їм рішень, щоб круто повернути владу проти суспільних інтересів, регулятори, закладені в систему, можуть відмовити. Імовірність такої події надзвичайно мала, але треба мати на увазі таку можливість. Тільки постійна пильність з боку громадян і відповідальне здійснення права голосування може запобігти такому результату.
Найбільш ефективний контроль за лобізмом, і, імовірно, усе, що дійсно потрібно – це обрання висококваліфікованих, відповідальних політичних діячів і чиновників. Голоси виборців указують напрямок системі і забезпечують її чесне і справедливе функціонування. Офіційні влади мають стільки можливостей для керування діяльністю лобістів, що вони фактично визначають, як ця діяльність буде протікати. Вони самі, своїм власним поводженням, можуть домагатися виконання визначених правил. Наприклад, вони можуть чітко установити, що вони будуть одержувати інформацію тільки від осіб, що мають бездоганну репутацію. Вони можуть обмежуватися лише діловими відносинами з лобістами, відмовляючись від розваг, послуг і хабарів. Вони можуть бути стійкі до завзятого тиску, але в той же час, чуттєві до голосів виборців. Вони можуть забезпечити собі незалежні джерела інформації, щоб не залежати від інформації і рад лобістів. Конгрес зменшує свою залежність від груп тиску, удосконалюючи свої процедури і забезпечуючи послугами цілком професійних експертів свої підкомітети й окремих членів. Чиновники, що обираються, повинні тримати під постійним контролем дії призначуваних; вони повинні піклуватися про відносини останніх з лобістами. Моральний рівень лобізму залежить в остаточному підсумку, від морального рівня офіційних діячів.
В першій частині наукової роботи я розглянула саме визначення лобізму,, дізналась, що лобізм – це агітація представлення і "продавлювання" чиїх-небудь політичних чи економічних інтересів в органах державної влади.
Також те, що лобізм має свої переваги та недоліки. Ось деякі з них:
1) стимулює органи державної влади до ефективної діяльності;
2) створює можливості для захисту інтересів меншості;
3) є засобом досягнення компромісу і узгодження різноманітних суспільних інтересів.
Недоліки:
1) в ряді випадків лобізм заважає оперативності державної політики;
2) може призводити до соціально несправедливих результатів;
3) є небезпека перетворення владних інститутів в інструмент для досягнення своєї мети.
Отже, лобізм для політики може спричиняти як негативні наслідки, так і позитивні. Але, на мою думку, це все ж таки негативні наслідки. І це мабуть, тому що в Україні лобістська діяльність не відбувається в рамках закону.
Також в науковій роботі я розглянула передумови виникнення, форми та методи лобіювання. Дізналась, що види лобізму розподіляються в залежності від того, в яких органах влади вирішуються питання, від характеру інтересів, в залежності від часу дії та ін.
Отже, вивчивши та дослідивши наукову роботу я дізналась дуже багато цікавої інформації стосовно поліпшення політичного стану в Україні.
Список літератури
Политология: Энциклопедический словарь. М.; 1993.
Политология: Учебник // под ред. Н.И. Матузова, А.В.Малько. – М.: Юристъ, 1999.
Фридман Л.В. Введение в американское право М., 1992 "Віче", 2001 -2002 рр
Илларионов А. Правительство капитулировало перед водочным лоббизмом //Известия 1994, 24 февраля.
Карханин С. Лоббист проходит сквозь стену. Федеральные ведомства ищут контактов с парламентом //Российская газета 1994, 13 октября
Ларин С. Кто правит Америкой ?… Лоббисты // Российская газета. 1993, 6 марта
Лепехин В.А. Лоббизм в России и проблемы его правового регулирования// Полис. 1998. №4
Лоббизм как инструмент политики//Актуальная политика 1993, №2-6
Лоббизм по-немецки//Полис.1993 №1
Малютин М., Нещадин А. Лоббизм–всего лишь средство обогащения // Известия 1994, 16 ноября
Остапчук А. Лоббизм станет цивилизованным. Готовятся соответствующие законодательные акты // Независимая газета. 1995, 14 февраля. "Політична думка сучасності", 2000р.
